Індекс споживчих цін: довіряй, але перевіряй

Розпочавши статтею О.Петрика (№3 за нинішній рік) дискусію про реальний рівень інфляції в Україні та його показники, «ДТ», як і було обіцяно, продовжує розмову. Опублікований сьогодні матеріал присвячений індексу споживчих цін — його значущості, напрямкам використання, прозорості, окремим методологічним аспектам та їхньому впливові на розрахунки індексу, а також необхідності громадського контролю за його достовірністю.

Схоже, з’явилася і перша офіційна реакція. 3 лютого ц.р. на «біжучому рядку» одного з телевізійних каналів промайнуло повідомлення, що Держкомстат має намір створити робочу групу з удосконалення вимірювання цін. Її перше засідання відбулося 16 лютого.

Пробний камінь довіри до нашої статистики

Як докорінно перебудувати державну статистику, що дісталася нам у спадок з радянських часів? Після проголошення Україною незалежності така необхідність стала очевидною, і стратегічним напрямом було обрано перехід на міжнародні стандарти. Було впроваджено міжнародну систему національних рахунків (СНС) із її основним макроекономічним показником — ВВП, здійснюються його щомісячні оціночні розрахунки. Крім України, ВВП щомісяця визначають лише в двох країнах світу — Австралії та Фінляндії.

Слід згадати і про проведення чудових вибіркових обстежень умов життя домогосподарств і економічної активності населення. Україну обрано членом Статистичної комісії ООН.

Але на тлі цих незаперечних позитивів із поля зору нашої статистики майже цілком випав ще один дуже важливий напрям — необхідність підвищення довіри до неї в суспільстві. В останні кілька років існування СРСР це завдання як найважливішу складову перебудови активно втілював у життя останній керівник Держкомстату СРСР Вадим Кириченко. Певні кроки в цьому напрямі вдалося здійснити і в Україні. Але більша частина проблем, які накопичувалися десятиліттями, так і залишалася нерозв’язаною.

Звісно, дуже складно очікувати «автономного» підвищення довіри до державної статистики за вкрай низького рівня довіри населення до всієї державної влади. Останніми роками за соціологічними опитуваннями вона не перевищувала 6—8%. Певну недовіру до статистики демонструють майже всі її користувачі.

Приміром, на останніх президентських виборах один із кандидатів примудрився і на початку, і наприкінці своєї передвиборної програми, що зайняла менше чверті сторінки «Урядового кур’єра», двічі «хвицнути» вітчизняну статистику за те, що їй абсолютно не можна вірити. Та й колишній прем’єр-міністр В.Янукович скаржився — мовляв, дивишся на статистичні дані і не знаєш, вірити їм чи ні.

Передусім ця проблема стосується статистичних показників, що найгостріше зачіпають інтереси широких верств населення, та й усіх інших користувачів. І серед них одне з перших, коли не перше місце, посідає індекс споживчих цін (ІСЦ). Цікаво, який відсоток довіри населення до цього індексу могли б показати соціологічні дослідження, якби соціологічні служби ризикнули поставити таке запитання?

Для чого потрібен цей індекс?

Звісно, насамперед — для узагальненого точного визначення купівельної спроможності населення, зміни споживчих цін на товари й послуги. Але цим поле його застосування не обмежується. Він потрібен для визначення змін реальних доходів населення, розрахунків приблизно 60% обсягу ВВП, які припадають на кінцеві споживчі витрати домогосподарств. Профспілки та підприємці мають орієнтуватися на ІСЦ при укладанні колективних договорів, змінах оплати праці в бюджетних галузях.

Ясна річ, індекс також важливий для економічного блоку органів виконавчої влади — Мінекономіки, Мінфіну, Мінпраці. А що вже казати про значущість цього показника для НБУ й ради НБУ, комерційних банків, міжнародних організацій системи ООН, особливо МВФ і Міжнародної організації праці (МОП). Така багатопланова потреба визначає жорсткі вимоги до точності розрахунків ІСЦ, доступності розуміння всіма користувачами методики та практики визначення, тобто до того, що називається тепер «прозорістю».

Прозорість індексу

На жаль, нинішнє висвітлення Держкомстатом методології і практики розрахунків ІСЦ не відповідає навіть наймінімальнішим потребам. У збірниках «Індекси споживчих цін» (обсягом 60—70 сторінок), які видаються щороку, аж до 2002 року методологічні пояснення займали лише сім абзаців. Убогість цих пояснень надто вже впадала в око, і в жовтні 2001-го навіть не Кабміну, а президентові України довелося підготувати розпорядження «Про вдосконалення спостереження за цінами і тарифами». Один з основних його пунктів містив вимогу розширити методологію визначення цінових індексів.

