Десять баксів розбрату

Наступного дня після відзначення двадцять дев’ятої річниці Незалежності Верховна Рада повинна позачергово зібратись і проголосувати законопроєкт №3963, яким коригуються доходи та видатки державного бюджету і водночас підвищується мінімальна зарплата. Пропонується її розмір у 4723 грн, установлений 1 січня 2020 року, переглянути не 1 січня 2021-го, а підвищити з 1 вересня 2020 року до 5000 грн, тобто на 277 грн, або на 10 дол. США, або на 6%.

Поглянувши на ці цифри прагматично, варто саркастично посміхнутися, особливо коли до цієї ініціативи додаються коментарі, що саме це підвищення буде джерелом пожвавлення попиту та стимулювання внутрішнього споживання.

Водночас недовіра до держави породжує вражаючу своєю новизною тезу про тиск на бізнес, який оговтується після кризи, а для нього підвищують податкове навантаження.

Пропоную поглянути на ситуацію з використанням аргументів, а не гасел. За даними Державної служби статистики України, кількість зайнятого населення віком 15–70 років у першому кварталі 2020 року становила 16,5 мільйона осіб. Кількість громадян віком 15–70 років, зайнятих у неформальному секторі економіки, дорівнювала 3,4 мільйона осіб.

Серед видів економічної діяльності найпоширенішою є неформальна зайнятість у сільському, лісовому та рибному господарствах (42%), в оптовій і роздрібній торгівлі, ремонті автотранспортних засобів (17%), а також у будівництві (17%). Нижче буде наведено показники, важливі для розуміння принаймні офіційного розміру оплати праці у цих сферах.

Кількість безробітного населення (за методологією МОП) віком 15–70 років у першому кварталі 2020 року становила 1,5 мільйона осіб.

Кількість зайнятих, а відповідно, і кількість учасників «нашої» системи солідарного пенсійного страхування, які сплачують ЄСВ, на 1 січня 2020-го складалася з 617,4 тисячі юридичних осіб, 1,788 мільйона фізичних осіб-підприємців, 25,6 тисячі осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, і 3,3 тисячі членів фермерських господарств. Загальна чисельність застрахованих осіб — 13,2 мільйона, з яких найманих працівників — 10,3 мільйона осіб.

З 10,3 мільйона найманих працівників 895,0 тисяч осіб у грудні 2019 року отримували заробітну плату менше мінімальної (4173 грн), з них близько 239,5 тисяч — працівники бюджетної сфери.

Як проміжний висновок можна зазначити, що на початок року, без урахування запровадженого карантину, з 16,5 мільйона громадян свою частку відповідальності за формування бюджетів податком з доходів та Пенсійного фонду несли лише 13,2 мільйона українців. Для ще плюс-мінус трьох мільйонів це щось таємне, невідоме та непотрібне.

З тих, хто працює як найманий працівник у приватній сфері, — 6,2% (655,5 тисячі осіб) згідно з офіційною звітністю отримують виключно мінімальну зарплату чи навіть менше. Формально обурюватися тезами на кшталт «тиск на бізнес» вони мають право лише у випадку, якщо за фактом отримують доплати готівкою, розмір яких зменшиться. В іншому разі, навпаки, робітник трішки втішений, а роботодавець перенесе зростаючий видаток на собівартість.

2,3% (239,5 тисячі осіб) від усіх найманих працівників — «бюджетники на мінімалці», і ці люди підвищення зазначеного показника на десять доларів зустрінуть запитанням: чому так мало?

Наведена статистика не особливо відрізняється від того, про що за часів Гройсмана розповідав профільний міністр пан Рева. Деякі коригування мають місце, але, судячи з усього, системну проблему переведення трудових відносин та оплати праці у легальне поле непопулярними методами знову доведеться вирішувати прийдешнім поколінням або ж поточному залежно від податкової та фінансової політики, натхненної інтенсивністю тиску МФО.

Далі. На кількість учасників солідарної системи пенсійного забезпечення та місцеві бюджети в частині надходжень податку з доходів фізичних осіб почали впливати вірус і, як наслідок, обмеження, запроваджені карантином.

