Немає нічого більш практичного за хорошу теорію

Ідеї економістів і політичних мислителів - і коли вони праві, і коли помиляються, - мають значно більше значення, ніж прийнято думати. Насправді лише вони і правлять світом. Люди практики, які вважають себе зовсім не вразливими до інтелектуальних впливів, зазвичай є рабами якогось економіста минулого. Безумці, які перебувають при владі, чують голоси з неба, беруть свої навіжені ідеї з витворів якогось академічного писаки, котрий складав їх кілька років тому. Я упевнений, що сила корисливих інтересів значно перебільшується порівняно з поступовим посиленням впливу ідей.

Джон Кейнс

Економічна теорія переживає не найкращі часи. Вона не може адекватно відтворити в мисленні сучасні реалії, виявити закономірності їхнього розвитку, дати цілісну картину економічної дійсності, а отже, і виробити надійні інструменти впливу на неї, що має численні й різноманітні прояви.

Один із нобелівських лауреатів з економіки незадовго до глобальної та дуже глибокої кризи заявляв, що кризи як системне явище вже подолано. Інші, використовуючи свої нобелівські досягнення, консультували велику компанію, яка розорилася під час цієї кризи. Держави починають застосовувати цілком протилежні теоретичним рекомендаціям заходи з порятунку своїх економік, і це їм певною мірою вдається. А мейнстримівські економісти оголошують це тимчасовим явищем і прогнозують, що все скоро стане на свої місця й піде, як і раніше. Коли ж з'ясувалося, що нетрадиційна, "ненормальна" політика триває (уже майже десятиліття), виникло поняття "нова нормальність".

Те, що було відхиленням від норми, закріпилося, стало відтворюватися на постійній основі і перетворилося на нову норму. Це набуло такого значного поширення, що поняття нової нормальності проникло в багато, у тому числі неекономічних, сфер. Справа дійшла до того, що зараз бути нормальним синонімічно бути консервативним, несучасним. Модно бути трішечки ненормальним. Ненормальність, або нова нормальність, керує світом. Результати відповідні. Чи нормальне те, що відбувається в Європі у зв'язку з проблемою мігрантів? Чи нормальне те, що відбувається в Лівії, Сирії, Україні та ін. Хіба що тільки з визначенням нової нормальності.

В Україні також відбуваються суперечливі процеси. З одного боку, теоретично освоюються нові способи мислення, які активно розвивалися й розвиваються на Заході. З іншого - губляться цілі шари теоретичної культури, пов'язані з системним логіко-історичним мисленням. На жаль, ми не можемо стверджувати, що у нас підвищується рівень теоретичної культури. Швидше, навпаки. Слабшають традиції системного теоретичного мислення. Економічна теорія практично вигнана з неекономічних вузів і зазнає утисків в економічних. Кафедри економічної теорії скорочуються, поєднуються з іншими, часто суто прикладними, кафедрами. Викладачі й студенти втрачають смак до економічної теорії. Гранти та фінансування видаються під прикладні дослідження, а їх учасники відмахуються від теоретичних питань, як від неважливих практично. З'являються публікації, що претендують на науковий внесок, але по суті є економічно безграмотними, що не заважає їм бути досить популярними й затребуваними "невимогливою" публікою. Економічна політика у своїй основі неадекватна стану економіки, а її результати говорять самі за себе. Україна є однією з найгірших у світі за економічною динамікою. Якщо існуюча тенденція триватиме, колапс економіки стане неминучим, що змусить знову звернутися до розробки теорії, здатної знайти адекватні відповіді на виклики часу. Але не хотілося б, щоб теорія розвивалася такими циклами.

У цих умовах розвиток економічної теорії стає проблемою стратегічного значення. Сіяти й вирощувати хліб можна і без науки. Обмінювати товар на золоті гроші також можна без науки. Але запустити космічний корабель без науки неможливо. Не можна також здійснити емісію грошей центральним банком без наукових розрахунків необхідної їх кількості, інфляції, економічного зростання. Визначити траєкторію, структуру, механізми економічного розвитку в сучасних умовах без економічної теорії неможливо. Тому увага до економічної теорії, забезпечення її розвитку - необхідні умови стабільної економічної динаміки. Відомий афоризм говорить: немає нічого більш практичного за хорошу теорію.

