Чи вистачить українській владі мужності у боротьбі з інфляцією?

Головною проблемою української економіки, як і політики, все ще залишається відсутність довіри до заяв, узятих зобов’язань, проголошених намірів і планів. Причиною цього є їх неконкретність і, найчастіше, нереалістичність та суперечливість. Хоча без чесного визначення реальних проблем не можна досягти визначених цілей.

Таким пріоритетом для України у 2008-му і щонайменше у найближчі два роки є відновлення цінової стабільності. Фактично діяльність усіх органів влади — президента України, уряду, Національного банку — перевіряється через їхні заяви, плани і, найголовніше, дії щодо зменшення інфляції.

Проте навіть порушення питання про інфляцію викликає суперечливу реакцію вищих посадовців країни. Воно сприймається як результат політичних інтриг — чи то політичних опонентів, чи то міжнародних фінансових організацій. Лунають звинувачення, що навіть оголошення тих чи інших прогнозів інфляції породжує посилення інфляційних очікувань. Певні політики закликають не вірити жодним прогнозам, які лунають із вуст представників влади, і водночас дають оцінки щодо прогнозу, наприклад, валютного курсу національної валюти до долара США на кінець 2008 року, чого ніколи не роблять політичні діячі практично в жодній країні, а тим більше керівники урядів, президентських адміністрацій і центральних банків.

Показник інфляції є ключовим для планування діяльності як уряду, так і бізнесу кожної конкретної людини. Реалістичність цього показника (не тільки на один рік, а й у середньо- та довгостроковій перспективі), довіра до нього з боку бізнесу та суспільства є запорукою економічного зростання. А недовіра до нереалістичних прогнозів породжує найпесимістичніші очікування, підриває довіру до влади в цілому.

На жаль, за показником інфляції Україна посідає одне з найгірших місць у світ. Це послаблює її позиції у суверенних рейтингах, негативно впливає на значення індексів глобальної конкурентоспроможності тощо. Нереалістичність урядових прогнозів сприймається і як неспроможність та неготовність влади боротися і стримувати інфляцію, а отже, призводить до гіршого позиціонування України у міжнародних оцінках. Останнім прикладом цього є зменшення рейтингу України агентством Standard&Poors.

Інфляційний тиск усе ще має загрозливий характер

Травневе підвищення індексу споживчих цін на 1,3% не повинно заспокоювати. Справа не тільки в тому, що хоча це значно нижче, ніж у попередні місяці поточного року, але є найвищим значенням починаючи з 2000 року і на 0,8 відсоткового пункту (в.п.) перевищує середнє значення травневого рівня індексу споживчих цін за останні п’ять років.

Зараз у всіх на слуху, що зростання інфляції з початку року сягнуло 14,6%, а загальний рівень за останні 12 місяців становить 31,1%, а індексу цін виробників — 39,4%. Водночас поза увагою поки що залишається найбільш загрозлива тенденція посилення фундаментальних чинників інфляції.

Висхідний тренд базової інфляції (інфляції попиту) спостерігається вже протягом року, і вона досягла рівня 20,1% (зміна за останні 12 місяців становить 14,4 в.п.). Вузька базова інфляція (тобто зміна цін на непродовольчі товари за винятком палива), що значною мірою відображає імпортовану інфляцію, теж має висхідний тренд: із травня 2007 року по травень ц.р. її показник зріс на 4,1% і досяг 6,6%.

Зростання базової інфляції за травень (на 1,8%) вперше було вищим від загального зростання індексу споживчих цін. А її внесок у зростання інфляції постійно збільшується (майже 77% у зростанні індексу споживчих цін у травні, 38,4% — з початку року, майже 35% — у зростанні інфляції за останні 12 місяців).

Хоча зростання небазової інфляції (інфляції пропозиції) практично зупинилося, вона все ще залишається на надзвичайно високому рівні (46,4%). Це значною мірою зумовлено припиненням зростання цін на сирі продукти та паливо, а також утримуванням органами влади цін і тарифів, що регулюються адміністративно. З одного боку, такі дії влади знижують поточний інфляційний тиск, але з іншого — загрожують у подальшому значними структурними деформаціями, призведуть до необхідності через певний час значно підвищувати ціни та тарифи, що регулюються адміністративно.

