Нинішня глобальна економічна криза є безпрецедентною, і відродження буде повільнішим, ніж багато хто сподівався. В Україні ця криза припала на складний з політичного погляду період, оскільки країну очікують президентські вибори. Однак не можна відкладати заходи з подолання кризи до того часу, коли для цього буде отримано чіткий політичний мандат унаслідок виборів. Необхідно досягти компромісу, достатнього для впровадження комплексного набору заходів, які дадуть змогу протистояти кризі та відновити зростання. Наступний пленарний тиждень Верховної Ради України, який розпочнеться 13 квітня, дає можливість зробити крок у цьому напрямі. Цю можливість не можна змарнувати.
У жовтні 2008 року Україна була однією з перших країн, які своєчасно звернулися і швидко одержали велику фінансову допомогу від Міжнародного валютного фонду (МВФ), Світового банку та Європейського банку реконструкції та розвитку, а також технічну допомогу від низки двосторонніх донорів, масштаби якої зростали. Відтоді було зроблено певні корисні кроки, однак іще потрібно виконати чималу роботу із впровадження узгодженого пакета заходів, спрямованих на подолання кризи. Насамперед важливо визначитись із правильними очікуваннями: схоже, що Україна постраждає від глибокої рецесії. З огляду на зовнішні дисбаланси та відсутність доступу до ринків капіталу затягування часу не є ефективною стратегією.
Антикризовий план заходів для України повинен містити такі чотири ключові елементи:
а) адекватне та послідовне впровадження макроекономічної політики відповідно до програми, яку підтримує МВФ; б) переорієнтація бюджетних видатків у бік збільшення обсягу інвестицій у державну інфраструктуру, які сприяють зростанню і дадуть змогу підтримати реальний сектор і зайнятість, у поєднанні із зусиллями, спрямованими на мобілізацію ресурсів для захисту бідних і уразливих верств населення; в) чітка стратегія захисту вкладників банків і реабілітації банківського сектору та г) реформи, які сприятимуть полегшенню входження на ринок та залученню приватних інвестицій. Усі ці елементи дуже пов’язані між собою і підсилюють один одного. Для ефективного їх впровадження необхідна тісна співпраця уряду, президента та Національного банку України (НБУ), а також підтримка у Верховній Раді.
Перші рішучі кроки у зазначених сферах допоможуть стабілізувати очікування ринку, забезпечать отримання подальшої допомоги від міжнародних фінансових установ і мобілізують додаткову підтримку від двосторонніх кредиторів. Із поверненням місії МВФ до Києва є хороші можливості для досягнення прогресу в першому питанні. Далі ми стисло опишемо основні завдання для трьох інших аспектів, виконання яких доповнюватиме і підтримуватиме виважену макроекономічну політику та які перебувають у центрі уваги діалогу Світового банку з представниками влади в Україні.
Що стосується фіскальної сфери, то Україна, так само, як і багато інших країн з перехідною економікою, потерпає від браку фінансування на покриття значного фіскального розриву. Якщо спиратися на припущення Світового банку щодо економічного зростання, інфляції та підсумкових податкових надходжень, то, на нашу думку, реальний фіскальний дефіцит у бюджеті 2009 року істотно перевищуватиме 3% ВВП, закладені у законі про бюджет, навіть без урахування витрат на рекапіталізацію банків. Заходи, ухвалені Верховною Радою України 31 березня, дадуть змогу покрити цей дефіцит приблизно на 0,6% ВВП. Верховна Рада розгляне додаткові заходи; зокрема ті, що спрямовані на розв’язання проблеми дедалі більшого дефіциту Пенсійного фонду, які можуть забезпечити покриття ще 0,3% ВВП. Ці кроки покажуть готовність України долати власні фіскальні проблеми та зможуть розблокувати зовнішнє фінансування.
