Пенсії українців можна збільшити. Розказуємо, як

Сучасний стан пенсійної системи в Україні, а також основні виміри пенсійних систем розглядалися в попередній публікації. Наразі слід описати дизайн оптимальної для України системи, відкидаючи елементи, які або є авантюрними, або не відповідають на сьогодні соціально-політичному стану суспільства.

Однією з основних умов пенсійної системи є її сталість, тобто стійкість до політичних впливів. Економічних криз неможливо уникнути, однак вони мають однаково впливати як на пенсіонерів, так і на працюючих застрахованих осіб. Фактично це означає, що динаміка пенсій і зарплат має бути однаковою, тобто індекс інфляції, який застосовується при перерахунку пенсій, має бути вилучений. Тільки врахування зміни середньої зарплати дає можливість синхронізувати для працівників та пенсіонерів і успіхи зростання економіки, і тягар депресії.

Соціальне забезпечення, тобто політичне визначення розміру пенсій, — дуже привабливий для політиків інструмент, однак його постійне використання заохочує утриманські настрої. Тому його можна застосовувати тільки для тієї категорії літніх людей, які об’єктивно не могли відкласти достатньо коштів на пенсію перш за все через обмежену функціональність організму. Якщо ж отримувачів соціальних доплат буде більше певної критичної межі (за приблизними оцінками, 10%), то інші люди будуть демотивовані одержувати «білу» зарплату або взагалі втікатимуть із системи пенсійного страхування, зокрема, шляхом еміграції в країни, де відсоток пенсіонерів, які отримують соціальні доплати до пенсії, істотно нижчий. А якщо розмір пенсії залежатиме від волі депутатів, то це поглиблюватиме також недовіру до політичної системи: як дали, так і забрали, — можуть бути важливіші виклики у держави.

Питання щодо відкритості пенсійної системи, знову ж таки, корелює з рівнем довіри до держави. Невеличкий тест: у 20 років молода людина вкладає в комірку умовного банку кошти (чи зливок золота), який коштує, наприклад, 100 буханок хліба. Які умови для неї більш прийнятні при відкритті цієї комірки в 60 років: кошти, еквівалентні 100 буханкам, чи лотерея — може бути 120, може 80, а може й нічого, адже 40 років — тривалий термін? Переважна більшість респондентів вибирає перший варіант, тобто гарантоване збереження вартості відкладених коштів. Це і є основна ознака солідарної страхової накопичувальної системи, яку ще називають умовно-накопичувальною. На охочих ризикувати з нетерпінням чекає ринок цінних паперів. Але це має бути добровільний вибір. Це чесна накопичувальна система.

Основні ідеї умовно-накопичувальної системи раніше було описано в ZN.UA.

depositphotos/SergeyNivens

Обов’язковими кроками для впровадження цієї системи є такі:

• розподіл ЄСВ на внески до різних фондів, виділення окремих внесків до Пенсійного фонду. Тільки в цьому разі застрахована особа бачитиме пряму залежність між внесками та розміром пенсії;
• «брутизація» зарплат, тобто перенесення зобов’язань із сплати внесків до ПФ з роботодавця на працівника, як це є з податком на доходи фізичних осіб. Для роботодавця, який стає страховим агентом, така операція не несе фінансових витрат, але психологічно вона суттєво збільшує мотивацію застрахованої особи дбати про старість;
• запровадження актуарних розрахунків, виходячи не із зарплати, а із внесків;
• відокремлення від страхової пенсії виплат, які мають соціальний характер і є формою державної допомоги по старості. Це, зокрема, дасть змогу зменшити навантаження на державний бюджет, адже далеко не всі люди похилого віку, які не мають достатньо стажу та накопичених коштів, реально потребують соціального захисту;
• визначення страхувальником держави в особі Пенсійного фонду.

Остання позиція видається дивною, однак згідно із чинним законодавством саме роботодавець є страхувальником. Це спадок радянського минулого, де практикувався пожиттєвий найм на роботу. З юридичного погляду, держава є тільки посередником між роботодавцем і застрахованою особою. І для забезпечення безперервності пенсійних виплат роботодавець чи його правонаступник зобов’язаний постійно здійснювати внески до Пенсійного фонду. Архаїчна система, яка, однак, дає підстави відмовитися від виплат пенсій пенсіонерам, які постійно проживають на тимчасово окупованих територіях України. Тим більше що факт таких виплат уже починає загрожувати державній безпеці. Адже такі пенсіонери отримують дві пенсії — від держави-агресора і від України, глузуючи зі своїх однолітків, які проживають на контрольованій Україною території й одержують лише одну пенсію.

