Наскільки глибока прірва, в яку падає металургійна галузь

Війна поставила на межу виживання українську металургію. З одного боку, галузь зазнала непоправних втрат у Маріуполі, де розташовувалися два металургійні комбінати-лідери. З іншого — підприємства галузі відчувають труднощі з постачанням сировини, зменшенням попиту, блокуванням шляхів експорту. Підприємства, які виготовляють метал або вироби з металу (надалі — просто металургія), переважно опинилися в глибокій кризі незалежно від розміру та географічного розташування.

Металурги і самі песимістично оцінюють своє поточне становище та ділове середовище, продовжуючи скорочувати виробництво та експорт. Такими є основні результати шостого нового щомісячного опитування підприємств, яке провів Інститут економічних досліджень та політичних консультацій (ІЕД) у жовтні 2022 року.

Галузь втрачає роль експортера-годувальника

До війни металургійна галузь була одним із годувальників української економіки. Однак російська агресія не лише завдала непоправних руйнацій виробництвам, а й перекрила традиційні шляхи експорту. Більшість продукції галузі йшла за кордон через морські порти, які сьогодні доступні лише для українського зерна.

У результаті станом на жовтень кожне третє підприємство галузі (33% опитаних) узагалі припинило експорт. У жовтні 36% підприємств також скорочували обсяги експорту, 55% — не змінювали й лише 9% — змогли наростити їх порівняно з вереснем. Також представники металургії скептично оцінюють відновлення обсягів експорту в найближчому майбутньому. Якщо до вересня частка оптимістів переважала частку песимістів, то вже в жовтні ситуація кардинально змінилася. 40% підприємств очікують зменшення обсягів експорту і лише 10% — зростання.

Торговельна статистика, яка є доступною, незважаючи на обмеження воєнного часу, повністю підтверджує експортну кризу в металургії. За дев’ять місяців 2022 року експорт недорогоцінних металів і виробів із них становив 5,1 млрд дол. США, що більш як удвічі менше, ніж за відповідний період минулого року (див. рис. 1). Так, галузь у цілому забезпечила 15% від загального обсягу експорту (було 23,5% за підсумками всього 2021 року), але майже половина цього обсягу припадає на довоєнні січень-лютий.

Російські ракетні удари в жовтні лише погіршили стан та очікування металургії. Для 70% підприємств галузі перешкодою для роботи стали перебої з електро-, водо- або теплопостачанням. Для 40% став на заваді низький рівень безпеки (лише 16% у вересні). Нові ракетні атаки в листопаді викликають ще більші побоювання щодо поглиблення кризи в галузі, яка залишається критично важливою для відновлення економіки та відбудови країни.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Навіть в умовах війни одна з галузей української економіки має шанс вийти на довоєнні показники

Станом на жовтень лише 10% підприємств металургії працювали майже на повну (75–99%) або повну та вище потужність порівняно з довоєнним періодом (див. рис. 2). Це найнижчий показник серед усіх промислових галузей. Ще в липні-серпні показник становив 26%, а у вересні — 20%. Тобто підприємства галузі швидко згортають роботу.

Тотальний песимізм щодо сьогодні та завтра

Від початку війни представники металургії найгірше порівняно з іншими галузями оцінювали поточну фінансово-економічну ситуацію на своїх підприємствах. У жовтні оцінка фінансово-економічної ситуації досягнула рекордно низького показника -0,80 (-0,19 по всій переробці). Зокрема, 80% підприємств галузі погано оцінювали своє становище, 20% — задовільно і жодне не надало позитивних оцінок (див. рис. 3). Песимістичними залишалися також очікування в металургії. Це єдина галузь, де жодного разу позитивні відповіді не переважали негативні. У жовтні індекс очікуваних змін фінансово-економічної ситуації впав до рекордних -0,64 (-0,08 для всієї промисловості).

Металургія є також найбільш песимістичною галуззю і щодо ділового середовища. У жовтні оцінка ділового середовища представниками галузі впала до рекордних –0,75 (див. рис. 4). Лише 5% опитаних у галузі добре оцінюють ділове середовище для металургії, а 80% — погано.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Окуповані та постраждалі регіони формували до 50% заготівлі брухту в Україні

Металургійне виробництво падає в прірву

Виробничі індикатори лише підтверджують кризу галузі. На початку війни металургія сильно просіла відносно інших галузей. Та якщо загалом у промисловості спостерігався тренд до відновлення, то металургійні підприємства переважно скорочували виробництво. У жовтні 45% опитаних підприємств галузі зменшували обсяги виробництва і лише 5% — збільшували. Таким чином, металургія вкотре продемонструвала найгірший індекс змін виробництва (-0,40 проти -0,05 для промисловості в цілому), який ілюструє тренд до подальшого падіння галузі (див. рис. 5).

Лише 7% підприємств галузі очікують зростання виробництва. Дедалі частіше металургійні підприємства повідомляють про скорочення запасів сировини та матеріалів (40% опитаних). Також зменшується кількість нових замовлень (40% опитаних). Окрім цього, 24% підприємств галузі збільшували кількість працівників у вимушених відпустках, що є найвищим показником серед усієї промисловості.

Так, пересічні українці навряд чи швидко помітять металургійну кризу, все ж таки споживчих товарів ці підприємства не виробляють. Але опосередковано металургійні проблеми торкнуться всіх: скорочення експорту та валютної виручки призводитиме до падіння курсу гривні; втрата робочих місць збільшуватиме кількість українців на межі виживання; дефіцит металу вітчизняного виробництва підвищуватиме ціни на будівельні роботи та обладнання, яких так потребуватиме країна під час відновлення інфраструктури. Що ще гірше, експерти галузі наразі навіть не мріють про повернення до довоєнних показників, — надто складне і витратне це завдання, практично починати доведеться з нуля. Тож уже зараз країні варто думати про те, як відбудовувати галузь, на яких принципах, яких провідних технологій нам не вистачає, як можна покращити логістичні шляхи, як перейти від сировинності до виробництва деталей, зрештою, які саме деталі наразі затребувані внутрішнім і світовим ринками. Наразі Японія є третьою у світі з виробництва сталі та сталевої продукції. Острівна країна, що навіть значних покладів руди ніколи не мала, довела, що на сучасних ринках технології важливіші за ресурси. І цей досвід був би дуже корисний Україні.

Більше статей Євгена Ангела читайте за посиланням.