Із чого починається розвиток?

04 жовтня, 2013, 19:50 Роздрукувати Bипуск № 36, 4 жовтня-11 жовтня 2013р.
Відправити
Відправити

Наш шлях до дієздатної держави, яка сприяла б розвитку, лежить, на відміну від сусідів, через стримування та противаги. І це, до речі, ріднить Україну практично з рештою Європи і роз'єднує зі Сходом.

Із чого починається розвиток?

Сумні цифри економічного спаду, бюджетного дефіциту і резервів, що тануть, красномовно свідчать, що економіка України - у глибокому, м'яко кажучи, болоті, й кризові явища. Те саме кажуть, опираючись на свої індикатори, соціологи, політологи та фахівці з державного управління. Що ж може послужити для нашої країни тією точкою опори, яка дала б їй змогу, образно кажучи, вискочити з цього болота?

Україна, зрозуміло, далеко не перша країна, що опинилася в подібній ситуації, тому варто придивитися до міжнародного досвіду. Його кілька років тому спробували узагальнити консультант Світового банку Брайан Леві, а також Френсіс Фукуяма, якого представляти не потрібно. Автори, щоправда, самі багаторазово застерігають, що їхня спільна праця не претендує на академічну точність і завершеність, багато висновків потрібно розглядати як суто попередні, а умовисновки потребують перевірки. Проте найважливіша сама логіка розмірковувань. Вищезгадані застереження Леві і Фукуями дають право на деякі вільності в її застосуванні, тож подальші роздуми цілком на совісті автора цієї статті.

Суспільний розвиток можна образно уявити собі як розкручувану спіраль з чотирьох переплетених гілок: економіки (точніше, її зростання), зміцнення держави (яке полягає, у тому числі, хоча й не тільки, у побудові ефективної дієздатної бюрократії), інститутів - насамперед, звичайно, верховенства права та інших стримувань і противаг, які змушують державу працювати на користь громадян, і громадянського суспільства. Залежно від специфіки країни, стверджують Леві і Фукуяма, кожна з цих гілок може стати опорою, стартовою точкою розвитку. Відповідно до цього, існують чотири стратегії розвитку, які відрізняються послідовністю прогресу в кожному з чотирьох вимірів.

Головний висновок простий, як усе геніальне, але чомусь не був так чітко озвучений раніше: стратегію потрібно вибирати залежно від наявності сильних характеристик тієї чи іншої країни. Зокрема, в іншій своїй праці (точніше, книжці) той самий Леві наводить класифікацію країн за відносними перевагами у двох різних джерелах ефективності держави: "стримувань і противагах" та "дієздатності бюрократії". Виявляється, навіть сусідні країни, близькі за мовою та культурою, можуть потрапляти в різні категорії за цим критерієм. До цього ми ще повернемося, а поки закінчимо зі стратегіями.

Насправді, як правило, у житті такий вибір відбувається сам собою. Однак для тих, хто хоче допомогти країні розвиватися, - а для Світового банку це головне завдання - принципово важливо, за яку ниточку з клубка потягнути так, щоб його розплутати, а не затягнути вузол ще сильніше. Адже, наприклад, допомагати зміцнювати вертикаль влади там, де вона душить усе живе, так само контрпродуктивно, як, скажімо, розвивати громадянське суспільство там, де його основною метою став захист ледарів. Стримування і противаги можуть не лише сприяти конкуренції та підзвітності, а й паралізувати владу, а то й призвести до її розкладання, як ми переконалися на нещодавньому досвіді. І навіть саме по собі економічне зростання може бути тупиковим, якщо воно відбувається за рахунок зовнішніх джерел і підміняє собою розвиток решти компонент, як це часто буває в країнах, багатих на природні ресурси, у періоди цінового буму.

На відміну від цього, стверджують Леві та Фукуяма, гармонійний, стійкий розвиток - це самопідтримуваний процес саме тому, що він створює позитивні зворотні зв'язки. Наприклад, якщо в країні з відносно сильною (звичайно, не "всемогутньою", а навпаки, законослухняною, кваліфікованою та чесною) бюрократією приходять до влади сили, зацікавлені в створенні умов для зростання, то в них є непоганий шанс його підштовхнути шляхом поліпшення підприємницького клімату та зміцнення впевненості інвесторів. Це, у свою чергу, сприяє становленню середнього класу, який посилює попит на верховенство права та, відповідно, формує громадянське суспільство, а вже останнє створює механізми контролю над владою, чим доповнює початкову політичну волю та поглиблює впевненість у тому, що режим не впаде відразу разом із усіма своїми обіцянками. Аналогічні зворотні зв'язки дослідники знаходять і в інших послідовностях. При цьому в кожній країни є відносні переваги в якійсь із чотирьох перелічених вище компонент. Ідея в тому, щоб ці переваги ідентифікувати та будувати стратегію, опираючись саме на них.