Продовжують зростати ціни практично в усіх галузях промисловості: за травень — на 3,7%, з початку року — на 24,2%. Локомотивом зростання індексу цін виробників виступили металургія та нафтопереробка, що пов’язано з високим попитом на їхню продукцію на світових ринках, а також виробництво і розподіл електроенергії, газу та води (через зростання цін на імпортований газ для підприємств з 130 до 179,5 дол. США за тисячу кубометрів).

Існуючі структурні перекоси в динаміці цін різних галузей уже нині почали реалізовуватись у підвищенні цін переробної промисловості та електроенергетики, що створює додатковий інфляційний тиск. Слід мати на увазі, що при цьому в Україні з лагом у шість-дев’ять місяців інфляція цін виробників реалізується у зростання споживчих цін. Тобто, вплив високої інфляції цін виробників на зростання індексу споживчих цін спостерігатиметься як мінімум до кінця 2008 року.

Одночасно продовжують діяти (і посилюються) інфляційні очікування як через політичну невизначеність, так і внаслідок популістських закликів щодо прискорення підвищення номінальних соціальних стандартів (перенесення терміну підвищення заробітної плати, збільшення номінальної заробітної плати у наступні три роки на 25%, доведення у найближчі роки заробітної плати в Україні до європейських стандартів без абсолютного узгодження з динамікою продуктивності праці тощо).

За попередніми результатами опитувань 1200 підприємств, які щоквартально проводяться НБУ, частка тих, хто очікує в наступні 12 місяців (травень 2009 року до травня 2008-го) інфляцію на рівні, більшому за 20%, нині становить понад третину (34%), а в першому кварталі таких респондентів було близько 22%.

Головною загрозою є розкручування спіралі «ціни — зарплата і соціальні трансферти — ціни».

Фундаментальні причини високої інфляції в Україні та втрати від неї

Втрати, яких зазнають суспільство, бізнес і кожен громадянин від високої інфляції, вже неодноразово обговорювалися. Відповідні аналітичні оцінки НБУ та аналіз фундаментальних причин інфляції і головних наслідків (як позитивних, так і негативних) від ревальвації гривні розміщено на сайті НБУ, і кожен може з ними ознайомитися.

Однак усе-таки хочу наголосити, що висока інфляція є прихованою дер­жавною конфiскацiєю грошей у населення через інфляційний податок і, відповідно, пригнічує темпи зростання реальних доходів населення. Причому що вища інфляція, то більшим є перерозподіл доходів від осіб, котрі мають фіксований дохід, до осіб, чиї доходи індексуються відповідно до інфляції.

Зростання споживчих цін має асиметричний характер для верств населення із різним рівнем доходу. За рахунок структури споживання найболючіше висока інфляція позначається на малозабезпечених верствах населення, оскільки ціни на продукти харчування зростають значно швидше, ніж споживчі ціни в цілому по економіці. Крім того, в умовах високої інфляції зменшується бажання населення заощаджувати гроші і, як наслідок, зростають ажіотажний попит і доларизація.

Найістотніший негативний вплив інфляції відчувають найменш забезпечені верстви населення, які витрачають на продукти харчування понад 70% своїх доходів. Для них інфляція в річному вимірі на кінець квітня вже сягає близько 38,2%. Навіть закладене у державному бюджеті підвищення мінімальних пенсій на весь 2008 рік (19,9%) за поточної інфляції є вже практично невідчутним.

Водночас купівельна спроможність доходів населення зменшилася за чотири місяці 2008 року на 17,6 млрд. грн. А втрати купівельної спроможності усіх депозитів за цей же період становили 35,7 млрд. грн., за січень—травень 2008-го —
39,0 млрд. грн.

Хоча високий рівень інфляції в Україні зумовлений і об’єктивними зовнішніми факторами, насамперед загальносвітовими тенденціями до стрімкого підвищення цін на продукти харчування та енергоносії, треба визнати, щоб не повторювати помилок у майбутньому, що основними чинниками зростання інфляції є внутрішні.

Основними серед них є:

1) Істотне поглиблення в останні роки розриву між темпами зростання доходів населення та темпами підвищення продуктивності праці в економіці.

За три останні роки зростання ВВП становило 18,6%, а кінцевих споживчих витрат домогосподарств — 63,7%. Як результат, інфляція протягом цих років фактично не опускалася нижче 10%, досягши на кінець 2007 року майже 17%.

