Навіть тепло в домівках не гарантує зими без проблем

Запаси блакитного палива в українських підземних газосховищах (ПСГ) станом на початок зими 2021 року були майже на 35% меншими за показник минулого року. На тлі тотального подорожчання газу, дефіциту вугілля та загроз із боку Росії виникає чимало запитань, насамперед таке: чи вистачить Україні наявних обсягів газу і для опалення, і для промисловості, та як наявний дефіцит вплине на економіку?

Україна увійшла в зимовий сезон 2021/2022 із доволі скромними запасами газу в сховищах на рівні 16 млрд кубометрів. Торік сезон відбору тривав більш як пів року — з 20 жовтня по 29 квітня. За цей час Україна спожила понад 13 млрд кубометрів палива із власних газосховищ. Тобто запасів у нас не надто багато. З темпами відбору ситуація також не оптимістична: нині вони майже на 10% перевищують темпи минулого року, з початку опалювального сезону ми вже встигли використати близько 2,67 млрд кубометрів блакитного палива. Так, національний оператор ПСГ «Укртрансгаз» пояснює збільшення відбору в листопаді реекспортом газу, що належить іноземним брокерам (наразі вони зберігають 1,1 млрд кубометрів у режимі «митний склад»). Але для системи не так важливо, чий саме газ зберігається у сховищах, як його загальні обсяги, — що вони нижчі, то менші можливості відбору зі сховищ. В умовах доволі складної ситуації на світовому ринку газу це створює додаткові виклики для України.

Друга половина жовтня та початок листопада були гарячою порою на європейському газовому ринку. Сьогодні Європа поступово відмовляється від роботи виключно за довгостроковими контрактами з постачальниками і переводить торгівлю газом на біржу. Тривалий час експерти відзначали позитивний економічний ефект такого кроку. Замість цін, зафіксованих на 5–10 років наперед, зараз покупці та продавці газу можуть у режимі реального часу встановлювати рівновагу і купувати необхідні обсяги палива.

У лютому 2021 року блакитне паливо торгували по 199 дол. за тисячу кубометрів на нідерландському хабі. Однак у середині жовтня ціна на ф’ючерси в Нідерландах досягала вже 1960 дол. Сьогодні планка вартості газу тримається в межах від 800 до 900 дол.

Причина такого ажіотажу — прогнозована потенційна нестача газу для зимового сезону в Європі. При загальному рівні споживання 600 млрд кубометрів йдеться про можливий дефіцит 15 млрд. Зазвичай такі обсяги можна було б легко докупити. Проте наявність тиску з боку Росії, «конкуренція» за паливо з азійськими країнами, які активно відновлюються після «ковідного» спаду, нестабільність деяких відновлюваних джерел і відмова Москви збільшувати постачання понад законтрактовані обсяги — всі ці фактори спричинили турбулентність на ринку. Для України така ситуація створює чимало потенційних ризиків.

unsplash/joshdatsu

По-перше, зараз саме Європа виступає постачальником імпортного газу для України, включаючи реверсні схеми. 2020 року Україна закуповувала найбільше газу у Швейцарії, Словаччини, Німеччини та Великої Британії, а загальний імпорт становив 7,3 млрд кубометрів.

Очевидно, що нині Європа перебуває в ситуації, коли навряд чи стане допомагати Україні, якщо сама буде на межі дефіциту. Обсяги газу, яких може потребувати Україна у випадку холодної зими, хоча й менші за європейський дефіцит, однак усе одно знадобляться Європі для забезпечення власних потреб.

По-друге, проблемою є можливий удар по промисловості. Так, уряд запевняє, що українцям точно вистачить газу для опалення: загалом підприємства теплокомуненерго споживають близько 7,5 млрд кубометрів щороку, з них майже 4,5 млрд йде на потреби населення. Навіть за умов холодної зими не викликає сумнівів, що в домівках людей, лікарнях та інших соціальних установах буде тепло.

Втім, основний удар може прийняти на себе промисловість, для якої фізично не вистачить газу, і підприємства будуть змушені простоювати до закінчення опалювального сезону. Зокрема, велику потребу в газі мають виробники азотних добрив.

