Голова ФДМ Ігор Білоус: "Приватизацію регулюють більше десяти законів, а потрібен один зрозумілий документ, що прискорює продаж держмайна"

Уже третє десятиліття Фонд державного майна України залишається відомством, яке хоч і займається організацією приватизації, але, як і раніше, відіграє навперемінно дві ролі - то інструменту в чужих руках для задоволення чиїхось інтересів, то стрілочника.

Черговий провал із продажем Одеського припортового заводу (ОПЗ) було списано саме на стрілочника, хоча кожен, хто більш-менш обізнаний із системою прийняття рішень у країні, знає, що подібні питання не вирішуються в офісі ФДМ.

У нинішній системі координат як мінімум дивно розраховувати на те, що керівник Фонду держмайна буде ефективною фігурою, не кажучи вже про його незалежність. Практично всі очільники Фонду були виконавцями чужої волі, які приймали ці правила гри й доводили свою необхідність "хазяїну", забезпечуючи непрозору приватизацію обленерго, ГЗК, меткомбінатів, хімзаводів, НПЗ та інших великих привабливих активів, коли закладався фундамент і зводилися "каркаси" нинішніх олігархічних фінансово-промислових груп.

Одеський припортовий якраз і є одним із таких великих об'єктів, до того ж досить політизованих. І зрив його приватизації, незважаючи на бездоганну, як вважає нинішній керівник ФДМ Білоус, підготовку ОПЗ і аукціону з його продажу, став його першою значною "невдачею" за півтора року на чолі Фонду.

Щоб уникнути подібних невдач у майбутньому, пан Білоус пропонує змінити саму систему, оскільки в нинішніх умовах здійснювати приватизацію буде дедалі складніше. Ці зміни, які необхідно розпочати з відновлення законодавства, покликані переломити перебіг приватизації. Але чи буде так насправді? Що пропонує голова ФДМ, і як пропоновані ним новації позначаться на приватизації держвласності та економіці країни в цілому?

Переоцінка ОПЗ і не тільки

- Наприкінці минулого року ФДМ опинився в центрі уваги через зрив приватизації Одеського припортового. Ви вже встигли заявити, що з вашого боку завод до приватизації був готовий. Чи буде ще одна спроба продати його?

- Вважаю, це не остання спроба, тому що їх і так уже було досить багато. Але торік виник цілий ряд причин, через які потенційні покупці не захотіли ставати власником ОПЗ, і головні з них - борг за газ перед компанією Фірташа і, звичайно, висока ціна на ринку на газ.

- Що робити з боргами заводу перед Фірташем?

- Ці борги можна реструктуризувати, необхідні ресурси й бажання.

- Виплатити їх із держбюджету?

- У жодному разі, на це ніхто не піде. Уряд не зможе дозволити собі заплатити грошима платників податків, це було б неправильно з усіх точок зору, у тому числі і з політичної. Але покупець міг би це питання вирішити, я впевнений. Але от як йому вирішити питання з газом? При високих цінах на газ і низьких цінах на продукцію складно очікувати великого попиту на хімічні активи в нестабільній країні. Тому комплекс факторів - борги, дорогий газ, дешева продукція і підвищені ризики в країні - стали головними причинами зриву аукціону.

- І, як наслідок, усього плану приватизації…

- Так, тому що з усіх грошей, які Україна планувала заробити на приватизації в 2016 р., 77% припадало саме на ОПЗ. І ще близько 20% - на шість обленерго. А от що стосується приватизації всього іншого, тут ФДМ справився, як на мене, цілком гідно - надходження перевищили заплановані втричі.

- Чому не продали обленерго?

- Довелося відкласти оголошення аукціонів через рекомендації радників продавати тільки після прийняття законів у сфері електроенергетики. Ці закони мали привести ринок електроенергії у відповідність із стандартами ЄС: вони повинні створити ліберальні умови, за яких "генератори" і "дистриб'ютори" енергетики зможуть працювати прямо, а не через посередника - ДП "Енергоринок", як це відбувається зараз. Крім того, НКРЕКП повинна була прийняти ставку так званого RAB-тарифу, що гарантує рівень дохідності й інвестицій у розвиток електромереж по всій країні. Без цих нововведень іноземні інвестори бояться брати участь у приватизації, тому що правила гри на цьому ринку поки що залишаються нечіткими. Тож ми чекаємо голосування в парламенті та оголошення НКРЕКП ставки щодо RAB-тарифу.