Орієнтація на здоровий глузд, на який дедалі частіше напирають політики, є лише показником поверховості мислення. Здоровий глузд і повсякденна практика постійно підтверджують, що Земля пласка, а Сонце обертається навколо Землі, а не навпаки. Але зараз кожен школяр знає, що вірити своїм очам і враженням не можна. У дійсності все навпаки. Це стосується фізичних явищ. А в економіці й суспільстві все значно складніше. Можна бажати побудувати незалежну, демократичну, соціальну й правову державу, але, діючи неадекватно, одержати залежну, олігархічну й корумповану. Можна бажати відкрити кордони для вільної конкуренції та підвищення ефективності економіки, а одержати масове руйнування національних виробників, зростання безробіття й погіршення економічного становища. Можна боятися високої за західними мірками інфляції й вганяти економіку в стагнацію, провокуючи збільшення тієї ж інфляції. Можна робити багато шкідливих дурниць, дотримуючись "розумних" порад, отриманих з узагальнення зовсім інших економічних реалій.

Чомусь вважається, що в економіці достатньо керуватися здоровим глуздом, що розмірковувати про економіку й давати поради значно простіше, і це може робити кожен. Об'єктивною підставою для такої помилкової думки є включеність економічних явищ у повсякденний життєвий процес. Товар, гроші, ціна, прибуток, зарплата, капітал, банк, відсоток, обмінний курс - хто не знає, що це таке? Усі знають. І це правда. Але річ у тім, що, як говорив Г.Гегель, "те, що відомо, ще не є через те пізнаним". Щоб пізнати явище, необхідно з'ясувати спосіб його виникнення, розглянути, як воно розвивалося, яких форм у своєму розвитку набувало, чим стало тепер і в яких відносинах перебуває з іншими явищами. Забезпечити це може лише логіко-історичний метод.

Звичайно, коли система відносин даного явища вже розвинена, тоді буває достатньо функціональних підходів. Необов'язково знати, що це таке, достатньо знати, як це функціонує. Для того, щоб заробляти великі гроші, не обов'язково розбиратися в теорії грошей. Але якщо виникають нові явища або істотних трансформацій зазнають старі, без теоретичних підходів не обійтися. Для прикладу можна навести ситуацію з криптовалютою. Від визначення її сутності (а це справа теорії) залежать практичні дії та долі людей. Якщо криптовалюта визначається як гроші, то всіх майнерів необхідно за законом посадити за ґрати, тому що вони виробляють приватно гроші, що заборонено, і скоюють злочин. Якщо ж криптовалюта визначається як специфічний товар або фінансовий актив, то необхідні інші дії, пов'язані з регулюванням цих процесів.

Оскільки сучасний світ дуже динамічно змінюється, і виникнення нових явищ починає визначати ситуацію, то значення теорії об'єктивно зростає. Але водночас формування інформаційно-мережевої економіки й суспільства зумовлює виникнення безлічі мереж (професійних, клубних, національних, соціальних, культурних, дозвільних, ідеологічних, терористичних і т.ін.) зі своїми цінностями, правилами й нормами, стереотипами мислення та поведінковими патернами. Людина, перебуваючи одразу в багатьох мережах, як особистість розпадається на фрагменти, що вже виступають не як різні прояви того самого, а як самостійні феномени.