Далі це може спричинити каскадний ефект, — через зростання вартості селітри та інших компонентів, а також зміщення строків внесення добрив аграрії ризикують отримати менший урожай. Окрім індивідуальних проблем на рівні фермерів та агрохолдингів, такий сценарій спровокує макроекономічну нестабільність. Адже саме аграрії виступають одним із головних джерел валютних надходжень в Україну. Якщо врожай буде системно нижчим за середньозважені показники кількох минулих років, курс гривні може значно відрізнятися навіть від песимістичного сценарію Мінфіну.

По-третє, неочевидним є напрям роботи Нацбанку в умовах цієї кризи. З одного боку, Україна уже кілька років намагається запустити кредитування, постійно здешевлюючи позичковий ресурс, і протягом 2020 року облікова ставка НБУ знизилася з 10 до 6%. З іншого — зростаюча інфляція розвернула цей тренд, і на сьогодні центральний банк установив облікову ставку на рівні 8,5%, тобто знову позики стали дорожчими.

Андрій Товстиженко, DT.UA

Нестача газу сама по собі буде серйозним фактором нестабільності на валютному ринку та зумовить зростання цін виробників. Це змусить НБУ і надалі підвищувати облікову ставку, щоб впоратися з інфляцією. І тут Нацбанку є де розгулятися: для порівняння, на початку 2019 року базова ставка була на рівні 18%, а в середині 2015-го кілька місяців узагалі трималася на позначці 30%.

З одного боку, підвищення облікової ставки зменшить вільний гривневий ресурс, який за умов турбулентності можна було б конвертувати в долар, створюючи додатковий тиск на гривню. З іншого — цей крок призведе до радикального скорочення темпів відновлення економіки. Якщо нині ЄБРР прогнозує зростання українського ВВП у 2022 році на рівні 3,5%, то у разі підвищення облікової ставки темп розвитку економіки може виявитися набагато нижчим навіть за цей скромний прогноз.

Це запустить ще один ефект — виведення нерезидентами коштів за кордон, щоб інвестувати зароблені гроші в більш перспективні локації. Такий сценарій не лише суперечить довгостроковим інтересам України, а й стане додатковим фактором просідання гривні.

При цьому якщо НБУ вирішить тримати облікову ставку в коридорі до 9%, то на тлі підвищення вартості енергетичних ресурсів і перекладання збільшених цін палива на вартість кінцевих товарів це може стати причиною значного зростання інфляції. Врешті-решт, вона також вдарить по виробниках, адже призведе до скорочення попиту на продукцію, ціна якої зростає швидше за доходи більшості населення.

Фактично взаємопов’язаність багатьох економічних процесів може призвести до того, що мінімальна зміна лише одного параметра — рівня забезпеченості держави газом у холодний сезон, може радикально зламати тренд відновлення економіки. А доступні НБУ інструменти потенційно не здатні розв’язати проблему, бо їхнє використання спричинить появу інших негативних тенденцій.

На цьому тлі головним завданням держави в короткостроковій перспективі є забезпечення запасів газу на рівні, достатньому для проходження несприятливої зими, навіть за умов тиску з боку Росії або інших зовнішніх проблем. Якщо провалити виконання цього завдання, то намагання компенсувати енергетичну кризу монетарними інструментами НБУ лише поглибить проблему, запустивши рецесію.

У середньостроковій перспективі потрібні інвестиції в енергетичну незалежність України. Розвиток газових родовищ, а також реально ефективних «зелених» джерел енергії може допомогти врівноважити внутрішнє споживання та виробництво енергії. Наприклад, Польща, яка має вчетверо більший ВВП, ніж Україна, споживає в 1,5 разу менше природного газу.

На рівні держави для цього має бути як батіг у вигляді конкретних вимог енергоефективності для підприємств і житлового фонду, розробки прозорих механізмів сертифікації та контролю, так і пряник — пільгові кредитні ресурси для енергетичної модернізації споруд і виробництв.

Зима 2021/2022 є ризикованою для України та Європи, — сьогодні ми балансуємо на межі між потребою в природному газі та власними запасами, доступними для споживання. У разі сильних морозів або провокацій з боку Росії, основного постачальника для європейського ринку, енергетичний баланс легко зміститься в бік дефіциту. Гарантія забезпечення потреб населення та промисловості залишається єдиним інструментом, який може запобігти початку повномасштабної не лише енергетичної, а й економічної кризи в Україні. А потреба у досягненні енергетичної незалежності на сьогодні є чи не єдиним можливим сценарієм порятунку для нашої країни.