- Які більш-менш значні активи вам усе ж таки вдалося продати?

- По-перше, ФДМ, напевно, єдиний інститут, який зміг залучити іноземців у банківський сектор, - ми продали держбанк УБРР китайському інвесторові. Цією угодою сподіваємося відкрити ворота китайському бізнесу в Україну.

По-друге, ми продали дві ГЕС на дуже конкурентних торгах за участі 16 інвесторів, ціна злетіла вп'ятеро. Вважаю, що це гарне тренування перед аукціонами з продажу обленерго - ми всім довели, що вміємо продавати прозоро.

По-третє, ми продали ще 135 об'єктів малої приватизації по всій країні, і це рекорд за останні три роки.

Крім того, розуміючи, що від Фонду чекають прозорого процесу приватизації, ми запустили сайт privatization.gov.ua, на якому "в один клац" можна побачити всі об'єкти, продавані Фондом. Це "серце" приватизації, яке пульсує, відраховуючи термін до початку торгів щодо кожного з об'єктів. Дуже зручна та зрозуміла штука.

Однак ми йдемо ще далі - у лютому Фонд почне показувати в режимі онлайн ситуацію з підготовкою абсолютно всіх об'єктів, які мають бути продані в 2017–2018 рр.: де й на якому етапі перебуває об'єкт, хто гальмує його підготовку. Суспільство в режимі онлайн зможе контролювати процеси, а інвестори - заздалегідь готуватися до участі в аукціонах з продажу близько 300 підприємств і більш як тисячі об'єктів малої приватизації.

Зміна стратегії

- Що зміниться в приватизації у 2017 р.? Чи ми знову побачимо провальні спроби продати найдорожчу і найпривабливішу власність? І чи є сенс продавати, аби лиш продати чи продати комусь конкретно?

- Ми надто переоцінюємо вартість держвласності й рівень її привабливості. У нас понад 90% держактивів введено в експлуатацію 50–150 років тому, їхні окремі частини украдено або незаконно продано, а якщо говорити про держпідприємства - більшість має чималі борги. Усе це б'є по їхній привабливості.

От кілька прикладів: у 2016 р. ми продавали 40 підприємств на аукціонах, деякі з них виставляли на продаж по 3–4 рази, на окремі ціну знижували в 2–3 рази, а змогли продати лише 11, і тільки щодо двох з них ціна під час торгів зросла. Ми також намагалися продати понад 280 об'єктів малої приватизації, але вдалося реалізувати на аукціонах тільки 21 об'єкт (ще близько сотні пішли або на "голландських" аукціонах, або викуплені за однією заявкою). І це притім, що багато об'єктів ми виставляли на продаж по 8–10 разів.

- Що ви пропонуєте?

- Починаючи з 2014 р. нам ставлять завдання масштабної приватизації в Україні. Тобто масштабного продажу держактивів. Якщо так, то тоді потрібна абсолютно інша стратегія приватизації держмайна, інакше ми ще 100–200 років будемо продавати 1000 держпідприємств і десятки тисяч об'єктів малої приватизації. Просто для інформації: у середньому за період з 2005-го по 2015 р. в Україні на аукціонах (без урахування фондової біржі) продавалося всього близько десяти підприємств щороку.

Суть нової стратегії зводиться до того, що вся приватизація ділитиметься на малу й велику. Об'єкти малої приватизації продаватимуться через систему "ProZorro. Продажі", до якої підключено електронні майданчики (біржі). Стартові ціни на об'єкти малої приватизації мають формуватися на основі заявок біддерів, тобто потенційних покупців. Фонд повідомляє, що такий-от об'єкт буде виставлений на приватизацію, надсилайте свої пропозиції, за якою ціною ви готові його купити. Потім система "ProZorro. Продажі" аналізує ці пропозиції, виводить медіану (середнє значення, щоб не піти на поводу в компаній-одноденок із завищеними цінами) і виставляє стартову ціну. Під час торгів ринок оцінить реальну стелю ціни кожного об'єкта. Ринок - найкращий індикатор вартості будь-якого активу.

