Держгарантії: ріг достатку чи скриня Пандори?

Згідно з положеннями Держпрограми активізації економіки, одним із ключових механізмів залучення інвестицій в економіку розглядаються держгарантії. При цьому,залучаючи інвестиції з допомогою надання держгарантій, Кабмін має намір переорієнтуватися із зовнішнього сектора на внутрішній.

У такий спосіб планується реалізовувати інвестиційні проекти в гірничо-металургійному комплексі, агросекторі, ПЕК, будівництві, машинобудуванні, інфраструктурі, на транспорті тощо. Одним же з основних джерел одержання фінансового ресурсу розглядається банківська система, яка, за розрахунками уряду, зможе завдяки програмі приростити кредитний портфель на 5–7% за цей рік.

Та чи не розчарує запропонований механізм банки, враховуючи складну систему затверджень проектів і дюжину зобов'язань, які можуть "навішати" на фінустанови? Крім того, чи реально передбачити дієві запобіжники проти непрозорого розподілу гарантій, через що борги в тому числі приватних структур можуть перевести на держбюджет?

Про задумане

На програму держгарантій в уряді покладають дуже великі надії. За словами першого віце-прем'єра Сергія Арбузова, проект дозволить перейти від системи бюджетних капітальних інвестицій, перелік одержувачів яких дуже обмежений через дефіцит держресурсу, а ефективність використання часто залишається під сумнівом, до системи відбору і фінансування економічно обґрунтованих проектів, які перестануть бути програмою "закопування грошей у пісок".

Новим напрямом надання гарантій стане забезпечення зобов'язань головних розпорядників бюджетних коштів (міністерств і відомств; обласних держадміністрацій, муніципалітетів) для здійснення капітальних видатків "понад бюджетні призначення".

Основний задекларований урядом підхід при відборі проектів для надання держгарантій - реалізація цих проектів не повинна створювати додаткового тиску на держбюджет. Це мають бути або повністю самоокупні проекти, або такі, завдяки яким у майбутніх періодах знизиться навантаження на бюджет. Причому тут може йтися, наприклад, про підвищення енергоефективності об'єктів соціальної інфраструктури.

"Наприклад, середній капітальний ремонт школи (ремонт даху, утеплення стін, встановлення нових вікон, лічильників тощо) коштуватиме від 16 до 25 млрд грн. Так, це багато, якщо говорити про разові видатки з бюджету. Але за рахунок економії в майбутньому (скорочення споживання тепла, електроенергії, води тощо) ми одержуємо протягом 7–15 років скорочення n-ної суми. Відповідно, такий проект має право на підтримку", - зазначає директор департаменту боргової і міжнародної фінансової політики Мінфіну Галина Пахачук.

Звідки братимуть гроші на погашення кредитів? У випадку підприємств це доходи, отримані завдяки створенню або модернізації виробництва. А у випадку тих же шкіл повернення позик має відбуватися за рахунок ресурсу місцевого або державного бюджету.

У Кабміні обіцяють, що на підтримку зможуть претендувати лише детально розроблені проекти, в яких чітко буде визначено цілі й завдання, джерела залучення і повернення ресурсів, підготовлене ТЕО, що підтверджує самоокупність або зниження навантаження на бюджет у майбутніх періодах, і т.ін. Аналіз проектів здійснюватиметься в кілька етапів.

Перший - на рівні міжвідомчої групи, яка працюватиме в сфері управління Мінекономрозвитку. До її складу делегуватимуться представники інших відомств (не виключено, що на постійній основі). Наступне "решето/фільтр" - це фінансово-кредитна рада, до якої увійдуть, знову ж таки, співробітники різних структур, а очолить її перший віце-прем'єр С.Арбузов. Цей орган проводитиме остаточну експертизу та прийматиме рішення щодо винесення проекту на розгляд уряду.

Велика роль у системі, яку планує створити уряд, приділятиметься безпосередньо банкам. Як планується, фінустанови (не тільки державні, а й приватні), які зацікавляться співробітництвом із державою, муситимуть супроводжувати проекти від етапу розробки до реалізації, здійснюючи в т.ч. моніторинг за виконанням робіт (також разом з КРУ або податківцями). Для цього банкам доведеться створити окремі структурні підрозділи.

"Буде затверджений чіткий графік виконання робіт, фінансування. Усі закупівлі, які здійснюватимуться за рахунок наданих банками ресурсів, повинні проходити процедуру держзакупівель. Тут не може бути ніяких відхилень і послаблень… Уся суть ідеології такого підходу - чиновник має вийти за межі прийняття рішень або супроводу проекту", - зазначає Г.Пахачук.

