Київ і МВФ: місія (не)умовлена?

Місія МВФ, що прибула в Київ для перегляду діючої програми 3 листопада ц.р., за минулий тиждень відпрацювала приблизно половину передбаченої програми.

Звичайно, про якісь навіть попередні результати консультацій і переговорів місіонерів МВФ із українськими топ-чиновниками говорити ще рано. Але з інформації, що просочується назовні, вже можна зробити чимало значущих висновків.

Тішить уже сам по собі факт прибуття місії в Київ, хоча спочатку терміни її візиту переносилися. Оскільки це означає, що протиріччя між сторонами ще не досягли критичної позначки, й Україна поки що як мінімум залишається в програмі МВФ і навіть сподівається одержати наступний транш. Питання тільки в тому, коли це може статися і наскільки обґрунтовані ці сподівання?

Як відомо, останній варіант тексту меморандуму було офіційно опубліковано не так давно - на початку минулого місяця. Причому виконання багатьох важливих зобов'язань української сторони, для реалізації яких уже наблизився термін (а найчастіше й минув), як уже писало DT.UA, вельми проблематичне. З іншого боку, функціонери МВФ, попри всю формалістику з програмами, насправді досить гнучкі в переговорах. Питання тільки в тому, наскільки серйозні аргументи вони чують від своїх підопічних під час консультацій, і як просувається реалізація головних завдань програми. Оскільки МВФ, як і будь-якого нормального кредитора, цікавить насамперед відновлення платоспроможності його боржників, то зниження загального боргового навантаження, а також збалансованість держбюджету і стан поточного рахунку платіжного балансу - традиційно, ключові пріоритети. Саме до них прив'язуються так звані критерії ефективності виконання програми (performance criteria) - пункти, без реалізації яких про надання нових траншів не може бути й мови. Але навіть так звані структурні маяки можна обговорювати й коригувати. Головне - показати, як країна рухається до їх досягнення. І якщо прогрес (або хоча б чіткий і реалізований план) усе-таки є, до місіонерів можна й треба достукатися.

Про умови програми для перегляду наступного траншу, на виконанні яких місія безумовно наполягатиме, можна судити з інтерв'ю директора європейського департаменту МВФ Пола Томсена, яке він дав незадовго до приїзду місії Фонду в Київ. На запитання щодо виконання програми, пріоритетів для наступного перегляду та шансів одержання Україною чергового траншу високопоставлений МВФівський чиновник, зокрема, заявив, що надання фінансування у вересні після другого перегляду говорить про те, що (українська) влада рухається загалом відповідно до програми реформ. Ба більше, "досягнуті результати вражають". Похвалитися Києву начебто справді є чим: "Попри несприятливі зовнішні обставини, владі вдалося досягти макроекономічної стабілізації. Приведено у відповідність із їхньою вартістю ціни на енергоносії, запроваджено плаваючий курс, і, попри величезні витрати на оборону, всіх фіскальних цілей досягнуто". Також пан Томсен зазначив певний прогрес у структурних реформах, зокрема в системі управління й боротьбі з корупцією, окремо виділивши запуск електронних декларацій.

Пріоритетними умовами для продовження співробітництва Фонду з Україною він назвав: продовження й посилення боротьби з корупцією, а також реалізацію пенсійної реформи. Причому щодо останнього пункту окремо наголосив на необхідності привести пенсійний вік для окремих груп до спільного показника та усунути привілеї.

Що стосується остаточного рішення про виділення грошей, то з цього приводу спікер МВФ Гарі Райс перед приїздом місії в Україну у властивій йому дипломатичній манері заявив, що "це можливо". Але, "звичайно, залежатиме від прогресу реформ, які оцінюватиме місія Фонду".

Набагато менш дипломатичною у висловлюваннях була голова НБУ В.Гонтарева, яка заявила в інтерв'ю Reuters, що "Україна ризикує не дочекатися траншу МВФ на 1,3 млрд дол. через гальмування реформ у парламенті, що вже наступного року поставить під загрозу ледве досягнуту економічну й фінансову стабільність". Що явно не сприяло заспокоєнню ринку (зокрема українських єврооблігацій, який падає, мабуть, не лише через обрання Трампа). Як і спокою функціонерів МВФ, згідно з неофіційними правилами якого під час роботи місій Фонду сторонам слід утримуватися від суб'єктивних неофіційних висловлювань. Явне порушення цього правила точно не сприяє успіху в переговорах. Може, він (успіх) українській стороні або окремим її представникам уже й не потрібен? Адже ТОПам української держави для цього доведеться прийняти й реалізувати занадто непрості рішення, які боляче б'ють по інтересах уже не тільки "маленьких українців".