Результатом виконання цього президентського розпорядження стало збільшення методологічних пояснень із семи до дев’яти абзаців! Для порівняння зазначимо, що у США пояснення до цього індексу займають 46, а в Польщі 31 сторінку. Та й у нашій статистиці це скоріше прикрий виняток, а не правило. Так, у щорічних статистичних довідниках Держкомстату «Економічна активність населення України» наводяться вичерпні пояснення на більш як 40 сторінках, а в збірниках «Витрати і ресурси домогосподарств України» — приблизно 35 сторінок. Різниця відчувається!

Але, певне, і ці дев’ятиабзацні двосторінкові методологічні пояснення видалися надмірними. І в останньому виданні збірника з індексами за 2004 рік їх було скорочено до однієї сторінки! Зауважимо, лише перелік питань, які потрібно було б висвітлити в методологічних поясненнях, зайняв би більше сторінки...

Відсутність або мізерність методологічних пояснень породжує непевність у ІСЦ, підриває довіру до нього в суспільстві. Правда, на веб-сайті Держкомстату недавно з’явився повніший опис методології нашого ІСЦ, але він усе ще далекий від необхідного.

Стосовно ІСЦ майже всіх хвилює запитання — чи не фальсифікується він? Знайомство з практикою його розрахунків, у тому числі по регіонах, із зведенням і публікацією цих даних дає підстави однозначно негативно відповісти на нього.

Негативно в тому сенсі, що коли, приміром, розрахунки показують — індекс стосовно попереднього місяця становив 111,1%, а хтось вказівним перстом спробує змінити другу одиничку на нуль, аби ми отримали вже цілком прийнятні 101,1%, то, безумовно, це цілком виключено з кількох причин. Теоретично таке, напевно, і можна було б зробити один місяць, максимум — два. Ну, а потім ці фальсифікації не могли б не спливти назовні й розвалилися б, як картковий будиночок, бодай тому, що початкові розрахунки індексів проводяться в регіонах і вже потім для всієї України в цілому зводяться воєдино в Києві.

Далі. Усі групові й узагальнюючі розрахунки виконуються в автоматизованому режимі. До розрахунків індексів у регіонах і центрі причетні десятки людей із різноманітною політичною орієнтацією, і за будь-яких фальсифікацій був би неминучий «витік інформації». Важко також уявити, що хтось міг узяти на себе ризик таких дій. Нарешті, вельми важливо, що цей індекс перебуває в зоні пильної уваги МВФ, чиї експерти неодноразово приїжджали до Києва і без проблем виявили б такі фальсифікації.

Але відсутність прозорості, елементів певного громадського контролю та, як нам видається, серйозні методологічні вади в його визначенні продовжують підривати довіру до ІСЦ. А в ширшому плані — неминуче викликають негативне ставлення й до інших статистичних даних, які характеризують соціально-економічне становище в країні. Усе це аж ніяк не сприяє формуванню довіри суспільства до органів влади.

Верховна Рада,
Кабмін і ІСЦ

Три роки тому, у лютому 2003-го, Верховна Рада ухвалила нову редакцію Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Безпосередній стосунок до ІСЦ мають статті 11—13 цього документа. Вони передбачають гласність, яка має забезпечуватися участю громадськості — представників профспілок, жіночих, молодіжних, ветеранських організацій і громадських організацій споживачів — у спостереженнях за зміною цін і тарифів.

Ішлося про те, що при Кабміні й регіональних державних адміністраціях буде створено експертні ради з розгляду ІСЦ, в які мала ввійти однакова кількість представників органів виконавчої влади та громадськості. Ці ради повинні були б щомісяця розглядати індекс і за необхідності здійснювати його експертизу із залученням незалежних фахівців. А склад і порядок роботи цих експертних рад Кабмін мав визначити в тримісячний термін, тобто до травня 2003 року.

Однак наш Кабмін явно не поспішав із виконанням норм цього закону. Необхідну постанову прийняли лише в січні 2005-го. До складу експертної ради з боку виконавчих структур планувалося включити представників секретаріату Кабміну, Мінпраці, Мінекономіки, Мінфіну та Держкомстату. На жаль, поза складом цієї ради залишилися НБУ, рада НБУ, наукові організації.