- Але ж зараз ФДМ повинен працювати з незалежними оцінювачами, і без їхньої оцінки начебто не можна встановлювати ціну.

- Так, зараз саме в такий спосіб. І через це у нас більшість об'єктів не продається на аукціонах. Їхні оцінки практично завжди дуже завищені, прив'язані до курсу долара, аналогів якихось продажів або, ще гірше, до оголошень про продаж схожого об'єкта на ринку. Але ж ми знаємо, що одна справа - ціна в оголошенні про продаж і зовсім інша - ціна угоди. Її ж вам, як правило, ніхто не скаже.

Уявіть, зараз існує зачароване коло: ФДМ-оцінювач-правоохоронні органи Ліцензії оцінювачам видає ФДМ, а ті, у свою чергу, несуть за свої оцінки не просто відповідальність, а кримінальну. Простіше кажучи, якщо оцінювач дасть реальну ціну, і вона комусь здасться заниженою, то до нього відразу виникнуть питання з боку правоохоронців, хоча насправді ця оцінка близька до реального життя. Але кого це цікавить? А ФДМ як регулятор дає свою рецензію на оцінку, зроблену оцінювачем. І якщо рецензент Фонду скаже, що ця оцінка завищена, то до нас обох виникнуть питання.

Тому склалася порочна практика, за якої ФДМ, образно висловлюючись, тримає оцінювача на короткому повідку - якщо йому не сподобається робота оцінювача, він може позбавити його ліцензії. Але й співробітники Фонду також перебувають під ковпаком правоохоронної системи. Тобто система влаштована так, щоб ФДМ самостійно й грамотно не зміг продавати нічого в принципі.

Де-факто вся нинішня політика держави полягає в тому, щоб продавати якнайдорожче, незважаючи на те, що охочих купити такий об'єкт і за такою ціною може й не бути або їх гарантовано не буде. Власне, це і стало причиною непродажу багатьох об'єктів, у тому числі ОПЗ - це яскравий приклад. Охочі купити є, а платити ціну, яка не відповідає реаліям, - немає.

Тому нова стратегія приватизації - без участі оцінювачів, які в цей час не можуть працювати, не озираючись на прокуратуру та на методику оцінки, затверджену урядом. Ця система діє 25 років, і вона застаріла, немає сенсу пропонувати змінити цю методику, тому що вона знову буде неефективною, коли ми зіштовхнемося з дійсністю та реальними покупцями.

ФДМ разом із Міністерством економічного розвитку та торгівлі включив цю поправку в проект закону, тому що ми разом дійшли висновку, що таку систему треба змінювати. Ця стратегія має стосуватися і невеликих держпідприємств, у яких є хоч якийсь шанс бути проданими. Адже поки ми прагнемо продати якнайдорожче, але в нас цього не виходить, вони накопичують борги, застарівають, розкрадаються, заважають процесу створення нових робочих місць тощо. І коли цей проект закону дійде до Верховної Ради, депутати мають чітко розуміти, що ми змінюємо.

- Які правила приймуть для великої приватизації?

- Для великої приватизації ми передбачили інші правила - запроваджуємо таке поняття, як радник. Зазвичай це великі світові інвестбанки або аудиторські компанії, мета яких полягає в оцінці стану об'єкта і його реальної вартості, підготовці до продажу та пошуку інвесторів. Простіше кажучи, радник доводить процес до фіналу - до продажу. Це саме те, що потрібно у великих угодах, і це саме те, чого ФДМ самотужки забезпечити не може.

- Як видається, багато хто заперечуватиме, що ФДМ є, а виконати свою роботу він не може.

- Те, що я описав із приводу функцій радника, - це не робота ФДМ. І це потрібно пояснювати суспільству, чиновникам. У більшості країн світу вся велика приватизація йде з радниками. Так, уся велика приватизація у Великій Британії при Маргарет Тетчер відбувалася тільки з радниками. Тому вона й змогла продати держактивів на суму понад 100 млрд дол. США за десять років (у цінах 2014 р. - Ред.). І це - у 1980-х роках. Лише радники, "варячись" у тій або іншій сфері роками, моделюючи різні варіанти, можуть запропонувати уряду найуспішніший підхід до приватизації конкретного об'єкта. Наприклад, у Великій Британії радники запропонували продати 100% акцій British Telecom не відразу, а в три етапи, переконуючи уряд, що саме в такий спосіб можна буде одержати більше. І справді, компанію в цілому було продано майже за 15 млрд фунтів стерлінгів.

