Економічні перспективи 2007-го та ризики державної експансії

Перспективи соціально-економічного розвитку України в 2007 році, внаслідок ескалації напруженості між президентом та урядом, визначатимуться і формуватимуться не в економічній сфері, а насамперед у партійно-політичній, що неминуче призведе до ухвалення нераціональних, економічно необгрунтованих рішень. Усупереч правильним і привабливим деклараціям, які звучать сьогодні з різних центрів ухвалення державних рішень, немає практично жодного стратегічно важливого питання чи напрямку політики, де влада заявила б узгоджену позицію і так само узгоджено почала її реалізовувати. Тим самим множаться ризики втрати позитивних тенденцій економічного розвитку України в коротко- і середньостроковій перспективі.

Політика проти економіки

Після обрання президента минуло майже два роки, новий уряд працює вже більш як чотири місяці, однак ми так поки й не дістали відповіді на стратегічно важливе запитання — яку економіку будуємо. Гасла про «соціально-ринкову систему», а також «інноваційно-інвестиційну модель розвитку» не несуть у собі жодного змісту, оскільки відірвані від соціально-економічних реалій і, по суті, лише підтверджують відсутність у влади чіткого бачення економічних можливостей, потреб і перспектив. Натомість посилюються суперечності у виробленні економічних рішень. Так, на центральному рівні:

— множаться центри формування політичної «істини в останній інстанції». На цю роль сьогодні претендують президент, парламент, уряд і, однаковою мірою, опозиція, причому кожен вибудовує під себе власну загальнонаціональну мережу;

— розширюється практика ледь не автоматичного, без належного аналізу витрат і вигод, ухвалення парламентом рішень в економічній сфері, внесених урядом;

— посилюються тенденції перманентного (аж до антагоністичного) протистояння між гілками влади, з погрозами бойкоту виконання ухвалених рішень.

Суперечливість у виробленні економічних рішень властива й урядовому рівню. Так само, як і в 2003—2004 роках, його економічна політика підпорядкована Міністерству фінансів, а державні інституції, відповідальні за вироблення й ухвалення економічних рішень, фактично зобов’язані обслуговувати завдання зазначеного міністерства, переважна більшість яких пов’язана з поточним виконанням бюджету (що є наслідком суміщення функцій міністра фінансів і першого віце-прем’єра). Три роки тому така тактика сприяла певним позитивним результатам, однак нині ситуація кардинально інша. Не тільки через відсутність єдиного (у той період — президентського) центру владних рішень, а й через значно більшу економічну відкритість країни, розширення підприємництва. Відтак, поновлення фіскальної централізації призведе до зниження результативності заходів економічного розвитку та погіршення економічної свободи (для українського бізнесу). Мабуть, як неприпустимим є суміщення законодавчих і виконавчих функцій, так само недоцільно зберігати фіскальну консервативну вертикаль у виконавчій структурі влади.

Наслідком зазначених суперечностей є посилення тенденцій застосування механізмів цінового адміністрування та втручання в ринки. По приклади далеко ходити не треба. Це:

— цінове регулювання на бензиновому та продовольчому ринках (через підписання меморандумів про зниження оптових цін та обмеження торговельних надбавок, яке за своєю сутністю нічим не відрізняється від централізованого ціноутворення);

— погіршення ситуації у тарифній політиці, насамперед у житлово-комунальній сфері, з перекладанням відповідальності на місцеві органи влади за результати такої політики;

— торговельні обмеження для окремих галузей і сфер (на зразок експортнозернової).

Зрозуміло, що в рамках такої політики жоден ринок не застрахований від спроб адміністрування на ньому, а отже, сьогодні бізнес не має підстав очікувати більшої незалежності та свободи в ухваленні економічних рішень. Як немає і можливості довгострокового планування діяльності. Тим самим посилюється суперечність на третьому рівні вироблення й ухвалення рішень — суперечність між владою та бізнесом. А розформування Ради підприємців її лише поглиблює.