Треба застерегти, що ніякого автоматизму в описаних механізмах немає й близько. Зворотні зв'язки - обоюдогостра річ: вони можуть створювати спіраль зростання, а можуть із тим самим успіхом замикати порочне коло. Або ж позитивні зв'язки цілком можуть пригнічуватися негативними. Обидва варіанти, на жаль, ми чудово знаємо. Наприклад, економічне зростання, що розпочалося у 2000-му, замість того, щоб запустити відповідну послідовність, дозволило еліті розслабитися, а в суспільстві посилило жагу перерозподілу. У результаті дієздатність держави впала, стримування та противаги трохи посилилися, але спрацювали більше у бік популізму, ніж створення умов для підтримки зростання; а громадянське суспільство надмірно захопилося все тим самим популізмом і боротьбою з вітряками. Тому зростання завершилося так само, як і почалося, і країна опинилася біля розбитого корита. Причому тепер уже спіраль запустилася у зворотному напрямку: ліквідація стримувань і противаг робить державу надто хижацькою. І при цьому катастрофічно знижується її дієздатність (принаймні у позитивних напрямах); економіка падає, а це, у свою чергу, б'є насамперед (і в поєднанні з політикою уряду) по середньому класу, підриваючи основи громадянського суспільства.

В якому саме напрямі піде процес, залежить від багатьох причин. Найочевидніша (і неодноразово підтверджена дослідженнями) - це цінності та уявлення, які переважають серед населення країни або хоча б серед його активної меншості. Є надія, що через кілька років ми побачимо розвиток вищеописаної теми саме в такому напрямі. Але й без цього зрозуміло, що, наприклад, громадянське суспільство може бути як двигуном розвитку, так і його гальмом, залежно від намірів його членів. Люди, які обстоюють свої невіддільні права та свободи від зазіхань держави і прагнуть зробити її інструментом забезпечення цих прав і свобод, гарантом рівних можливостей і гри за правилами, формуватимуть соціальний капітал у його кращому, патнемівському, сенсі: поєднуватися, щоб контролювати владу та забезпечувати представництво інтересів. А ті, хто переконаний, що багатим можна стати лише за рахунок інших, формуватимуть олсонівські "перерозподільні коаліції", на кшталт грецьких демонстрантів чи бунтівників із лондонських передмість, які від зграї грабіжників відрізняються, за великим рахунком, тільки тим, що застосовують силу не напряму до жертви, а використовують державу з її силовими можливостями як важіль. Вони змушують її відбирати в когось іншого та віддавати їм. Навіть якщо подібне громадянське суспільство якимось чином зміцнить дієздатність держави, то зробить цим лише гірше, - адже скеровуваний ним апарат насильства знищуватиме стимули до праці та ініціативи.

Понад те, коли люди переконані, що будь-який, не тільки економічний, виграш одного - це обов'язково програш іншого, вони вважають компроміс ознакою слабкості. Тоді політичні стримування та противаги перетворюються на змагання з перетягування каната й, замість зміцнення дієздатності держави, призводять до її паралічу. Це не страшно і навіть добре там, де держава відіграє переважно деструктивну роль, обмежуючи конкуренцію, щоб забезпечити наддоходи привілейованим. Але досить швидкий розвиток досягає того рівня, коли для продовження держава потрібна вже інша - така, що охороняє права, захищає свободи... Власне, саме цю стадію мають на увазі в переважній більшості випадків, коли говорять у позитивному ключі про дієздатність держави. І ось тоді здорова конкуренція перетворюється на безкомпромісні політичні війни не на життя, а на смерть, які вже зовсім не сприяють розвитку. Це може бути, наприклад, однією з причин пастки середнього доходу.

Зокрема тому між дієздатністю бюрократії, з одного боку, та стримуваннями і противагами - з іншого, існує не завжди гостре, але все-таки протиріччя. Зовсім небагато країн, що розвиваються, можуть похвалитися і тим, й іншим водночас. Як правило, там, де є традиції сильної авторитарної держави, сильніша бюрократія (з пострадянських країн це, наприклад, Азербайджан), а там, де їх немає, - стримування і противаги. Швидше за все (на жаль, кількісних оцінок знайти не вдалося), у цих координатах Росія, а також Білорусь і Казахстан разом із Вірменією, яка нещодавно примкнула до них, потраплять у категорію тих, у кого більш дієздатна бюрократія. І, відповідно, їхня стратегія розвитку - навіть по-своєму успішна (чому б і ні?) - цілком може полягати в частковому відновленні та вдосконаленні радянської державної системи, що опиралася саме на бюрократію та заперечувала стримування і противаги разом із верховенством права.

Україна ж разом із Молдовою, яка охарактеризована в книжці Леві як країна з переважанням стримувань і противаг, історично тяжіє до іншого типу. Навіть якщо в нас верховенства права й не більше, ніж у північно-східних сусідів, зате є передумови до його затвердження у вигляді політичної конкуренції та хоча б зародкових стримувань і противаг. Саме тому в нас не працюють привнесені або нав'язані рецепти, які нібито добре показали себе в таких, здавалося б, близьких нам країнах: у нас відновлення "совка" - це шлях у глухий кут. Наш шлях до дієздатної держави, яка сприяла б розвитку, лежить, на відміну від сусідів, через стримування та противаги. І це, до речі, ріднить Україну практично з рештою Європи і роз'єднує зі Сходом. Таким чином, та криза, через яку нині проходить наша держава, - це закономірний перехідний етап, і що швидше ми з нього вийдемо у властивий нам бік, то швидше розпочнеться розвиток. Утім, дивлячись на сьогоднішні руїни, Леві та Фукуяма вважають, що поштовхом до розвитку України, через брак інших можливостей, може служити тільки громадянське суспільство. Подужаємо?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК