На шляху до нової індустріалізації

Україна перетворюється на аграрну державу з переважанням сировинного експорту. В експорті країни на сировинні товари припадає понад 50%. Частка промисловості в структурі ВВП уже поступається сільському господарству - 12% проти 14. Українські високотехнологічні товари через конкуренцію втрачають позиції навіть на тих ринках, де традиційно вважалися затребуваними.

Експортоорієнтовані галузі, АПК і металургія, не створюють можливостей для країни вийти з порочного кола, коли на кожному новому витку кризи (як це було після 2008-го та 2014 р.) економіка вже не в змозі компенсувати втрати та вийти на докризові рівні. Ситуації не виправить й очікуване зростання ВВП у 2–3% - при таких темпах розвитку економіки Україна дедалі більше відстає від конкурентів.

В експертному співтоваристві існують різні рецепти, як змінити ситуацію. Однак домінуюча думка - Україні необхідна нова індустріалізація, про що на сторінках DT.UA зазначалося неодноразово останніми роками.

Про нові шанси для індустріалізації та шляхи її здійснення йшлося на конференції "Нова індустріалізація: виклики, можливості та перспективи", приуроченої до 45-річчя Торгово-промислової палати України. У ній узяли участь представники уряду та парламенту, дипломати ряду країн, експерти й підприємці. Організатором форуму також виступила "Китайська торговельна асоціація", яка об'єднує великих китайських інвесторів в економіку України, що дало змогу подивитися на проблему в ракурсі використання китайського досвіду індустріалізації.

Нинішнього року від уряду України очікують стратегію розвитку промисловості. Чиновники разом із представниками експертного співтовариства, підприємцями, іноземними радниками працювали над нею понад рік. Стратегія має стати робочим документом для реалізації програми індустріалізації, під яку повинні бути підверстані прийняті парламентом закони та практичні рішення Кабміну. В іншому разі це буде черговий мертвонароджений документ бюрократичної машини, яких уже чимало було в історії, попереджає президент Економічного дискусійного клубу Анатолій Максюта.

Напередодні нового 2018 р. прем'єр Володимир Гройсман назвав програми підтримки промисловості точкою зростання економіки. Серед пріоритетів - модернізація виробництв і відновлення основних фондів підприємств. Торік уряд зробив кілька важливих кроків для підтримки вітчизняного виробника. Одна з них - програма субсидування фермерів, які купують сільгоспмашини вітчизняного виробництва (її буде подовжено й наступного року), а також рішення про розстрочку на два роки з оплати ПДВ при імпорті технологічного обладнання. Цього року не виключена заміна податку на прибуток податком на виведений капітал, що поліпшить умови для реінвестування отриманого прибутку в розвиток бізнесу.

З боку парламенту готуються рішення про розвиток технопарків і про безоплатне підключення підприємств до інженерних мереж, що допоможе залучити іноземних інвесторів. Прийнято в першому читанні закон "Купуй українське! Плати українцям!", який наробив багато галасу та який на конференції в ТПП представив один із його авторів - голова парламентського комітету з питань промислової політики та підприємництва Віктор Галасюк.

За словами радника глави українського уряду Валерія П'ятницького, який виступив модератором однієї з панелей конференції в ТПП, під новою індустріалізацією мається на увазі, природно, не відновлення колишніх обсягів випуску металургійної продукції або виробництва хімічної галузі. "Це поєднання тих переваг, які мають сільське господарство, сфера послуг, розвиток науки та технологій тощо, з тими можливостями, які відкриває промисловий розвиток у сучасному світі. Коли ви вже не можете все робити самі, а маєте вписуватися в ланцюжки виробництва, створювані промисловими країнами, високорозвиненими країнами, там, де існує й високий попит на різну продукцію - і сільськогосподарську, і промислову, і на послуги", - наголосив він.

Валерій П'ятницький назвав ілюзією можливість іти шляхом імпортозаміщення. Для України такий сценарій неможливий у принципі. За цих умов не може бути такого, щоб "кожна галузь грала сама за себе", коли навіть на рівні Кабміну міністри відстоюють інтереси своїх галузей, коли немає синергії.