За даними про ситуацію на ринку праці, у квітні 2020 року кількість застрахованих осіб, які сплачують ЄСВ, становила 9,941 мільйона осіб (квітень 2019-го — 11,261 млн, зменшення місяць до місяця на 11,7%), станом на червень 2020 року — 9,992 мільйона осіб (у червні 2019-го — 10,635 млн, зменшення на 6%).

Очевидно, що станом на червень ринок праці почав оживати в силу того, що жорсткі обмеження періоду квітня-травня 2020 року почали скасовувати, а ті, що залишилися, стали, швидше, удаваними, ніж реальними. У будь-якому разі зменшення кількості застрахованих осіб за червневою статистикою не демонструє фатальних показників. Тема створення робочих місць не є предметом аналізу цієї статті, а взаємозв’язок робочого місця і мінімальної зарплати — вкрай відносний.

І отут варто згадати про тих, хто працює зараз і працював до пандемії у неформальній зайнятості. Звісно, що для них карантин був найбільш болючим. Вони до вірусу не були охоплені таким поняттям, як мінімальна зарплата, адже своєї частини зобов’язань зі сплати податків та ЄСВ не виконували ні при чотирьох, ні при п’яти тисячах гривень.

Крім цього, у кожній з трьох сфер, де переважає неформальна занятість, — у сільському господарстві, будівництві та торгівлі, рівень офіційної оплати праці перевищує 5000 грн практично вдвічі. У торгівлі середня зарплата — 10,8 тис. грн, сільському господарстві — 9,5 тис., будівництві — 9,6 тис. грн.

У решті сфер середня зарплата коливається від 8,8 тис. грн в охороні здоров’я до 19 тис. грн — у фінансовій сфері.

Наведена статистика стосується близько 7,298 мільйона працівників. Ураховуючи, що станом на той же червень 2020 року застрахованих найманих працівників було 9,992 мільйона, то ці 16 сфер охоплюють 73% осіб, які працюють легально.

Сьогодні мінімальна зарплата становить 4723 грн, її підвищення для принаймні цих 73% працівників не приведе до зростання податкового тиску чи збільшення відрахувань, оскільки оподаткування їх доходів за діючими ставками здійснюється вже зараз з доходу, вищого за МЗП.

Більш того, єдина сфера, яка близька до рівня оплати в 5000 грн, — це сфера «розміщення та харчування», і навіть у ній ті, хто перебуває у легальному правовому полі трудових відносин, у середньому отримують 5,2 тис. грн.

Ще одна цікава статистика для оцінки значення мінімальної заробітної плати, — це розмір заробітної плати від роботодавців за вакансіями, які пропонуються центром зайнятості станом на 1 серпня 2020 року.

З 60 366 вакансій платити мінімальну зарплату готові у 11 950 випадках. Для низки вакансій повірити в розмір оплати праці на рівні мінімальної зарплати нескладно, наприклад для вчителів, вихователів, медичних сестер, листонош тощо. Водночас інші вакансії теж із мінімальною зарплатою інакше, ніж пропозицією для перемовин про розмір готівкової доплати, назвати складно, до прикладу бухгалтерів, касирів, продавців, кухарів.

За дивним збігом обставин, тут переважають сфери послуг, роздрібної торгівлі, ті, де є можливість зареєструвати працівника паралельно ще й ФОПом, а сукупний заробіток формуватиметься в тому числі й за рахунок готівки. Той, хто скаже, що цього не може бути, нехай спробує знайти «прибиральників службових приміщень» у Києві на 7000 грн, більш того, спробує вмовити їх на офіційне працевлаштування.

Серед інших вакансій за розміром оплати праці такі пропозиції: від мінімальної до 6000 грн — 21 307 вакансій; від 6000 до 7000 грн — 6 169 вакансій; від 7000 до 10 тис. грн — 13 027 вакансій; від 10 до 15 тис. грн — 6 664 вакансії; понад 15 тис. грн — 1 249 вакансій.