Проте й після ухвалення постанови минув уже рік, але цю раду так і не сформовано, її засідання жодного разу не проводилися. Наскільки відомо, Федерація профспілок України й Українська асоціація споживачів уже давно направили в апарат Кабміну пропозиції про своїх представників у цьому органі.

Звісно, прикро, що статті закону й постанову уряду, які не вимагають ані копійки бюджетних коштів чи якихось складних організаційних заходів, апарат секретаріату Кабміну не виконав і досі. Викликає подив, що ані у Верховній Раді, ані в Кабміні ніхто не контролював процес виконання. Хоча не дуже давно сам голова Верховної Ради прямо висловлювався про недовіру до ІСЦ, вважаючи, що реальна інфляція більш як удвічі перевищує офіційні дані...

МВФ, МОП і ІСЦ

Згідно з існуючим поділом повноважень у міжнародних організаціях системи ООН удосконаленням методології розрахунків ІСЦ відає Міжнародна організація праці (МОП). Наприкінці 2003 року на 17-й Міжнародній конференції МОП зі статистики праці було прийнято оновлену, досконалішу резолюцію щодо індексу споживчих цін обсягом у 28 сторінок. Але на практиці моніторинг національних індексів споживчих цін в основному веде не МОП, а МВФ. У щомісячному виданні МВФ — International Financial Statistics — у стандартній схемі фінансових і економічних даних по 170 країнах світу наводяться ІСЦ (рядок 64-й), а в коментарях даються стислі описи методології.

Як уже згадувалося, МВФ у разі необхідності спрямовує в країни своїх експертів для контролю й допомоги в розрахунках індексу. В Україні такі місії побували вже не менше п’яти разів. Безумовно, вони подали істотну допомогу українській статистиці з багатьох аспектів удосконалення наших ІСЦ, і ми маємо бути їм за це вдячні. Але водночас очевидно: експерти МВФ не можуть вникнути в деякі, так би мовити, «національні» особливості розрахунків цих індексів, і часто проблеми роками залишаються невирішеними. Напевно, принаймні щодо країн із перехідною економікою, у тому числі й України, якісніших результатів можна було б домогтися, залучаючи до складу експертних груп МВФ і національних фахівців.

Про те, яку увагу ІСЦ приділяють міжнародні організації, засвідчує підготовка й видання 2004 року вельми солідної 535-сторінкової Consumer Price Index. Theory and Practice — спільної публікації шести організацій: МОП, МВФ, ОЕСР, Євростату, ООН і Світового банку. Підкреслимо, до цього таким поважним «авторським колективом» було здійснено лише одне видання — «Система національних рахунків».

І ще одне. Під час візиту в Україну в серпні минулого року директор-розпорядник МВФ пан Родріго де Рато зустрічався з нашим президентом, і, як повідомлялося, вони зокрема обговорювали проблеми високої інфляції в нашій країні, що непокоять цей фонд.

Тут важливо зазначити: майже всі країни світу, крім Росії, України, ще двох-трьох держав СНД і Китаю, як це видно з International Financial Statistics, визначають інфляцію не стосовно грудня попереднього року, а на базі середньорічних показників. По Україні ці співвідношення за минулий рік істотно різняться. За нашими грудневими співвідношеннями ІСЦ зріс на 10,3%, а от у середньорічному розрахунку, як це прийнято в МВФ, — до 13,5%. Тобто різниця досить помітна.

ІСЦ без села

Які ж основні методологічні недоліки нашого індексу споживчих цін і як вони впливають на його розрахунки? Можна виокремити чотири вузлові проблеми.

Мало кому відомо, що наш ІСЦ не охоплює сільських жителів, тобто третину населення країни. І його точніше було б називати «ІСЦ для міського населення». Не можна недооцінювати внутрішньополітичні аспекти виключення сільського населення з розрахунків цього найважливішого соціально-економічного показника.

Держкомстат ніде чітко, у тому числі в збірниках «Індекси споживчих цін», не зазначає, що село з розрахунків виключається. На виправдання існуючої практики зауважується: організація збирання даних про ціни в сільській місцевості пов’язана зі значними додатковими фінансовими й людськими витратами. Це, безумовно, так. Але ІСЦ визначає не абсолютні рівні цін на включені в нього товари й послуги, а їхню динаміку, відображену у відносних величинах. І МОП рекомендує включати сільське населення в розрахунки національних індексів споживчих цін, підкреслюючи: абсолютні ціни на окремі товари в сільській місцевості можуть бути відмінні від цін у містах, але тенденції цих змін у сільській місцевості не повинні відрізнятися від динаміки міських цінових змін.