У співробітників ФДМ зовсім інша кваліфікація - вони можуть готувати до продажу невеликі об'єкти в значній кількості. А окремі "ювелірні" угоди на мільярди гривень потрібно готувати тільки фахівцям із міжнародним досвідом роботи в продажах і купівлях активів.

Хочу нагадати, що в нашій історії вже були випадки залучення радників, наприклад під час продажу обленерго у 2001 р. і "Криворіжсталі" у 2005-му (радник був на боці покупця). А останній приклад - той самий ОПЗ. Завод сам вибрав собі радника з п'яти компаній-претендентів - міжнародний інвестбанк UBS, який працював разом із юридичною фірмою Baker McKenzie та аудиторською компанією Ernst&Young. Ми вважаємо, що з подібного роду об'єктами мають працювати виключно радники, у яких є фахівці не тільки з фінансів, а й у різних галузях - хімії, електроенергії тощо.

- Тобто робота співробітників ФДМ - це...

- ...готувати сотні, тисячі інших аукціонів. На рік угод рівня ОПЗ може бути максимум 5–7. Продажем сотень інших об'єктів приватизації повинен займатися Фонд. Наприклад, у нас на цей рік планується продаж близько 300 об'єктів малої приватизації.

Приватизацію потрібно прискорювати. І тут дуже важливий момент - мотивація співробітників, щоб вони не тільки хотіли більше продати, а й не захоплювалися взяттям хабарів. Тому ФДМ на законодавчому рівні запропонував норму про те, що 90% коштів від приватизації спрямовуються до бюджету, а 10% - на розвиток ФДМ (приблизно так уже було до початку 2000-х років). На сьогодні у Фонді одні з найнижчих зарплат у секторі держінститутів і держкомпаній. Уявіть, регулятор у сфері держмайна та оціночної діяльності управляє об'єктами на мільярди гривень, і при цьому наші фахівці одержують зовсім невеликі гроші. Адже ми такий самий регулятор, як, наприклад, Нацбанк. Однак, приміром, у топ-менеджерів НБУ зарплати приблизно в десять разів вищі, ніж у нашої керівної ланки. Чому має бути така різниця? Адже ми, як і НБУ, абсолютно прибуткові та даємо бюджету завжди більше, ніж самі споживаємо. Навіщо далеко ходити, навіть у топ-менеджерів ОПЗ або "Турбоатому", які перебувають у нас як в органу управління в підпорядкуванні, зарплати в 5–7 разів вищі, ніж у ФДМ.

Ми вивчили міжнародний досвід - скрізь є адекватна винагорода співробітників органів приватизації за успішні угоди. Наведу приклад, навіщо це потрібно. У 2011–2012 рр. ФДМ при минулій владі продав 8 ГЕС за 11,6 млн грн. А ми в 2016 р. продали дві ГЕС майже за 120 млн грн. Я справді просив колег: "Давайте покажемо, що таке прозора приватизація, давайте залучимо максимальну кількість інвесторів і всім їм дамо можливість "побитися" гаманцем!". Торги перевершили всі наші очікування, і колеги виконали програму-максимум. Тільки як я можу їх далі мотивувати? Я навіть не можу їм по тисячі гривень премії дати за те, що вони не піддалися на бажання окремих учасників торгів не допускати до участі інших.

- Усе-таки які глобальні проблеми для країни вирішить відсутність оцінювача при підготовці об'єкта до приватизації?

- Нашим проектом закону ми вирішуємо кілька проблем. По-перше, Фонд не боятиметься, що оцінку занижено або завищено. По-друге, у нас істотно збільшуються шанси продати на аукціоні з більшою кількістю інвесторів, і ціна на ньому може злетіти навіть вище, ніж ми можемо очікувати. По-третє, ми виконаємо обіцянку перед донорами, інвесторами, суспільством про те, що приватизація справді стає масштабною, із прозорими правилами та зрозумілою стартовою ціною.

