Гальма економічного зростання

Уже багато років українські економісти зазначають, що рівень перерозподілу через публічні фінанси в Україні зависокий, такий рівень не дасть можливості досягнути швидкого економічного зростання і точно не дасть змоги команді Кабміну виконати обіцянки прем'єр-міністра щодо зростання ВВП України на 40% за п'ять років.

Є пряма залежність між рівнем перерозподілу ВПП через бюджет та економічним зростанням, - її відображає крива Армея. Згідно з економічною теорією, підтвердженою емпіричними дослідженнями, існує оптимальне значення загальнодержавних видатків у відсотках до ВВП, за якого забезпечується найбільше економічне зростання.

Джерело: The Path to Sustainable Growth: Lessons from Twenty Years of Growth Differentials in Europe

Хоча рівень загальнодержавних видатків за останні п'ять років і скоротився з майже 50% від ВВП 2014-го до приблизно 40% 2019-го, це ще вкрай далеко від оптимальних для України 33–35% від ВВП, що рекомендовано економістами.

Майже всі держави, що розвивалися, намагаючись досягти швидкого зростання (7–10% на рік), суттєво скорочували на першому етапі перерозподіл через публічні фінанси, надаючи приватному сектору більше можливостей і свободи.

Лише пізніше, досягнувши рівня розвинених держав, деякі з них почали нарощувати соціальні гарантії і, відповідно, "розмір уряду" та втрачали можливість швидкого зростання, яке відбувалося лише на рівні 2–4% від ВВП на рік.

Зрозуміло, що розвинені країни можуть собі дозволити високий рівень загальнодержавних видатків і вищий рівень податкового навантаження принаймні тому, що за ці податки вони надають значно якісніші послуги. Ці країни досягли умовної позначки у 11 тисяч доларів на душу населення на рік - рівня середнього класу, після якого подальше підвищення доходу вже набагато менше впливає на задоволення потреб. Україна ж поки що цього дозволити собі не може.

Відповідно до звіту Світового банку "Держава у світі, що змінюється" сплату податків можна умовно розглядати як обмін сплачених грошей на послуги держави у постачанні суспільних благ. Що краще співвідношення ціна-якість забезпечує та чи інша держава, то кращими є умови для розвитку її економіки. За цим підходом, який вбачається цілком прийнятним, оптимальний розмір держави визначається інституційними факторами - насамперед якістю врядування, ефективністю та добрими намірами, які здатна забезпечити та чи інша держава. Ці характеристики вимірюються індикаторами якості (державного) врядування Worldwide Governance Indicators, які розраховує Світовий банк на підставі узагальнення багатьох показників із різних джерел. Відтак, вони важко піддаються маніпуляціям із боку урядів (на відміну від багатьох інших міжнародних рейтингів).

Якщо графічно зобразити розподіл країн світу за середнім розміром уряду (по вертикалі) та якістю державного врядування (по горизонталі), то можна побачити, що Україна має один із найвищих розмірів уряду, при цьому послуги, які надає держава, - низької якості.

Джерело: Світовий банк, МВФ

Виходячи з викладеного вище, можна дійти висновку, що держава повинна бути за розміром адекватною своїй спроможності. Тож Україні варто якнайшвидше скорочувати видатки, які перерозподіляються через публічні фінанси, хоча б до лінії тренду, - це близько 33% від ВВП. А також, відповідно, знижувати податкове навантаження, передусім за рахунок найбільш шкідливих прямих податків.

Емпіричними дослідженнями, зокрема останніми дослідженнями Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), було доведено: різні податки мають неоднакові наслідки для економічного зростання. За результатами економетричного аналізу було визначено, що найбільше пригнічують економічне зростання прямі податки, далі йдуть непрямі - ПДВ та інші податки з продажу, акцизи, мита тощо, найменш шкідливими виявилися регулярні податки на землю і нерухомість.

Розглянемо детальніше питання щодо навантаження на заробітну плату в Україні. На сьогодні навантаження на фонд оплати праці становить: 22% ЄСВ + 18% ПДФО + 1,5% військовий збір = 41,5% (номінал). У перерахунку на ефективну ставку це 34% навантаження на фонд оплати праці.