Цю ситуацію має виправити наявність стратегічного документа. Директор ДП "Укрпромзовнішекспертиза" Володимир Власюк, звертаючись до учасників конференції, оцінив потреби України на нову індустріалізацію у 150–200 млрд дол. США. За його словами, стратегії індустріалізації повинні бути підпорядковані всі практики (підтримки експортерів) і політики (фінансова, фіскальна та монетарна) влади. Він вважає, що дуже швидкий ефект може дати створення переробних виробництв, адже, поставляючи на експорт сировину, всю додану вартість Україна віддає іноземному виробнику. На сьогодні ні сектор високих технологій, ні туризм, ні навіть сільське господарство не можуть забезпечити такого ефекту.

Важливо, щоб політика індустріалізації була стабільною протягом тривалого терміну та опиралася на індикативні прогнозні плани, які уряд повинен розробляти на 3–5 років. Це дасть можливість координувати діяльність економічних агентів - від великих корпорацій до домогосподарств, місцевих органів влади.

Якщо казати про китайський досвід, то там навіть за наявності планової економіки для нової індустріалізації та модернізації знадобилося два десятки років. На початковому етапі Китай залучав у країну інвестиції та стимулював розміщення в себе виробництв. На наступному етапі було освоєння західних технологій, передача ноу-хау при розміщенні іноземних виробництв, перехід до випуску продукції з високою доданою вартістю. Китайські компанії у своїй практичній діяльності освоювали світовий досвід, училися конкурувати з іноземними компаніями на глобальному ринку.

"На найближчі роки Пекін намітив перехід національної промисловості на інноваційну модель розвитку з переважанням передових високотехнологічних виробництв", - заявив радник із економічних питань при посольстві КНР в Україні Лю Цзюнь. Відповідно до недавно намічених планів Китай завершить цей новий період модернізації до 2035 р., коли країна вийде на рівень високорозвинених у технологічному плані держав і, ймовірно, стане найбільшою економікою світу.

За словами відомого українського дипломата, президента консалтингової компанії "Грант Торнтон Україна" Олександра Чалого, сьогодні китайський досвід цікавий для України саме тим, що країні, яка вже 40 років іде шляхом реформ, удалося поєднати індустріалізацію з модернізацією.

Одним із важливих завдань у рамках реалізації промислової стратегії буде визначення галузей, у яких в України є конкурентні переваги (їх може бути 5–6), а також вироблення переліку вітчизняних товарів, що мають високий попит на світовому ринку. Очевидно, що саме ці галузі й пов'язані з ними науково-дослідні центри повинні одержувати від держави підтримку, стати основною метою заходів державної промислової стратегії.

Китайці, до речі, добре поінформовані про ці конкурентні переваги України. Під час 3-го засідання українсько-китайської міжурядової комісії зі співробітництва, яке відбулося в Києві 5 грудня 2017 р., прийнято План дій з реалізації будівництва "Економічного поясу шовкового шляху" та "Морського шовкового шляху ХХ століття". У "Плані дій..." представники українського та китайського урядів домовилися про інвестиційне співробітництво в авіабудуванні, транспортному, енергетичному й важкому машинобудуванні, харчовій, хімічній та електротехнічній галузях. Про сприяння створенню ланцюжків доданої вартості у видобувних галузях, про спільні проекти в ядерній енергетиці, включаючи проектування, будівництво та експлуатацію атомних станцій, а також розробку уранових родовищ в Україні. Сторони також актуалізували програму співробітництва в космічній сфері на 2016–2020 рр.

Цей перелік галузей і проектів цілком може бути орієнтиром при розробці урядом стратегічних планів індустріалізації. Голова "Китайської торговельної асоціації" Руслан Осипенко у своєму виступі зазначив, що в Україні структура економіки залишається орієнтованою на імпорт, що призводить до втрати валюти, заробленої на продажу сільгосппродукції. Домінуюче становище на ринку займають десяток монополій, які не зацікавлені в появі конкурентного середовища, та й загалом у зміні структури української економіки. Вітчизняні підприємці з цієї причини переносять свої виробництва за кордон.