Готовність офіційного Києва зробити низку принципових кроків для продовження програми дійсно сумнівна: багато її пунктів уже прострочено, а з подовженням мораторію на продаж землі сільгосппризначення і зовсім зроблено крок назад. Тож одержати транш нинішнього року вкрай малоймовірно, й незрозуміло, коли його можуть надати наступного року, - настрої з цього приводу не тільки місцевих спостерігачів поки що більше песимістичні. Втім, схожа ситуація вже була за минулого уряду, який пішов у відставку, так і не дочекавшись траншу. Неотримання МВФівських траншів нинішнім урядом навряд чи збільшує його шанси продовжити ще на рік контракт парламентський. Так що подумати уряду є про що.

Держбюджет. Робота місії припала на самісінький розпал бюджетного процесу в Києві. Своєчасний початок якого (у вересні), як уже неодноразово зазначалося, слід зарахувати в плюс нинішньому Кабміну: все-таки процес став більш прогнозованим і цивілізованим, а самі переговори - більш предметними. А головне, бюджет підготовлено урядом у законодавчо обумовлений термін, а не сюрпризом під новорічну ялинку.

І все-таки до нинішнього проекту держкошторису в експертів Фонду є низка обґрунтованих запитань. Нагадаємо, що при його поданні у вересні формальностей начебто дотрималися, і дефіцит визначили в рамках ліміту, що допускається МВФ (3%). Але щодо структури доходів і видатків, обґрунтованості низки статей далеко не все так однозначно. Наприклад, із приводу очікуваного цього року внеску НБУ в розмірі близько
45 млрд грн, які переносяться у відповідну статтю доходів бюджету й на наступний рік. Або щодо явно завищених планів з приватизації й неспівмірно великої частки соціальних виплат у загальній структурі видатків бюджету.

Ну й звичайно, не можна забувати про оголошене збільшення мінімальної заробітної плати (МЗП) майже вдвічі, що стало безсумнівним (причому не дуже приємним) сюрпризом для представників місії під час їхніх зборів у київське відрядження. Тим більше, що під час розгляду проекту держбюджету уряд уже оголосив про збільшення його видатків і доходів на 15 млрд грн. І це не беручи до уваги численних депутатських "хотілок", яких набралося вже майже на трильйон (900 млрд грн).

Перше і найбільш очевидне із запитань: як заплановане урядом підвищення МЗП позначиться на збалансованості як самого бюджету-2017, так і держфінансів у більш довгостроковій перспективі? Чи правильно розраховано збільшення навантаження на бюджет у видатковій частині? Чи відповідатимуть реальні доходи очікуванням?

Важливий пункт: як підвищення МЗП позначиться на конкурентоспроможності, що й так кульгає, українських підприємств загалом? Адже детінізація - це, звичайно, добре, але якщо діяльність підприємства стає в результаті підвищення зарплат збитковою, то воно змушене скорочувати персонал і взагалі припиняє виплачувати зарплату, навіть у конверті.

Ще запитання: чи вдасться розірвати прив'язку МЗП до зарплат у бюджетному секторі й особливо до пенсій (враховуючи, що їх співвідношення й так занадто низьке за будь-якими світовими стандартами).

Поки що стосовно вищенаведених питань уряд не надав комплексного економічного обґрунтування, але є надія, що таке важливе рішення приймалося все ж таки не "з кондачка", і українська сторона все-таки спроможеться переконати експертів МВФ чіткими викладками та кількісними оцінками такого радикального кроку. Остаточний вердикт цій ініціативі уряду з боку місії ми маємо скоро дізнатися з прес-релізу за підсумками її роботи. Поки що ж основними аргументами української сторони для "публіки" виступають правильні, але дуже загальні, такі, що давно набили оскому, фрази про детінізацію і дерегуляцію…

З питання детінізації, наприклад, очевидно, що самого по собі збільшення МЗП буде точно недостатньо, як свого часу зниження ЄСВ. Та й просте продовження дерегуляційного реверансу - мораторію на перевірку підприємств малого й середнього бізнесу сприйматиметься експертами Фонду негативно. Потрібен комплекс заходів, як примусових, так і стимулюючих, щоб податки платили всі, причому платити їх сумлінно було б вигідніше, ніж навпаки.

Як стало відомо DT.UA з близьких до переговорів джерел, думка місії МВФ з приводу проекту держбюджету полягає в тому, що основні позиції в його видатковій частині мають бути чітко пов'язані зі структурними реформами в основних сферах, де навантаження бюджету максимальне: освіті, охороні здоров'я, пенсійній системі. У частині доходів уряд повинен наголошувати на продовженні податкової реформи в цілому й фіскальної служби, зокрема. Також у Фонді наполягають на скасуванні будь-яких податкових пільг, включаючи спецрежим сплати ПДВ для агропідприємств і "спрощенку" для юросіб, що служить джерелом корупції та спотворює ринкові умови.

