Макроекономічна політика — слабка ланка реформ

Не варто доводити, що розробка сучасної макроекономічної політики має бути головним елементом як програми реформ, так і практичних дій уряду та Національного банку.

Скажу прямо: такої політики в Україні ніколи не було, нема її і зараз. Більше того, аналіз пропозицій і дій, які стосуються бюджету, податків, банків (виняток — позиція уряду щодо пенсій та соціальної підтримки), свідчить про відсутність не лише розуміння сучасних, посткризових, тенденцій у бюджетній і монетарній політиках, а навіть уявлення про базові поняття макроекономічного менеджменту!

До речі, Україна в цьому аспекті істотно відрізняється від інших країн. Ми не лише маємо розробити програму виходу з кризи, завдання складніше — розробити програму реформування тотально нереформованої економіки, яка буде виводити українське суспільство з прірви бідності, вбогості та меншовартості.

Які критерії ефективної макроекономічної політики я бачу на період 2010—2015 років?

1. Економіка стабільно зростає на рівні 10%.

2. Фінансова система соціально справедлива і стабільна (не схильна до криз).

3. Доходи людей та їх соціальне забезпечення зростають на базі зростання економіки.

4. Грошові та майнові накопичення людей не оподатковуються, не розкрадаються і не знецінюються.

5. Темпи зростання цін на товари й активи знижуються до європейського рівня.

6. Кредитування людей і бізнесу, а не операції з валютою та цінними паперами стають домінуючою функцією комерційних банків.

У цій статті я не хотів би пропонувати вищу математику макроекономічного менеджменту — ще зарано. Починати треба з базових речей — фундаменту, на якому крок за кроком має розбудовуватися сучасна українська економічна система. Почну з базових речей податково-бюджетної системи, які треба зробити в першу чергу.

Найголовніше — це зменшити рівень перерозподілу ВВП через бюджет і позабюджетні фонди (зараз він становить 42,4%) до рівня принаймні 36%. Особливо це стосується Пенсійного фонду: 18% ВВП — найвищий показник у світі! Справа у тому, що чим менший рівень перерозподілу, тим вищі темпи економічного зростання, менший рівень корупції та тіньової економіки, менше потрібно державних запозичень, менше — державних чиновників, більше — працівників! Зробити це можливо шляхом зменшення податків і видатків чи збільшення ВВП, але краще, щоб діяли два фактори разом.

Почну з податків. Звичайно, треба покращити (реформувати) систему оподаткування. І я недарма зробив наголос на покращенні. Справа в тому, що, окрім хаосу і шкоди, революційні дії (а це — новий Податковий кодекс) нічого не принесуть! Я рекомендував би уряду ввести мораторій на п’ять років на збільшення ставок старих і запровадження нових податків. Зменшувати ставки, спрощувати і ліквідовувати малоефективні податки можна і потрібно, а збільшувати — ні. І робити це треба не через Податковий кодекс (час іще не настав), а через зміни до діючих законів, і дуже обережно.

Перед тим, як почати розробляти Податковий кодекс, варто пройти лікнеп усім чиновникам й урядовцям, які мають стосунок до податків. Їм треба прослухати курс лекцій з макроекономіки податків, бухгалтерського обліку та аудиту доходів і видатків тощо. Це не жарт, і стосується така порада «спеціалістів» не лише з оподаткування, а й бюджету, банківської справи, фондового ринку тощо. Взагалі, існує міф у нашому суспільстві, що українці дуже освічені, багато знають і люблять працювати. Правда в тому, що ми малоосвічені, наші знання поверхові, а працюємо ми всі дедалі гірше і гірше.

Якщо повернутися до оподаткування, то моя точка зору полягає в тому, що реформи оподаткування слід починати з бухгалтерського обліку та аудиту. Не можна робити надбудови на піску, потрібен фундамент — таким в оподаткуванні є бухгалтерський облік. Зараз бухоблік в Україні базується переважно на українських стандартах. Цивілізований світ працює на міжнародних стандартах фінансової звітності (МСФЗ).

