Парадокс як закономірність

Вересень ознаменувався стартом передбачень про те, яким буде світ після пандемії. Стратег Deutsche Bank Джим Рід і його колеги опублікували дослідження, присвячене форматуванню наших уявлень про нову епоху.

Це буде епоха криз, безладу і друку грошей центробанками. «Століття безладу», або «нова ненормальність», за версією аналітиків, характеризуватимуться вісьмома тенденціями:

• погіршенням відносин США і Китаю з набуттям останнім ознак економічного лідера;
• загостренням політичної фрагментації у межах ЄС унаслідок економічної стагнації як результату пандемії COVID-19;
• подальшим накопиченням боргів і вливанням штучної (у нашому розумінні. — Н.Р.) ліквідності не у фінансовий, а у реальний сектор;
• інфляційними очікуваннями;
• зростанням податкового тиску на багатих як одним із інструментів боротьби з економічною нерівністю;
• загостренням конкуренції між поколіннями з переважанням уже до 2030 року за чисельністю міленіалів, що визначатиме глобальний порядок денний і, зрештою, запит на політику та спосіб її реалізації;
• актуалізацією екологічної тематики, зокрема, кліматичного питання з перспективою запровадження вуглецевого податку;
• технологічною революцією і технологічним протистоянням, що визначатиметься співіснуванням різних технологічних стандартів.

Протистояння між США і КНР — такий собі аналог холодної війни — стане реакцією на зростання номінального ВВП Китаю і проявлятиметься в ескалації економічної війни (див. рис.).

Використання тарифних і нетарифних обмежень на торгівлю, санкцій, блокування активів і заборона на трансфер технологій деформуватимуть уявлення про розвиток глобалізації шляхом лібералізації міжнародних економічних відносин.

Та чи є запропоновані уявлення про те, що чекатиме на світ у найближче десятиліття, унікальними?

Ще у листопаді 2012 року Національною радою з розвідки США підготовлено доповідь «Глобальні тенденції 2030: Альтернативні світи» (Global Trends 2030: Alternative Worlds). У цьому дослідженні, спрямованому на формування основних уявлень про майбутнє, оперують поняттями «мегатенденції» і «чинники, що змінюють правила гри».

До мегатенденцій зараховано: розширення прав і свобод; розпорошення впливу країн; демографічну ситуацію; зростаючу нестачу продуктів харчування, води й енергоресурсів.

Схильність до криз світової економіки, дефіцит влади, потенціал наростання конфлікту, розширення меж регіональної нестабільності, вплив нових технологій і роль США визнано чинниками, що змінюють правила гри. Водночас колапс або зниження впливу США розглядались як загроза настання періоду глобальної анархії, адже поки що немає держави, спроможної замінити Штати як гаранта міжнародного порядку.

«Нова ненормальність» Джима Ріда має чимало спільного з концепцією «нової норми», запропонованою провідним економічним консультантом мультинаціональної фінансової корпорації Allianz Мохамедом Ель-Еріаном у травні 2009 року. Зокрема, це і виражене уповільнення темпів економічного зростання порівняно з попереднім десятиліттям, і наростання боргових проблем, і демографічні зрушення. Але якщо Ель-Еріан зміни у демографії розглядає крізь призму старіння населення з усіма наслідками цього процесу, то для Джима Ріда вони є проявом зростаючих можливостей для міленіалів формувати нову реальність уже 2030 року.

За обома прогнозами, провідні країни світу виходять на нову траєкторію зростання. Це стосується і темпів, і чинників, і якості зростання. Багато критеріїв, за якими оцінювали динаміку розвитку ще наприкінці ХХ — на початку ХХІ століття, потребують перегляду. Нові технології, інновації, що впроваджуються, у тому числі невеликими компаніями, радикально і швидко змінюють ринки і галузі. Це по-новому визначає поведінку на ринку, зокрема, і підхід до реалізації великих довгострокових проєктів. У сучасному світі втрачаються галузеві критерії прогресивності або відсталості: інноваційним потенціалом володіють практично всі галузі.

Демографічні відмінності між країнами Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) і країнами, що не є членами ОЕСР, також впливають на ключові макроекономічні змінні, маючи довгостроковий характер свого прояву. Безперечно, такий стан речей формує зачароване коло залежності створення нових робочих місць від сукупного попиту, а той, у свою чергу, від спроб світової економіки позбутися рецесійних вад, які, безперечно, відображають структурні недосконалості національних економік. Проблема низької продуктивності праці в еру технологізації та інноватизації процесу виробництва деформує сприйняття людини як носія навичок і вмінь.

Демографічне вікно — це ситуація, за якої співвідношення працюючого населення і так званих утриманців (дітей і пенсіонерів) є оптимальним для забезпечення економічного зростання. Подібна ситуація була донедавна і в Китаї, який став центром тяжіння для багатьох багатонаціональних підприємств. Зараз демографічне вікно відкривається в Індії. В Європі ж воно закрилося ще на початку 90-х років минулого століття. А тому європейські країни зацікавлені у припливі кваліфікованої робочої сили. Це пов’язано з бажанням отримати «перший і другий демографічні дивіденди». Суть «першого демографічного дивіденду» зводиться до збільшення частки працездатного населення і скорочення кількості утриманців «знизу», через падіння народжуваності. Завдяки чому зростає обсяг виробленого продукту за незначного споживання. Але з часом старіння тієї частини населення, яка забезпечувала демографічні дивіденди у працездатному віці, за тієї ж низької народжуваності «віднімає» так званий перший дивіденд.