Пенсійна реформа. Основним напрямком продовження пенсійної реформи у МВФ вважають скасування раннього виходу на пенсію для окремих груп працівників. У підписаному українською владою меморандумі про економічну й фінансову політику законодавче затвердження пенсійної реформи оформлене як структурний маяк до кінця року, де передбачене поступове збільшення пенсійного віку, скорочення кількості категорій раннього виходу на пенсію та інші заходи щодо запобігання зростання дефіциту Пенсійного фонду. Як ми вже зазначали, структурні маяки можна обговорювати, головне - показати прогрес у напрямку реалізації задекларованої реформи. Але і з цим, напевно, у Києва дуже серйозні проблеми.

Енергосектор. Поряд із відзначеними Фондом успіхами в приведенні тарифів на газ і тепло до ринкового рівня й скасуванні енергетичних субсидій, повз увагу його експертів не можуть не проскочити виниклі очевидні проблеми із загальною платіжною дисципліною споживачів. Чим, очевидно, "певні досягнення в енергосекторі" можуть бути повністю нівельовані. Фонд також хоче бути впевненим, що у разі стрибків світових цін на енергоносії внутрішні тарифи приводитимуться у відповідність із цими змінами.

Антикорупційні реформи. Як відомо, МВФ (та й усі наші західні партнери і донори) розглядають боротьбу з корупцією як найважливіший напрям реалізації структурних реформ. І тут, за оцінками експертів, місія найбільш жорстко наполягатиме на виконанні взятих зобов'язань. Як казав персонаж відомого роману, "торг тут недоречний". Тут владі буде найважче обґрунтовувати труднощі й затримки з виконанням зобов'язань, особливо у світлі оприлюднених нещодавно електронних декларацій українського "істеблішменту". До кінця року ВР повинна проголосувати пакет законопроектів, які посилюють функціональну спроможність Антикорупційного бюро, що теж є структурним маяком меморандуму. Дуже важливо, щоб оцінка електронних декларацій і розслідування для обґрунтування задекларованих доходів проводилися на рівних умовах без винятків, а не за принципом "для друзів все, а для решти закон".

Структурні реформи. Один із пріоритетів цього розділу - реформа податкової служби - проводиться відповідно до затвердженого уряду дворічного плану і під пильним наглядом міжнародних експертів. При цьому має суттєво посилитися контролююча функція Міністерства фінансів. МВФ домагатиметься збільшення збирання податків, підвищення ефективності митного контролю та зменшення витрат при адмініструванні податків.

Фінансовий сектор. Прогрес у докапіталізації банківської системи зараз, як відомо, упирається головним чином у проблему системного банку, назву якого в меморандумі не зазначено прямо. І полюбовне закриття цього питання - оптимальний і найменш ризиковий шлях - стопориться на тому, що погоджений сторонами план приведення у відповідність нормативів найбільшого банку не виконується, а пов'язані кредити - не повертаються. Що дуже прикро, оскільки без досягнення компромісу обидві сторони - власники банку й українська влада наражаються на дуже серйозні ризики. Для одних вони сполучені з повною втратою бізнесу й нинішнього суспільного статусу, а для інших - з дуже серйозною загрозою стабільності для банківської системи. Але ж сама бізнес-модель банку, за умови очищення від згубної інсайдерської складової, могла б на рівних конкурувати з будь-якими світовими аналогами…

Реформи монетарної політики. Поки що на цьому напрямку, ключовому для виконання головної функції НБУ - збереження стабільності національної грошової одиниці, питань більше, ніж відповідей. Адже ризики виникнення фінансової нестабільності в країні далеко не знято з порядку денного. Більш того, їх перелік поповнився після публікації нового голови наглядової ради НБУ Б.Данилишина на предмет того, якою має бути стратегія монетарної політики. Що, м'яко кажучи, не зовсім збігається з концепцією інфляційного таргетування, яка прийнята на озброєння в НБУ й підтримується Фондом. Залишається тільки гадати, чим після такої непристойно-тривалої паузи з призначенням обґрунтовувався вибір саме такої кандидатури президентом Порошенком. Але очевидно, що спостерігачам слід "запастися попкорном", чекаючи "плідних дискусій" у наглядовій раді НБУ. Однак шоу точно не буде розважальним, якщо врахувати, що вже реалізовані реформи з підвищення інституціональної стійкості і незалежності НБУ були далеко не такими ефективними, як це намагаються подати громадськості їх виконавці.

