Обрані та вибіркові

Квітневі вибори до об'єднаних територіальних громад влада назвала ледь не найбруднішими в історії України та чимдуж вирішила "виправити" ситуацію. Але реформи, запропоновані урядом, - це не розв'язання проблем, а нові проблеми.

Традиції політичного життя - це те незначне стабільне, що десятиліттями залишається незмінним, утім, не сказати, що позитивним. Обираючись, кандидати обіцяють вирішити наболілі питання виборчої системи, а будучи вже обраними, більше опікуються проблемами сфер державного господарювання і можливостями, які вже на той момент видаються значно привабливішими за передвиборні обіцянки. Проблеми виборчої системи відходять на другий-третій план, а ще краще - на четвертий-п'ятий роки повноважень. Очевидно, що "проблемність" виборчої системи є справедливою і закономірною. При невдалому електоральному результаті винні "адмінресурс" і "безпрецедентні фальсифікації", що дає змогу приміряти на себе образ скривдженого опозиціонера (люди таких люблять) і "на жирку" пересидіти до наступних виборів. У разі ж успіху - дивіться абзац вище. Навіщо поспішати ламати те, що приносить гарантовані результати?

Так, 11 квітня Кабмін підтримав проект закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за порушення виборчого законодавства", який розробила Громадянська мережа ОПОРА спільно з МВС, Національною поліцією. Проект, як зазначалось, узгоджено з ГПУ, Мін'юстом і ЦВК.

Мова у ньому не стільки про виборчу систему чи проект Виборчого кодексу, мова про нововведення, яке безпосередньо стосується процесу виборів і за умови реалізації дає одному відомству чи його як сьогоднішньому, так і наступним очільникам два важелі управління. З одного боку, об'єктивно протистояти, не допускати, припиняти все те, що може викривити народне волевиявлення (звучить привабливо, погодьтесь), з іншого - публічно робити те ж саме, однак на користь/шкоду тим чи іншим союзникам, конкурентам, опонентам (це вже реалістичніше).

"Ми маємо підготуватися до чергових виборів президента… Цей закон дасть відповідь, після його ухвалення, щодо відповідальності за скуповування голосів, фальшування результатів. Думаю, нікого не потрібно переконувати в тому, що фальшування або викривлення результатів виборів надзвичайно дорого обходиться українським громадянам…" - заявив прем'єр-міністр
В.Гройсман.

Далі, 13 квітня 2018 р. цей документ було внесено до парламенту та зареєстровано під №8270, а найцікавіше в обґрунтуванні цього питання почалося 29 квітня. Саме цього дня відбулося голосування в 40 ОТГ, під час якого обирали депутатів 113 сільських, 16 селищних і 4 міських рад територіальних громад, а також відповідних сільських, селищних і міських голів.

Не змовляючись з авторами проекту, але наче в унісон з ними ще більше актуалізуючи необхідність прийняття згаданого вище законопроекту, Комітет виборців України за підсумками спостереження за цими виборами засвідчив: "Вибори 29 квітня стали найбруднішою кампанією за всю історію проведення виборів до ОТГ починаючи від жовтня 2015 р. На цих виборах були застосовані найбільш масштабні технології підкупу і найбільша кількість фактів підкупу за підсумками виборів".

Офіційні особи Нацполіції засвідчили, що таких проваджень зареєстровано аж 19: в Одеській і Дніпропетровській областях - по п'ять, Харківській - три, Кіровоградській - два, Запорізькій, Полтавській, Тернопільській і Хмельницькій - по одному. Якби все завершилося традиційними для нас статистичними показниками кількості зареєстрованих кримінальних проваджень, власне, ми залишилися б рівно у тій реальності, до якої звикли.

Утім, несподівано 2 травня свою стурбованість означеним питанням висловив гарант. Того дня на засіданні РНБО він зазначив, що "дуже стурбований кількістю фактів підкупу виборців з боку окремих політичних сил". Глава держави звернувся до правоохоронців з вимогою довести справи до логічного завершення, щоб "кожен, хто скоїв цей злочин проти демократії, опинився у в'язниці". Він наголосив на важливості притягнути до відповідальності тих, хто організовував підкуп виборців: "Не лише виконавців, а й тих, хто організовував схеми". При цьому президент наголосив: "Перебування в опозиції аж ніяк не дає політичного захисту від кримінального переслідування".

