Новий голова МВФ майже відомий

Якщо міністр фінансів Франції Крістін Лагард стане головою Міжнародного валютного фонду, вона буде першою жінкою на цій посаді за 65-річну історію МВФ.

Турне за голосами

До початку цього тижня Крістін Лагард підтримали всі, хто мав би це зробити: і окремі країни ЄС, і Єврокомісія, і G8 із G20, і США, і сама Ангела Меркель, і навіть Росія. Власне, результат голосування 30 червня за нового очільника МВФ практично відомий. Проте у вівторок, 7 червня, під час візиту в Індію міністр фінансів Франції Крістін Лагард не одержала прямої підтримки від індійського уряду. У повідомленнях інформагентств акуратно зазначалося, що Індія, мовляв, «ухилилася від підтримки». За словами Лагард, у Делі вона одержала запевняння в тому, що її кандидатуру розглянуть, зважаючи на її заслуги, іншими словами, той факт, що вона француженка і представниця Європи, «не є ні перешкодою, ні перевагою».

Наступним пунктом переговорів значився Китай. Про те, що він підтримує кандидатуру Лагард, французи поспішили заявити ще в останній тиждень травня. Офіційний Пекін інформації не підтвердив, а лише зазначив, що вибори нового голови МВФ мають відбуватися прозоро і відображати структурні зміни глобальної економіки. Позиція Китаю в МВФ важлива не тільки через його членство в БРІКС, а й через 6,3% голосів, які можуть посилити сумарні відсотки США і Євросоюзу.

Після зустрічей у Пекіні Лагард в інтерв’ю AFP обережно заявила, що «переговори викликали в неї дуже позитивні почуття», але своє рішення китайська сторона має оголосити сама. На думку китайських журналістів, Пекін, швидше за все, підтримає Лагард, проте аж до голосування збереже інтригу. Справді, після зустрічей з пані Лагард міністр закордонних справ Китаю Ян Цзечі заявив, що конкурс на лідерство в МВФ поки що відкрито. (До речі, офіційне висування кандидатів - до 10 червня.)

Офіційно міністр економіки, фінансів і промисловості Франції Крістін Лагард оголосила про свої плани балотуватися на посаду керуючого директора Міжнародного валютного фонду 25 травня. Але її ім’я як можливого кандидата спливло раніше, ще в день відставки попереднього голови МВФ Домініка Стросс-Кана, обвинуваченого в сексуальних домаганнях. Лагард майже тиждень думала чи радилася. І коли вже майже всі ЗМІ світу активно обговорювали її як найбільш реального з восьми претендентів, зважилася на офіційну заяву.

Кандидати - не суперники

США підтримали кандидатуру Лагард серед перших. Це цілком очікувано, оскільки два найвпливовіші фінансові інститути світу пов’язані негласною домовленістю: Світовий банк очолює американець, МВФ - європеєць.

Тим часом країни БРІКС, натхненні об’єднуючими успіхами останнього квітневого саміту, поспішили заявити свою особливу думку. А саме - про необхідність прозорого і справедливого обрання нового голови МВФ. Маючи на увазі, що зміцнілий загін країн, що розвиваються, має право на таку високу посаду, як керуючий директор МВФ. Але далі декларацій справа не пішла. У БРІКС так і не спромоглися серйозно оцінити свою вагу у світовій економіці і не висунули єдиного кандидата. Росія спочатку підтримала заяву міністрів фінансів країн БРІКС про те, що традицію розподілу посад слід змінювати. Потім від імені СНД зробила заявку на голову нацбанку Казахстану Григорія Марченка, який вочевидь жодного стосунку до БРІКС не має. А через кілька днів на саміті G8 у французькому Довіллі росіяни висловилися за Крістін Лагард. Таким чином, БРІКС, маючи дуже реальний шанс поборотися за головне місце в МВФ, тихо і без заяв прибрав свій шанс із порядку денного.

Серед кандидатів на посаду голови МВФ спочатку значилося досить багато відомих у фінансовому світі фігур. Німеччина, наприклад, була готова подати відразу дві кандидатури: голову Deutsche Bank Йозефа Акермана і колишнього голову центробанку Акселя Вебера. Туреччина висувала колишнього міністра фінансів Кемаля Дервіша. У претендентах також побував Стенлі Фішер, багаторічний заступник голови МВФ, а нині - голова банку Ізраїлю.

