Енергоресурси і макроекономіка

На тлі триваючого у верхах з’ясовування «хто головніший» і стомливого очікування, що суд у П’ятихатках скасує Конституцію України, якось на другий-третій план відійшли проблеми енергетичної безпеки та формування і використання енергоресурсів країни, які ще півроку тому займали пріоритетне становище. Але вони зовсім не втратили актуальності. Однією з проблем залишається і поліпшення інформаційного забезпечення функціонування енергогалузей. Це необхідний інструмент аналізу, моніторингу, ефективності використання енергетичних ресурсів, прогнозної стратегії їхнього розвитку. З огляду на це напрошується низка заходів, що дадуть змогу якісно поліпшити ситуацію. Серед них на першому місці — завдання розробки сучасних енергетичних балансів, які базуватимуться на міжнародній методології, і інтегрування макроекономічної та енергетичної інформації.

Енергоспоживання України на тлі інших країн

Для економіки сучасної Ук­раїни характерна вкрай низька ефективність використання енергетичних ресурсів. Такий стан справ є наслідком низки причин, зокрема, структури промислового виробництва з перевагою енергоємних галузей — чорної металургії і хімічної промисловості, а також виробничо-технічної бази, яка збереглася здебільшого ще з радянських часів і орієнтована на тодішні низькі внутрішні ціни на нафту і газ. Донедавна Україна могла одержувати недорогий природний газ, що не стимулювало його ощадливого використання. У нас також великі втрати енергоресурсів при транспортуванні і розподілі.

Найбільш зрозумілим і загальновизнаним у світі узагальнюючим показником ефективності використання енергетичних ресурсів є їхня витрата на одиницю виробленого валового внутрішнього продукту (ВВП). Ці розрахунки за країнами і регіонами світу здійснює Міжнародне енергетичне агентство (МЕА). Всі первинні енергетичні ресурси (виробництво, сальдо експорту й імпорту, зміна запасів) переводяться в умовний нафтовий еквівалент. При цьому розраховується, скільки кілограмів палива в цьому еквіваленті витрачається на 1000 дол. виробленого ВВП. Причому, що важливо зазначити, порівняльні дані переводяться з національних валют у долари США не за офіційним валютним курсом, а за найбільш правильними для міжнародних порівнянь паритетами купівельної спроможності (ПКС). Ці паритети враховують реальні співвідношення цін на всі товари і послуги, а не лише за зовнішньоторговельними операціями, на котрі переважно орієнтовані офіційні валютні курси. У країнах із розвиненою ринковою економікою різниця між співвідношенням національних валют за ПКС і офіційними валютними курсами незначна (плюс-мінус 5—10%). А в країнах, що розвиваються, і країнах із перехідною економікою, включаючи Україну, ВВП у перерахунку за валютним курсом виявляється меншим, ніж за ПКС, до п’яти разів.

Ці показники наведені в табл. 1 (див. стор. 8). У ній теж показане і співвідношення за валютними курсами, порівняння за якими виглядає ще більш невтішним. Але саме за офіційним доларовим курсом Україні доводиться розплачуватися за імпортовані газ, нафту і нафтопродукти.

У 2004 році в Україні ефективність використання енергоносіїв була в 2,4 разу нижча, ніж загалом у світі, у 2,6 разу менша, ніж у 26 країнах ОЕСР, і в 3,1 разу нижча, ніж у 25 країнах Євросоюзу.

Україна за ефективністю витрати умовного нафтового палива відстає (за даними 2003 року) від Польщі в 2,4 разу, Словаччини — 1,95, Угорщини — 2,9 разу. Відставання від великих західноєвропейських країн ще більше: від Франції — у 3,1 разу, Італії — 4,3. Показники енергоефективності нашої країни набагато нижчі, чим навіть у найбільших країнах світу, які розвиваються, — Китаї, Індії, Бразилії.