Інакше кажучи, справа в тому, що в різних ситуаціях та сама людина проявляє себе як різні особистості. Турботливий і добрий чоловік і батько може виявитися в іншій мережі сексуальним маніяком, а грізний і неприступний начальник - слабким і безвладним підкаблучником своєї дружини тощо. Раніше мережеві характеристики не мали такого практичного значення в силу панування ієрархічних зв'язків, нині ж сама економіка сприяє мережизації людини й суспільства. Цьому буттю відповідає фрагментарне мислення, яке байдуже сутності, йому достатньо функціональних знань (що і як використовувати). Парадокс і водночас глобальний виклик людству полягають у тому, що та сама реальність створює актуальну необхідність у теорії та формує суб'єктів, байдужих до неї за способом життя. Учені на підставі емпіричних досліджень дійшли висновку, що інтелект людини знижується, викладачі вузів скаржаться на дедалі слабшу підготовку випускників шкіл, елементарно грамотних аспірантів у багатьох значеннях зараз треба пошукати і т.ін. Масова фрагментація мислення є також важливим фактором байдужості влади до рекомендацій економічної науки, що не збігаються з політичною доцільністю.

Україна як багатоукладна економіка має істотні ризики зростання суспільних протиріч і конфліктів регіонального, міжрегіонального, національного й міжнародного значення, дестабілізації функціонування суспільства. На жаль, вона ще довго не матиме такого ВВП на душу населення, як у розвинених країнах, а розрив між багатими й бідними країнами не зменшується. Але це не означає, що в Україні не можна створити в недалекій перспективі нормальні умови життєдіяльності (житло, харчування, побутові умови, освіта, робота, задоволення культурних потреб тощо) для широких верств населення. Можна жити в готелях за кілька тисяч доларів, а можна мати нормальні комфортні умови з оплатою на порядок нижче. Можна насолоджуватися делікатесами в дорогих ресторанах, а можна мати збалансоване й смачне харчування із значно нижчими витратами.

Потрібно розробити й реалізовувати національну програму створення нормальних життєвих умов для більшості населення. Необхідно створити спосіб життєдіяльності освіченої, духовно багатої людини, яка задовольняється раціональними матеріальними умовами, достатніми для всебічного розвитку особистості. Цей спосіб потрібно пропагувати й водночас працювати над створенням умов для його реалізації. А починати треба з системного осмислення цих завдань.

Вирішення усіх цих завдань неможливе без кваліфікованих фахівців, які вміють самостійно мислити, осягати суть речей і знаходити способи розв'язання існуючих протиріч, а не просто діяти за завченими схемами. Для формування таких фахівців необхідна відповідна система економічної освіти, спрямована на формування економічного способу мислення, а не на засвоєння певних алгоритмів.

На жаль, в Україні освітні реформи мають досить істотну деструктивну складову. Наприклад, зміни, внесені до переліку галузей знань і спеціальностей, призвели до розриву між економічними й фінансовими спеціальностями, до підриву самих засад формування економічного способу мислення. У діючій класифікації економіка належить до галузі знань "Соціальні та поведінкові науки" разом із політологією, психологією й соціологією. А фінанси потрапили в галузь знання "Управління й адміністрування", яка є навіть не суміжною із соціальними та поведінковими науками (між ними перебуває журналістика). До цієї галузі зараховано спеціальності "облік і оподаткування", "фінанси, банківська справа й страхування", "менеджмент", "маркетинг", "підприємництво, торгівля й біржова діяльність".

Економіка лишилася без фінансів, що в умовах ринкової системи господарювання абсолютно безглуздо. А фінанси зарахували лише до сфери управління й адміністрування, що не менш парадоксально. Адже фінанси є підсистемою економічної системи як об'єктивної реальності, а не тільки сфери управління.

Тепер ректор фінансового вищого навчального закладу має підстави сказати, що читати студентам економічні курси, які належать до іншої галузі знань, що навіть не сусідить із фінансами, нераціонально. Потрібно зосередитися на їхній підготовці як фінансистів. А те, що грамотного фінансиста без знання економіки в принципі не може бути, залишено нинішньою класифікацією без жодної уваги. Те ж саме ректор економічного вишу може сказати про фінанси. Якщо подібне ще не відбувається в масовому масштабі (хоча перші ознаки вже з'явилися), то це в силу розуміння співтовариством вузівських працівників безглуздості такого поділу.