Тим часом Мексика, не дочекавшись альтернатив від світу, що розвивається, висунула свого кандидата - голову центробанку Агустіна Карстенса. І після закінчення двотижневого, всього лише словесного, марафону він залишився єдиним суперником для Крістін Лагард. Поки що складно прогнозувати, скільки саме відсотків голосів дістануться мексиканцю в день голосування 187 країн - членів МВФ, хоча нескладно стверджувати, що переможе Лагард. Зате буде дотримано процедури (або видимості) конкурентного висування і передвиборної боротьби.

Тому своє виборче турне Лагард розпочала саме з країн - членів БРІКС. У понеділок вона побувала в Бразилії і пообіцяла у разі обрання надати країнам, що розвиваються, більше можливостей на всіх рівнях фонду. Потім відвідала Індію і Китай, з відомим уже результатом. У суботу вона проведе переговори в Саудівській Аравії, у неділю - в Єгипті.

Чому Лагард?

Чому саме Лагард? На думку британського журналу The Economist, головна заслуга Лагард останніх років полягає в її принциповій позиції щодо фіскальної дисципліни - мінімізації бюджетних дефіцитів у країнах єврозони, у тому числі й у Франції, чим вона і завоювала симпатії в країнах Євросоюзу.

Журнал Forbes протягом останніх п’яти років постійно визначає місце для Лагард у першій двадцятці най­впливовіших жінок світу. У 2009-му The Financial Times назвав її найкращим міністром фінансів в єврозоні. Сьогодні у світі досить багато відомих self-made чоловіків, а от жінок, які домоглися усього самі і піднялися на верхні щаблі у світовій ієрархії, досить мало. Крістін Лагард - одна з них.

Ще на початку року в інтерв’ю британській газеті The Independent пані Лагард висловилася абсолютно критично щодо «чоловічого засилля» у фінансовому середовищі. Закріпитися в ньому Крістіан Лагард змогла лише завдяки своїм неабияким здібностям. Вона, на відміну від багатьох французьких діячів, піднімалася не по партійній лінії і не через елітні навчальні заклади. Народилася в Парижі 1 січня 1956 року, навчалася в Гаврі, потім у Парижі, докторський ступінь одержала в Провансі, в Інституті політичних досліджень. Близько 20 років пропрацювала юристом у США і піднялася до висот керівника однієї з провідних юридичних компаній Baker & MсKenzie, яку очолювала з
1999-го по 2004 рік. На батьківщині її часто називають американкою, вона ж завзято заявляє про свої французькі пріоритети.

Щоправда, у кандидата №1 є кілька мінусів. Крістін Лагард - єдиний міністр фінансів Франції без спеціальної економічної або фінансової освіти. Вона насамперед, як пишуть французькі ЗМІ, «старанний виконавець» розпоряджень президента Ніколя Саркозі та офіційний глашатай його позиції. Відповідно, виникають запитання, чи впорається вона з посадою «головного у світі банкіра». Щоправда, у Лагард великий досвід роботи у французьких коридорах влади. До нинішньої посади вона встигла попрацювати міністром сільського господарства і рибної промисловості, а також міністром торгівлі в уряді Домініка де Вільпена при президенті Шираку.

У досьє міністра Лагард містяться і значно неприємніші факти. На даний момент французька прокуратура обвинувачує її в перевищенні службових повноважень. Справа стосується двадцятирічної судової тяганини комерсанта Бернара Тапи з державою з приводу спірного продажу компанії. У 2007 році міністр Лагард нібито вплинула на перебіг справи, у результаті бізнесмен одержав від держави 285 млн. євро. як матеріальну і моральну компенсацію. Цікаво, що рішення суду про можливість порушення кримінальної справи проти міністра фінансів мало бути оголошене саме 10 червня, у день, коли закінчується офіційне висування кандидатів на посаду голови МВФ. Поки що важко передбачити, як до загрози судового переслідування кандидата на посаду голови МВФ поставляться акціонери. Особливо у світлі історії Стросс-Кана.

Стросс-Кан і МВФ

До закінчення повноважень голови МВФ залишалося трохи більше року. Домінік Стросс-Кан (ДСК - так скорочено називають його у Франції) не збирався залишатися на другий термін, тому що на батьківщині його очікувала виборча кампанія на посаду президента Франції. Як потенційний кандидат від Соціалістичної партії, він задов­го до виборів 2012 року, відповідно до соцопитувань, випереджав чинного президента Ніколя Саркозі майже на 20%. Тим часом рейтинги самого Саркозі рекордно знижувалися і досягли найнижчої позначки непопулярності за всю повоєнну історію Франції.

Оказія в нью-йоркському готелі поставила хрест на кар’єрі Стросс-Кана не тільки як фінансиста, а й як політика. Відсидівши тиждень в одній з найсуворіших темниць Нью-Йорка Райкерс-Айленд і вирвавшись звідти під домашній арешт за 6 млн. дол. застави, він навряд чи думає сьогодні про якісь вибори - чи то на голову МВФ, чи то в президенти. Правда, у заяві з приводу відставки Стросс-Кан пояснив, що звільнив свою посаду, щоб не кидати тіні на організацію. Якщо провину колишнього голови фонду буде доведено, йому сумарно загрожує 74 роки тюремного ув’язнення.

Цікаво пригадати, що в 2007 році Стросс-Кана в МВФ рекомендував саме Саркозі. Останній виграв тоді президентські вибори у колеги ДСК по партії - соціалістки Сеголен Руаяль. Дотепер французи люблять поговорити про те, що, висунувши тоді кандидатом харизматичного і популярного в народі Стросс-Кана, соціалісти виграли б президентські вибори. Тоді ж багато хто підозрював, що «заслання» головного суперника в МВФ було політично мотивованим. Сьогодні 60% французів вважають, що в Нью-Йорку проти Стросс-Кана було застосовано класичний сценарій провокації.

Криза, що розпочалася восени 2008 року, проявила у Стросс-Кані затребувані часом риси грамотного і холоднокровного кризового менеджера. Достатньо сказати, що він входив до числа тих небагатьох політиків, до яких прислухалася канцлер Німеччини Ангела Меркель. Француз, який вільно володіє німецькою, відіграв вирішальну роль у переконанні німецького канцлера надати фінансову допомогу Греції навесні 2010-го.

На думку фінансових оглядачів, Домінік Стросс-Кан провів воістину титанічну роботу з порятунку ситуації в єврозоні. Завдяки особистим дипломатичним якостям йому вдалося змусити лідерів країн єврозони почати переговори по суті боргової проблеми. Під час переговорів з’ясувалося, що позиція МВФ щодо виділення позик, представлена його головою, менш сувора, ніж європейська. Фонд пропонував нижчі ставки і вимагав менших жертв із боку населення, ніж берлінські чиновники. Як написала французька Le Figaro, «греки чудово все розуміли і тому були першими, хто пошкодував про звільнення ДСК».

Він узагалі був прибічником загальноєвропейської солідарності, вважав, що для подолання фінансової кризи необхідно єдине для Європи комплексне рішення. Він навіть пропонував запровадити спеціальні податки для запобігання ризикованій поведінці у фінансовому секторі. Він був автором багатьох ідей і, озвучуючи їх, не боявся ризикувати своїм авторитетом. Наприклад, ДСК вважав, що Європі слід зробити ще один ривок, такий само сміливий, як створення валютного союзу, а саме - перейти до фіскального федералізму, щоб євро міг повноцінно працювати, щоб уникнути його глобальної некорисності і можливого краху єдиної валюти.

Сьогодні друзі і колеги Стросс-Кана шкодують про те, що сталося. Воліють підкреслювати його видатні економічні заслуги і важливу роль у боротьбі з економічною кризою. Стросс-Кан справді показав себе неабияким фінансистом. Цього не заперечать навіть його недоброзичливці. Міжнародний валютний фонд дійсно набув інших рис при керівництві Стросс-Кана. Ще 2007-го ДСК подав раді керуючих фонду свою стратегію, відповідно до якої МВФ з безжального монстра мав трансформуватися в «орган з людським обличчям» і значно більшою мірою представляти країни, що розвиваються. Тоді цей план одержав схвалення, насамперед у головного пайовика фонду - США.