Значущість цих відмінностей України і світу можна зрозуміліше пояснити на прикладі легкої атлетики: якщо найкращі результати в бігу на 100 метрів у чоловіків становлять близько 10 секунд, то нашим спринтерам знадобилося б 25 секунд. З такими результатами навряд чи мало б сенс вирушати не те що на Олімпійські, а й на Параолімпійські ігри.

Проте повернімося до економіки. У 2004 році за розрахунками МЕА Україна спожила 140,3 млн. тонн енергії в нафтовому еквіваленті. А якби наші питомі показники витрати енергоресурсів були на середньосвітовому рівні (210 кг нафтопалива на 1000 дол. ВВП проти 500 кг в Україні), то вітчизняні потреби в енергоносіях становили б не 140, а лише 60 млн. тонн. За серед­ньої ціни нафти у 2005-му приблизно в 400 дол. за тонну це дало б змогу скоротити витрати на умовне нафтопаливо на 32 млрд. дол. — з 56 до 24 млрд. дол. Резерви для макроекономіки більш ніж вражаючі.

Напевно, треба якось спробувати пояснити причини такої високої витрати енергоресурсів в Україні. Тим більше що з 1995 по 2004 рік витрати енергоресурсів у нас усе-таки помітно знизилися — із 720 до 500 кг (2000 рік — 640 кг, 2002-й — 580, 2003-й — 570 кг) на 1000 дол. ВВП, або майже на третину.

Можна припустити, що ці зміни багато в чому визначалися таким: у 1995 році в Україні фізичний обсяг ВВП становив лише 48% від рівня докризового 1990-го. У цих умовах виробництво ВВП в основних галузях економіки також скоротилося приблизно вдвічі. А споживання енергоресурсів у житлово-комунальній сфері (побутове споживання електроенергії, газу, опалення, гаряче водопостачання), що сумарно формують значну частку енергоспоживачів, практично залишалося на рівні 1990-го. За 1995—2004 роки наш ВВП зріс на 28%, хоча і був на 39% нижчим за рівень 1990 року. В останні роки помітно збільшилося виробництво ВВП у промисловості та інших галузях економіки. А споживання енергоресурсів на житлово-комунальні потреби, очевидно, навіть дещо скоротилося, зокрема у зв’язку зі зменшенням кількості населення за ці роки на 4 млн. осіб (або на 8%). Таким чином, ці структурні зміни певною мірою зумовили зниження споживання умовного палива на одиницю ВВП після 1995 року. Можна припустити, що й у найближчі кілька років, поки не буде досягнуто і дещо перевершено фізичний обсяг ВВП докризового 1990 року, ці тенденції збережуться.

Одним із дійових шляхів формування стратегії зниження витрат енергоресурсів в Україні могло б бути виділення, скажімо, 15—20 виробництв і галузей, які є найбільшими споживачами енергоресурсів. Щодо них було б необхідно порівняти питому витрату енергії на одиницю продукції з аналогічними показниками в інших країнах, які використовують найпрогресивніше устаткування і сучасні технології. На базі цієї інформації можна було б виконати варіантні економічні розрахунки потреб у фінансових ресурсах (в основному капіталовкладень).

Енергетичні баланси

Поліпшення інформаційно-статистичного забезпечення формування і використання енергоресурсів і енергоспоживання зумовлює необхідність упорядкування трьох видів енергетичних балансів. Два з них розроблялися і раніше. Це баланси основних енергопродуктів і зведений енергетичний (або, використовуючи радянську термінологію, — паливний) баланс, у якому різні види енергоносіїв виражені в умовних паливних одиницях. Третій баланс, який раніше не розроблювався, передбачає складання принципово нового зведеного енергобалансу у вартісному вираженні. Потреба в цьому балансі зумовлена, зокрема, значним подорожчанням імпортованих нафти і газу, а також різницями в цінах на вітчизняні й імпортовані енергопродукти.

