Кіпр... Що далі?

Нинішні проблеми невеликої острівної держави на периферії Європи, економіка якої виробляє лише десяті частки відсотка загальноєвропейського ВВП, стали не тільки лакмусом, який знову пофарбував у тривожні червоні кольори "кислотне середовище, що роз'їдає нині світову фінансово-економічну систему", а й досить потужним каталізатором процесів "роз'їдання". Процесів, характерних для зміни епох світової фінансово-економічної системи, що відбувається нині, в яких українці зовсім не можуть відігравати роль байдужих сторонніх спостерігачів.

Для початку коротко проаналізуємо кризу на Кіпрі. Кілька його провідних банків мали проблеми вже давно: у них накопичилося багато поганих (не працюючих, таких, що не приносять доходів) активів, вони збиткові, не платять податків тощо. Слід зазначити, що для Кіпру банківський сектор означає те ж саме, що для України - чорна металургія. Якщо в банків проблеми, то й у країни проблеми - держава не може обслуговувати свої боргові зобов'язання, не може платити зарплату чиновникам і т.ін.

У нормальних ринкових умовах вихід із цієї ситуації має бути таким:

1) банки з великою питомою вагою поганих активів закриваються (тобто вони оголошуються банкрутами). Дрібні вкладники (до 100 тис. євро) одержують свої гроші назад через механізм державного страхування депозитів, решта вкладників після розпродажу активів банків, що залишилися, могли б розраховувати на 40-60% від своїх вкладів;

2) держава, у цьому разі - Кіпр, оголошує дефолт, тобто відмовляється платити за своїми борговими зобов'язаннями. Після оголошення дефолту кредитори реструктуризують заборгованість країни, що обов'язково передбачає списання (прощення) значної частини державного боргу;

3) дефолт країни обов'язково передбачає значну девальвацію національної валюти, що відкриває нові можливості для зростання ВВП, особливо експорту (для Кіпру це нові
туристи, яких привабила б туди дешевина відпочинку).

Що ми бачимо в реальності? Погані банки не закриваються, вони чекають, що держава врятує їх, тобто увіллє новий капітал, а, по суті, націоналізує (що вже сталося в Греції практично з усіма провідними банками). Але чому банкам не дають збанкрутувати? По-перше, тому що вони дуже великі. Нині багато банків за розмірами активів більші, ніж невеликі країни (too big to fail). По-друге, тому що в цих банках багато "важливих" людей і компаній (зокрема з пострадянських країн) тримають свої капітали. Йдемо далі, Кіпр не оголошує дефолту, бо він - член ЄС.

Чиновники ЄС де-юре, а Ангела Меркель де-факто вирішили профінансувати проблеми Кіпру на суму 10 млрд євро за умови, що пропорційну суму Нікосія знайде самостійно. На практиці це означає експропріацію 20-40% від суми великих (понад 100 тис. євро) депозитів.

Ці 10 млрд євро МВФ, ЄС та ЄЦБ передадуть уряду Кіпру, який частину отриманої суми спрямує на порятунок проблемних банків, частину - на виплату відсотків за боргами, а решту грошей пустить на зарплату чиновникам. Тут важливо звернути увагу на ланцюжок: перша ланка - це депозити чиновників (політиків, "важливих" людей) у проблемних банках. Друга ланка - інші чиновники приймають рішення про фінансування на суму 10 млрд євро (це гроші платників податків, "маленьких" європейців). І, нарешті, остання ланка ланцюжка - капітали повертаються тим же чиновникам!

Продовжуємо аналіз. Замість девальвації національної валюти, якої в Кіпра немає, він одержує рекомендації від ЄС про скорочення видатків із бюджету, що в умовах кризи призводить до ще більшого спаду ВВП. Коло замкнулося!

Приклад Кіпру нічим принципово не відрізняється від ситуації в Греції, Іспанії, Португалії тощо. Просто Кіпр ближчий до нас, і особливо він близький багатьом нашим "важливим" людям, які користувалися послугами цієї держави, а конкретно - його стимулюючою системою оподаткування для інвесторів-нерезидентів. Але перш ніж перейти до проблем економіки України через кризу фінансової системи Кіпру, хотілося б завершити аналіз нової епохи світової фінансової системи.

Торік зокрема й на сторінках DT.UA мені вже доводилося писати про те, що ми живемо у часи зміни епох світової фінансово-економічної системи. На місце системи, що характеризувалася такими тенденціями, як зростання концентрації, інтеграція, приватизація, дерегулювання, інновації, приходить нова система з іншими характеристиками - націоналізація, бюрократизація, державне регулювання, спад. Іншими словами, час ринкового романтизму минає, йому на зміну приходить час раціоналізму чиновників. Кіпр є хорошим прикладом нових реалій.