Якби не слова про опозицію, можна було б дійсно з долею іронії, але повірити у істинність прагнення Петра Олексійовича бути "гарантом виборчих прав громадян". Однак на тлі озвучених результатів виборів до ОТГ, які засвідчили перемогу ВО "Батьківщина" у виборах депутатів місцевих рад (за даними ЦВК, політична сила Ю.В.Тимошенко отримала 275 мандатів, що становить 30,52%, проти 216, або 23,97%, у БПП), чомусь думається про не надто високий рівень вдоволення президента ефективністю людей і медіа, які працюють на його політичну силу. Нашарування політичного бруду, не важливо, іменем кого він названий, призводить до інформаційної втоми, проміжний наслідок якої - апатія, низька явка молоді та людей працездатного віку на вибори, кінцевий результат - життя молоді визначають голосуванням людей пенсійного віку, з якими навчилися працювати технологи. Тому використання нового інструментарію є скоріше передумовою досягнення необхідного результату, ніж поліруванням окремих аспектів притягнення осіб до відповідальності.

Уся суть "реформи", мабуть, 145-ї за ліком, перебуває у площині кримінального переслідування, хоча пропонуються зміни і до КУпАП.

Потрібно починати з базових речей. Стаття 12 Кримінального кодексу України (ККУ) залежно від ступеня тяжкості класифікує злочини на невеликої, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі. У чинній редакції ККУ злочини, які пов'язані з порушеннями виборчого законодавства, належать до середньої та невеликої тяжкості, тобто такі, за які передбачене покарання у вигляді позбавлення волі до п'яти та двох років відповідно.

Водночас для того, щоб злочин кваліфікувався як тяжкий чи особливо тяжкий, максимальне покарання повинне бути понад п'ять років позбавлення волі.

Наведена вище цитата гаранта про необхідність притягнення до відповідальності організаторів підкупу важлива для розуміння того, про що йтиметься нижче.

Автори законопроекту зазначають: "Підвищення санкцій за виборчі злочини не є самоціллю. Зміни, передбачені проектом, спрямовуються на формування передумов і інструментарію для виявлення, розслідування злочинів та притягнення до відповідальності винних осіб".

Тепер усе те ж саме, однак детальніше: стаття 246 Кримінального процесуального кодексу України передбачає підстави проведення негласних слідчих (розшукових) дій, визначаючи їх якрізновид дій, відомості про факт і методи проведення яких не підлягають розголошенню та які проводяться виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів (зазвичай на підставі ухвали слідчого судді).

Якими ж є ці дії? Для розуміння читачем:

- аудіо-, відеоконтроль особи (різновид втручання у приватне спілкування);

- накладення арешту на кореспонденцію особи без її відома, огляд і виїмка;

- зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, з електронних інформаційних систем;

- обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння (слідчий має право обстежити шляхом таємного проникнення в них);

- установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу; спостереження за особою, річчю або місцем; моніторинг банківських рахунків;

- аудіо-, відеоконтроль місця (прихована фіксація відомостей з допомогою аудіо-, відеозапису всередині публічно доступних місць, без відома їх власника, володільця або присутніх у цьому місці осіб, за наявності відомостей про те, що розмови і поведінка осіб у цьому місці, а також інші події, що там відбуваються, можуть містити інформацію, яка має значення для кримінального провадження);

- контроль за вчиненням злочину тощо.

Дивним є те, як неприховано автори говорять про причини внесення змін до законодавства про відповідальність за ці види злочинів. Отримання інструментарію, переліченого вище, через посилення санкцій, незважаючи на те, що об'єкт та об'єктивна сторона злочину не змінилися (адже суспільні відносини у сфері забезпечення вільного волевиявлення не стали більш вагомими, ніж були попередні двадцять років), виглядає способом коригування закону під ситуацію. Санкція повинна випливати з такого: шкоди, яку можуть заподіяти чи заподіюють діяння; виду суспільних відносин, на які посягають; способу вчинення протиправного діяння; ролі та участі співучасника і т.ін., а не з принципу - санкція нам потрібна для інструментарію. У теорії санкція покликана не карати, а забезпечити перевиховання особи, а вже потім із неї випливають профілактична, каральна та інші функції.

До прикладу, запропонована редакція частини п'ятої статті 157 ККУ передбачає відповідальність голови, заступника голови, секретаря чи іншого члена виборчої комісії за ухилення від виконання своїх обов'язків без поважних причин (максимальна санкція - позбавленням волі на строк до трьох років).

Стаття не передбачає обов'язковості настання наслідків у силу такої бездіяльності. При тому положення частини другої статті 11 ККУ визначає, що не є злочином дія або бездіяльність, яка хоч формально і містить ознаки злочину, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі. Якщо у питанні діяльності голови, заступника голови чи секретаря можна говорити про їх визначальну роль, а їх злочинна бездіяльність може призвести до викривлення волевиявлення, то у випадку з членом комісії ситуація дискусійна, адже один окремий голос члена не тягне за собою настання наслідку при прийнятті консолідованих рішень.