Натуральні баланси мають охоплювати усі найважливіші енергопродукти, такі, як вугілля з додатковим виділенням енергетичного, коксівного вугілля, природний і попутний газ, нафта, основні продукти нафтопереробки, електро- і теплоенергія. Вони складаються у вагових одиницях, кВт.год і Гкал. У ресурсній (прибутковій) частині такі баланси повинні містити виробництво, імпорт і експорт, зміну запасів.

У видатковій частині (використанні) необхідно передбачити виділення всіх найбільш значущих споживачів, власне споживання, відобразити технологічні і наднормативні втрати. За необхідності слід проводити і регіональну розробку цих балансів.

При складанні зведених енергетичних балансів в умовному паливі усі види первинних енергетичних ресурсів перераховуються в умовний еквівалент. Необхідно перейти від старої радянської схеми їхньої побудови у вугільному еквіваленті на розрахунки в умовному нафтовому паливі, як це робить МЕА.

Збереження орієнтації на умовне паливо у вугільному еквіваленті, швидше за все, пояснюється традиціями. Коли в СРСР ще в довоєнні роки розроблялися планові і звітні паливні баланси, у них домінувало вугілля, а нафта й газ посідали досить скромне місце. Так, у 1940 році на вугілля у видобутку палива (у вугільному еквіваленті) припадало 59,1%, на нафту з газовим конденсатом — утричі менше, 18,7%, а на газ — тільки 1,8% (у вісім разів менше, ніж на дрова, і втричі менше, ніж на торф).

Однією із перешкод для розрахунків енергобалансів, особливо регіональних, залишається відсутність досить точних даних про теплотворну здатність різних видів вугілля. Загалом це завдання під силу вирішити в кабінеті фізики пристойної середньої школи.

Розробка енергобалансів у вартісній формі — завдання нове, важливе і необхідне. Воно випливає з нагальної потреби пов’язати натуральні і вартісні показники і потребує додаткових зусиль. Один із можливих шляхів його розв’язання — використання даних міжгалузевих балансів.

Неповороткість у розробці енергобалансів пов’язана, певне, не лише з деякими методологічними проблемами, а й, на думку багатьох фахівців, ще більшою мірою з тим, що певні і дуже впливові кола енергоринку, м’яко кажучи, не надто зацікавлені в них.

Загалом відсутність зведених енергобалансів для національної економіки, енергетичної безпеки країни за значущістю аналогічна відсутності зведеного бюджету країни для управління економікою, фінансами, соціальною сферою, регіональним розвитком.

Енергобаланс МЕА для України

Поширена у нас думка, у тому числі й сумні міркування в №16—17 «ДТ» про те, що енергетичні баланси стосовно України не складаються, не зовсім відповідають дійсності. Вони справді не розробляються в Україні, у Києві, але складаються за нас Міжнародним енергетичним агентством у Парижі. Причому за методологією цієї організації, що робить їх порівняними з аналогічними балансами інших країн і регіонів. Енергетичний баланс по Україні за 2004 рік поданий у нещодавно виданій публікації Energy Balances of Non-OECD Countries, 2003-2004. 2006 Edition. У MЕA розуміють, що енергетичні баланси важливі не лише для 26 країн–членів ОЕСР, а й для інших дер­жав, і розраховують їх ще за 105 країнами. Оскільки наші досягнення в енергоспоживанні, за В.Висоцьким, особливо помітні здалеку.

Звичайно, сторінки «ДТ» взагалі-то не призначені для таких досить великих таблиць. Але, з огляду на значущість такого балансу для України, усе-таки наведемо його в дещо ущільненому вигляді (табл. 2).

Методика складання енергетичних балансів МЕА істотно різниться від методики розробки радянських паливних балансів. Уже згадувалося, що баланси МЕА складаються не у вугільному, а в нафтовому еквіваленті. Радянські баланси містили дві основні складові. Перша — паливні ресурси, друга — їх проміжне і кінцеве використання.

Баланси МЕА зберігають, у принципі, першу складову — первинні ресурси палива й енергії. Друга частина відображає трансформацію частини первинних видів енергії (вугілля, нафти, газу, ядерної сировини і гідроресурсів) у продукти вугле- і нафтопереробки і виробництво електричної та теплової енергії.