2) Експансійна фіскальна політика всіх останніх урядів.

Так, лише за перший квартал 2008 року поточні трансферти населенню зросли на 87,2% порівняно з відповідним періодом минулого року. І хоча фактичне підвищення соціальних стандартів за перший квартал не було таким уже й значним (12—14%), а обсяг виплат населенню за втраченими заощадженнями становив
4,35 млрд. грн., в умовах достатньо високих інфляційних очікувань проголошені наміри про істотне підвищення соціальних виплат у поточному році (навіть заплановане на кінець року) та в наступні три роки дали додатковий поштовх до розкручування інфляційної спіралі.

3) Неврегульованість на окремих товарних ринках.

За рік із травня 2007-го по травень 2008-го ціни на всі продукти харчування зросли на 48,5%. Ціни по окремих харчових товарах зумовлені не економічними факторами, а є результатом чи то домовленостей окремих великих трейдерів, чи то нестачею пропозиції продуктів харчування українських товаровиробників.

Українська економіка все ще залишається вразливою

За оцінками міжнародного рейтингового агентства Fitch Ratings, Україна посідає друге місце у групі країн, що найбільш вразливі до інфляційних шоків (серед країн, що розвиваються).

Для довідки: індекс відносної вразливості ринків, що розвиваються, до інфляційних шоків базується на динаміці інфляції, ступені перегріву внутрішньої економіки, умовах грошово-кредитної політики та значущості внутрішнього ринку боргових зобов’язань для суверенного емітента.

Протягом усього 2008 року дохідність облігацій українських емітентів є значно вищою за середній рівень для нових ринкових економік. Це значною мірою пов’язано, крім високої інфляції, з наявними трендами щодо погіршення впродовж останніх років сальдо поточного рахунку, високим приватним боргом, недостатньою чіткістю зобов’язань щодо можливого дефіциту бюджету (з урахуванням узятих зобов’язань щодо погашення у 2008—2009 роках усіх зобов’язань Ощадбанку колишнього СРСР), високою залежністю економічної активності в Україні від світових цін на сталь.

Недопущення в минулі роки номінального зміцнення валютного курсу гривні призводило до того, що реальне зміцнення валюти, зумовлене фундаментальними причинами, відбувалося через більш високу інфляцію.

Водночас факт прив’язки до долара США не забезпечував збереження цінової конкурентоспроможності, призводив до реального зміцнення валюти і посилював інфляційний тиск. Значне перевищення упродовж останніх п’яти років рівня інфляції в Україні над рівнем інфляції у країнах — торговельних партнерах перекреслювало всі вигоди від здешевлення гривні відносно євро та російського рубля.

І хоча, за оцінками фахівців НБУ, гривня все ще залишається недооціненою і має певний тренд до ревальвації, існує загроза, що у разі нестримування внутрішнього попиту та інфляції у середньостроковій перспективі можливе подальше зниження конкурентоспроможності української економіки і, як результат, завищення вартості національної грошової одиниці.

Економічна активність в Україні зберігається на рівні, що хоч і незначно, але вищий від потенційного

Позитивною є динаміка ВВП (6,2% — зростання за січень—квітень) і промислового виробництва, яке прискорилося з 7,8% у першому кварталі до 8,3% — у квітні—травні. Загальне зростання промисловості за січень—травень становить 8%.

З урахуванням очікувань непоганого врожаю та високих цін на продукцію українського експорту (металургія) прогноз щодо економічного зростання як фахівців НБУ, так і українських та міжнародних експертів (МВФ, Світовий банк) перебуває в межах 5,5—7%.

Нині для України висока інфляція є значно більш небезпечною, ніж незначне уповільнення економічного зростання. Лише низький і стабільний рівень інфляції підтримує макроекономічну стабільність та дає змогу країні, бізнесу здійснювати позики на внутрішньому ринку замість кредитів в іноземній валюті на міжнародних ринках капіталу. Водночас неспроможність стримувати інфляційний тиск є ризиком для макроекономічної стабільності та середньострокових перспектив зростання.