Частину проектів, під які надаватимуться держгарантії, уже передбачено в законодавстві (для ДІУ, "Укравтодору", проектів МФО). Разом із тим кількість реципієнтів держгарантій має розширитися в тому числі за рахунок Банку розвитку (після внесення змін до закону про бюджет і Бюджетного кодексу).

За словами Г.Пахачук, ця фінансова структура не створюватиметься з нуля - її функції виконуватиме існуючий Український банк реконструкції та розвитку, який на 100% став державним. "Він працюватиме як банк першого рівня і тільки з економічно обґрунтованими проектами, які спрямовані на розвиток економіки, створення робочих місць", - наголошує представник Мінфіну.

Банківська призма

За словами банкірів, держгарантія - цікавий інструмент для учасників ринку, який може сприяти пожвавленню кредитування (за підсумками минулого року, кредитний портфель банків збільшився всього на 2,2%, у січні-2013 - на 0,4%).

Надані урядом гарантії можуть компенсувати відсутність забезпечення у багатьох потенційних позичальників. Крім того, держгарантія суттєво знижує кредитні ризики, які банки закладають у вартість позик. Відповідно, кредитні ставки можуть трохи знизитися. Тим більше що банкам не доведеться нести додаткові витрати на формування резервів, як зазвичай.

Втім, поки що відкритим залишається питання рівного доступу банків до системи держгарантій. Ні, звичайно, кредитувати відповідні проекти зможуть усі банки, але тільки якщо будуть готові запропонувати дуже низьку як на цей час ставку.

Як один із варіантів у Кабміні розглядалася модель, за якої вартість кредитування проектів під держгарантії буде обмежена обліковою ставкою НБУ плюс два-три відсоткові пункти. Цей варіант, мабуть, працездатний лише у разі надання НБУ рефінансування за ціною облікової ставки.

Очевидно, що основним оператором у такому разі були б держбанки. "Якщо буде ресурс, то ніхто від участі в таких програмах не відмовиться. У Європі банки працюють і на 0,1–0,2% маржі - і при цьому щасливі. Отже, 2% за наших умов - цілком достатньо. Якщо ж у пікові часи (навантаження на ліквідність) буде можливість залучати додаткове рефінансування для згладжування коливань із ліквідністю (з огляду на те, що проекти пропонуються довгострокові), це значний плюс", - зазначає голова правління Ощадбанку Сергій Подрєзов.

Утім, поки що немає чіткого розуміння, наскільки активно готовий НБУ надавати рефінансування (у т.ч. довгострокове) під дані проекти, і, власне, наскільки довгостроковим воно може бути. У Нацбанку стримано коментують ці питання, нагадуючи, що за "класикою" їхньою функцією є насамперед підтримка короткострокової ліквідності учасників ринку. "У нас для цього існує цілий набір механізмів. Це й кредити овернайт (у т.ч. бланкові), тендери, угоди РЕПО та ін.", - зазначає директор департаменту з управління валютним резервом і здійснення операцій на відкритому ринку НБУ Олександр Дубихвіст.

Така обережність НБУ може бути зумовлена кількома чинниками. По-перше, ризиками нових сплесків девальваційного тиску на гривню, які часто виникають за відчутного зростання ліквідності в системі (у т.ч. за рахунок рефінансування). Хоча задля справедливості слід зазначити, що спрацьовують вони не завжди, особливо з огляду на ситуацію з початку поточного року.

Другий чинники - "навколоінфляційний". Певний запас міцності в Україні в цьому контексті існує (за підсумками минулого року зафіксовано дефляцію 0,2%, за підсумками ж січня цей показник становив 0,2%). Старший аналітик Міжнародного центру перспективних досліджень Олександр Жолудь зазначає, що інфляційна динаміка, швидше за все, через рецесію економіки залишатиметься низькою в першому півріччі, навіть якщо зростатимуть тарифи ЖКГ і відбудеться певне ослаблення гривні. Однак тут потрібно буде домогтися розуміння (підтримки) МВФ, який традиційно виставляє своїм позичальникам монетарні "маяки". Вони зазвичай обмежують здатність центробанку підтримувати банківський сектор та економіку "зайвою" ліквідністю.

Якщо ж середньо- і довгострокового рефінансування не буде, то кредитування під держгарантії стане можливим тільки за ставками близько 16–17% річних. І тоді до цих проектів зможуть підключитися й приватні банки. Їхня участь імовірна, якщо відбудеться подальше здешевлення гривневого ресурсу, що спостерігається на ринку завдяки пожвавленню припливу в систему гривневих депозитів. "Якщо раніше 80% припливу становив долар, а гривня - 20%, то нині ситуація кардинально змінилася. За минулий місяць Ощадбанк залучив близько 750 млн грн, з яких 580 млн - це гривня. Люди розуміють, що дохідність у нацвалюті вища", - констатує С.Подрєзов.