Щоб зрозуміти відмінність між українськими стандартами та МСФЗ, наведу один приклад. Десь п’ять років тому один власник середнього банку спитав у мене поради, чи варто його банку зробити аудит за міжнародними стандартами в одній із тоді ще п’яти найбільших аудиторських компаній. Без такого аудиту ні банк, ні інше підприємство не може навіть думати про залучення серйозних позик чи інвестицій від західних партнерів. Знаючи реальний стан справ у цьому банку, я запропонував йому парі — що він швидше з’їсть аудит за стандартами МСФЗ, ніж покаже його хоч одній людині, не кажучи вже про інвесторів.

Образа банкіра була пропорційна здивуванню, адже банк мав постійний прибуток, а його капітал становив понад 100 млн. грн. Ще більше здивування було через шість місяців, коли аудит було зроблено: збитки банку за міжнародною системою були такі, що його капітал став від’ємним!

Звичайно, міжнародний аудит банку довелося «з’їсти», а сам банк невдовзі збанкрутував. І це при тому, що в банківській системі бухгалтерський облік на 99% відповідає міжнародним стандартам (але нереформовані 0,9% стосуються формування резервів — вони рахуються за доморощеними стандартами, що веде до неадекватної оцінки прибутків і капіталу банків, і, до речі, саме це стало головним чинником різкого збільшення збитків та банкрутства банків під час кризи в Україні).

Цей приклад досить адекватно показує важливість упровадження міжнародних стандартів — без них неможливо мати уявлення про прибуток підприємства, його капітал тощо. В цьому сенсі твердження, що в Україні податок на прибуток становить 25%, є хибним. Якщо розрахувати податок на прибуток у розумінні міжнародних стандартів, то він буде значно більшим (за оцінками багатьох експертів, десь 35%). Тому, може, не треба одразу «зменшувати» податок — варто спочатку навчитися його правильно рахувати!

Взагалі МСФЗ — це свіже повітря для бізнесу та інвестицій, тому слід негайно почати підготовку до їх впровадження в 2012 році. Причому слід відмовитися від такої категорії, як українські стандарти: з 2012-го в Україні мають діяти лише МСФЗ. Що стосується малих і середніх підприємств, то спрощення у веденні обліку також має відбуватися відповідно до законодавства Євросоюзу.

Оподаткування і бухгалтерській облік мають ще одну фундаментальну проблему, а саме — невідповідність бухгалтерського та податкового обліків. Розбіжності між ними дедалі збільшуються, а з прийняттям у другому читанні Податкового кодексу ситуація трохи поліпшиться, але не радикально.

Що треба робити? Не зближувати, а ліквідувати самостійний податковий облік! У країні має бути один облік — за міжнародними стандартами, а податкові розрахунки мають базуватися виключно на бухгалтерському обліку та звітності, за достовірність яких слід ввести таку само відповідальність, як за податкові декларації.

Практично це означає, що Податковий кодекс у частині оподаткування прибутку має базуватися на Законі України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність». Можливо, тоді кожний політик, який себе шанує, не розроблятиме власної системи оподаткування чи проекту Податкового кодексу, які привели нас до такого результату, що ми фундаментально закріпилися на останніх місцях у світі за складністю і непрозорістю (а я сказав би — ідіотизмом) податкової системи.

Звернення до чиновників і політиків: залиште податки професіоналам чи станьте ними (але це складно, треба багато вчитися, бажано англійською мовою, і складати іспити, щоб підтвердити кваліфікацію).

До речі, якщо мова зайшла про кваліфікацію реформаторів оподаткування, у мене склалося враження, що для всіх урядів їх готує одна вбога група людей. Вам нічого не нагадують такі ключові пункти стратегії:

— розробка і прийняття Податкового кодексу України та інших нормативно-правових актів з питань оподаткування;

— зміщення акцентів з прямих податків на непрямі, зокрема перенесення податкового навантаження з праці і капіталу на споживання, ресурсні, рентні та екологічні платежі, в т.ч. встановлення справедливої плати за видобуток природних ресурсів;

— включення до складу місцевих податків і зборів (обов’язкових платежів) податку на нерухоме майно та плати за землю, які на даний час належать до загальнодержавних;

— зниження ставки податку на прибуток підприємств і підвищення ставки податку з доходів фізичних осіб для особливо великих доходів з метою забезпечення їх уніфікації?

Так от, ця «стратегія» була підготовлена урядом Ю.Тимошенко.

Коли запитати таких горе-реформаторів, чи робили вони, наприклад, макроекономічний аналіз податку на землю і нерухомість у контексті економічної системи України, у відповідь почуємо: а що це таке?..