Монетарна політика: чіткість поставлених цілей та їх реалізація

Треба відверто визнати, що чіткості цілей монетарної політики та зобов’язань щодо її досягнення немає ні на законодавчому рівні, ні в основному документі, який щороку приймається Радою Національного банку України, а саме — в «Основних засадах грошово-кредитної політики».

Згідно з Конституцією України та законом про НБУ, головною функцією Нацбанку є забезпечення стабільності грошової одиниці. Однак це положення можна трактувати неоднозначно, бо в ньому чітко не визначено, що саме є пріоритетом — цілі внутрішньої (цінової) чи зовнішньої (курсової) стабільності.

Фактично відсутні цільові значення на середньостроковий період, що не дає можливості повною мірою здійснювати адекватну монетарну політику, оскільки ефективний часовий горизонт її впливу становить рік-півтора.

«Основні засади грошово-кредитної політики» приймаються щороку, починаючи з 2001-го. Однак певні положення цього документа містять внутрішні суперечності, наприклад:

— одночасне встановлення прогнозних значень показників (ІСЦ, обмінний курс) та проміжних цілей (грошових агрегатів — монетарної бази і грошової маси), які часто суперечать одне одному, через що виникають складнощі у їх досягненні;

— документ має декларативний характер, у ньому відсутні чіткі заходи політики НБУ зі стримування інфляції та не описуються механізми координації з фіскальною політикою;

— траєкторія цілей, які затверджувалися щорічно в 2001—2007 роках, не має єдиного напрямку в середньостроковому періоді;

— перегляд цілей протягом року, що має більш адаптивний характер.

Саме через це реалізація затверджених цілей монетарної політики з 2001 року характеризувалася такими рисами:

— постійне невиконання цілей: зростання інфляції та грошових агрегатів майже завжди перевищувало ціль, динаміка обмінного курсу перебувала нижче цілі;

— монетарна політика фактично спрямовувалася на підтримання стабільності обмінного курсу гривні до долара США (крім 2005 року, коли була проведена одномоментна корекція курсу), що значно ускладнює посилення ролі процентної політики в регулюванні грошово-кредитного ринку та розвитку фондового і валютного ринків, не стимулює розвитку ризик-менеджменту в комерційних банках, що суперечить заявленому переходу до режиму інфляційного таргетування;

— рішення, які приймаються монетарною владою, зокрема, стосовно зміни облікової ставки, досі не супроводжувалися детальними коментарями з економічним обгрунтуванням, що не дає змоги суб’єктам ринку зрозуміти причини зміни та очікувати їх у майбутньому.

«Основні засади грошово-кредитної політики» в усі роки містили спірні положення та невизначеності. Зокрема, в документі на 2008 рік встановлена ціль «сприяння утриманню інфляції на рівні 9,6% та прогнозованої динаміки обмінного курсу» спирається на інфляційну ціль, визначену урядом. Однак немає обгрунтування, яким чином прогнозоване значення інфляції буде досягнуте за умов постійного зростання цін на газ та відсутності чіткої інформації від уряду щодо динаміки цін, що регулюються адміністративно, обсягів і структури бюджетних витрат, зокрема динаміки соціальних стандартів.

Ще не маючи повної інформації щодо проекту бюджету на 2008 рік, голова НБУ Володимир Стельмах заявив, що він провокує посилення інфляції в країні на рівні не менше 15%. Дійсність, у тому числі обсяги і структура бюджетних витрат в перші місяці поточного року і їх вплив на інфляцію, перевершили найпесимістичніші очікування.

Широкого вжитку набуло словосполучення, якого насправді немає в «Основних засадах грошово-кредитної політики», — «валютний коридор». Яке сприймалося суспільством (бізнесом) як безумовне зобов’язання НБУ щодо утримання обмінного курсу гривні до долара США у визначених межах: 4,95—5,25 грн./дол.

На жаль, як члени Ради, так і правління НБУ, зокрема й автор цих рядків, не спростовували постійних заяв окремих посадових осіб про збереження протягом 2008 року фактично фіксованого валютного курсу гривні. Що вступало в суперечність із цілями зі стримування інфляції та жодним чином не враховувало динаміки курсу долара США до інших ключових валют. Нагадаю, що за останні два роки долар США відносно євро послабшав майже на 20%.

Усе це ускладнило здійснення монетарної політики в 2008 році, коли абсолютно чіткою стала дилема: або дії зі стримування інфляції, або збереження фактичного фіксованого курсу і посилення і без того надзвичайно загрозливих інфляційних процесів.