Тому всі країни Євросоюзу включають у національні ІСЦ і сільське населення. Основним гальмом охоплення цим індексом сільських жителів могла б бути лише відсутність даних про структуру їхніх грошових споживчих витрат. Але в Україні ці дані з цілком однаковою деталізацією й за такою самою програмою паралельно збираються і по міському, і по сільському населенню.

Слід також усвідомлювати, що основну частину товарів і послуг сільське населення одержує в містах. На частку міст припадає 88—90% обсягів роздрібного товарообігу та платних послуг. А для точнішого врахування цінових змін у селах можна було б організувати, використовуючи телефонний зв’язок, додаткові спостереження буквально по п’яти-семи продуктах, передусім по цінах на хліб, борошно, скраплений (балонний) газ. І дієву допомогу щодо включення селян у розрахунки ІСЦ міг би подати наш спікер, котрий очолює партію, у дівочій назві якої фігурував сільськогосподарський орнамент. Це був би хороший подарунок Держкомстату селянам у нинішній «Рік села».

Хлібні індекси

В умовах однакової, чи майже однакової, структури грошових споживчих витрат міських і сільських жителів виключення селян із розрахунків ІСЦ не впливало б на точність його визначення. Але Україна відрізняється від інших європейських країн. Більшість сільських жителів мають присадибні господарства й не купують багато сільськогосподарських продуктів. Тому структура грошових споживчих витрат міських і сільських жителів істотно різниться.

2004 року частка витрат на продукти харчування в селян була вища, ніж у городян: по хлібу та хлібопродуктах — у 1,8 разу (відповідно 29,1 і 16,6%), рослинних жирах — у 1,6 (7,7 і 4,8%), цукру й кондитерських виробах — у 1,7 разу (13,5 і 8,1%). А по інших групах продуктів набагато нижча: по м’ясу та м’ясопродуктах — у 1,7 разу, молоку, сиру і яйцям — у 2,2, картоплі — аж уп’ятеро, овочах — у 1,6, фруктах — у 2,1 і по харчуванню поза домом — у 1,9 разу нижча.

Ясна річ, коли ціни на товари, частка витрат на які в сільських жителів вища, ніж у міських, зростають швидше ІСЦ у цілому, то загальний індекс занижуватиметься, і навпаки.

Прикладом такого заниження можуть служити зміни цін на хліб і хлібопродукти 2003 року. Тоді за загального збільшення ІСЦ (на грудневій базі) на 8,2%, а продовольчих продуктів — на 10,9% ціни на хлібопродукти зросли значно більше: на хліб — на 36,0%, макаронні вироби — на 33,7, а на пшеничне борошно — аж на 75,1%. Отож при включенні в індекс сільського населення з більшою, ніж у городян, часткою витрат на ці продукти загальний ІСЦ мав би вийти вищим від офіційного.

Більше того, у сільській місцевості значну частину хліба випікають фізичні особи-підприємці. Вони навряд чи могли скористатися ефектом від адміністративних заходів з обмеження цін на борошно й навряд чи підпадали під цінові обмеження, практиковані в містах, на два-три соціальні сорти хліба. Тож при зростанні цін на борошно за рік на три чверті подорожчання хліба, виробленого в селах, мало б бути значно істотнішим. А загальний ІСЦ у 2003 році, з урахуванням цих обставин, виявився б мінімум на 0,3—0,5 відсоткового пункту вище за офіційний.

Не хлібом єдиним

До багаторічного заниження загального ІСЦ ведуть цілком незрозумілі розрахунки, індивідуальних індексів цін по картоплі, багатьох овочах, фруктах, які явно не відповідають реаліям.

Загальна вага цих десяти продуктів у ІСЦ у грудні 1999 року становила 5,413%, або приблизно одну двадцяту всіх споживчих витрат, у тому числі по картоплі — 2,462%. У наступні роки ця частка, певне, зменшилася, але отримати пізніші ваги навіть провідному економічному інституту не вдається.

