НАПЕРЕДОДНІ ПАРЛАМЕНТСЬКОЇ СПЛЯЧКИ

Я поглянув на життя
і розсміявся.

С.Кьєркегор

Перед зимовою сплячкою будь-яка розумна звірина (ведмідь, приміром) починає посилено харчуватися — їсть усе, до чого може дотягтися, — безпомилково передчуваючи, що жирові запаси вельми знадобляться й уві сні, і наяву. Політики наші в цьому плані також маху не дадуть. І хоча офіційний період сплячки в них припадає на літо, це чистісінька умовність — особливо перед парламентськими виборами. Найрізноманітніші ресурси й запаси прислужаться їхнім власникам і до й після виборів, отже ресурс добувають хто на що здатний.

Так, на звітному тижні помітно пожвавилися профспілки вуглярів, позаяк на підході розгляд Кабміном важливої програми «Вугілля України». Вимоги начальників від вугілля прості та звичні: збільшити дотації галузі (мільярдів на два), погасити борги (півтора мільярда), ніякої приватизації шахт не влаштовувати, залишити все як є. Ще б пак — адже вугільна галузь повинна намертво (причому не завжди це «намертво» в переносному значенні) залишитися в держвласності, тобто — шахти мають залишитися в цілковитому управлінні згаданого антрацитового начальства. У всякого своя доля: кому довбати вугіллячко, а кому — сікти капусту. А щоб над начальством не капало — відновити над ним добротний дах Мінвуглепрому. От тобі й маєш, а ми ще й скучити за ним, померлим, не встигли...

Принаймні Мінпромполітики уже відроджене й почувається задовільно. Міністр (навіть — двічі міністр) Василь Гурєєв заявив допіру, що його відомство готове до двох речей: по-перше, до поглинання наших коштів на піднесення своєї промисловості, по-друге, — до недопущення й цілковитого викорінення спроб приватизувати стратегічні об’єкти. А вже якщо додати до бадьорого Мінпромполітики не менш життєздатний Мінвуглепром, країна одержить чудову парочку активних зомбі, щоправда, втративши при цьому деякі кошти й ресурси.

Але досить про сумне. Наша влада далеко не в усьому рухається назад до Радміну. От прилетів з Москви перший віце-прем’єр наш, Олег Дубина, звісточку від російського прем’єра Касьянова приніс. Звісточка така: борги за російський газ пропонується погашати з допомогою цінних українських держпаперів, забезпеченням паперів має стати держмайно, по-простому — українські підприємства, які особливо цікавлять росіян. Ох, шкода, немає серед цих цікавих підприємств наших рідних, дотаційних, офіційно збиткових, вугільних шахт! А непогано б: і за газ розплатилися б, і Мінвуглепром довелося б відновлювати вже росіянам. На жаль, до збиткових шахт сусіди чомусь інтересу не виявляють. До речі, прем’єр наш, Анатолій Кінах, начебто проти схеми «борги в обмін на акції». Зате Касьянов — за...

А якщо хто сумнівається у вагомості та зримості російської нафти й вугілля, той може заглибитися в принади експортного й імпортного ПДВ. Усі чули, що з 1 липня Росія стягує ПДВ з українського імпорту. Але цього, певне, замало видалося, позаяк РФ оподаткувала ПДВ ще і власний експорт енергоносіїв (нафта, газ, газовий конденсат) — тобто саме ті статті, які в Україні недарма називають критичним імпортом. Скупий платить двічі. А от скільки платить... ні, не те що б дурний, а просто той, хто десять років поспіль ігнорував інтереси власної країни? Принаймні на прохання скасувати ПДВ на експорт енергоносіїв РФ не реагує. Нині нам повідомляють, що «Кабмін має намір щомісяця нагадувати Росії про важливість вирішення цього питання й має намір пов’язати скасування РФ ПДВ на експорт із врегулюванням українського боргу за газ». Що ж, пов’язувати, так пов’язувати. З кінцями. Утім, Президент Кучма не схильний вважати «останнє пожорсткішання торгового режиму між Україною та Росією... початком торгової війни» (Інтерфакс-Україна). І справді — який там початок війни? Лише продовження політики.

Крім вугільної галузі, «Нафтогазу України» та Мінпромполітики є в країні ще один Клондайк. Нафтопровід Одеса — Броди — Гданськ називається. Цього тижня цей Клондайк посилено розкопувала Рада з національної безпеки й оборони. Гадали-ворожили: де знайти інвесторів для майже збудованого нафтопроводу? Тим більше що великих власників нафти, згодних гнати своє чорне золото нашими трубами, також не видно... У зв’язку зі сказаним можна поставити владі лише одне запитання: а на який, перепрошую, предмет, треба було так будувати?!

І на десерт — солодке, як належить. Золотовалютні резерви Національного банку перевищили 2 млрд. доларів, причому з них ліквідні активи становлять майже 1,9 млрд. Таких приємних цифр старожили не пам’ятають з 1998 року. Що особливо втішно — резерви НБУ більші, ніж сума його зобов’язань. По-моєму, у новітній історії таке явище спостерігається вперше.

Отже, в країні резерви є різні. І є кому ними розпорядитися.