Свого часу фахівці НБУ із залученням іноземних експертів започаткували практику публічних дискусій з усіма зацікавленими сторонами про зміцнення ролі Національного банку у забезпеченні цінової стабільності, визначення чинників, які обмежують вплив НБУ на інфляційні процеси, а також шляхів зменшення негативного впливу цих чинників. Підготовлено Зелену книгу «Як зміцнити роль НБУ у забезпеченні цінової стабільності?», яка була розміщена на офіційному сайті НБУ. Вона містить основні положення щодо необхідності внесення змін до Закону «Про Національний банк України» стосовно: 1) чіткості визначення стратегічної цілі монетарної політики та меж відповідальності НБУ за її досягнення; 2) визначення критеріїв до кандидатів на посаду голови НБУ, а також виключення із зазначеного закону положень, які припускають можливість звільнення голови НБУ за політичними мотивами; 3) отримання можливості використання НБУ власних макроекономічних прогнозів при розробці «Основних засад грошово-кредитної політики»; 4) розробки Стратегії комунікації та розширення набору засобів інформування та комунікації з громадськістю.

З метою надати суспільству чітку середньострокову ціль щодо інфляції працівники НБУ на основі досвіду низки країн (Нової Зеландії, Канади) ще кілька років тому підготували і фактично узгодили проект відповідного Меморандуму НБУ з Кабінетом міністрів.

Проект меморандуму містить зобов’язання НБУ і Кабінету міністрів щодо:

— публічного проголошення цілей по ціновій стабільності та принципів здійснення політики по їх досягненню як у коротко-, так і в середньостроковому періоді;

— забезпечення регулярного роз’яснення всім суб’єктам ринку, яким чином виконується ціль по забезпеченню цінової стабільності та до яких заходів у середньостроковій перспективі можуть вдатися уряд та Національний банк України для сприяння виконанню цієї цілі;

— регулярного інформування громадськості про зміну підходів щодо механізмів і використання відповідних інструментів впливу на цінову динаміку.

Національний банк неодноразово звертався до всіх попередніх і нинішнього урядів з проханням надати обгрунтування реалістичності прогнозованої інфляції на середньостроковий період. Однак каменем спотикання залишається недостатня реалістичність і обгрунтованість прогнозованого урядом рівня інфляції, відсутність чіткої політики щодо майбутньої динаміки цін, які регулюються адміністративно (передусім на газ та електроенергію), у тому числі цін і тарифів для населення.

Тут ми повинні були взяти приклад Росії, де траєкторія динаміки цін на енергоносії (газ, електроенергію) як для об’єктів господарювання, так і для домогосподарств чітко встановлена на період до 2011 року.

Практично жоден з останніх урядів (крім уряду Єханурова) не наважувався на прийняття непопулярних рішень, що ускладнювало — і надзвичайно ускладнюватиме в майбутньому — визначення цілей по інфляції. Додають складнощів і регулярні політичні потрясіння, що призводять або можуть призвести до чергових виборів. Як наслідок, маємо чергові обіцянки номінального підвищення заробітної плати, пенсій тощо.

Тому потрібен певний перехідний період, поки, як зазначала на одній із своїх прес-конференцій прем’єр-міністр Ю.Тимошенко, НБУ, як і центральні банки інших країн, зможе відповідати за збереження цінової стабільності в країні. Водночас світовий досвід засвідчує, що запорукою цінової стабільності, крім дій монетарної влади, є виважена макроекономічна, насамперед фіскальна політика уряду.

Пріоритет монетарної політики у 2008 році — стримування інфляції

З початку 2007-го, на відміну від попередніх років, в Україні почав спостерігатися взаємозв’язок між динамікою монетарних агрегатів (грошової маси) та інфляцією.

За складних політичних умов минулого року НБУ був змушений підтримувати стабільність гривні до долара США. І фактично був змушений викупити весь надлишок валюти при перевищенні пропозиції над попитом, емітувавши відповідно гривню. Зрозуміло, що з певним лагом ця грошова маса впливає на інфляційні процеси. Водночас фактично відбулося насичення економіки грошима, що достатньо забезпечують економічне зростання і нинішнього року.