За цим показником ми випереджаємо значну кількість навіть розвинених країн, зокрема США (із навантаженням 31,7%), Японію (32,6%), Британію (30,9%), Канаду (30,9%), Австралію (28,6%), Південну Корею (22,6%), Ізраїль (22,1%), Швейцарію (21,8%), Мексику (20,4%), Нову Зеландію (18,1%), а також значну кількість країн, що розвиваються. Серед країн, що схожі на Україну за рівнем соціально-економічного розвитку та якістю державного врядування, наша країна серед лідерів за розміром шкідливого навантаження на працю.

Слід зазначити таке: що більшим є податкове навантаження, то сильнішими стають стимули для уникнення оподаткування. Надмірне оподаткування має наслідком прогресуючу тінізацію, - відповідну залежність відображає крива Лаффера.

Податки на працю дестимулюють зайнятість як таку, збільшують вартість створення робочих місць, посилюючи тінізацію ринку праці, стимулюють трудову міграцію, дестимулюють працемісткі галузі.

То що ж заважає уряду швидко зменшити загальнодержавні видатки та, відповідно, знизити найбільш шкідливі прямі податки?

По-перше, це все ще неефективна модель держави, яка дісталася у спадщину з часів СРСР. Тисячі неефективних держпідприємств, які роками витрачають ресурси платників податків, надвеликі бюрократичні фонди соціального страхування та інші малоефективні державні структури. Все це необхідно терміново передати до приватного сектору, який значно ефективніший за державне управління.

По-друге, це неефективний і непрозорий розподіл соціальних виплат і пільг, серед одержувачів яких є значна кількість "мертвих душ", що отримують виплати, псевдопільговиків, які купили собі той чи інший статус, аби мати пільги, небідних власників великих маєтків, що отримують субсидії на комунальні послуги, тощо.

По-третє, хоч як дивно, але суттєво заважають процесу зниження "розміру держави" рішення Конституційного суду, який, незважаючи на статтю 95 Конституції щодо збалансованості бюджету України, своїми рішеннями скасовує певні норми законодавства та поновлює зависокі економічно необґрунтовані пенсії та соціальні виплати. Йдеться, наприклад, про перерахунок пенсій колишнім прокурорам (рішення КСУ від 13 грудня 2019 року №7-р(ІІ)/2019), виплату грошового утримання колишнім суддям (рішення КСУ від 8 червня 2016 року №4-п/2016) та багато іншого.

Однак головне - все ж таки бажання представників влади вирішити ці питання. І тут склалася вкрай цікава ситуація.

З одного боку, прем'єр-міністр усвідомлює цю проблематику та публічно заявляє про системну податкову реформу навесні, після якої оподаткування стане таким простим, що буде необтяжливим для будь-кого, а спрощені умови будуть для всієї країни. Зокрема, до програми дій уряду включено напрям на зниження навантаження на фонд оплати праці.

З іншого боку, міністр економіки розмірковує про необхідність скасувати шкідливий псевдоподаток ЄСВ, про зниження податку на доходи фізосіб і вважає це доцільним для країни, таким, що забезпечить стимули для створення робочих місць, підвищення зарплат і зниження безробіття.

З третього боку, міністр фінансів заявляє про створення робочої групи, яка здійснить аудит податкової системи та, ймовірно, розрахунки податкової реформи.

Усі ці заяви політиків вищого рівня лунають уже кілька місяців, частина з них була ще у минулорічних весняних передвиборних обіцянках президента та літніх обіцянках майбутньої партії більшості, але справа так і не зрушила з місця. Експертне середовище та представники бізнесу не бачили на сьогодні навіть концепції ліберальної податкової реформи, не беруть участі в аудиті податкової системи та розрахунках, але ж весна настане вже за тиждень.

Украй важливо, щоб такі системні реформи, як податкова та бюджетна, напрацьовувалися в інклюзивному процесі, за участі ключових стейкхолдерів, а не тільки представниками міністерств, і враховували конструктивні пропозиції всіх зацікавлених у розвитку економіки сторін.

В іншому разі завжди є надто велика спокуса перетворити податкову реформу на таку, яка посилює адміністрування, розширює базу податків тощо, й ці додаткові кошти спрямувати не на розвиток економіки, а на проїдання, виконання популістичних соціальних обіцянок, підтримку окремих кимось "обраних" секторів і подібні некорисні видатки.

На відміну від розвинених країн, для України швидке економічне зростання є, безумовно, головним пріоритетом після фізичної безпеки. Відповідно, податкова, бюджетна та соціальна реформи мають бути спрямовані на максимальне економічне зростання.