Третя частина характеризує кінцеве використання п’яти видів енергії (вугілля, продуктів нафтопереробки, газу, електро- і теплоенергії) основними групами кінцевих споживачів — промисловістю, транспортом, сільським, житлово-комунальним господарством, іншими галузями економіки.

З балансу видно, що сумарно первинні енергоресурси України в 2004 році становили в нафтовому еквіваленті 140,3 млн. тонн, із них близько половини — 46,9% припадало на газ, 23,6 — на вугілля, 18,5 — на нафту, 16,2% — на ядерне паливо. Скромна роль гідроенергії — 0,72% і особливо відновлюваних видів енергії — лише 0,19%.

Основними споживачами енергії в Україні в 2004 році стосовно всіх первинних енергоресурсів є: житлово-комунальне господарство — 17,3 %, виробництво чорних металів — 11,2%, транспорт — 9,1% і нафтохімія — 3,7%. А машинобудування споживає менше одного відсотка (0,8 %) енергоресурсів. Третина первинних ресурсів (33,2%) використовується для перетворення в інші види енергії (електро- і теплоенергія і нафтопродукти). Досить значні втрати енергії — 5,7%, по теплоенергії — більше третини і по газу — 3,8%.

У передмові до публікації енергобалансів МЕА секретаріатом цієї організації лише стосовно однієї країни — України — висловлюється подяка за складання балансів пані Мередід Еванс. Нам теж слід було б висловити їй подяку. А виходячи з нещодавнього нагородження президентом нашого атлета в такому виді спорту, як перетягування канату, пані М.Еванс тягне якщо не на нагородження орденом княгині Ольги, то принаймні на присудження звання «Заслужений економіст України».

Втім, якщо, крім Парижа, енергобаланси України складатимуться і в Києві, то в них доцільно передбачити більш серйозну галузеву деталізацію кінцевого використання енергоресурсів. Наша статистика дає змогу зробити це за 200—300 галузевими позиціями. Завдяки чому можна якісно поглибити і розширити аналіз, моніторинг, прогнозування, ефективність використання енергоносіїв та інші аспекти забезпечення енергетичної безпеки країни.

Енергоносії у витратах на виробництво

З надзвичайно високої енергоємності виробництва в Україні, низької ефективності використання енергоносіїв логічно випливає необхідність виділити і в розгорнутому вигляді відобразити енерговитрати в загальних витратах на виробництво за галузями економіки. На жаль, в Україні ці витрати в загальній структурі матеріальних витрат не виділяють.

У радянський час, коли економіка не відчувала особливих складнощів із забезпеченням енергоресурсами, а нафта і газ були досить дешевими, у структурі витрат на виробництво в промисловості, сільському господарстві, транспорті окремо виділялися витрати на паливо та енергію. Так, у 1985 році, коли нафта (у місцях видобутку) коштувала 24,97 — ні, не доларів, а карбованців, до того ж не за барель (що це таке, тоді знали одиниці), а за тонну, і за собівартості видобутку 13,82 крб., а природного газу за 1000 кубометрів — відповідно, 7,81 і усього лише 3,99 крб., і в загальносоюзних, і в українських статистичних збірниках у структурі витрат на виробництво продукції окремо виділялися витрати на паливо й енергію. У 1985-му у промисловості СРСР вони становили по паливу 4,0%, а по енергії — 2,8. В останні роки українська статистика перестала виокремлювати ці елементи витрат, очевидно, вважаючи їх другорядними. А от у статистичних щорічниках Росії, Казахстану (країн-експортерів нафти і газу), Білорусі ці витрати наводяться за всіма основними галузями економіки.