Посилення дії фундаментальних чинників вимагало від Національного банку вже в кінці 2007-го запровадження більш жорсткої монетарної політики.

Необхідно визнати, що урядова адміністративна машина була надзвичайно малоефективною як у розробці дієвих антиінфляційних заходів, так і у втіленні їх у життя. Лише під тиском НБУ до цих заходів було включено пункти, які, зокрема, стосуються фіскальних зобов’язань уряду та узгодження подальшого зростання соціальних стандартів із підвищенням продуктивності праці. Проте заходи, спрямовані на розвиток прозорої конкуренції, підвищення якості продукції та насичення нею внутрішнього ринку, що належать до сфери відповідальності Антимонопольного комітету та галузевих міністерств, прописані нечітко та неконкретно. А вже здійснені на товарних ринках кроки із співробітництва з бізнес-структурами є доволі незграбними та сприймаються радше як адміністративне втручання.

Антиінфляційна політика Національного банку спрямована на виконання двоєдиного завдання — загальмувати зростання цін, не зашкодивши при цьому економічному зростанню та не погіршивши фінансової стабільності банківського сектора. З цією метою НБУ використовував і буде використовувати основний спектр наявних інструментів, а саме: підвищення розміру ставок за активними операціями Національного банку та облікової ставки, посилення вимог до рівня капіталізації банків України, проведення мобілізаційних операцій.

Чому Нацбанк змушений відходити від фіксації валютного курсу?

Стабільність офіційного обмінного курсу гривні до долара США відіграла свою позитивну роль на етапі зниження рівня інфляції від високих до помірних темпів та посткризової стабілізації економіки. Однак за фіксованого курсу істотно звужуються можливості монетарної політики щодо впливу на інфляційні процеси та протидії зовнішнім шокам (наприклад, зростання цін на енергоносії), що особливо актуально для малої відкритої економіки.

Недостатня довіра до національної валюти спричиняє значну доларизацію та зростання валютних ризиків для всіх суб’єктів господарювання. Водночас фіксований курс за відносно вільного руху капіталу стимулює надмірну кредитну активність за рахунок іноземних запозичень, а отже, зумовлює накопичення валютних дисбалансів, що є передумовою фінансових криз (наприклад, Мексика 1995 року, Таїланд 1997 року).

Утримуючи стабільним офіційний курс гривні до долара США, НБУ не застосовував жорсткої фіксації обмінних курсів, які формуються на валютному ринку України та відображають коливання валютного попиту та пропозиції.

В умовах істотного припливу капіталу було прийнято рішення про поступове збільшення гнучкості обмінного курсу та зміну офіційного валютного курсу, який буде максимально наближений до існуючого на ринку. Як результат, Нацбанк практично не виходив на валютний ринок і дозволив ринку самостійно визначити курс, близький до рівноважного рівня.

Чому НБУ пішов на різке зміцнення гривні, а не вдався до більш плавного переходу?

Світовий досвід засвідчує, що на перших етапах відходу від фіксованого курсу, особливо коли він утримувався протягом кількох років, намагання центрального банку утримувати курс в межах коридору призводить до того, що він стрімко наближається до ниж­ньої межі. Тим самим центральний банк, провокуючи атаки спекулятивного капіталу, в тому числі зовнішнього, змушений викуповувати надлишок валюти, тим самим збільшуючи емісію.

Всі, хто слідкує за валютним ринком, повинні пам’ятати появу в останні місяці прогнозів аналітичних центрів щодо можливості зміцнення гривні до кінця року на рівні 4,6 грн./дол. та пропозиції для інвесторів активно заходити на ринок України, а при досягненні такого рівня — відразу «закривати позицію». Тому дії НБУ були спрямовані на нівелювання таких загроз шляхом надання самому ринку можливості якомога швидше визначити курс, близький до рівноважного рівня.

На прес-конференції голови НБУ Володимира Стельмаха вже надавалася аргументація щодо як позитивних, так і негативних наслідків ревальвації гривні. Ці матеріали розміщено на сайті НБУ, і з ними можна ознайомитися.

Ключовим є зменшення інфляційного тиску щонайменше на 1,5—2 в. п. у короткостроковій та на 2—3 в. п. — у середньостроковій перспективі.