Додатковим елементом, який потрібно враховувати, зважаючи на специфіку української ментальності, може стати диференціація у визначенні мінімальної ставки внесків до Пенсійного фонду, виходячи з наявності дітей у застрахованої особи. Як уже згадувалося, загалом діти в Україні фінансово підтримують батьків-пенсіонерів. У цьому є солідарність поколінь, адже батьки виділяли частину зароблених коштів на утримання своїх дітей. У такому сенсі бездітні пари та холостяки мають безсумнівну економічну перевагу. На додачу їх охочіше запрошують роботодавці. А от при виході на пенсію досить значна їхня кількість стикається з фінансовими труднощами, які виникають через низьку ставку відрахувань до Пенсійного фонду (слід, який залишила після себе міністр фінансів у 2015 році Н.Яресько).

Загалом пропозиції заохочувати сім’ї з дітьми обговорюються в парламенті, але вони здебільшого стосуються або прямих доплат, або пільг по сплаті ПДФО, або, навпаки, впровадження податку на бездітність, як це було в Радянському Союзі. Пропозиція різних ставок відрахувань до Пенсійного фонду має суттєву перевагу, оскільки не має несправедливого фіскального характеру, — застраховані особи просто резервують на старість різні обсяги коштів. Адже ставка відрахувань до Пенсійного фонду законодавчо встановлюється мінімальною, ніхто не забороняє відраховувати більші суми для отримання більшої пенсії. Тим більше що запропонована умовно-накопичувальна система виглядає привабливіше за інші інструменти збереження вартості коштів, за ті ж таки депозити.

Розрахунки показують: якщо застосовується мінімальна ставка відрахувань із зарплати у 18,8%, то при середньому на сьогодні стажі в 33 роки та актуарному віці (показник, коли кількість померлих пенсіонерів відповідає кількості тих, хто продовжує жити) у 78 років коефіцієнт заміщення становить лише 0,34, що критично мало. Але може бути прийнятним для пенсіонерів, які мають дітей, що їм допомагають. Така допомога оцінюється в додаткові 30% до пенсії при одній дорослій дитині, яка допомагає батькам, і близько 50%, якщо їх двоє. З урахуванням статистики смертності оптимальний показник кількості дітей, які мають народитись у майбутнього пенсіонера, становить три. У цьому разі можна очікувати, що пенсіонер додатково отримає до пенсії щонайменше ще третину від нащадків. При цьому коефіцієнт заміщення пересувається в комфортну зону 0,5. Для отримання такого коефіцієнта заміщення в одинокого пенсіонера необхідно, щоб його рівень внесків із зарплати становив щонайменше 27,5%.

Тобто ставка відрахувань із зарплати до Пенсійного фонду пропонується такою: для бездітного працівника — 27,5%, при народженні однієї дитини — 24%, двох — 21,5%, трьох і більше — 18,8%.

Із розвитком медицини об’єктивно актуарний вік збільшуватиметься. Але при цьому подовжуватиметься і вік функціональної працездатності. Тому для збереження рівня коефіцієнта заміщення необхідно збільшувати вік, починаючи з якого з’являється право виходу на пенсію, та інші чинники — мінімальний стаж і достатній рівень накопичування. Потрібно прив’язати ці показники до об’єктивних статистичних даних, зокрема, до рівня працездатності. У будь-якому випадку не можна відносити встановлення цих параметрів до повноважень законодавців, адже політично такі рішення є дуже вразливими.

Впровадження нової системи розрахунків доцільно здійснювати тільки в частині врахування нових внесків. Тобто при розрахунку пенсії для нового покоління пенсіонерів окремо розраховуватиметься частина за старою системою врахування зарплат, окремо — за новою, з урахуванням внесків. Повністю перехід на розрахунок тільки за новою формулою відбудеться лише через 40 років.

Яким шляхом піде Україна, вибирати законодавцям: чи віддадуть перевагу новітній умовно-накопичувальній системі або ж повторять помилки інших країн при запровадженні обов’язкової накопичувальної системи депозитарного типу. Наступати на граблі — погана традиція, як і приказка, що кожне покоління приречене мати свою фінансову піраміду.

Більше статей Юрія Ганущака читайте за посиланням.