Однак можуть бути необхідними додаткові заходи у фіскальній сфері, і, на нашу думку, бюджет України має великі можливості щодо зменшення нецільових витрат і марнотратних субсидій та податкових пільг, якими користуються неефективні виробники і заможні споживачі. Однак на цьому етапі головне — щось робити. Верховна Рада повинна підтримати пропоновані додаткові заходи.
Якщо говорити про банківський сектор, то діагностика найбільших банків виявила існування значного дефіциту капіталу. Позитивною ознакою є те, що багато приватних акціонерів, у тому числі західних установ, уже розпочали рекапіталізацію своїх банків. У випадку системних банків, акціонери яких не хочуть або не можуть здійснити рекапіталізацію, у ситуацію повинна втрутитися держава. Зараз розробляються заходи, з допомогою яких держава зможе отримати контроль над цими банками, забезпечить захист депозитів і розумне витрачання грошей платників податків. Впровадження цих заходів потребуватиме постійної співпраці між НБУ та урядом України, і його успішність залежатиме від вивіреного плану та взаємодії з громадськістю.
Водночас необхідно терміново вжити заходів щодо неплатоспроможних банків, які не матимуть права на рекапіталізацію, аби запобігти втраті довіри та негативному впливу на решту системи. Для виконання цього завдання НБУ потребує ширшого арсеналу інструментів для розв’язання проблем банків, які дозволили б переводити вкладників і безпроблемні активи у життєздатні банки з одночасним вилученням проблемних активів з метою подальшої ліквідації, а для наявних акціонерів має здійснюватися зменшення їхньої частки відповідно до поточної вартості капіталу. Щоб мати можливість застосувати ці інструменти, потрібно внести зміни до законодавства, і їх має негайно розглянути Верховна Рада.
Врешті-решт, поновлення структурних реформ в Україні має вкрай важливе значення для того, щоб вийти з цієї кризи міцною і конкурентоспроможною країною. Україна не може далі розраховувати на дешеві гроші для фінансування модернізації свого застарілого промислового сектору. Чимало проектів, які були життєздатними до кризи, можуть уже не бути такими після неї. Отже, країна буде змушена пройти через період прискорених структурних реформ. З цією метою їй необхідно буде знизити бар’єри для входження на ринок і завершення бізнесової діяльності, що дасть змогу перерозподілити наявні ресурси. Україні слід буде створити належні стимули для приватних підприємств до впровадження інновацій і модернізації з допомогою запровадження передбачуваної податкової і регуляторної систем, застосування належної політики ціноутворення для послуг з поставок енергоносіїв та інших суспільних послуг. Крім того, слід опиратися спокусі сповільнити структурні зміни субсидіями і податковими пільгами. І — що важливо — Україні необхідно модернізувати свої державні послуги, забезпечивши їх вищу ефективність та якість.
Програма структурних реформ містить чималий перелік заходів. Однак що стосується короткострокової перспективи, то ухвалення кількох найважливіших законів може мати дуже значні наслідки для формування умов для швидкого відновлення. Зміни до законодавства, які зараз подані до Верховної Ради, передбачають зменшення кількості дозволів, послаблення вимог щодо мінімального капіталу для приватних підприємців. Уряд також підготував новий закон про державні закупівлі, прийняття якого свідчитиме про підтримку Україною міжнародних стандартів конкурентної боротьби і водночас заощадить державі велику кількість грошей. Це законодавство потрібно ухвалити.
Міжнародна криза виявила ризики, закладені в моделі зростання України протягом років процвітання, так само, як і в багатьох інших країнах регіону. Україна заслуговує на міжнародну допомогу в подоланні цих дуже значних потрясінь, що зруйнували попередню модель зростання. Однак, щоб отримати користь від такої допомоги і вийти з кризи з економікою, спроможною повернутися до збалансованого зростання, Україна мусить визнати і розв’язувати свої власні проблеми та виправляти недоліки. Часу на очікування вже немає.