ГАРЯЧІ ТУРБОТИ

Хто не любить турбот,
має навчитися просто й убого жити.

Г.С.Сковорода

…Парламент наздогнав-таки Президента і навіть, грубо кажучи, перегнав його. Хай це сталося на одній окремо взятій ділянці, але — факт природи наявний: Леонід Данилович днями лише «підтримав ідею про звільнення бізнесменів, які займаються меценатством, від сплати податку на додану вартість». Депутати ж, дотепники наші, під кінець парламентської сесії вирішили й геть не розмінюватися на дрібниці — узяли ПДВ та й скасували його, сердешного. Взагалі. Тобто абсолютно. Здійснивши цей інтелектуальний подвиг, парламент вичерпався і поїхав — переважно до місць, де не діють ухвалені ним, парламентом, закони.

Для тих, хто не стежив за останнім актом української національної драми «Законодавці на волі», пояснимо, що історичне голосування зі скасування ПДВ було суто символічним — депутати з дорогою душею валили зміни до податкових законів (Малий кодекс), а вже назагал, у порядку демонстрації, «голоснули» за викорінення підступного податку. Отож ніяких реальних наслідків для існуючого ПДВ не буде. Та, перечекавши напад власного радісного сміху, автор мимохідь прикинула — а що, власне, продемонстрували парламентарії?

Всупереч твердженню Президента, що немає, мовляв, у країні політичної волі до прийняття рішень, ВР виховала в собі прямо-таки залізобетонну волю до перемоги, і насамперед до перемоги над усім, що заважає депутатам вільно працювати з економікою. «Завал» податкових змін симптоматичний і сам собою, хоча певне зниження ставок податків залишило більшість голосуючих цілком байдужими. Збентежило інше — зниження ставок передбачалося компенсувати, зокрема, за рахунок скасування пільг: маленьких і великих, хороших і різних. Скасування пільг — це таке хитре місце в нашій системі, де вмирає будь-який компроміс. Варто було лише нерішуче (надто нерішуче) заїкнутися про можливі зміни в пільгах для села, окремих галузей і — головне — вільних економічних зон і територій пріоритетного розвитку,— як одразу, автоматично, утворилася стійка парламентcько-урядова більшість. Можна не сумніватися — вона свої пільги, території й зони нікому не віддасть. Ось вам і весь сенс зразково-показового скасування ПДВ: демонстрація стабільних звивин і сталевих (вугільних, нафтогазових, аграрних) м’язів більшості.

Після невдалого «пробного заходу» з Малим податковим кодексом доля власне Податкового кодексу бачиться традиційно сумною. Адже тут ось що прикро: передбачалося, що від цих змін економіка зростати почне — не лише в тіні, а й у легальному обороті. Адже в ідеалі розумна й збалансована податкова система здатна вирівняти навіть економіку, що зростає повільно і в усі боки криво... Та гаразд, нехай зростає і падає як хоче — залишається лише спостерігати і мовчати. До речі: наш Президент днями сказав усім, що «інтелігенція — совість нації. А інтелігенція зараз мовчить, чекає, чим це закінчиться». І, очевидно, не сподівається бути почутою.

Втім, поговорити є кому і без «совісті нації»: одинадцять вільних економічних зон та дев’ять територій пріоритетного економічного розвитку — річ сама собою досить промовиста. Прем’єр наш Кінах нещодавно туди їздив (на Донеччину, природно) — залишився дуже задоволений. Ось тільки б ще розмір мінімальної інвестиції (яка дає право на пільговий статус підприємства) знизити з одного мільйона доларів до 250 тисяч (а ще крутіше — до 25 гривень) — і геть добре зажили б люди. Ті, що ці зони і території невсипущо контролюють: щось ввозять, щось вивозять, щось обертають. Без зайвого галасу, та, як виявилося, занадто повільно: навіть Президент зазначив, що «політична еліта країни витрачає багато часу на розбірки замість вирішення конкретних питань» («Інтерфакс-Україна»). Правильно — розбиратися треба швидше, оскільки всі вже втомилися чекати, чим усе це закінчиться. Єдине тверде переконання, винесене автором із податково-пільгової веселухи: влада завжди знає, що робить — навіть, якщо не відає, що коїть...

…Якби не пряма участь Кабміну в збереженні податкових пільг, урядові можна було б поспівчувати: податкова база залишилася старою, а бюджет буде новий. І, на тверде слово Президента, одне з іншим поєднується погано. Звичайно, у разі чого винною в усьому буде Верховна Рада, але бюджету легше від цього не стане. Навіть за наявності нового, підписаного на тижні Леонідом Даниловичем Бюджетного кодексу. Бюджетний кодекс, він говорить лише про те, яка в країні структура бюджету, міжбюджетних стосунків, як ці самі бюджети складаються і виконуються. Ясна річ, на загальну кількість коштів, що розподіляються, Бюджетний кодекс впливає не дуже. Отже — до нових цілей зі старими коштами, товариші!

А цілі ж то які — ну прямо благородні. Уряд на тижні спробував сили в концептуальному мистецтві — у тому сенсі, що визначився з концепцією власної діяльності. Він над нею, концепцією, працює, причому збирається робити все й відразу — просто не Кабмін, а шестирукий бог Шива... Тут і подолання чиєїсь бідності, і стійке економічне зростання, і створення конкурентоспроможної ринкової економіки (слово честі — так і сказано), верховенство права, гармонійний (він же — всебічний) розвиток людини — все це має бути враховане могутньою передвиборною програмою. Урядовою тобто програмою, розрахованою на виконання і пропагування до знаменного 2004 року. Дещо можна прикинути вже тепер. У сенсі конкурентоспроможної економіки.

У плані допомоги конкурентам Вагіт Алекперов (той, хто керує російським «ЛУКойлом» і всім, що «ЛУКойлу» належить і належатиме в Україні) днями розмовляв із Президентом України і, судячи з усього, чимало питань української економіки вирішив. А якщо щось ще залишилося поза сферою рішень «ЛУКойлу», то довирішить «Газпром» з товаришами. Тут повна аналогія з армійською мудрістю (хоча в економіці поки що шеренгами не ходять) — хто не хоче годувати свою армію, годуватиме чужинську. Точнісінько так само: якщо українська влада не в змозі розв’язати проблеми української ж економіки, це зроблять за неї (хоча і за її участі) інші й інакше.

Хочу відразу пояснити щодо «за її участі». Тут не можна не погодитися з Президентом, який вважає, що рівень корупції в країні залежить від економічної ситуації і стану законодавства. І якщо ситуація в економіці ще не дійшла до точки кипіння, то законодавчі потуги в основному пішли в пару. Разом із конкурентоспроможністю економіки нині й прісно. А може виявитися, що й навіки вічні.

Поки що ж, услід за Черномирдіним, Алекперовим, Івановим, Україна чекає на Володимира Путіна — незалежність святкувати.