Якщо найближчим часом владі не вдасться обмежити практику підготовки законодавчих та нормативних документів «під себе» (виходячи лише з політичної доцільності і місця у владній ієрархії), втягнути в процеси вироблення рішень критично налаштовану опозицію, забезпечити дійовий публічний контроль результативності й ефективності реалізації ухвалених рішень, то можна говорити про передкризовий стан інституції вироблення рішень і, водночас, про високі ризики досягнення та забезпечення позитивної економічної динаміки у 2007 році.

Випробування макроекономічної стабільності

Останніми роками позитивна макроекономічна динаміка формувалася завдяки постійному зростанню рівня споживання внаслідок помітного підвищення заробітних плат і соціальних трансфертів, а також експортної експансії (насамперед, металургії та хімії, які мали істотні конкурентні переваги через доступ до дешевих енергоносіїв).

Обидва зазначені чинники 2007 року вже не будуть такими виразними. Так, підвищення вартості імпортованих енергоносіїв призведе до серйозного інфляційного тиску (який перевищить урядовий прогноз), що разом із намічуваним стримуванням доходів призведе до зниження реального добробуту більшості українських сімей. Більше того, в умовах інфляції неминуче скоротиться як придбання товарів довгострокового користування, так і темпи зростання заощаджень у банківській системі, що, в свою чергу, обмежить сукупний попит.

Так само не слід очікувати поліпшення зовнішньоекономічної динаміки. Хоча на 2007-й політично задекларовано стабільність цін на імпортований газ, однак досі високою залишається імовірність нового цінового витка у випадку, якщо Росія буде «розчарована» певними зовнішньополітичними діями України, а також унаслідок неминучих політичних змін у Середній Азії.

Водночас спостерігаються певні негативні явища в структурі українського експорту. Так, ще кілька років тому металургійна і хімічна промисловості розглядалися як «міцні» експортоорієнтовані галузі, а текстильна й АПК послідовно розширювали експортний потенціал. Але сьогодні тільки чорна металургія зберігає позитивну динаміку (хоча й тут темпи нарощування експорту починають поступатися показникам зростання імпорту) — решта галузей уже мають негативне торговельне сальдо.

Очевидно, вартість товарного імпорту зростатиме за рахунок підвищення енергетичного імпорту, формуючи відчутний дефіцит торгівлі товарами (за десять місяців 2006 року товарний дефіцит перевищив 4,64 млрд. дол.). Водночас експорт послуг, насамперед у газотранспортній сфері, який у попередні роки значно «компенсував» витрати на споживання газу в країні, у короткостроковій перспективі істотно не збільшиться (внаслідок фіксації вартості транзиту газу територією України). Тож наступного року слід очікувати подальшого погіршення зовнішньоторговельного сальдо.

Утім, негативне торговельне сальдо не становить загрози для макроекономічної стабільності в Україні, і сьогодні не видно чинників, які вказують на труднощі з його фінансуванням. По-перше, країна має солідні валютні резерви (обсяг яких — 21 млрд. дол. — сягає чотирьох-п’яти місяців очікуваного імпорту). По-друге, триватиме приплив інвестиційних капіталів (насамперед до фінансово-банківської сфери, ринків нерухомості і через приватизаційні канали).

Однак влада, що звикла останніми роками розглядати позитивне торговельне сальдо як критерій «успішності» економічної політики, може відновити практику підтримки окремих категорій виробників. Тож перед Україною знову постануть ризики не лише адміністрування навколо валютного курсу, а й поновлення тиску на центральний банк у напрямку пільгового кредитування (передусім через створення нового спеціалізованого банку «реконструкції та розвитку»). Поряд із розширеними державними кредитними гарантіями, таке неефективне «піклування» влади про бізнес вкотре випробує макроекономічне середовище на стійкість.

Сигнали для бізнесу?