Моє коротке пояснення, як слід аналізувати будь-які нововведення. У світі в деяких країнах справді є податок на багатство, до якого включається і нерухомість, поряд із коштовностями, золотом і т. ін. Тому, теоретично, його можна запровадити в Україні. Наприклад, якщо справді запроваджується новий значний податок на землю і нерухомість (до речі, в багатьох країнах податок на нерухомість уже менший, ніж наша квартплата), то людина, яка заробила 1 млн. дол. (інвестор), може розглядати такі прості альтернативи витрачання цих коштів:

1. Купити землю в Україні і збудувати котедж з метою його продажу.

2. Купити золото у зливках і чекати на його подорожчання.

3. Купити будинок за кордоном.

Тепер розглянемо наслідки для економіки від реалізації всіх варіантів інвестицій типового українського інвестора.

Отже, перша альтернатива — інвестиція в землю для будівництва котеджу з метою його продажу чи оренди. Сам факт інвестицій в український актив — це величезний плюс для економіки (ресурс для подальших інвестицій, кредитів, споживання, тобто зростання ВВП). По-друге, вона збільшує доходи бюджету та інших фондів через податки. По-третє, з’являється робота у будівельників, замовлення на матеріали (переважно українського виробництва), меблі, послуги з обслуговування землі та будівлі. Тобто економіка працює, люди заробляють, держава отримує податки, створюється додаткова вартість.

Друга альтернатива для українського інвестора. Замість інвестицій, наприклад, 1 млн. дол. у землю і будівництво, він купує 30 кг золота в комерційному банку, там же його і зберігає, та чекає на його подорожчання. В цьому разі інвестиції ідуть за кордон, комерційний банк перераховує цей 1 млн. дол. у закордонний банк, який поставляє йому 30 кг золота (гроші просто зникають із нашої системи), податків нема, нових робочих місць нема, економіка деградує.

Третій варіант для українського інвестора — купівля будинку за кордоном — за наслідками аналогічний другому: гроші не витрачаються в Україні, вони інвестуються в економіку інших держав.

Для освіченого і розумного економіста не обов’язково знати парадокс бережливості (paradox of thrift) Дж. Кейнса, суть якого полягає в такому: що більше агентів економіки зберігає (не витрачає), то вища вірогідність скорочення виробництва і зменшення економічної активності. Розумний економіст сам дійде аналогічних висновків, але працівникам Мінфіну не варто ризикувати — треба просто знати головні принципи податково-бюджетної політики, інакше ми самі створимо нову кризу.

Моя оцінка передчасного запровадження податку на землю і нерухомість для економіки України на 2011 рік така: зменшення інвестицій — як внутрішніх, так і зовнішніх — у ці активи на 2—3 млрд. дол. і, відповідно, відплив українського капіталу за кордон у золото, банківські депозити, нерухомість на рівні
1,5—2 млрд. дол.; зменшення податків до бюджету та відрахувань до різних соціальних фондів на 0,5% ВВП; збільшення безробіття на 2—3%, втрата 2—3% зростання ВВП.

І це ще не вся ціна, яку українське суспільство має заплатити розробникам кодексу.

До речі, дуже цікаво, якою буде поведінка головних (не кінцевих) відповідальних — народних депутатів, бо саме вони можуть санкціонувати цей хаос.

На жаль, більше половини людей не зможуть платити абсурдні, якщо вірити проекту Податкового кодексу, податки на землю — у них просто нема такого доходу (нагадаю, що в Україні з моменту інвестицій у землю до закінчення будівництва та введення в експлуатацію навіть котеджу минає не менше чотирьох, а в середньому — п’ять-шість років). Більше того, 70% інвесторів взяли кредит під будівництво! Отже, кількість проблемних кредитів істотно збільшиться (тому банкам треба чекати нової кризи), як і кількість банкрутств фізичних осіб. Тобто треба негайно ухвалювати закон про банкрутство фізичних осіб! А що робити до того часу — держава садовитиме боржників у боргові тюрми чи забиратиме майно (чомусь мені це нагадує боротьбу з куркулями, колективізацію, не хочеться згадувати про громадянські війни)?

Думаю, що й наші суди, хоч і корумповані, все-таки мають сказати своє слово. Адже коли інвестори купували землю, вкладали гроші, таких податків не існувало, тому в бізнес-планах та угодах такі події належать до стихійних лих і революцій.