Річні дані по цих продуктах наведено в таблиці 1. Виходить, загалом ціни по них у середньому щороку знижувалися на 30—35%, а по картоплі майже вдвічі. Винятком став лише останній, 2005 рік. Він дав збільшення цін по десяти продуктах лише на 6%, а по картоплі — навіть зниження на 9%. Відповідно до нашого ІСЦ, за останні шість років ціни на овочі, фрукти та картоплю не лише не зросли, а зовсім навпаки — знизилися ні багато ні мало — у вісім із половиною разів (до 11,8 %) до грудневих цін 1999 року, а окремо по картоплі — аж у 30 разів!

Тобто з цих індексів виходить: якщо кіло картоплі в грудні 1999-го коштувало нехай навіть півтори гривні, то два місяці тому, у грудні минулого року, воно начебто мало б коштувати якихось нікчемних п’ять копійок. Ось так! Хоча автору цієї статті врізався в пам’ять оригінальний цінник на картоплю, побачений напередодні 2000-го на київському Володимирському ринку: «1 кі = 90 ко»!

І, навпаки, за середньої грудневої ціни на міських ринках України в 2,20 грн./кг (навіть не «лише по 3,71» за кіло, як радісно інформує покупців радіореклама в деяких супермаркетах Києва) картопля повинна була б шість років тому тягти десь на 65 грн./кг. А це разів у п’ять-шість вище, ніж тодішні ціни на свинячу вирізку. Отже, за шість років індекс цін по картоплі в нашому ІСЦ виявляється заниженим у 50 разів!

Додамо, що фактично по картоплі за 2005 рік ціни зросли в 2,3 разу, досягши в Києві цін на рис і гречку. А валовий збір картоплі в 2005-му, за офіційними даними, становив 19,5 млн. тонн, скоротившись лише на 6,2% порівняно з урожаєм 2004 року.

Помилковість розрахунків по цій групі продуктів, які мають яскраво виражені помісячні сезонні коливання цін, навряд чи в когось може викликати сумніви й серйозно підриває довіру до ІСЦ. У таблиці також наведено цілком реальну грудневу ціну кілограма картоплі по 300 продовольчих ринках у 70 містах України. Її взято в департаменті статистики торгівлі Держкомстату, розташованого двома поверхами нижче департаменту статистики цін, котрий обчислює ІСЦ.

Явна невідповідність реальності цін на картоплю, інші овочі та фрукти виникає через сумнівну методологію стикування цін на продукцію старого та нового врожаїв. Вона припадає в основному на літні місяці, щорічно занижуючи і загальні ІСЦ, особливо в червні та липні. Можна було очікувати, що прорахунки в методології, які спостерігаються далеко не перший рік, урешті-решт привернуть увагу, і їх потихеньку усуватимуть. Але статистики пішли іншим шляхом: у останніх щорічниках і збірниках «Індекси споживчих цін» індекси цін по картоплі просто не публікуються...

Неважко порахувати: навіть коли припустити не підвищення картопляно-овочевих цін за шість років, а їхнє збереження на рівні 1999-го і незмінність ваг цих продуктів у ІСЦ, то загальний ІСЦ мав бути вищим: у 2000-му — на 2,3 відсоткового пункту (тобто не 125,8, а 128,1%), 2001-го — на 1,3, 2002-го — на 1,6, 2003-го — на 2,1, 2004-го — на 2,2. І, нарешті, у 2005-му — на 0,9 відсоткового пункту (не 110,3, а 111,2%). Але, повторимося, це — без зростання цін за шість років. Фактично ж вони істотно зросли, приміром, по картоплі — у 1,7 разу, по капусті, цибулі, буряку, моркві — у 2,1—2,6 разу.

Викривлення вагової структури індексу

Для правильного визначення ІСЦ дуже велике значення має визначення реальної вагової структури (ваг) кожного з 270 включених у нього товарів і послуг. В Україні для цього без жодних коригувань використовуються дані вибіркових обстежень витрат домогосподарств.

Сама по собі вітчизняна програма таких обстежень є однією з найкращих у світі, а вибірка відповідає висунутим до неї теоретичним вимогам. Але отримувані результати мають істотний недолік. Участь в обстеженнях, як і у виборах, добровільна. І частина домогосподарств, в основному заможніших, традиційно опиняються поза вибіркою. Це призводить до викривлення реальної вагової структури ІСЦ, істотного заниження в ньому ваг таких товарів, як автомобілі, холодильники, телевізори, бензин, а також витрат на відпочинок, розваги, навчання...