- Яка перспектива ухвалення цього закону в 2017 р.?

- Ми сподіваємося, що зможемо прийняти цей закон у досить стислий термін. Це й буде тест, наскільки політично країна готова до масштабної приватизації.

Фонд також паралельно працює над спрощенням процедур приватизації держоб'єктів. Нещодавно прийнято постанову уряду, яка спрощує передачу об'єктів у ФДМ від профільних міністерств і відомств. Як відомо, це велика проблема - домогтися не просто передачі, а й усієї документації до об'єкта. До цього моменту Фонд був неспроможний щось зробити, його робота розпочинається тільки після передачі об'єкта йому в управління. Тобто те, що ми поки що не можемо змінити законодавчим шляхом, намагаємося вдосконалити рішеннями Кабміну.

Чесно кажучи, міністерства, якщо хочуть, можуть ігнорувати ФДМ роками. Вони виправдовували непередачу об'єктів у Фонд чим завгодно, у тому числі нібито складністю зі збиранням документації, пошуком статуту тощо. Тому ми запропонували передавати нам об'єкти в будь-якому стані та з будь-яким набором документів - далі ми все зробимо самі. От усе, що є, давайте нам прямо зараз.

І це рішення повністю укладається в логіку МВФ, який радив Україні відсторонити депутатів, міністрів та інших наближених до влади осіб від держвласності, яку вони використовують у своїх інтересах, саме через механізм приватизації. Отже, ми постаралися полегшити життя чиновникам і не видумувати причин, через які вони нібито не можуть передати об'єкти у ФДМ. Тепер можуть. Понад те, відомства зобов'язані передати об'єкти відразу ж після затвердження списку об'єктів приватизації.

- Але вони ж усе одно можуть тягнути час, правильно?

- Можуть. Але в проекті закону ми скоротили час підготовки до аукціонів із 250 до 160 днів після передачі, менше не можемо. Немає жодних причин затягувати процес на місяці, хоча для декого це має сенс - наприклад, потрапити в список приватизації та несподівано ввійти в процедуру банкрутства й тим самим зірвати продаж. Щоправда, ми і це передбачили та пропонуємо кримінальну відповідальність для керівників держпідприємств за доведення їх до банкрутства.

На жаль, у 2016 р. з усіх
400 об'єктів, внесених Кабміном у список приватизації, міністерства передали у ФДМ лише 4%. За всіма розпорядженнями і постановами уряду міністри нібито й повинні передавати у ФДМ об'єкти, але водночас у переліку їхніх службових обов'язків такого обов'язку немає. Ми наполягали на автоматичній передачі, але не одержали підтримки в цьому питанні.

- Імовірно, міністри будуть не в захваті від ваших ідей. А як цей закон сприймуть інвестори?

- Нині приватизацію регулюють більше десяти законів, а нам потрібен один зрозумілий усім інвесторам документ, який прискорює продаж держмайна. Чому виникла ця ідея? Тому що нині інвестору набагато спокійніше та швидше купити об'єкт на вторинному ринку, ніж у держави.

І ще одна причина такого стану справ у тому, що інвестори побоюються перегляду підсумків приватизації та реприватизації. Ми пропонуємо запровадити трирічний термін позовної давності. Тобто через три роки після купівлі в держави не буде права заперечувати приватизацію. Більш того, усі спори щодо приватизованих об'єктів розглядатимуться в міжнародному арбітражі, а не в українському суді. Це - ключове нововведення.

- З ваших слів можна дійти висновку, що для вас головне не хороший заробіток із продажу держвласності, а задоволення інвесторів. Як це поєднується в чиновнику, який має підтримувати спільну ідею - не віддавати жодної п'яді рідної землиці за копійки?