Я не буду далі заглиблюватися в новації Податкового кодексу, скажу лише, що мої друзі з великих аудиторських компаній не просто хапаються за голову — вони обурені непрофесіоналізмом, зухвалістю і натиском, з яким збираються зруйнувати надії, бажання та права чесних інвесторів і платників податків.

Далі хочу повернутися до бюджету.

Є в нас дуже цікава програма зі Світовим банком — «Модернізація державних фінансів», яка, до речі, в 2013 році має закінчитися створенням повністю автоматизованої системи формування дохідної частини бюджету та його розподілу (ідея в тому, щоб система казначейства працювала так само чітко, як платіжна система НБУ). Проблема полягає в тому, що формування і розподіл бюджетів усіх рівнів є непрозорим, нелогічним, незрозумілим для всіх, у тому числі навіть для працівників Мінфіну, МВФ, народних депутатів. Звідси завдання — розробити справжню бюджетну систему всіх рівнів, яка базувалася б на стандартах та досвіді ЄС. Далі її треба спростити, відкрити, зробити доступною для фахівців і громадськості, зокрема міжнародного аудиту. Думаю, що аудит бюджету — річ хороша, але проводити його може лише одна з чотирьох найбільших аудиторських компаній.

Без такої роботи, яку легко провести в межах коштів програми «Модернізація державних фінансів» (якщо є політична воля), всі ці бюджетні кодекси не мають ніякого сенсу. Це для профанів, адже «справжні фахівці» Мінфіну можуть перерозподілити кошти між статтями, містами тощо як завгодно і коли завгодно, спираючись на безліч лазівок, що їх відкривають маніпуляторам численні постанови…

Отже, баланс бюджету має бути таким же прозорим і відповідати міжнародним стандартам, як і баланс НБУ, який, до речі, щороку перевіряється міжнародними аудиторами і друкується з коментарями та зауваженнями.

Перш ніж перейти до рекомендацій стосовно грошово-кредитної політики, зроблю останнє зауваження, яке стосується найбільшої «незаконної» статті видатків державного бюджету, а саме — дотацій Пенсійному фонду. Наш Пенсійний фонд давно збанкрутував би без щомісячних дотацій з бюджету, які рік у рік збільшуються. Без реформи пенсійної системи через три-чотири роки вже половина бюджету йтиме на дотацію Пенсійному фонду! І це не дивно: невдовзі більше половини працездатного населення будуть пенсіонерами.

Що треба зробити, починаючи з 2013 року:

1) 65 років вважати єдиним пенсійним віком для чоловіків і жінок;

2) максимальна пенсія може перевищувати мінімальну в 10 разів;

3) окрім президента, пенсія якого перевищує мінімальну в 20 разів, лише 100 видатних українців можуть отримувати пенсію, в 15 разів більшу, ніж мінімальна (рішення про таку нагороду проводять через указ президента);

4) встановлюється жорстка залежність між розміром пенсії та стажем роботи і внесками до Пенсійного фонду (інші чинники не впливають);

5) починає працювати обов’язкова пенсійна накопичувальна система.

Таке рішення у вигляді відповідного закону має бути підтримано більш як 300 депутатами (щоб уникнути застосування права вето президента).

Я звертаюся до видатних науковців, а через них — і до опозиційних партій: підтримайте це радикальне, але необхідне рішення, виведіть його за дужки політики, відмовтеся від популізму та обману людей.

Як на мене, не російський флот, а розвал пенсійної та бюджетної систем є найбільшою загрозою існуванню Української держави. До речі, добре було б аналогічно вчинити з дотаціями на газ (щоправда, попередньо ліквідувавши там усіх посередників, а отже, й корупцію).

Реформування напівзруйнованої, але живої банківської системи звичайно також має величезне значення для досягнення цілей, викладених на початку статті. Свої рекомендації я обмежу лише найбільш принциповими моментами.

Якщо ми хочемо, щоб темпи зростання ВВП були на рівні 10%, очевидно, що темпи кредитування людей і бізнесу (не уряду через купівлю ОВДП та ПДВ-облігацій чи кредитування «Нафтогазу» для розрахунків з «Газпромом») слід довести до 15—20% зростання, а не падіння, як зараз. Причому левова частка ресурсів для кредитування має припадати на внутрішні депозити і зростання капіталу комерційних банків, а не як до кризи — на зовнішні запозичення (разом із країнами Балтії ми були чемпіонами за ризикованими зовнішніми залученнями).