Зниження гривневих ставок може підтримати й запровадження обмежень за готівковими розрахунками, ініційоване НБУ. "Частина готівки в гривневій грошовій масі України - близько 40%. Це дуже високий показник, адже в Росії він становить 25%, у розвинених країнах - до 10%, а у Швеції, наприклад, - лише 3%. Якщо готівкова маса, що становить нині близько 200 млрд грн, зменшиться на 10% (20 млрд грн), то ця ліквідність прийде в банки, і, відповідно, на коррахунках буде не 20 млрд грн, як нині, а 40 млрд грн, тоді й ставки будуть відповідні", - констатує О.Дубихвіст.

Водночас банкіри (як і НБУ) не підтримують "силових" спроб збільшення гривневої ліквідності в банківському секторі - з допомогою заборони валютних депозитів (відповідний законопроект нещодавно був зареєстрований у парламенті). Так, голова правління Укргазбанку, виконавчий директор НАБУ Сергій Мамедов схиляється до того, що більш оптимальна стратегія - це еволюційні зміни, яку зрештою вибрав Нацбанк. "Якщо будемо забороняти та казати людям, що цього робити не можна, то бажання (у населення купити валюту) буде ще більшим. Люди казатимуть - от, напевно, завтра курс рвоне, тож накупимо доларів. Усе має бути планомірно", - наголосив банкір.

Пан Мамедов вважає, що дуже важливою для банків буде можливість самим пропонувати проекти. "Якщо нам казатимуть - "ось гарантія - кредитуйте", то це може робити міністерство через інші інструменти. Банк має забезпечити повернення позичок", - зазначає він.

Та чи не відлякають більшість комбанків маса зобов'язань, які Кабмін пропонує "довісити" з точки зору супроводу проектів? Керівники держбанків вважають, що це не так обтяжливо, особливо якщо банк матиме фіксовану маржу на рівні 2% і ресурс "зі сторони" (від НБУ). "Якщо нам дали ресурси та сказали - ваш дохід 2%, то я двома руками "за". 2% на цій сумі - це хороший дохід", - зазначає голова правління Укргазбанку. "Нам зрозуміло, як ремонтувати школу або будувати доступне житло, як контролювати витрату коштів. За рахунок тих самих 2% ми готові", - підтримує глава Ощадбанку.

Однак чи будуть щодо програми так само оптимістично налаштовані й представники недержавного банківського сектора, ще питання. Поки що більшість із них придивляється й вивчає умови програми, втримуючись від будь-яких коментарів із цього приводу.

Про вічне

Хоча в Держпрограмі активізації економіки за статтею фінансування "інші джерела, у т.ч. кошти, залучені під державні гарантії" на 2013 р. передбачено понад 115 млрд грн (очевидно, сюди входять кошти держпідприємств і т.ін.), 50-мільярдна планка, встановлена в держбюджеті, не коригуватиметься у бік збільшення.

Цьому є кілька причин. По-перше, очевидно, що планується вибудувати досить складну систему держгарантій, на "розкачування" якої може знадобитися чимало часу. По-друге, питання можуть виникнути у МВФ, який раніше наполягав на наданні держгарантій не більш як на 15 млрд грн (уряд і МВФ уже дискутували з цього приводу). У неформальних розмовах представники уряду не виключають, що через ці чинники поточного року реально буде освоїти лише 10 млрд грн держгарантій.

Одним із ключових аспектів при наданні держгарантій має стати створення реальних антикорупційних запобіжників. І річ не тільки в потенційному фінансуванні переважно близьких до влади бізнесів. Залучення в процес представників банків навряд чи знімає всі відповідні ризики. Адже всім відомо, що "корупціонувати" можна не тільки чиновників, а й співробітників комбанків, які часто теж не гидують "відкотами" за проштовхування рішення про виділення кредиту.

Як цього уникнути? Можливо, не завадить подумати над механізмами "додаткової" відповідальності і конкретних чиновників, і банків, через недопрацювання яких (навмисне чи ні) на бюджет у перспективі може лягти зобов'язання з надання державою гарантій. Також уряду важливо забезпечити рівний підхід до представників усіх регіонів.

Надмірна "суб'єктивність" при аналізі інвестпроектів може призвести до того, що непропорційно велику частину фінансування в результаті одержать окремі регіони за забезпечення політичної лояльності. А це - прямий шлях до дискредитації проекту держгарантій. Як і самої влади.