Все перелічене вище, особливо щодо існуючого або пропонованого рівня оплати праці, дає підстави вважати, що підвищення мінімальної зарплати до 5000 гривень лише наздоганяє те, що фактично вже склалося на ринку легальних трудових відносин, а не встановлює якихось нових меж «більшого» податкового тиску. Це справедливо особливо для фізичних осіб — підприємців, які мінімальну зарплату розглядають саме як базу для нарахування зобов’язань зі сплати єдиного податку та ЄСВ. Щодо останнього показник МЗП замінює для них дохід від підприємництва як базу нарахування, але все законно.

Так от розмір цього «більшого» для платників єдиного податку: сьогодні ставка дорівнює 944,6 грн, а ставка ЄСВ з «мінімалки» — 1039 грн. При її підвищенні до 5000 грн ставка єдиного податку буде аж на 65,4 грн вище, а ЄСВ становитиме 1100 грн, тобто зросте на 61 грн. Щомісяця доведеться платити додатково разом 126,4 грн, що еквівалентно чотирьом чашкам кави на АЗС. Дійсно, грабіж серед білого дня.

А завершити тему поєднання справедливості та егоїзму, капіталізму та комунізму можна відомостями про 11 мільйонів українців, яким ми солідарно вербально співчуваємо.

Загальна чисельність пенсіонерів, які не можуть потрапити, за аналогією з особами працездатного віку, у неформальну сферу зайнятості, становить 11 241 834 особи. Майже 46% з них, або 5,158 мільйона осіб, отримують 2348 грн, ще 16,4%, або 1,845 мільйона, — 1749,94 грн, 14,9%, або 1,671 мільйона, — 3450 грн, 7,9% пенсіонерів, або 884 тисяч, — 4449 грн, 11,4% пенсіонерів, або 1,277 млн, — 6745 грн. І лише 2,5%, тобто 332 тисячі осіб, мають пенсію у 13284 грн.

Тільки 21,8% пенсіонерів отримують суми, порівнянні з мінімальною зарплатою. Решта, а це близько 9 мільйонів осіб, мають менш як 100 доларів, тобто половину від МЗП.

При цьому бюджет Пенсійного фонду, щоб оплатити цей мізер, витрачає 481,5 млрд грн. Власні надходження становлять 300,623 млрд грн, з яких ЄСВ — 274,173 млрд, і плюс 180,932 млрд грн — це перерахування з бюджету.

Визначення винного —— це одвічна полеміка про «папєрєдніків» з єдиною відмінністю, що демагогія не вирішує загальнодержавної проблеми. Тому кожна наступна влада приймає спадок у тієї, що обіцяла виправити ситуацію, але не виправляє та йде в небуття.

Наведення ладу можливе через зміну усталеного порядку відносин між державою та громадянами. Мрія про «соціальну державу», де пенсії високі, тарифи низькі, медицина та освіта на прийнятному рівні, нездійсненна, допоки існує практика несплати чи мінімізації податків у 35–40% економіки, бо якісна соціальна сфера потребує належного фінансування.

Не є зарплата в 5000 грн ні зрадою, ні перемогою, так само, як і її підвищення до 7000 грн, оскільки значення вона матиме як джерело доходів лише для 2,3% найманих працівників бюджетної сфери, які її отримують, а також для 6,2% найманих працівників у приватній сфері.

Для решти ж це лише відкоригована база оподаткування, яку вони самі не схильні переглядати під впливом зростання доходу, адже навіщо платити більше, коли можна робити це з мінімальної межі, якою є МЗП. Тому коригувати просить держава, і ключове — просить.

У чому українці дійсно досягли успіху за 29 років, так це в утвердженні (небезпідставно, варто зазначити) ворожнечі та недовіри до всього, що пов’язане з формальними структурами держуправління. Так, якість того, що ми отримуємо від держави, яка імітує виконання своїх функцій, залишає бажати кращого. Діяльність держави розглядається як деструктивна загалом: у питаннях, які стосуються індивіда, в частині благ — недостатня, а в частині покладання на індивіда обов’язків — як загроза для існування. Та все ж не будемо перебільшувати рівень цих загроз.

Всі статті автора читайте тут.