Українська держава сьогодні не в змозі надавати гарантії під великі міждержавні проекти (китайські інвестори, як правило, вимагають таких гарантій). Не варто забувати, що в країну, яка де-факто перебуває в стані війни, інвестори не стоять у черзі, отже, умови для них мають бути максимально сприятливими. Представник китайського уряду, у свою чергу, заявив про готовність Пекіна виділити 7 млрд дол. на реалізацію спільних проектів в Україні. За його словами, Китай готовий підтримувати нашу країну в реалізації її стратегічних планів.

Директор представництва ЄБРР в Україні Шевкі Аджунер, звертаючись до представників вітчизняного бізнес-співтовариства, закликав не віддавати в руки уряду розробку та реалізацію всіх аспектів стратегії індустріалізації. Виконання стратегічних задумів на практиці все одно ляже на плечі бізнесу.

Він порадив звернути увагу на турецький досвід публічно-приватного партнерства, що допоміг залучити інвестиції під стратегію індустріального розвитку, прийняту турецьким урядом у 2011 р. Вона дала можливість аграрній країні перетворитися на промислово-аграрну, істотно збільшився експорт промислової продукції, розширилася географія промислових центрів країни.

Туреччина у своїй стратегії індустріалізації поставила досить амбіційне завдання - з 16-го місця у світовому рейтингу до
2023 р. увійти до десятки найбільших економік світу. Можливість досягнення цієї мети деякі світові експерти оцінюють скептично через зростання економік інших країн, які розвиваються, але комплексні заходи щодо реалізації стратегії в Туреччині вже дають очевидні результати й також можуть служити орієнтиром для Києва.

Пан Аджунер визнав, що ЄБРР в Україні фінансує й проекти в агросекторі, але останніми роками банк виділяє дедалі більше коштів на підтримку малих і середніх підприємств. На його думку, разом із підтримкою великих підприємств підтримка розвитку малого та середнього бізнесу також важлива, бо дасть змогу швидше створювати нові робочі місця.

Він звернув особливу увагу на проблему відпливу робочої сили та необхідність приділити в стратегії особливу увагу заходам щодо створення робочих місць. За його даними, тільки за 2016 р. з України як трудові мігранти виїхало 5 млн чоловік (це 20% працездатного населення).

Також найважливішою проблемою для України, на думку директора представництва ЄБРР, є низькі ефективність виробництва та продуктивність праці в Україні. Останній показник у середньому по Євросоюзу в чотири рази перевищує український, у Польщі він більший удвічі, у Російській Федерації - майже удвічі. У Китаї зайняті в промисловості співробітники заробляють більше, ніж в Україні. І досягається це в чималому ступені за рахунок нових технологій, відновлення обладнання, підвищення ефективності виробництв.

У рамках китайської ініціативи "Один пояс та один шлях" у Пекіні було заявлено про перенесення промислових підприємств із КНР в інші країни. Це незвичайне рішення було прийнято у зв'язку з надлишком виробничих потужностей, створених у період бурхливого економічного піднесення, коли економіка зростала двозначними цифрами. Тепер же Китай закриває вугільні шахти, металургійні та цементні заводи. Країни, що розвиваються, - партнери Китаю, зацікавлені в індустріалізації, готові розгортати ці потужності в себе. Регіонами, куди Пекін активно переносить свої виробництва, є Південно-Східна Азія та Африка. Однак індустріалізація за рахунок китайських технологій дісталася вже й Європи - торік Китай модернізував металургійний завод у Сербії. Підприємства, засновані на китайських технологіях, створюють також у країнах СНД.

Україна на державному рівні поки що прохолодно ставиться до ідеї індустріалізації за рахунок перенесення цілих виробництв із Китаю, хоча китайське промислове обладнання закуповується активно.