Водночас створюються передумови для отримання «другого демографічного дивіденду», який виникає через накопичення громадянами середнього віку капіталу на пенсійних рахунках. Саме такі зміни у накопиченні, як вважається, були одним із чинників попиту, що спричинив розвиток фінансових інновацій, адже свої заощадження населення бажало саме інвестувати. Тобто негативи і позитиви демографічних змін в економіці балансуються. І лише перспективний аналіз змін у структурі населення країни та забезпечення відповідних йому інституційних умов визначатимуть, наскільки обтяжливими або сприятливими виявляться демографічні зміни для конкретної країни.

Інша особливість «нової норми» за Ель-Еріаном або «ненормальності» за Джимом Рідом — це загострення боргових проблем, що безпосередньо пов’язане з проблемами старіння населення і безробіття. Готовність країни скорочувати свої борги знижується зі старінням нації. Тому кредитори, радше, скоротять обсяги нових кредитів країні зі старіючим населенням.

Фіскальний простір — це різниця між поточним рівнем боргу і лімітом боргу, перевищення якого призводить до ситуації, коли борг стає нестійким, і його ефективне фіскальне управління стає неможливим. Старіння нації впливає на фіскальний простір з погляду як державних доходів, так і витрат. Це вкотре підтверджує тезу про те, що старіння нації справляє значний вплив на всі сфери життя країни і суспільства, а також потребує нових стандартів державної політики.

Наскільки ці прогнози реалістичні у майбутньому? Як зазначає В’ячеслав Бутко, історицизм не є доказовою базою в економічній дискусії. Події минулого взагалі неможливо екстраполювати на майбутнє. До того ж, на думку експерта, у прогнозах про технологічне лідерство Китаю ігнорується той факт, що на Сході немає жодного оригінального технологічного продукту, спочатку винайденого, розробленого як промисловий зразок і впровадженого у виробництво на світовому рівні. А тому зазначені прогнози є внутрішньо суперечливими і такими, що не враховують здатності західного капіталізму до відновлення.

На останньому Давоському форумі та Саміті ООН ревізії почали піддавати поняття розвитку і зростання як такого. Мовляв, це безвідповідально відносно нинішніх поколінь і неприпустимо відносно прийдешніх. В умовах пандемії COVID-19 світ немов виконав запит екоактивістів: зменшились обсяги світової торгівлі та промислового виробництва, відповідно, скоротилися перевезення, знизились обсяги споживання та, звісно, викиди СО₂. І от саме зараз боротьбу між «реальністю» і «доповненою реальністю» впевнено виграє перша. Навряд чи на такий перебіг подій сподівалися прибічники мейнстримних течій деіндустріалізації та жорсткої спеціалізації. Виявилося, що країни, які надто сконцентрувалися на послугах, а не на виробництві, які надто поклалися на порівняльні переваги як універсальний механізм вибору спеціалізації та, відповідно, претендентів на здобуття титулу «національний переможець», втратили контроль над реальністю, що вимагає забезпечення базових потреб виживання. В умовах глобального закриття кордонів очевидною стала вразливість країн, незалежно від рівня їхнього розвитку, до руйнівних наслідків призупинення міжкраїнових взаємозв’язків та обмежень руху товарів і капіталів.

Ланцюги доданої вартості за умов епідемії COVID-19 і, відповідно, дефрагментація технологічних ланцюгів, які створили новий міжнародний поділ праці, де розвинені країни — це «білі комірці», а решта світу — підмайстри, стали новим проявом неозалежності. Це можливість для країн, що розвиваються (в тому числі й для України), реалізувати свій потенціал секторального домінування. В умовах неозалежності приреченість на відставання змінюється можливостями для розвитку.

У світі створюється єдиний простір взаємодії, структура якого дає змогу генерувати сигнали з однієї частини світу та передавати їх на іншу, що впливає на геостратегію та поведінку різних міжнародних суб’єктів. Відтак, світ глобалізується, швидше, як об’єкт, тобто об’єктивно нарощуються глобальні проблеми, котрі в методологічному плані виступають як загальнопланетарні, розв’язання яких потребує планетарних зусиль. І це ще один привід визначати неозалежність як новий етап глобалізації — всі країни залежать від зовнішніх тригерів, які найчастіше зображують у вигляді чорних лебедів чи джокерів.

В умовах пандемії виявилося, що, попри глобалізацію, кожен опинився сам-на-сам у боротьбі з її наслідками. Проблема полягає в тому, що через застарілі традиції об’єктивна глобальність і незмінно існуюча суб’єктивна розрізненість, невміння людства виступати як єдиний планетарний суб’єкт стають однією з найзагрозливіших дисгармоній сучасності. А тому в довгостроковому прогнозі ми маємо справу з відсутністю альтернативи співіснуванню та з нарощуванням здатності окремих держав кооперуватися перед загрозами глобальних проблем, надаючи світу рис планетарного суб’єкта.