Як виграти у війні за детінізацію найманої праці

Головна новація ухваленого законопроекту — спрощений режим регулювання трудових відносин, у межах якого шальки терезів схилятимуться від колективного в бік індивідуального трудового договору, де визначатимуться індивідуальні умови праці конкретного працівника, додаткові зобов’язання роботодавця та працівника, а також заохочення і компенсації.

Спрощеним режимом зможуть скористатися суб’єкти малого і середнього підприємництва (а також новостворений бізнес) із кількістю працівників до 250 осіб або у разі, коли заробітна плата працівника становить понад 8 мінімальних заробітних плат (на сьогодні 52 тис. грн) на місяць.

Документ передбачає відчутне зменшення обсягу кадрової документації, яку нині має вести бізнес, зокрема з питань, котрі врегульовано трудовим договором. У разі використання спрощеного режиму регулювання йдеться про скасування вимог щодо складання окремих графіків відпусток, робочих змін, режимів роботи, а також численних розписок, інструкцій і наказів із питань, які досить врегулювати трудовим договором.

Підходи до регулювання питань найманої праці, які досі використовувалися в Україні, сформувалися здебільшого в умовах командно-адміністративної економіки радянських часів. В основному законодавчому акті в цій сфері — Кодексі законів про працю України, прийнятому ще 1971 року, досі засадничо мало що змінилося: колективний трудовий договір превалює над індивідуальним, застосовується презумпція вини роботодавця, надмірна бюрократизація й державний контроль підміняють собою турботу про інтереси працівника. Проте така ситуація не може тривати вічно. Кардинальні зміни підходів втілюються в реальність завдяки ухваленню законопроєкту №5371…

Ризики «трудової» лібералізації

Слід одразу зазначити: як і під час попередніх спроб реформування трудового законодавства, що вже мали місце в Україні (різні версії проєктів Трудового кодексу Верховна Рада України розглядала у 2003-му, 2009-му, 2012-му, 2015-му роках, а ще одну ініціативу, проєкт закону про працю, було представлено урядом Олексія Гончарука 2020 року), реформа перебуває в зоні ризику.

Основним противником лібералізації регулювання трудових відносин в Україні є профспілки: вони навіть відмовилися від участі в робочій групі, яка на базі комітету ВР з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів упродовж кількох тижнів доопрацьовувала законопроєкт №5371 до другого читання.

Інтерес профспілок зрозумілий — зберегти свій вплив (і власне підхід домінування колективного договору) у сфері регулювання трудових відносин та розв’язання трудових спорів. Як і домінування підходів, що пропагуються Міжнародною організацією праці й використовуються в Україні в найжорсткішій формі «прогресуючого соціалізму», коли не враховуються ні сучасна трансформація ринку праці, ні зростання ролі малого та середнього бізнесу в ринкових економіках.

Профспілки надалі, і це зрозуміло, наполягають на інструментах захисту прав працівників, що властиві великим підприємствам, проте абсолютно вбивчі для всього мікро- й малого, а також чималої частини середнього бізнесу.

За таких підходів значний обсяг прав працівника делегований фантомному трудовому колективу, а в окремих випадках — ще й профспілкам. На практиці це позбавляє працівника економічної самостійності та реальних можливостей правового захисту, змушує роботодавця вести обтяжливу кадрову документацію або шукати альтернативи легальному залученню найманої праці (як-от укладення цивільно-правових договорів із фізичними особами-підприємцями).

Держава ж мусить підтримувати існування громіздкої та неефективної системи державного контролю у сфері праці, що, радше, призводить до виникнення корупції та вимивання ресурсів роботодавця, ніж забезпечує реальний захист працівника.

У результаті, останніми роками в Україні спостерігається дедалі більша тінізація у сфері трудових відносин. І чим сильніший тиск контролю держави, чиновники якої продовжують заробляти на ілюзії «обстоювання прав працівника», тим затятіший опір бізнесу, що намагається вижити в мінливому світі й водночас зберегти цінні кадри.

Застарілі підходи в нових реаліях

Застарілі підходи не враховують і нових економічних реалій. У сучасній економіці матеріальні засоби виробництва, якими раніше володів переважно роботодавець, уже не мають колишньої ваги, — нерідко більш цінними ресурсами є знання, навички, компетентності та креативність працівника. Крім того, нині працівник сам буває власником засобів виробництва (наприклад, комп’ютера чи засобів зв’язку) і може виконувати свою роботу дистанційно. Трансформуються й вимоги до робочого місця працівника: воно може бути віддаленим, працівник самостійно облаштовує його згідно з власними потребами. Колись жорсткі межі робочого часу стають неактуальними, — якщо це не стосується сфер виробництва чи торгівлі у стаціонарних закладах, графік роботи може бути гнучким, а працівник і роботодавець можуть взаємодіяти, перебуваючи в різних часових зонах і за тисячі кілометрів одне від одного. Межі ролей «працівник» і «підприємець» дедалі більше стираються.

Ці трансформації стали особливо помітні під час дії обмежувальних заходів, пов’язаних із поширенням коронавірусної хвороби COVID-19 і запровадженням режиму воєнного стану у зв’язку з військовою агресією РФ проти України. Вони засвідчили необхідність істотної модернізації регулювання трудових відносин в Україні. Наочною стала потреба підвищити гнучкість регулювання найманої праці, уникати надмірних формалізму та бюрократії, запровадити цифрові інструменти комунікації.

Реальні зміни

Частина відповідей на описані проблеми і виклики саме й містилися в проєкті Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо спрощення регулювання трудових відносин у сфері малого і середнього підприємництва та зменшення адміністративного навантаження на підприємницьку діяльність» №5371 від 13.04.2021.

Певна річ, прийняття законопроєкту №5371 не вирішить усіх проблем і не дасть відповідей на всі описані вище виклики. Однак автори вбачають у документі відправну точку для подальшого реформування трудового законодавства і сподіваються на появу в Україні сучасного Трудового кодексу — справді комплексного акта законодавства, який ґрунтуватиметься на засадах свободи праці і трудового договору, повазі не лише до працівників, а й до роботодавців, підходах гнучкості регулювання трудових відносин і різноманіття форм самореалізації. І ця можливість зараз реальна, як ніколи раніше.

Лише рух у такому напрямі дасть змогу сформувати здоровий конкурентний ринок праці, детінізувати значну частину зайнятості, повернути довіру бізнесу до держави і сформувати необхідні умови для економічного відновлення та розвитку України після війни, у якій ми — держава, роботодавці, працівники — можемо перемогти тільки разом.

P.S. Прийнятий закон діє протягом воєнного стану і втрачає чинність з дня його припинення або скасування.