Близько 80 років тому видатний економіст минулого століття Йосиф Шумпетер дав ключову характеристику класичної капіталістичної системи: "Така економічна система не може відмовитися від останнього засобу повного знищення підприємств, зовсім не здатних перебудуватися відповідно до мінливої ситуації". Іншими словами, слабкі підприємства й банки мають якнайшвидше вимирати, а сильні - процвітати. Цей природний добір, коли слабкі підприємства стають жертвою сильних, не має обмежуватися нічим, зокрема й величезною армією зацікавлених чиновників. Один лише факт: у найбільш процвітаючій країні капіталізму - США щороку "помирають" від одного до двох мільйонів підприємств, банків та інших організацій.

У випадку кризи країн замість банкрутства слід негайно оголошувати дефолт, девальвацію та повне перезавантаження економічної політики тієї чи іншої країни. Тоді як сьогодні не ринок, не природний добір, а чиновники вирішують, який банк, яке підприємство або яка країна житимуть, а які мають збанкрутувати. На мою думку, це дуже небезпечно для перспектив розвитку світової економіки. Нинішня епоха сама "збанкрутує" у недалекому майбутньому - тоді й закінчиться світова фінансова криза.

Повернімося до України: чим обернеться для нас кіпрська криза? Як відомо, Кіпр був і поки що залишається першим і найбільшим "інвестором" у нашу країну за всі роки її незалежності. Лише торік із Кіпру в Україну зайшло майже 4 млрд дол.! Зрозуміло, що це не прямі іноземні інвестиції, а реінвестиції українського капіталу, який легально або нелегально було виведено з України раніше. Гадаю, що 2013-й буде останнім роком значних інвестицій з Кіпру. У майбутньому "внесок" цієї країни в економіку України наближатиметься до нуля.

Хоча насправді все було навпаки. Україна після Росії була найбільшим інвестором Кіпру. За моїми розрахунками, з України на Кіпр щорічно виводилося від 5 до 10 млрд дол. А частка залишків на депозитних рахунках "видних" українців і пов'язаних із ними компаній у 2013-му становить близько
5 млрд дол. Я прогнозую, що "наші" втрати на Кіпрі сягнуть 1-3 млрд дол. Нині перед тією частиною великого українського бізнесу, що раніше воліла використовувати кіпрську юрисдикцію у своїх схемах, стоїть найголовніше запитання: в яку офшорну зону або країну з низьким оподаткуванням тепер виводити свої капітали?

Моя порада: бути обережними з офшорами. Хрестовий похід США проти офшорів, підтриманий Німеччиною, триває. Питання лише в тому, хто буде наступною жертвою?

У цих умовах перед Україною відкривається унікальна можливість перехопити ініціативу. Я не закликаю владу створити офшорну зону в Україні. Річ у тім, що вже зараз для інвесторів, зокрема й українських, де-юре в Україні створено дуже хороші умови (через інститут фондів спільного інвестування). Виникає запитання, чому наші інвестори не використовують цих без перебільшення унікальних умов, а з завзяттям, гідним ліпшого застосування, виводять свої гроші з країни, втрачаючи від 10 до 50% на трансакційних витратах, гонорарах іноземних юристів, податках і, нарешті, банкрутствах банків або експропріації їхніх капіталів, як це сталося на Кіпрі?!

Відповідь очевидна: українські ризики наші інвестори оцінюють вище, ніж у будь-якому занепалому офшорі. Справді, щороку за якимось загадковим (реліктовим) сигналом наші чиновники всіх мастей і рангів лякають українських інвесторів "наїздами", новими податками, новими законами тощо. Над капіталом українських інвесторів, що чудом залишився в Україні, завжди нависають чорні хмари.

Сьогодні, якби в нас було мудре керівництво країни, воно заявило б: "Капітал в Україні священний і недоторканний!", відразу ж почавши неухильно дотримуватися цього зобов'язання. Ба більше, воно негайно й суворо покарало б тих чиновників, які порушують або намагаються порушити права інвесторів (система має сама себе відшмагати). Виконання цієї простої рекомендації владою може дати ефект у вигляді національних інвестицій у країну на рівні 10-15 млрд дол. щорічно. Саме таких втрат щороку зазнає Україна через відплив капіталу. Цікаво зазначити, що ця сума перевищує розмір допомоги Міжнародного валютного фонду, яка, безумовно, нам теж потрібна. На жаль, раціональні рішення для України - це чиста утопія...