Що стосується другої основної функції НБУ: банківського нагляду й регулювання, то разом із правильними діями з розчищення банківського сектору (з подачі МВФ) нашими "діячами" був порушений найважливіший принцип "закон один для всіх". Випадки вибіркової принциповості стосовно одних банків чергувалися з відвертим потуранням щодо інших. Що підривало й продовжує підривати довіру до регулятора, даючи приводи для численних обвинувачень на адресу Нацбанку як мінімум у необ'єктивності, а іноді - і в корупції.

До Революції гідності, від якої прийнято відміряти новітню історію України, НБУ, з одного боку, був дійсно досить громіздким інститутом, що вже не відповідав реаліям часу і не мав реальної незалежності. З іншого боку, накопичений там інтелектуальний і людський капітал усе ж таки вигідно вирізнявся на тлі інших державних інститутів в Україні. Але нова команда в процесі реалізації справді назрілих реформ, у тому числі й у кадровій політиці, збереженням цього капіталу, як і дотриманням принципу наступності особливо не переймалася. І в Нацбанку "з новим обличчям" не знайшлося місця багатьом кваліфікованим кадрам з гарним знанням специфіки центральнобанківської справи. При цьому змінників було набрано переважно з невеликих комерційних банків (чи не тому, що їхня кваліфікація краще відповідала рівню нових ТОПів НБУ?). Що, безумовно, послабило професійний рівень регулятора, і особливо в найважчий період кризи 2014–2015 рр.

А отже, підірвало і його інституціональну стійкість. Реформи проводилися, "незважаючи на особи", тож багато дійсно цінних фахівці було просто викинуто на вулицю. Теза "якщо тобі більше п'ятдесяти, то тобі нема чого робити в НБУ" стала притчею во язицех. Але особливим цинізмом було те, що багато просто безглуздих організаційних рішень були "освячені" як необхідні реформи, що їх вимагає МВФ. Що тут скажеш, якщо ключовим показником якості реформи внутрішньої структури у звітах виявилося зменшення кількості персоналу, а не посилення функціональної спроможності й ефективності. Хоча об'єктивності заради й слід зазначити посилення блоків монетарної політики та економічних досліджень, фінансової стабільності, статистики. Але ці новації практично повністю базувалися на напрацюваннях спеціальних донорських проектів з посилення інституціональної стійкості НБУ, які були реалізовані задовго до приходу нової команди в 2014-му.

До слова, цю реформу фактично кинули на півдороги, коли один з її головних втілювачів - В.Рашкован у серпні ц.р. несподівано пішов з високої посади в НБУ. Чим це можна пояснити, окрім наближення необхідності подачі електронної декларації, рівно за місяць до якої це сталося, сказати складно. І що цікаво, за даними джерел DT.UA у НБУ, його голова В.Гонтарева раптово - до закінчення стандартного чотирирічного терміну повноважень нинішнього представника від України в раді директорів МВФ - подала на цю посаду кандидатуру В.Рашкована, незважаючи на явний дефіцит макроекономічного бек-граунду. На поновлення якого, як і на освоєння внутрішньо-МВФівських процедур, знадобиться ніяк не менше півроку-року. Але ж у самому розпалі переговори, після яких Київ "ризикує не дочекатися траншу МВФ". Чи все одно раніше, ніж через півроку-рік, розраховувати на щось не доводиться?

P.S. У відповідь на запит DT.UA з проханням додатково обґрунтувати свою заяву з приводу ризиків неотримання наступного траншу МВФ голова НБУ Валерія Гонтарева надала досить лаконічний коментар, нагадавши, що місія Фонду працюватиме в Києві до 16 листопада. "До кінця року часу залишилося мало, і ми можемо не встигнути одержати запланований ще один транш у розмірі 1,3 млрд дол., - з такою констатацією очевидного поділилася з нами Валерія Олексіївна, додавши: - У такому разі міжнародні резерви не досягнуть запланованого рівня у 17,5 млрд дол. до кінця 2016 р.".

Що ж до перипетій із призначенням нового представника України у МВФ, то цю свою ініціативу пані Гонтарева пояснила тим, що О.Петрик, який обіймає нині цю посаду, досягнув пенсійного віку (хоча в раді директорів Фонду немає обмежень за віком на цю позицію. - Ред.). І вказала на відсутність до нього будь-яких претензій: "Ми вдячні пану Петрику за хорошу роботу та сподіваємося, що новий кандидат продовжить його відповідальну справу". При цьому інформацію про висування на цей пост В.Рашкована не було ні підтверджено, ні спростовано.