Далі. Кодекс пропонується доповнити статтею 158-3 "Фальсифікація, підроблення, викрадення або знищення виборчої документації, документів референдуму, печатки виборчої комісії або комісії референдуму" (для цілей статті відповідальність у частині документації референдуму не аналізується).

Частина перша встановлює максимальну відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк від двох до шести років за підписання головою, заступником голови, секретарем, іншим членом виборчої комісії протоколу про підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці, протоколу про підсумки голосування чи результати виборів до остаточного заповнення протоколу, а також підписання такого протоколу не на засіданні виборчої комісії.

Частина друга цієї статті передбачає відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до семи років за підроблення, незаконне виготовлення, використання або зберігання виборчої документації (під виборчою документацією слід розуміти списки виборців, виборчі бюлетені, всі постанови, протоколи, акти виборчих комісій, заяви та подання членів виборчої комісії, суб'єктів виборчого процесу, інші документи, що приймаються/складаються виборчими комісіями та/або подаються до виборчих комісій під час виборчого процесу).

Суб'єктивно, якщо порівнювати ці положення з уже існуючими у кодексі, то не покидає відчуття непропорційності санкцій самому злочину. Для прикладу, стаття 366 ККУ передбачає відповідальність за службове підроблення (складання, видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення офіційних документів), без необхідності настання наслідків, карається обмеженням волі на строк до трьох років.

Як і щодо злочинів, передбачених частинами першою та другою статті 158-3 ККУ, для притягнення особи до відповідальності за частиною першою статті 366 ККУ не потрібне настання наслідків. Крім цього, певною мірою за окремими ознаками схожі і суб'єкти вчинення, адже наділені особливою правоздатністю, а предмет злочину в обох випадках формально є документом. Суспільна небезпека цих злочинів не настільки різко відрізняється (оціночне судження).

При усіх схожих складових в очі кидається разюча відмінність у санкціях. Ні МВС, ні ОПОРА особливої уваги обґрунтуванню необхідності внести такі зміни не приділяють, чим власне і підтверджують ту тезу, що санкція у цих змінах є передумовою отримання можливості на негласні слідчі дії.

Згадана стаття (158-3 ККУ) має, крім перелічених вище, ще дві частини. Частина третя встановлює відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до семи років за викрадення, пошкодження або знищення печатки виборчої комісії, виборчої скриньки з бюлетенями, списку виборців або протоколу про підрахунок голосів виборців, про підсумки голосування в межах відповідного виборчого округу на виборах, про результати виборів, а також виборчого бюлетеня, бюлетеня для голосування на референдумі.

У цьому випадку як приклад наведу санкції за вчинення грабежу, поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого (ч. 2 ст. 186 ККУ), - позбавлення волі на строк від чотирьох до шести років, чи, припустимо, за розбій без кваліфікуючих ознак - позбавлення волі на строк від трьох до семи років. Не вважаю це пересмикуванням, адже покарання має бути співвимірним діянню, а не надмірним, адже для когось, за великим рахунком, це будуть роки життя у місцях позбавлення волі.

Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою, вчинені повторно чи за попередньою змовою групою осіб або службовою особою з використанням службового становища, або якщо такі дії призвели до неможливості встановлення результатів голосування на виборчій дільниці, підсумків голосування у відповідному виборчому окрузі, установлення результатів виборів чи до визнання голосування на виборчій дільниці, - караються позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

За частиною другою статті 366 ККУ, тобто підроблення, що спричинило тяжкі наслідки, які можна прирівняти до наслідків злочину пропонованої частини четвертої статті 158 ККУ, максимальна санкція - позбавлення волі на строк від двох до п'яти років. Водночас за частиною четвертою статті 158-3 ККУ - від семи до десяти років. Невже службові документи, за якими можна розпорядитися мільярдами гривень, удвічі менш цінні, ніж виборча документація? Виходячи з санкцій, так і є.

Заради справедливості, законодавці залишають можливість уникнути кримінальної відповідальності, повідомивши про вчинення злочину, сприяти його розкриттю до моменту притягнення до кримінальної відповідальності.

Інша важлива стаття, вірніше, запропонована її редакція, - 160 ККУ "Підкуп кандидата, який балотується на виборах, виборця, учасника референдуму". Диспозиція настільки широка, що суб'єктом вчинення злочину не є хіба що неосудна особа.