На форумі мені вдалося поспілкуватися з уродженцем Києва Максимом Трясуновим, який уже понад десять років живе та працює в Китаї. З 2006 р. він став інвестором і засновником ряду китайських компаній у сфері обробки каменю та харчової промисловості. Сьогодні він повернувся в Україну, щоб вивчити можливості переведення українських підприємств каменеобробки на китайські технології. За його словами, китайське обладнання сьогодні мало в чому поступається західним аналогам за продуктивністю, зате воно значно дешевше. Це може дозволити підприємствам України без зайвих витрат збільшити в десятки разів обсяг випуску продукції, підвищити ефективність виробництва та, як наслідок, свої доходи. У пакеті своїх ідей з індустріалізації України Максим Трясунов також пропонує вітчизняним підприємствам скористатися каналами реалізації продукції в Китаї та на ринках інших країн. Така схема буде взаємовигідною - китайський інвестор заробляє на поставках обладнання, а українське підприємство одержує можливість модернізації виробництва та вирішує проблему збуту. Втім, досвід взаємодії з українськими партнерами також показав, що часом дуже складно здолати опір новаціям, переконувати українських керівників у тому, що китайські промислові технології ефективні, а китайські робітники вже заробляють більше за українських.

Китайський підприємець Хе Шенгень, керівник компанії Eco-Vtor із Фастова, який інвестував 11 млн дол. у виробництво поліефірного волокна з використаних пластикових пляшок, заявив, що в його країні розглядають Україну як країну з хорошим потенціалом для локалізації тут виробництв товарів із високою додатковою вартістю з прицілом на європейські ринки. Продукція створеного ним в Україні підприємства поставляється в країни ЄС. Так скорочуються логістичні витрати, крім того, "українська" прописка китайських компаній за умов дії зони вільної торгівлі між Україною і ЄС дає змогу китайським виробникам заощадити на тарифах й уникнути торговельних обмежень, що застосовуються на ринку ЄС відносно продукції з Китаю.

Ставлення до такого варіанта індустріалізації в Україні неоднозначне, а Євросоюз, мабуть, може перешкоджати цьому процесу. Хоча за підсумками минулого року можна зазначити, що частина підприємств із використанням іноземного капіталу та технологій (японських і європейських, зокрема в Західній Україні), які з'явилися в Україні, створювалися саме з урахуванням географічної близькості до ринків ЄС і наявності дешевої робочої сили.

Якщо для Китаю численна та дешева робоча сила була одним із ключових драйверів індустріалізації, то в Україні вона не може бути конкурентною перевагою, переконані учасники дискусії в ТПП. Україна приваблива високим рівнем освіченості персоналу. Завданням національної індустріальної стратегії має бути збереження та збільшення кількості професіоналів у промисловості.

Потенціал освічених людей, їхній професіоналізм не зникають за кілька років. Однак, за словами дослідників Національної академії наук, уже сьогодні підприємства в Україні відчувають нестачу кваліфікованих кадрів середньої ланки, особливо гостро стоїть питання з технічними та інженерними спеціальностями. Навіть готовність роботодавця платити кандидатам конкурентну зарплату вже не є гарантією отримання такого фахівця. Або навички та вміння за роки деіндустріалізації були втрачені українськими фахівцями, або таких фахівців уже немає в Україні.

Руслан Осипенко бачить проблему в тому, що в Україні зруйновано зв'язок між освітою і виробництвом, а також між науково-дослідними інститутами та підприємствами. У результаті вузи не готують фахівців, необхідних для промисловості, інноваційні розробки не знаходять втілення.

Повертаючись до китайського досвіду, варто зазначити, що там діють державні програми підтримки навчання технічних фахівців за кордоном, обов'язкова умова яких - після навчання фахівець має повернутися на батьківщину та "відпрацювати" витрачені на нього державою кошти.

На перший погляд могло здатися, що в дискусії про нову індустріалізацію тон задавали прибічники підходу, який пропонує заходи держпідтримки національного виробника. Однак, як наголошували ключові спікери, виграшною індустріальна стратегія буде в тому разі, якщо забезпечить ще більшу відкритість економіки, незалежність суб'єктів економічної діяльності, які тільки так можуть стати конкурентоспроможними.

За словами Володимира Власюка, нова індустріалізація також сприятиме зростанню економічних свобод і приватної ініціативи, а вони, у свою чергу, підсилюватимуть індустріалізацію. Це не буде примусова індустріалізація сталінського типу 30-х років минулого століття, а насамперед спосіб мотивувати інвесторів вкладати в розвиток. Нову структуру економіки може створити тільки приватний бізнес. Нова індустріалізація підсилить і збільшить середній клас, який, у свою чергу, вимагатиме ще більших економічних свобод, захисту приватної власності, подальшої дерегуляції та рівних правил гри на ринку.