Уже сьогодні український бізнес без ентузіазму сприймає владні наміри і не квапиться демонструвати високі економічні результати. Так, індекс обсягу промислової продукції (у показниках, порівнянних із попереднім роком), досягнувши у серпні значення 105,4, по суті, залишається на тому ж рівні (105,6 за 11 місяців). Збитки збиткових підприємств (а таких в Україні 35%) до листопада досягли 17,1 млрд. грн. (що в 1,4 разу більше порівняно з 2005 роком). Рівень реальної заробітної плати із серпня знизився на 4%, хоча темпи зростання ВВП у зазначений період залишалися позитивними. А бізнес-опитування свідчать, що українські підприємці дуже обережно сприймають владні сигнали. Вони і далі займають вичікувальну позицію, намагаючись краще усвідомити подальші наміри влади.

Серед найважливіших сигналів — наполегливі урядові наміри відновити спеціальні економічні зони (без попереднього законодавчого чи нормативного визначення критеріїв їхнього формування й аналізу функціонування), а також державні кредитні гарантії. Хоча перший із механізмів було вилучено з бюджетного процесу, а обсяги другого істотно обмежено, однак не викликає сумніву, що спроби їхнього відновлення та розширення в найближчому майбутньому триватимуть. Крім того, сама їхня поява є підтвердженням намірів вручну перерозподіляти фінансові потоки (на користь окремих економічних агентів), знижувати регулярні доходи бюджету (внаслідок пільг) і збільшувати витрати (виконання кредитних гарантій).

У цій же площині — посилення державного втручання та впливу — лежить рішення, спрямоване на монополізацію ринку морських портів України, — об’єднання їх у єдиний державний концерн «Укрморпорт». При цьому геть ігноруються ризики, пов’язані зі спробами об’єднати підприємства, орієнтовані на різні товарні та фінансові потоки, різних торговельних партнерів, різний рівень інфраструктури, що неминуче призведе до необхідності «коригування» державою відповідних потоків, перехресного субсидування, обмеження господарської самостійності. Результатом такої монополізації може стати поява ще одного «нафтогазу» без особливих вигод для бізнесу, але зі зростаючими проблемами державного управління.

За таких умов безглуздо очікувати загального зниження фіскального тиску. Конкурентній економіці потрібно зовсім інше — недопущення необгрунтованих преференцій або рішень, що обмежують свободу економічного вибору. Оскільки преференційні умови для окремих підприємств (груп) та/або галузей «консервують» виробничу систему, а отже, знижують конкурентні можливості, уповільнюють структурні перетворення, стають бар’єром для інтеграційних процесів.

Розширення державного впливу можливе й у сфері власності. Хоча на 2007 рік задекларовано досить амбітну програму приватизації, нинішня неврегульованість прав власності, своєрідний підхід до приватизаційних конкурсів, намір утримувати під державним контролем приватизовані підприємства не дозволяють твердити про зростання приватизаційної й інвестиційної привабливості. Якщо у першій половині 2005 року негативний вплив на інвестиційний клімат і ділове середовище справляли реприватизаційні наміри, а характерною ознакою 2006-го (особливо після парламентських виборів) стало так зване рейдерство, то «фішкою» 2007-го, мабуть, стане приватизація підприємств разом із приватизацією земельних ділянок, де розташовані такі підприємства. Враховуючи, що більшість таких ділянок належать державі, яка не вирізняється прозорістю своїх рішень, але обтяжена бюджетними потребами, можна стверджувати про наявність високих ризиків формування нових схем із перерозподілу привабливих активів.

Таким чином, 2007 року слід очікувати подальшого посилення участі держави в економічній діяльності, що, по-перше, піддасть макроекономічне середовище випробуванню на міцність, по-друге, несприятливо позначиться на ухваленні бізнесом самостійних раціональних економічних рішень.

Країна боржників

Несподіванкою економічної політики коаліційного уряду став активний вихід України на зовнішні боргові ринки: за три останні місяці зовнішній борг країни зріс більш як на 1,5 млрд. дол.