Прийняття пропозиції, прийняття обіцянки чи одержання вигоди - кожне з цих діянь окремо та у сукупності вже породжує склад злочину для кандидата (вперше в історії впроваджується відповідальність такого суб'єкта, кажуть, що так боротимуться з фіктивними однофамільцями та технічними кандидатами), - виборцем (тут наче усе зрозуміло). За що вигода, запитаєте ви. Відповідь: за вчинення або не вчинення будь-яких дій, пов'язаних з безпосередньою реалізацією ним виборчого права вільно обирати та бути обраним, тобто формально навіть не піти на вибори, заздалегідь пообіцявши це, в обмін на застілля, вже може породити відповідальність, незалежно від того, пішов виборець на дільницю чи ні. Адже відповідальність настає незалежно від фактичного волевиявлення особи, результатів голосування, реєстрації, відмови в реєстрації або скасування рішення про реєстрацію кандидата, який балотується на виборах.

Крім цього, зазначена стаття породжує відповідальність за відмову від участі в голосуванні, голосування на виборчій дільниці більше одного разу, голосування за окремого кандидата, який балотується на виборах, кандидатів від політичної партії, місцевої організації політичної партії або відмову від такого голосування, передачу виборчого бюлетеня іншій особі, балотування або відмову від балотування на виборах.

Важливою складовою відповідальності є умовна "корупційна складова", тобто та складова, якою суб'єкта злочину схиляють до тих чи інших дій. Для цілей цієї статті під неправомірною вигодою слід розуміти продукти харчування та спиртні напої незалежно від їх вартості, а також гроші, товари, послуги, роботи, пільги, переваги, цінні папери, кредити, лотерейні білети, інші матеріальні та нематеріальні активи, вартість яких перевищує 3% мінімальної заробітної плати (на сьогодні трохи більше 110 грн, або 4 дол.), які на безоплатних або на інших пільгових умовах пропонують, обіцяють, надають чи одержують без законних на те підстав.

Припустимо, пообіцяв комусь, що підеш голосувати, бо у такому разі після цього ви йдете пити пиво (пийте недороге, вітчизняне та не більше певного літражу і не закусуйте) за його кошт. За таких умов він вплинув на ваше волевиявлення, бо інакше ви не планували йти на вибори, тож обоє підлягаєте відповідальності: ви за частиною першою - до двох років позбавлення волі, а він за частиною другою - до шести років.

Окремий склад злочину передбачає відповідальність до шести років позбавлення волі за пропозицію або надання виборцям, юридичним особам (закладам, установам, організаціям) неправомірної вигоди, що супроводжується передвиборною агітацією, згадуванням чи використанням партійної символіки, імені або зображення кандидата. Тобто якщо за частиною другою майнова вигода надається за будь-які дії, без політичного забарвлення, то у випадку частини третьої те ж саме, але за конкретні чи в інтересах конкретних прапорів.

А частина четверта - найзагрозливіша - встановлює відповідальність від п'яти до семи років за дії, передбачені частиною другою або третьою, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб або головою, заступником голови, секретарем, іншим членом виборчої комісії, кандидатом, який балотується на виборах, або його довіреною особою, іншою особою на прохання кандидата або за дорученням кандидата чи політичної партії, яка його висунула, представником політичної партії чи місцевої організації політичної партії у виборчій комісії, а також офіційним спостерігачем.

За великим рахунком, будь-яку дію можна підвести під ту чи іншу статтю із запропонованих нових редакцій, назвавши її підготовкою до вчинення злочину тяжкого, а тим самим зареєструвавши провадження, та здійснювати негласні слідчі дії як щодо члені виборчих комісій, голів, секретарів, спостерігачів, так і щодо виборців, окремих юридичних осіб, кандидатів (які не є народними депутатами), їх штабів, регіональних представництв, місцевих організацій, тобто на скільки вистачить фантазії працівників Нацполіції.

У своєму авторському блозі очільник МВС зазначив: "За даними опитування громадської думки, проведеного GfK Uкгаіnе у червні-липні
2017 року для офісу Ради Європи в Україні, 68% українців незадоволені чесністю виборів, 19% - задоволені і лише 16% готові звернутися до правоохоронців у разі отримання грошей за голос, що вказує на масштабність проблеми".

Складно порівнювати рівень невдоволення українцями виборами з рівнем невдоволення чи недовіри до органів державної влади, органів Нацполіції. Нехай кожен читач дасть собі відповідь, чи вірить він у те, що при існуючих на сьогодні системних протистояннях у межах політичних сил учасників коаліції (не говорячи про полярних опозиціонерів) ці зміни націлені насамперед на забезпечення законного волевиявлення, а не будуть своєрідною козирною картою на столі переговорів щодо цих домовленостей?