- До приходу у ФДМ я брав участь у приватизації з боку покупця, тому тепер можу сказати, що бачив обидві боки медалі. Але при цьому, як у чиновника, у мене немає завдання продати майно дешевше, моє завдання в іншому: потрібно позбавити державу майна, яке використовується не за призначенням, продукує корупцію, створює передумови для одержання додаткових збитків. У нас у Фонді головне гасло "Приватизація вбиває корупцію". Я вважаю, це найголовніше. Плюс ми ще й заробляємо на продажі. Принципу Кахи Бендукідзе "продається все, крім совісті" ніхто не скасовував. Отже, жодних протиріч немає, усе поєднується.

Модель майбутнього

- Давно вже склалося розуміння, що в Україні немає чіткого бачення того, як діяти з держвласністю, як на ній грамотно та без корупції заробляти. Можливо, поправки до закону це бачення додадуть, але в мене є великі сумніви, що все зміниться на краще відразу ж після прийняття закону. Однак, імовірно, має бути певний ідеал, до якого треба прагнути. Як би ви цей ідеал описали?

- В ідеалі потрібно закінчити роботу над стратегією управління державним майном, визначивши, які держкомпанії будуть приватизовані, які ліквідовані, а які залишаться в міністерствах. На мій погляд, дуже важливим для майбутнього країни є рішення, що робити зі стратегічно важливими компаніями на кшталт НАК "Нафтогаз України", "Укрзалізниця", "Енергоатом". Таких налічується кілька десятків без урахування оборонки. Держава й самі компанії не готові до продажу, та й сенсу продавати сьогодні немає. Усі ці компанії, як правило, перебувають під міністерствами та урядом, хоча відповідно до досвіду й моделі найуспішніших країн мають бути зосереджені в одному місці.

Таким місцем може стати державна холдингова компанія, як це зробили в Сінгапурі, Малайзії, Швеції або Норвегії. Холдинги акумулюють у собі компанії та інвестують у бізнеси по всьому світу, їхні активи оцінюються в сотні мільярдів доларів. В Україні такий холдинг міг би взяти у своє управління всі важливі та стратегічні компанії, впроваджуючи сучасні стандарти корпоративного управління.

Мета - оптимізація структури балансу, розвиток пріоритетних напрямів бізнесу, вихід на міжнародні ринки капіталу і, звичайно, одержання прибутку та виплата дивідендів. Потім одну компанію за іншою виводити на первинне розміщення акцій (IPO) на українському та зарубіжному ринках, чим ми відновимо наш фондовий ринок і створимо платформу для пенсійної реформи, тому що в нас з'являться цінні папери "блакитних фішок" із мільярдними капіталізаціями. У результаті це приведе до великих доходів, які акумулюватимуться в спецфонді. Звідти можна буде фінансувати погашення кредитів МВФ і суверенних боргів, а також фінансувати масштабні інвестпроекти національного характеру. Можливо, так ми зможемо знизити податки - через те, що в нас буде багато грошей нефіскального характеру. Десять років - і ми інша країна. Але це в далекому майбутньому. Наближаю його, як можу. І це серйозний тест для уряду, будь-якого, - чи готовий він піти цим шляхом?

- А тепер знову повернімося в сьогодення. У кого нині, крім президента та олігархів на кшталт Ахметова, ще є гроші хоч щось значне приватизувати? Фірташ у збитках, Коломойський теж має проблеми з рядом своїх активів... Чи й тепер "наближені особи" знову візьмуть те, що їм потрібно, за низькими цінами?

- У Фонді ми створили одні правила для всіх - інвестори, які пройшли кваліфікацію та мають необхідний фінансовий ресурс, беруть участь у приватизації. Жодних додаткових обмежень та умов. Відкритий ринок.

- Кажуть, що в Петра Порошенка є ідея-фікс - "виплисти" за рахунок продажу землі. ФДМ у темі?

- Ні.

- Чи співпрацює ФДМ з Інвестиційною радою Бориса Ложкіна, і якщо так, то які великі проекти пропонуються іноземним інвесторам?

- Ми співпрацюємо з радою, часто бачимося з Борисом Ложкіним. Я вважаю, що його ідея створити такий майданчик - для зустрічей і дискусій між інвесторами та владою - була дуже доречною. З ініціативи ради ФДМ і я особисто вже зустрічалися з інвесторами, зокрема з Катарським суверенним фондом, якому ми також плануємо розповісти про те, що зміниться в українській приватизації, та одержати його відгуки і пропозиції.