Це означає, що має відновитися довіра до комерційних банків та НБУ. Базовою умовою відновлення такої довіри є якість активів системи. Отже, необхідно ліквідувати погані активи НБУ, які де-факто виникли при рефінансуванні українських банків під час кризи. Ліквідувати погані активи нормальних комерційних банків (їх частка становить 20—25%), ліквідувати погані банки, в яких питома вага поганих активів часто перевищує 35%, а інколи доходить до 60—70%. Ключовим інструментом такого покращення (чистки) активів є прозорий, чесний, не корумпований ринок банківських активів (кредитів, цінних паперів, нерухомості). Створення такого ринку і є основною передумовою для швидкого зростання кредитування і ВВП.

Другою передумовою є активна участь держави у запуску маховика кредитування, особливо великих інфраструктурних проектів та іпотеки. Причому не варто створювати ще один поганий банк — треба якнайшвидше продати три націоналізовані. А якщо вже не виходить створити банк розвитку, то використати Укрексімбанк та Ощадбанк для форсованого інфраструктурного кредитування. Щоб запустити маховик кредитування в банківській системі, ці два банки мали б видавати нових реальних кредитів на 15—20 млрд. грн. щорічно. Це створить нові депозити і залучить інші банки до кредитування.

Не менш важливою є державна підтримка малого та середнього бізнесу. Тут у нас самі декларації. Для порівняння: німецький уряд через свій банк розвитку KFW у 2009 році надав кредитів малому та середньому бізнесу на суму приблизно 24 млрд. євро. В Україні підтримка дорівнювала нулю. Механізми фінансової підтримки державою малого та середнього бізнесу зараз розробляються Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва, громадською організацією «Народні фінанси» за участі німецького фонду GTZ. Але вже зараз можна сказати, що обсяги програми мають становити 10—15 млрд. грн. щороку, і без довгострокових зовнішніх залучень тут не обійтися.

Головним механізмом залучення довгострокових коштів будуть державні гарантії, а розподілу цих коштів — кредити комерційним банкам (з використанням організаційних і технічних потужностей НБУ) для пільгового довгострокового кредитування малого та середнього бізнесу. На жаль, у нас мало що змінилося з 1993 року. Саме тоді, працюючи в ЄБРР, я запропонував аналогічну схему для України. І вона була реалізована — 200 млн. євро за 15 років були видані нашим малим і середнім підприємствам… Звичайно, зараз програма має бути у десять разів більшою, і розподілити ці кошти треба не за 15 років, а за два!

Про реформування української банківської системи можна говорити майже нескінченно, тому що вона — найменш реформована в Європі. Але хотів би дати новій-старій фінансовій владі не таку очевидну пораду.

У 2008—2009 роках НБУ гасив кризу, підтримуючи приватний сектор, тобто покривав новими (незабезпеченими) кредитами помилки (а інколи — не тільки помилки) комерційних банкі в та їхніх клієнтів. До речі, наш центральний банк — не виняток, так робили (може, більш професійно) майже всі центробанки світу.

У 2009—2010 роках НБУ почав гасити кризу, підтримуючи своїми коштами помилки уряду, його завищені амбіції.

Ми пропонуємо з 2011року відмовитися від допомоги невдахам — як на державному, так і на приватному рівнях, і почати підтримку лідерів — як серед банків, так і в бізнесі.

Для цього НБУ не повинен їх рефінансувати чи заливати новою ліквідністю їх збитки та промахи. Він просто має забезпечити достатньою ліквідністю здорову частину банківської системи і спрямувати її на кредитування платоспроможних людей, вдалих підприємців тощо. При
цьому не допускати створення нових кредитних бульбашок. А це вже мистецтво і професіоналізм ключових працівників НБУ…

Взагалі реформування банківського сектору, включно з НБУ, має стати головним завданням нової влади. Без радикальних реформ успіх буде неможливий, цілком можливою буде нова криза. На жаль, до цього ми вже почали звикати. Саме тому НБУ має стати головною рушійною силою реформ, а його новою метою — підтримка економічного зростання та фінансова стабільність, яка включає стабільність цін на товари й активи.