Емісійні ризики

Звичайно ж, позапланова відставка голови Національного банку, приправлена скандалом, — це не найліпший варіант результату відходу керівника з НБУ. Залишимо її на совісті обох сторін конфлікту: і політичний тиск неприпустимий, і «грюкнути дверима» по макроекономічній стабільності голові центробанку — значить, красномовно визнати свій непрофесіоналізм. Однак відставка в минулому.

У нашому ж випадку призначення нового голови НБУ є очевидним і неприхованим приводом, щоб переглянути політику грошової влади. Головний озвучений страх при цьому — виникнення некерованої інфляції, яку провокує вмикання друкарського верстата, тобто емісія грошей.

Тож розберімося, чи такі страшні емісія та інфляція, які несподівано почали з’являтися у свідомості (несвідомому стані?) навіть, здавалося б, далеких від економіки політичних діячів. Для цього відсунемо вбік «всесвітню змову», вона для «посвячених», і розберемося у видимій і економічно вимірній частині.

При цьому окремо пропоную звернути пильну критичну увагу на інвестбанкірів та інших спікерів, які володіють повнішою аналітичною інформацією про стан ринків. Маніпулювання ринком на тлі підтримуваного інформаційно-асиметричного дискурсу — це мінімум, до якого прагнутиме багато хто з них. НКЦПФР, ви ж стежите за штучним контролем цін на фінансові інструменти?

В іншому ризики емісії зводяться до мінімуму управлінням грошовою політикою, і вони відомі.

Корупційні ризики. Емітовані гроші потраплять на ринок валютних спекуляцій. Чому це погано? У цьому разі емітовані гроші не забезпечать зростання економіки й не підуть на створення нових робочих місць, товарів, які мають попит, на додану вартість. Станеться відплив капіталу. Хороша новина: у Нацбанку є всі механізми, щоб цього не допустити, здійснюючи контроль над використанням емісійного ресурсу.

Ще одним корупційним ризиком може стати неконтрольоване використання ресурсу, що надійшов до держбюджету внаслідок фінансування уряду через викуп облігацій. Управління цим ризиком, швидше, в компетенції правоохоронців, і, звичайно, йому можна запобігти. Інституціонально всі можливості створено.

Ризик швидкої наживи. Емітовані гроші відразу ж, оминаючи реальний сектор, потраплять на ринок споживчого кредитування. І підуть на купівлю товарів: електро- й побутової техніки, авто etc. Тих товарів, які в основному імпортуються. При цьому гривня згодом також конвертується в долари і євро, відбувається відплив капіталу до країн-імпортерів. Хороша новина: регулятор має всі інституціональні можливості контролювати ситуацію.

Інституціональні ризики. Звичайно, зайве втручання регулятора в ринковий механізм ціноутворення та підтримки ліквідності банками як обов’язковими посередниками неприпустиме. Так само, як і банки не повинні, кредитуючи реальний сектор, перебирати його ризики на себе. Ринкової рівноваги, своєю чергою, слід досягати без зайвих протекціоністських дій регулятора.

Загалом важливо розуміти, що в наявних реаліях української економіки емісія — це операційне втручання в економічний організм, отже, багато що залежить від зважених і виміряних розрахунками дій Нацбанку й уряду.

Слід визнати, нарешті, що інфляція сама по собі, а не нескінченно таргетована, яка спалює капітал (таргетинг — улюблений інструмент колишнього керівництва НБУ), в економіці, що розвивається, потрібна і як інструмент, і як чинник зростання.

Звичайно ж, гарантією контролю над ситуацією є комбінація професіоналізму, інституційних можливостей і волі. Чи буде забезпечено ці складові з приходом нового голови НБУ, поки що велике питання.