Оподаткування найбагатших

Шуткують, якщо найбагатші мільярдери Росії сплатять 1% від вартості своїх статків, то проблема з пенсійною реформою в цій країні відпаде сама по собі. В Україні ситуація, мабуть, подібна. З огляду на це й особливо в світлі останніх подій із пандемією СOVID-19, із подоланням наслідків соціально-економічної кризи, нею спричиненої, в світовому академічному середовищі активізувалася дискусія щодо оподаткування статків найбагатших громадян, адже розшарування як за доходами, так і за майновим критерієм у світі в цілому і по більшості країн світу окремо зростає. Багато пересічних громадян втрачають здоров’я, роботу, доходи, майно і потребують допомоги. Навіть розвинені країни світу та їх уряди відчувають потребу в додаткових ресурсах, тому їх погляди дедалі більше спрямовані на статки найбагатших.

Теоретично ідея виглядає привабливою, адже традиційно частина найбагатших людей світу якщо не прямо уникають оподаткування, то широко використовують різноманітні засоби для оптимізації (читай — мінімізації) своїх податкових платежів, а в різного роду safe heaven від поглядів контролюючих органів приховано величезні активи. Нагадаємо, що, за оцінками провідних експертів світу, обсяги активів в офшорних юрисдикціях сягають у середньому до 10% світового ВВП. Власне, як природна реакція урядів провідних країн світу на це, в світі народилися такі проєкти, як FATCA в США 2010 року чи пізніше, 2013-го, BEPS у країнах ОЕСР. І слід зазначити, що в США FATCA досить успішно себе зарекомендувала: так звані програми добровільного відкриття інформації (voluntary disclosure programmes) платників податків привели до багатомільйонних додаткових надходжень до федерального бюджету. Ця країна в розвитку своєї державної податкової політики цілеспрямовано рухається далі і запровадила в рамках податкової реформи Tax Cuts and Jobs Act минулого року так званий GILTI для транснаціональних корпорацій (Global Intangible Low Tax Income) з метою боротьби з ухиленням від оподаткування вже юридичних осіб. У США добре розуміють, на відміну від України, що за кожною юридичною особою ховається абсолютно конкретна фізична особа! Не дарма однією з ключових рекомендацій до звіту «Tax Administration» експертів ОЕСР останніх років є порада створити в податкових адміністраціях різних країн світу підрозділі, що будуть спеціалізуватися саме на податковому аудиті найбагатших громадян, — так звані HNWI (High Net Worth Individuals).

Та щоб такий або подібний інструмент спрацював в інших країнах, треба бути США і мати сильні державні інституції, а головне — стратегію податкової політики, чого більшості країн світу точно не вистачає. Результатом такого стратегічного планування є те, що під час останніх президентських виборів у США сенатори від Демократичної партії Елізабет Воррен і Берні Сандерс у своїх передвиборних програмах пропонували встановити податок на активи найбагатших громадян цієї країни. Об’єкт оподаткування — всі активи за ринковою вартістю за мінусом боргів. У варіанті Е.Воррен податок застосовується за прогресивною шкалою до 6% для самотніх громадян і подружжя зі статками вище 50 млн дол. У варіанті Б.Сандерса гранична ставка податку становитиме 8% для самотніх громадян зі статками вище 16 млн дол. і для подружжя — понад 32 млн.

За оцінками експертів, у першому варіанті податкові надходження від сплати цього податку можуть становити 1,34% ВВП, а у другому — 1,56%, а сам податок поширюватиметься на обмежене коло найзаможніших громадян країни. Дослідники, відзначаючи як позитивні, так і негативні аспекти цієї ініціативи, стверджують, що стандартне уявлення сучасної теорії оподаткування про те, що оптимальна податкова система з метою досягнення стійкого і збалансованого економічного зростання має виключати оподаткування будь-якого капіталу, та говорять про те, що цю вимогу може бути послаблено.

Основні недоліки податку на багатство полягають у тому, що існують певні методологічні труднощі з визначенням бази оподаткування, його відносно складно адмініструвати, і насправді фіскальна значущість податку на багатство в тих країнах, де його вже запроваджено, не така висока. Зокрема, у Франції, Норвегії, Іспанії та Швейцарії, в яких цей податок функціонував, станом на 2018 рік надходження до їхніх бюджетів у середньому становили 0,22%, 0,45%, 0,18% і 1,08% ВВП відповідно. Обсяги податкових зобов’язань за цим податком дуже чутливі до способу оцінки активів, а враховуючи наявність найрізноманітніших схем штучної підміни джерел і статусу доходів, можна легко ці зобов’язання мінімізувати. Втім, саме там, де глобалізація і діджиталізація раніше слугували умовою та засобом уникнення оподаткування, адже були доступні лише найбагатшим, вже сьогодні й завтра можуть стати у пригоді контролюючим органам за належного і правильного їх використання. Зараз податкові ініціативи провідних країн світу спрямовано на розкриття та обмін усією наявною фінансовою і податковою інформацією, що дає змогу як теоретично, так уже й практично надсилати найбагатшим славнозвісні попередньо заповнені податкові декларації. Потенціал застосування інструментів діджиталізації, в свою чергу, допомагає не лише відстежувати всі фінансові потоки кожної окремої фізичної особи, а й «хакнути» цю особу на основі доступної біометричної інформації про неї. Ювал Ной Харарі постійно наголошує на реальній загрозі цього і на ризику виникнення цифрових диктатур. З огляду на це, що вже тоді говорити про податки, якщо в нормальних країнах майновий і фінансовий стан громадян відстежується, а інформація накопичується десятиріччями. Отож недоліки податку на багатство, що раніше наводились як аргументи проти його запровадження, зараз не виглядають настільки непереборними.

Очевидно, з цих позицій і міркувань слід розглядати ініціативу професорів Camille Landais, Emmanuel Saez, Gabriel Zucman запровадити прогресивний тимчасовий податок на активи найзаможніших громадян у всіх країнах ЄС і саме в контексті не так зменшення майнового розшарування, як подолання наслідків пандемії СOVID-19, адже державні витрати, дефіцити і борги передбачувано зростатимуть. Як додатковий аргумент на користь його імплементації вони наводять той факт, що в середині минулого сторіччя Німеччина найуспішніше подолала важкі наслідки для державних фінансів Другої світової війни, запровадивши прогресивний податок на багатство. Для порівняння вони аналізують досвід Франції і Великої Британії, які пішли іншим шляхом інфляційного знецінення державного боргу. Постфактум аналіз цих кейсів засвідчує перевагу саме німецького досвіду.

Якими з усього цього фонтану ініціатив і свята ідей можуть бути висновки для України?

Як раніше зазначалося в одному з моїх матеріалів з посиланням на оцінки неурядової організації Tax Justice Network, обсяги активів, виведених резидентами України в низькоподаткові юрисдикції, становлять майже 170 млрд дол. У відносному вимірі це ще один ВВП України. Щороку державний бюджет недоотримує мільярди доларів податкових надходжень від прибутків, зароблених в Україні, але схованих в офшорах. У цьому контексті важливими домашніми завданнями для України є як активізація роботи в рамках платформи Inclusive Framework BEPS, так й подальше підсилення інституційної спроможності контролюючих органів (митниці передусім), у тому числі відносно найбагатших. Але це вже справа політичної волі, ніж юридичної чи адміністративної техніки!