Тому необхідно в невідкладному порядку внести до переліку галузей знань і спеціальностей зміни, які усунули б цей розрив. Разом з тим слід привести внутрішню структуру галузі знань у відповідність з об'єктивною структурою об'єкта. Так, в економіці існують досить важливі відмінності у функціонуванні реального й фінансового секторів, пов'язані з тим, що перший ґрунтується на русі товарів і послуг, а другий має справу з рухом грошових коштів. І хоча ці сектори нерозривно пов'язані, закономірності їх функціонування мають істотні відмінності. Специфіку має також управлінська діяльність в економіці, що поєднує воєдино рух товарних мас і грошових потоків. З урахуванням цього доцільно виокремити економіку з галузі знань "Соціальні та поведінкові науки" в особливу галузь, з'єднавши її з фінансами й управлінням, які в діючій класифікації належать до "Управління й адміністрування". Цю особливу галузь доцільно назвати "Економіка, фінанси й управління", виокремивши в ній ці три спеціальності. Усі інші специфікації можуть бути представлені спеціалізаціями, рішення про які приймають вищі навчальні заклади.

Об'єктивною підставою для виділення економіки з галузі знань "Соціальні та поведінкові науки" в окрему галузь є те, що на відміну від інших соціальних наук, які присутні у переліку (політологія, психологія, соціологія) і вивчають форми буття безпосередніх стосунків між людьми, економіка вивчає суспільні відносини між людьми, які опредметнені й містяться в речах, у предметному світі. Це зближує економіку з природничими науками. Але від цього вона не перестає бути соціальною наукою. Це особлива соціальна наука, що вивчає соціальність, яка перебуває в предметному світі. Це достатня підстава для виокремлення економіки як науки в самостійну галузь.

Що ж стосується значення цієї галузі, то воно визначається тим, що людина перебуває в економіці все своє життя: не тільки тоді, коли працює або відвідує банки, а й тоді, коли відпочиває, піклується про родину тощо. І взагалі-то їй було б непогано мати про цю важливу сферу більш раціональні знання, ніж ті, які вона черпає з повсякденного життя. А для фахівця з вищою освітою це просто необхідна умова загальної культури. І річ не в тому, щоб знову економічну теорію зробити нормативною дисципліною, а в тому, щоб створити такі умови, в яких кожен випускник розумів би необхідність глибшого опанування економіко-теоретичних знань і мав би можливість це зробити.

Усунення перекосів у переліку галузей знань і спеціальностей - важливий, але тільки перший крок у зміні організації підготовки кваліфікованих економістів. Ще більше значення має зміст процесу навчання. Головним завданням тут є формування економічного способу мислення на основі відтворення в мисленні предмета вивчення: його буття, сутності, що ховається за ним, зовнішніх форм її прояву, процесу руху та зміни форм існування. Інакше кажучи, виробити економічне мислення можна лише в процесі вивчення системи категорій і законів, що адекватно відображають економічну дійсність у її цілісності, що і є власним предметом економічної теорії. Тільки в цьому разі економіст може осмислити предмет вивчення, науково й адекватно оцінити різні функціональні зміни. Без цього всі конкретні знання перетворюються на відмички, що підходять лише до певного типу замків. А оскільки замки постійно міняють, то відмички швидко стають непотрібними. Або, інакше кажучи, функціональні знання швидко застарівають, і якщо економіст не має економічного способу мислення, то його знання стають або марними, або навіть шкідливими (якщо вони застосовуються неадекватно предмету). На жаль, Україна може слугувати "гарним" прикладом такої поганої ситуації.

Звичайно, як і будь-яке теоретичне знання, економічну теорію розвиває досить тонкий прошарок фахівців, але цей тонкий прошарок може існувати тільки при опорі на загальну економічну культуру й культивування теорії. Без цього суверенітет, сталий розвиток, економічний добробут та інші позитивні характеристики системи господарювання перетворяться на порожні абстракції, які не мають реального змісту.