Козир у рукаві

Вир подій, який не вщухає в парламенті, щодня приносить нові несподіванки. Пересічному громадянину важко осягнути все, що відбувається. Так можуть залишитися непоміченими події, які, за всієї своєї невиразності, можуть стати знаком перемоги ідеалів Майдану або ж вісниками чергового фіаско реформаторських сподівань представників влади. Як-от питання призначення нового голови Антимонопольного комітету України (далі - АМКУ). Цього тижня Радою ширилися чутки, що деякі політичні сили аж занадто сильно хочуть узяти під контроль цей стратегічний, на думку влади, "актив".

Для чого і кому потрібен АМКУ?

Говорячи про люстрацію, ми насамперед думаємо про правоохоронні органи, суди, фіскальні органи тощо. Про АМКУ у цьому контексті згадуємо чи не в останню чергу, а дарма. Роль цього органу значно більша, ніж здається на перший погляд.

Конкуренція, яку покликаний захищати АМКУ, є основним двигуном розвитку економіки. Саме чесна конкуренція на ринку стимулює компанії надавати споживачам найякіснішу продукцію за найпривабливішою ціною. Конкуренція стимулює інновації і розвиток конкретних ринків.

Окрім забезпечення добросовісної конкуренції та припинення порушень, АМКУ також покликаний створювати конкурентне середовище під час проведення державних закупівель, а відтак - фактично контролювати прозорість і правомірність розподілу коштів державного бюджету.

Що означає діяльність АМКУ для громадян?

Від того, наскільки ефективно здійснюватиме свою діяльність АМКУ, залежить наскільки конкурентоспроможними будуть ціни на товари (роботи, послуги).

Компанії-монополісти, маючи певну ринкову владу, часто не витримують її спокуси і вдаються до окремих зловживань: адже там, де немає конкуренції незалежних гравців, правила, за якими діятиме ринок, завжди залежатимуть від монополіста. Саме монополісти, за відсутності впливу конкурентів на відповідний ринок, встановлюють економічно необґрунтовані ціни. Ці прості економічні істини кожен українець перевіряє на собі щодня.

Зазначимо, що переважна більшість проваджень про порушення конкуренції відкривається саме за ініціативою органів АМКУ. АМКУ має всі важелі для проведення перевірок компаній, витребування необмеженого обсягу необхідної для розслідування інформації, вивчення ситуації на ринку, притягнення порушників до відповідальності, запобігання вчиненню повторних порушень тощо.

Розглянемо ситуацію: маючи всі ці інструменти, антимонопольний орган "помічає" окремі зловживання на ринку. Як це може позначитися на житті громадян? Ну, наприклад, у нас з'явився би вибір: купувати авіаквитки в МАУ, в вартість яких уже не входить навіть харчування й напої на рейсах до країн Європи, чи скористатися сервісом популярних у Європі лоу-костерів, яким нині створено штучні бар'єри для входження та діяльності в Україні. Ймовірно, і темп зростання цін на паливо на АЗС відповідав би світовим тенденціям, що позначилося б і на ціні всіх товарів, які ми купуємо в магазинах. Можливо, було би впроваджено й реальний 3-G в Україні, ліцензію на який отримав свого часу Укртелеком, але чомусь досі не забезпечив належної якості відповідних послуг.

Свого часу АМКУ дав згоду на придбання "Епіцентром" другого за величиною будівельного супермаркету в Україні - "Нова Лінія". Чи міг АМКУ дозволяти компанії-монополісту збільшити й без того відчутну ринкову владу? В будь-якому разі зазначимо, що це призвело до виходу з ринку України німецької мережі будівельних супермаркетів "Практикер".

Подібних прикладів безліч, головне ж, що всі вони в кінцевому результаті позначаються на кишені простих споживачів.

Яким зробили АМКУ "папєрєднікі"?

Ні для кого не секрет, що в останні роки політика АМКУ стала жорсткішою: штрафні санкції збільшилися, як і кількість суб'єктів, проти яких порушувалися відповідні провадження.

АМКУ, покликаний здійснювати державну політику і контроль у сфері економічної конкуренції, де-факто перетворився на фіскальний орган. Через не встановлену законодавством методику розрахунку розміру штрафу, кожне порушене провадження ставало для компанії загрозою отримати "найвищу санкцію", виражену у відсотковому значенні до її річного обороту (законодавство передбачає лише верхню межу). Відсутність такої методики призводила на практиці до непрозорого застосування механізму накладення штрафів до виявлених порушників. Як наслідок - одні практично уникали відповідальності, а інші зазнавали серйозних фінансових витрат.

Одним з яскравих прикладів є славнозвісна "справа мебльовиків", у якій було накладено найбільші в історії АМКУ штрафи. Так, комітет оштрафував Асоціацію "МебліДеревПром" і 14 учасників ринку на 419 млн грн за змову на аукціонах з продажу необробленої деревини. Але! Тоді як більшість учасників отримали штрафи в десятки і навіть сотні мільйонів гривень, що в окремих випадках перевищувало вартість самих підприємств, три відповідачі отримали штрафи лише в розмірі 30 тис. грн.