Тому ваги деяких продуктів і послуг у загальному ІСЦ виглядають парадоксально низькими, нереальними. Так, 2000 року вага витрат на придбання легкових автомобілів у загальному ІСЦ становила 0,074%, а на туалетний папір і серветки — 0,077% (!); на бензин — 0,463%, а на ріпчасту цибулю — 0,509%; на кольорові телевізори — 0,157%, а на буряк — 0,186%. Напевно, саме з цієї причини в Держкомстаті неможливо одержати розгорнуту вагову структуру індексу по всіх 270 товарах і послугах, включених в ІСЦ. Хоча це є прямим порушенням статей 19 і 29 Закону України «Про інформацію».

Отже, вагова структура ІСЦ потребує коригування в напрямі наближення її до реальної, такої, що повніше відображає витрати заможних груп населення. Такі коригування складні, але, безумовно, необхідні. Допомогти в цьому можуть наші економічні й торговельні наукові інститути, вузи, а бажано і МВФ.

І якщо виключення сільського населення, сумнівні індекси по картоплі, овочах, фруктах ведуть до заниження загального ІСЦ, то викривлення реальності його вагової структури зумовлює певне завищення. Коригування ваг має спричинити збільшення в ІСЦ частки непродовольчих товарів, а індекси приросту цін по них усі останні роки нижчі, ніж по продовольчих. Так, у 2005-му зростання цін на продовольчі товари було в 2,7 разу більшим, ніж на непродовольчі — відповідно на 10,7 і 4,0%.

Житлово-комунальні субсидії та ІСЦ

Вплив цих субсидій на ІСЦ подвійний.

За значного зростання тарифів на житлово-комунальні послуги (останній раз — 2000 року, новий очікується після березневих виборів) відбувається досить велике завищення загального ІСЦ. Сумарно ці послуги формують вагому частину споживчих витрат (понад 11%) і в розрахунках ІСЦ визначаються без виключення житлово-комунальних субсидій, якими користується значна частина домогосподарств. Хоча реальний рівень оплати населенням підвищення тарифів менший. Тому коли ми хочемо наблизити ІСЦ до дійсності, житлово-комунальний компонент має обчислюватися не на базі «валового» збільшення тарифів, а на «чистій» базі, за винятком субсидій.

2000 року, коли прем’єр-міністром був В.Ющенко, індекс по житлово-комунальних послугах зріс на 39,2%, а реально оплата цих послуг домогосподарствами збільшилася лише на 17,3%, бо більш як половину зростання тарифів на ці послуги було покрито бюджетними субсидіями. Із урахуванням цього офіційний ІСЦ виявився того року завищений приблизно на 2,2 відсоткового пункту. Тобто він мав би дорівнювати не 125,8, а 123,6%.

Однак в усі наступні роки, коли різкого збільшення житлово-комунальних тарифів не було, а система субсидій зберігалася на тлі відчутного підвищення номінальної заробітної плати, відбувається зменшення кількості домогосподарств, котрі мають право на отримання субсидій. За таких умов частка субсидій зменшується, а частка коштів, сплачуваних населенням, відповідно, зростає. Тобто фактично навіть без збільшення тарифів відбувається «невидиме» і не враховуване в індексі їхнє реальне зростання, а загальний ІСЦ виявляється заниженим.

Це очевидно з того, що за п’ять років, із 2000-го по 2005-й, загальна сума оплати громадянами житлово-комунальних послуг зросла в 2,13 разу (за скорочення кількості населення України на 2 млн. чоловік), кількість родин, котрі одержують субсидії, скоротилася в 3,4 разу, а загальна сума призначених субсидій зменшилися в 5,4 разу.

* * *

На жаль, і міністерства з економічного блоку уряду, і провідні аналітики НБУ змушені приймати ІСЦ за чисту монету. Можливо, статті в «Дзеркалі тижні» з цієї проблеми привернуть їхню увагу. Хотілося б, наприклад, аби наш міністр економіки Арсеній Ясенюк, котрий із задоволенням читає цей тижневик, також «поклав око» на наш ІСЦ.

Років 80 тому тодішній український Держплан — дідусь чи навіть прадід нинішнього Міністерства економіки — критичніше ставився до оцінок тодішнього українського ІСЦ (а за дуже високої інфляції середини 20-х років минулого століття він обчислювався в Україні навіть двічі на місяць). У «Контрольних цифрах народного господарства УСРР на 1928—29 рр.» Держплан стосовно тодішнього ІСЦ зазначав, що «треба поставити перед нашою статистичною думкою як першочергове завдання — протягом цього року ще далі вдосконалити методи і техніку його обчислення»...