Спостерігаючи, як економіка вільного ринку дедалі більше входить у русло жорсткого державного контролю, Стросс-Кан (а він очолював один з найпотужніших регулюючих органів), втім, вважав, що для стабільності необхідно реформувати саму систему регулювання фінансового сектора.

Він був прибічником політики «нового кейнсіанства», що грунтувалася на фінансовому регулюванні і наповненні економіки і, власне, у короткостроковому аспекті показала свою ефективність.

Нині ж, після Стросс-Кана, у середовищі американських і британських експертів дедалі частіше звучить думка про те, що новий голова МВФ «має сповідувати більш жорсткий і менш поблажливий підхід до боргової кризи», замість того, щоб вкидати більше грошей для розв’язання проблем. Хоч як дивно, для цих функцій підходить не європейка Лагард, а мексиканець Карстенс, який зможе зайняти більш безпристрасну позицію щодо проблем єврозони. Проте його шанси поки що мінімальні.

Спадщина МВФ

На яку спадщину очікує Лагард у Міжнародному валютному фонді? Насамперед їй доведеться долати репутаційний негатив. І сексуальний скандал її попередника тут ні до чого.

За останні три десятиліття діяльність МВФ набула багато у чому негативне забарвлення саме в тих країнах, яким фонд активно допомагав вийти з фінансового глухого кута. Видача кредитів МВФ завжди супроводжується жорсткими умовами, які дуже б’ють по соціальній політиці країн-реципієнтів. Іноді рекомендації фонду і дотримання їх урядами країн-позичальників мали згубні наслідки, провокували суспільне обурення і навіть призводили до збройних конфліктів (у 80-х роках ХХ сторіччя - у Югославії, Руанді, Сомалі).

Остання економічна криза розігнала хвилю нестабільності по всьому світові, фінансових уливань МВФ потребували не тільки традиційно бідні економіки, а й країни, які вважалися розвиненими. По допомогу в МВФ звернулися вже члени благополучного Євросоюзу - Греція, Ірландія, Португалія. А в 2009 році фонду довелося емітувати облігації на загальну суму в 500 млрд. дол. США, оскільки екстреної допомоги потребували Ісландія, Латвія, Угорщина, Україна, Пакистан. Сьогодні в чергу за рятівним кредитом від МВФ стає Білорусь.

Різких рухів пані Лагард не робитиме. У цьому впевнені абсолютно всі експерти та оглядачі. Принаймні на початковому етапі свого правління в МВФ вона демонструватиме наступність політики Стросс-Кана. Тим більше що він був одним із найкращих директорів-розпорядників МВФ.

У Франції про Крістін Лагард говорять різне: праві підтримують і її діяльність на посаді міністра, і її висування в МВФ. Ліві сили озвучують різні думки. Лідер Соцпартії схвалює її кандидатуру на посаду голови МВФ, а депутати-соціалісти критикують її погляди економічного лібералізму і вважають, що в сьогоднішньому кризовому світі дерегуляція економіки небезпечна.

Крістін Лагард, очевидно, стане останнім керівником МВФ з Європи. Хоча ще на щорічних зборах МВФ і СБ у листопаді 2007 року представники з країн, які розвиваються, наполягали на зміні схеми обрання керівників основних фінансових інститутів світу. Тоді головні «акціонери» МВФ в особі найрозвиненіших країн погодилися з цією ідеєю, але з урахуванням поступового переходу. Такою перехідною постаттю, як передбачали, мав стати Стросс-Кан. Але період переходу ускладнився кризою в єврозоні, і тому Крістін Лагард, на думку європейсько-американського альянсу в МВФ, має бути ще однією перехідною фігурою.

Цікаво, через п’ять років, під час нових виборів голови МВФ, чи пригадають країни, що розвиваються, про дані їм обіцянки і чи зуміють наполягти на власних вимогах? Є, щоправда, один маленький нюанс: щоб вимагати і диктувати, треба, як мінімум, зробити вагомий внесок країни в капітал фонду. Сьогодні ж головними пайо­виками МВФ, як і раніше, виступають США (понад 16% голосів), за ними йдуть Японія, Китай, Німеччина, Великобританія, Франція, а 29 країн - учасниць ОЕСР у сукупності мають понад 60%. Решта 40% голосів припадають на 84% країн - членів МВФ.