Мовний скандал в Ірпені: чи правий міністр Лісовий?

В Ірпені мав місце інцидент. Його суть можна сформулювати трьома реченнями. Викладачка під час лекції перейшла на суміш української і російської. На прохання студентів перейти на українську запропонувала самостійно вивчити матеріал українською в системі Moodle та (з її пояснень — обмовившись) сказала, що прийматиме іспит російською. Безперечно, це порушує вимоги українського законодавства. Цей факт зі службового проступку, що вартий службового розслідування та певних дисциплінарних дій і рішень із боку адміністрації закладу, перетворився на цунамі хейту і цькування загальнонаціонального масштабу.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

"Освітня спільнота формує націю": Лісовий пообіцяв "вжити заходів" в історії з мовним скандалом у ДПУ

Як людина, що працює професором у цьому закладі понад двадцять років і, на відміну від більшості «державних» діячів, лідерів суспільних думок, журналістів та просто тих, у кого багато часу для соцмереж, знає специфіку навчального закладу, всі деталі й нюанси цього «умовного інциденту», хочу висловити свою думку стосовно того, які проблеми вищої школи і нашого суспільства висвітлює ця подія. Це не звинувачення й не адвокація. З цим, переконаний, розберуться відповідні комісії та адміністрація ВНЗ, що мають на це відповідні повноваження. Це бажання розібратися з проблемами, про які мало говорять у публічному інформаційному просторі, але які є важливими для майбутнього нашої країни.

Проблема перша: на мою думку, важлива не помилка, а реакція системи на помилку. Реакція на проступок була неадекватною як із боку адміністрації закладу, так і з боку Міносвіти, мовного омбудсмена тощо.

Подія була вихоплена з контексту, а у сторони, яку звинувачують, досі ніхто не взяв жодних пояснень. Ну все як у старі «добрі» сталінські часи. Переконаний, що адміністрація Державного податкового університету мала всі можливості та засоби вирішити цю проблему, що називається, в межах закладу, але вирішили діяти іншим шляхом — відкрити скриньку Пандори. Мабуть, у країні, знекровленій війною, немає важливіших проблем, ніж ця буря у склянці води. Ще один приклад такої собі політики «плацебо», характерної для більшості «державних діячів», яким нічим більше звітувати. Із засудженням цієї «ганебної ситуації» навіть виступив у соцмережах новопризначений міністр освіти і науки, який засуджує «совок», але сам закликає діяти «совковими» методами. Цікаво, якою буде освітня та мовна політика міністерства, коли постане необхідність реінтеграції російськомовних (якщо не на 100, то на 99% точно) мешканців Донбасу і Криму?

Але це дрібнички порівняно з іншими проблемами, які оголює цей інцидент.

Проблема друга: якість української вищої освіти потребує підвищення. Це спричинено не тим, що час від часу трапляються схожі інциденти, а тим, що форма для нас — усе, а зміст — ніщо. Дурниці можна говорити будь-якою мовою, у тому числі українською. Розумні речі — теж. Давайте щиро: онлайн-навчання знизило якість нашої освіти. «ТікТок»-революціонери мають забагато часу на революції в соцмережах і обмаль — на опанування матеріалів, які їм пропонують. Гадаю, це можуть підтвердити більшість колег. 

Новий «шкандаль», схожий на «у/мовний інцидент» в Ірпені, набирає обертів у Київському національному лінгвістичному університеті. Особисто я міг би зрозуміти, якби претензії з боку студентів стосувалися якості матеріалу, пропонованого викладачем. Якість освіти можна підвищити, коли в нас, з одного боку, будуть мотивовані вчитися студенти, а не чорні мовчазні рамочки з незрозумілими аватарками в Zoom чи Moodle, а з іншого — кваліфіковані викладачі, які отримуватимуть за свою працю достойну заробітну плату. Політика студентоцентричного підходу, на мою думку, в окремих випадках доведена до абсурду. 

Вища школа має стати простором, у якому ті, кому не пощастило бути старшими, вчать тих, кому пощастило бути молодшими, вміння думати і навчатися протягом життя. У цьому просторі свободи думки не має бути місця жодним обмеженням, у тому числі мовним. Усі, хто виступає за такі обмеження, не розуміють суті освіти й науки. Вища школа — не місце для ідеологічних настанов, а поле для свідомої керованої інтелектуальної конфронтації, що продукує нові знання. Не буде цього, не буде в нас майбутнього. Адже ці знання ми маємо використати для досягнення нашої глобальної мети — зробити нашу країну заможною і сильною.

Лісовий подав дисертацію для перевірки на плагіат, пообіцявши відмовитися від ученого ступеня в разі виявлення порушення

Проблема третя: толерується нетолерантність. Ми йдемо до Європейського Союзу, гаслом якого є вислів «Єдність у різноманітті». В такому союзі немає місця шовінізму, і українському в тому числі. Гідність і толерантність — європейські цінності, хейт і цькування — путінські. Зробивши з мухи слона, ми всі дали поганий приклад нетолерантної поведінки молоді, якій відбудовувати цю країну. Ми всі повинні стати кращою версією самих себе для створення нової України, — каже професор Шнайдер. Це глибока думка, бо коли буде Перемога, не маємо втратити черговий шанс на Українське Відродження, що є неможливим без української освіти і науки. Якщо українізація в напрямі державного націоналізму невідворотна, то нехай вона буде лагідною, а не примусовою. І нам під силу зробити це вже зараз, бо нетолерантним ставленням до людей з півдня й сходу України, що думають і розмовляють російською, до тих, хто значну частину свого життя прожив у радянській Україні, ми закладаємо бомбу уповільненої дії під українську державність. Толерантності, на мою думку, потребує не тільки мова, а й наша історія та географія, якими б вони не були.

У світлі цього проступку всіх потягнуло на розмови про патріотизм і те, що його має формувати вища школа. Але розумні люди кажуть, що новий національний проєкт України має ґрунтуватися не на етнічному патріотизмі, а на державному. Тому що етнічний породжує ворогів, а нам потрібно виховувати у всіх, і в молоді насамперед, повагу і любов до співвітчизників, незалежно від того, якої вони національності та якою мовою розмовляють.

Розмови «патріотів» про те, що наші дівчата й хлопці гинуть за мову, є нічим іншим як спекуляціями, бо в ЗСУ багато, якщо не більшість, російськомовних людей. Закликаю припинити спекуляції на цю тему і хочу нагадати, що тригером анексії Криму і Донбасу у 2014 році був саме мовний закон, прийнятий Верховною Радою України. Взагалі складається враження, що нашими людьми у схожих ситуаціях маніпулюють із-за «паребріка», щоб створювати приводи для суспільного хейту. Така собі ІПСО.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

За рік в Україні побільшало число тих, хто називає українську мову рідною – соцопитування

Більше половини українців проти вивчення російської мови в школі – опитування

Українці 455 раз поскаржилися на порушення мовного закону з початку 2023 року – омбудсмен

Пан міністр освіти каже, що ти є патріотом тієї країни, мовою якої ти спілкуєшся зі своїми дітьми. Можливо. Не знаю. Але пропоную додати інший критерій патріотизму — скільки податків ти сплатив за рік, а краще — за десять! А для оцінки статусу закладу вищої освіти у національному рейтингу України окремим критерієм ввести співвідношення середньорічної заробітної плати працівників ректорату і середньорічної заробітної плати пересічного професора й доцента закладу, а також їх кваліфікації та компетенцій. Просте рішення, яке не потребує жодних затрат, лише бажання.

Тому бажаю мудрості тим, хто визначатиме освітню та мовну політику України надалі.