Енергоносії в національних рахунках

Якісно нові потенційні можливості використання енергоресурсів в економіці дають макроекономічні міжгалузеві баланси («таблиці витрат-випуску»). Їх щороку складає Держкомстат у рамках робіт по національних рахунках. Ці баланси (саме за них стосовно американської економіки виходець із Росії Василь Леонтьєв одержав одну з перших Нобелівських премій з економіки) являють собою таблиці, в яких одночасно показується розподіл продукції галузей економіки і структура витрат на їхнє виробництво. Розгорнуте відображення у них продукції енергетичних галузей дає можливість, по суті, підійти до побудови енергетичного балансу у вартісній формі.

Це дасть змогу забезпечити, з одного боку, його певну автономність, а з іншого — органічно пов’язати з національними рахунками та іншими макроекономічними показниками. А використання подібного балансу для прогнозування відкриває можливості визначення не лише прямого (за коефіцієнтами прямих витрат), а й кінцевого (за коефіцієнтами повних витрат) впливу зміни цінових і кількісних характеристик на окремі галузі і всю економіку загалом.

Зараз у міжгалузевих балансах виокремлюється 38 галузей економіки, у тому числі сім галузей, які безпосередньо належать до енергетичного комплексу. Це видобуток вугілля, вуглеводнів (тобто нафти і газу), нафтопереробка, коксохімія, електроенергетика, тепло- і газопостачання. Слід додати, що йдеться не тільки про видобуток, а й про імпорт, зміну запасів, тобто про всі ресурси.

З огляду на значущість нафти і газу в економіці, залежність України від їхнього імпорту, доцільно поділити в цих балансах галузеву позицію «видобуток вуглеводнів» на дві — видобуток нафти і видобуток природного газу. Технічно це зробити нескладно. А невикористовуваний потенціал витрат на виробництво продукції підприємств, а також класифікація за економічними елементами витрат бюджетних установ дасть змогу розробити вартісний баланс енергоресурсів із виділенням до 150—200 галузей економіки. В основному ці дані є майже в готовому вигляді і не використовувати їхні вартісні енергобаланси навряд чи виправдано.

Такий напрям міжгалузевих розробок має першочергове значення для Мінекономіки, Мінпаливенерго, Мінвуглепрому, Мінпромполітики, РНБО, наукових інститутів. На превеликий жаль, цей багатообіцяючий напрям використання енергоресурсів в економіці не взято у нас «на озброєння». При виданні «Таблиць витрат-випуску» тиражем усього в 80 примірників навряд чи можна сподіватися на їх активне і цілеспрямоване використання. Вони залишаються маловідомими, хоча розробляються Держкомстатом з часу проголошення незалежності України. У цьому сенсі характерно, що Генеральною угодою між Кабміном, Всеукраїнським об’єднанням організацій роботодавців і профспілкових об’єднань на 2004—2005 роки передбачалося «відновити в 2004 році практику складання міжгалузевих балансів» (!) («Урядовий кур’єр», № 92 від 19 травня 2004 р.).

Однак і нинішній формат розробки міжгалузевих балансів дає непогане уявлення про використання основних енергоресурсів. У табл. 3 наводяться основні дані з «таблиць витрати-випуску», які характеризують формування і використання продукції трьох основних енергогалузей — видобутку вугілля, вуглеводнів і електроенергетики.

Так, щодо вуглеводнів видно, що у вартісному вираженні в 2005 році (тобто ще до істотного підвищення цін на імпортний газ) імпорт цих продуктів у 7,85 разу перевищував обсяги їхнього вітчизняного виробництва, а в умовному нафтопаливі — лише в 3,45 разу.

Крім картини розподілу цих енергоресурсів в економіці, міжгалузеві баланси одночасно показують, яку частку у вартості проміжної і кінцевої продукції галузей економіки становлять витрати на паливо та енергію. Так, у матеріальних витратах електроенергетики споживання вугілля становило 29,6%, газу — 22,8%. За цими параметрами нескладно визначати їхній вплив на кінцеві показники можливих цінових змін. Ці приклади наочно ілюструють потенціал інтеграції енергоресурсів і макропоказників в економіці.