Водночас необхідність і доцільність таких серйозних зовнішніх запозичень не очевидна й не видається достатньо обгрунтованою. Так, восени на рахунках уряду тільки в НБУ перебувало 14—16 млрд. грн. — цілком достатній показник для фінансування розрахункового дефіциту. Окрім того, невиправданою є, по суті, відмова від внутрішніх облігацій (до першої декади грудня їх було розміщено на 1,4 млрд. грн., при тому, що обсяг погашення ОВДП становив 4,4 млрд. грн.).

Слід визнати: сьогодні зовнішні запозичення для України є дешевшими, ніж внутрішні. Проте, по-перше, це справедливо лише в умовах стабільного курсу та низької інфляції (погіршення яких потребуватиме більшого вилучення гривневих ресурсів для обслуговування зовнішніх боргів). По-друге, тактичні міркування (щодо низької вартості зовнішніх запозичень) лише консервують незадовільний рівень внутрішніх фінансових ринків, оскільки орієнтація на зовнішні запозичення уповільнює розвиток внутрішнього ринку запозичень, позбавляє учасників фондового ринку адекватного орієнтиру вартості капіталів, зменшує можливості для диверсифікації інвестиційних портфелів, а також погіршує можливості центрального банку в управлінні пропозицією грошей.

Однак не зовнішній державний борг сьогодні закладає серйозні ризики для перспектив сталого розвитку. В умовах економічної відкритості відбувається стрімке зростання корпоративних зовнішніх боргів. Так, у структурі валового зовнішнього боргу (який станом на жовтень 2006-го сягав 45 млрд. дол.) частка державного боргу становила 25,7% загального обсягу, банківських боргів — зросла до 21,5%, а довгострокових зобов’язань небанківських корпорацій — до 25,6%.

Зрозуміло, що державі не слід обмежувати доступ бізнесу до закордонних запозичень. Однак потрібна чітка і зважена система контролю за борговою позицією таких державних монополістів, як НАК «Нафтогаз України». Адже хоча такі корпоративні борги не належать до державних, у разі фінансових ускладнень і загрози дефолту держава змушена буде виконувати його (державного монополіста) зобов’язання.

Нагадаємо, що серед чинників розростання азіатської кризи 1997—1998 років були саме високі зовнішні «дешеві» запозичення великих корпорацій, підтримуваних державою. Тому хоча зовнішній державний борг є незначним (14—15% ВВП) у загальній борговій позиції України (50% ВВП), ризики накопичення боргів державних підприємств (зокрема через так звані кредитні гарантії) є значущими для забезпечення фінансової стабільності.

Ще більш значущі боргові ризики формуються всередині країни. Загострення боргової ситуації відбувається, по суті, в усіх сферах і на всіх рівнях економіки. Так, заборгованість із заробітної плати утримується на рівні 1 млрд. грн., заборгованість населення з оплати житлово-комунальних послуг сягнула 6,16 млрд. грн., а заборгованість підприємств комунальної теплоенергетики за спожитий газ становить 933 млн. грн. Ясна річ, подорожчання газу до 130 дол. тільки погіршить стан розрахунків і фінансові показники. До цього слід додати прострочені заборгованості перед бюджетом, бюджетну заборгованість із відшкодування ПДВ, кредиторську та дебіторську заборгованості тощо, які також зростуть внаслідок розширення механізмів кредитних гарантій.

Сьогодні Україна стоїть на порозі зростання взаємопов’язаного і взаємозалежного боргового тягаря, здатного вже в найближчому майбутньому істотно підвищити фінансові ризики й посилити депресивний тиск на всіх економічних агентів.

Отже, економічні перспективи 2007 року є невіддільними від серйозних суперечностей та проблем. Високий рівень державної експансії, який ускладнює ухвалення бізнесом незалежних економічних рішень, плюс непрозорі преференційні умови для окремих економічних агентів, посилення боргового тягаря на всіх рівнях економіки, помножені на політичну слабкість влади, створюють високі ризики втрати позитивної економічної динаміки.