Не менш показовий приклад - накладення АМКУ ще 2010 року, приблизно в однин і той самий період, штрафів за "оманливу" рекламу на австрійську компанію Boehringer Ingelheim та нікому не відому компанію "Сілверхост". Австрійська компанія рекламувала свій лікарський засіб на ТВ зі слоганом "Кашель вилікує вам, звільнить подих - Лазолван", за що отримала штраф у розмірі 1 млн грн (бо рекламований лікарський засіб не виліковує повністю грип та застуду, а лише зменшує прояви їхніх симптомів). Тоді ж в Інтернеті та окремих ЗМІ активно поширювалася інформація про БАД Шилентин, який продавався під виглядом ліків від раку та інших серйозних захворювань. На підставі проведеного АМКУ дослідження на замовника відповідної реклами було накладено штраф у розмірі всього лише 30 тис. грн. І це вся відповідальність, яку понесла компанія (наскільки відомо, правоохоронним органам відповідних матеріалів не передавали).

Відсутність законодавчо встановленої методики розрахунку штрафних санкцій дозволила АМКУ накласти саме такі штрафи не тільки в цьому, а й у багатьох інших випадках.

І такої методики немає й дотепер.

Ще однією з проблем у діяльності органу, покликаного забезпечувати конкуренцію, є фокус та визначені "де-факто" пріоритети. Більшість справ, які розслідує АМКУ, стосується малого та середнього бізнесу. Як свідчить інформація, наведена на сайті АМКУ, порушниками, що вчинили антиконкурентні узгоджені дії (у вигляді змов на тендерах), досить часто виступають фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Для кращого розуміння скажемо, що суб'єктами аналогічного порушення в країнах ЄС є переважно великі компанії, чия діяльність серйозно впливає на відповідний ринок. Невже дії СПД становлять таку значну загрозу? І чи варто АМКУ витрачати свої ресурси на розслідування подібних справ у той час, коли за його спиною величезні промислові групи спотворюють тендери і завдають набагато серйознішої шкоди державі.

Одним з останніх разючих прикладів практики АМКУ є накладення штрафу в розмірі 10 млн грн на компанію - виробника кисломолочної продукції за "введення споживачів в оману" упаковкою своєї продукції. Зокрема, на упаковці недостатньо чітко вказувалося, що продукт, який реалізовує компанія, є "продуктом сирним кисломолочним" (попри те що про це було прямо вказано на звороті етикетки), а не "кисломолочним сиром". Очевидно, що на таких питаннях мають фокусувати свою увагу органи, які покликані захищати права споживачів. Тоді як АМКУ повинен забезпечувати конкуренцію між різними компаніями: в цьому конкретному випадку - виробниками молочних продуктів.

Фокусування на подібних розслідуваннях дає АМКУ змогу не займатися розслідуваннями окремих зловживань на тендерах, посилаючись на відсутність ресурсів, перевантаженість працівників тощо. А тим часом держава витрачає з бюджету невиправдано завищені суми, закуповуючи товари за неконкурентоспроможними цінами внаслідок недобросовісних дій учасників тендера.

Чому АМКУ не бачить окремих порушень?

Законодавчо АМКУ є не залежним від різних органів державної влади та політичних партій. Водночас очевидно, що де-факто він таким не є.

Природно, що контроль над АМКУ - це саме той козир у рукаві, який хоче мати кожен можновладець, а особливо - якщо він захищає олігархічний бізнес. Тоді в його інтересах, щоб status quo АМКУ зберігався і далі.

Якщо ж ми хочемо мати політично незалежний орган, який захищатиме добросовісних гравців ринку, сприятиме своїми діями розвитку конкуренції та боротиметься з порушниками, то, перш ніж робити будь-які призначення, необхідно провести публічне обговорення із залученням профільних експертів, представників бізнес-асоціацій та представників відповідних (з питань конкуренції) відомств європейських держав для напрацювання концепції перезавантаження АМКУ. Результатом має стати концепція, де буде визначено пріоритетні напрями діяльності АМКУ, які відповідатимуть потребам ринку, переглянуто функції АМКУ, поставлено конкретні завдання, встановлено критерії оцінки діяльності АМКУ, переглянуто структури та порядок призначення очільників АМКУ з метою забезпечення його подальшої незалежності від політичних сил і запроваджено принцип колегіальності при ухваленні рішень.

Така концепція має стати своєрідною дорожньою картою для народних депутатів для подальшого внесення змін до Конституції України, Закону України "Про Антимонопольний комітет України", Закону України "Про захист економічної діяльності".

І тільки після цього можна буде з чистою совістю обрати людину, яка буде спроможна втілити поставлені завдання й спрямувати свою діяльність на користь державі.

Політики мають "відпустити" цей орган і не втручатися в його діяльність, повернувшись до оцінки діяльності АМКУ відповідно до вироблених критеріїв через певний час.

На сьогодні ж обрання нового очільника АМКУ без зміни основних правил гри, на жаль, означатиме лише одне - заміну політичних сил, які отримуватимуть вигоду від олігархічних схем. А чи буде користь від таких "реформ" громадянам - питання риторичне. Хочеться вірити, що знайдуться депутати, які не допустять "політичних" призначень в АМКУ, а комплексно підійдуть до вирішення цього питання.