Водночас хотів би наголосити: існує чітке усвідомлення того, що як позитивні, так і негативні наслідки ревальвації мають зворотне значення у разі девальвації гривні. Тому найважливішим результатом останніх дій НБУ є відхід від фіксації валютного курсу і послідовний виважений перехід до більшої гнучкості гривні з метою збільшення спроможності української економіки ефективніше реагувати на можливі зовнішні шоки, протидіяти виникненню валютних криз, забезпечувати здійснення активної монетарної політики, що дає змогу згладжувати коливання економічного розвитку та зайнятості, сприяти економічному зростанню у середньо- і довгостроковій перспективі шляхом підтримання низької стабільної інфляції.

Нацбанк уважно слідкує за інфляцією, економічною активністю, ліквідністю банківської системи

Й оперативно реагуватиме як на позитивні, так і на можливі негативні зміни, як це роблять і всі інші центральні банки.

Хотів би застерегти читача від можливих неправильних оцінок щодо динаміки монетарних показників (грошова маса, кредити та депозити) за результатами травня. Спостерігається певний статистичний ефект щодо зменшення обсягів кредитів і депозитів в іноземній валюті. Це пов’язано з тим, що їх обсяги в гривневому еквіваленті на кінець березня оцінювалися по курсу 5,05 грн./дол., а на кінець травня — по курсу
4,85 грн./дол.

Як результат, ревальвація призвела до зменшення обсягів для кредитів і депозитів на 4,1% при одночасному зростанні в доларовому еквіваленті депозитів на 2,6% за травень, а кредитів — на 3,9%. З урахуванням частки депозитів і кредитів в іноземній валюті у загальній вартості депозитів і кредитів це спричинило зменшення оцінки депозитів у цілому та нижчий рівень зростання кредитів.

Що повинен зробити уряд, щоб інфляційний тиск та очікування справді зменшувалися?

Ми вважаємо, що дії уряду з подолання інфляції є недостатніми і суперечать підготовленому разом з НБУ плану антиінфляційних заходів. На жаль, план не дає вичерпної відповіді на питання подолання інфляції. Він є недостатньо жорстким у частині обмеження бюджетних видатків і не містить дієвих шляхів забезпечення зростаючого попиту на товари та послуги.

Ключовим для стримування інфляції є обмеження бюджетних витрат обсягами, визначеними прийнятим Верховною Радою законом про бюджет на 2008 рік (до 232 млрд. грн.). Усі надпланові надходження повинні бути спрямовані на зменшення дефіциту бюджету та утримання його на рівні, не більшому за 1% ВВП. У разі понадпланових надходжень від приватизації їх слід акумулювати на окремому рахунку і використати на інвестиційні цілі у 2009 бюджетному році.

Номінальне збільшення як ВВП, так і доходів бюджету нині відбувається передусім за рахунок більшого, ніж прогнозували, зростання інфляції. Ніхто не прогнозує рівень зростання ВВП на 2008 рік вищим, ніж цього очікує уряд (6,8%). Тобто вся різниця між зростанням номінального і реального ВВП — це і є інфляційна складова (за оцінками НБУ, дефлятор ВВП становить близько 30%, а за оцінками уряду — 27,4%).

Тому озвучені секретаріатом президента, керівництвом уряду намагання збільшити видаткову частину бюджету вже цього року матимуть наслідком не збільшення реальних доходів населення та реальне економічне зростання, а лише підвищення інфляційного тиску.

Водночас уже на поточній сесії Верховної Ради потрібно прийняти законопроекти, якими скасовується (якщо не негайно, то хоча б з 1 січня 2009 року) збір з операцій купівлі-продажу безготівкової іноземної валюти та здійснюється реструктуризація боргу уряду перед НБУ в дер­жавні цінні папери (близько 9 млрд. грн.).

Уряд мусить негайно, як і передбачено планом антиінфляційних заходів, оголосити, що загальне підвищення соціальних стандартів відповідатиме зростанню продуктивності праці. Зрозуміло, що, не виходячи за межі прийнятих зобов’язань по витратах бюджету (232 млрд. грн.), необхідно передбачити захист найменш захищених верств суспільства, які потерпають від інфляції.

Уряд повинен, нарешті, надати суспільству реалістичний прогноз інфляції на 2008-й та наступні три роки. Бо відсутність такого прогнозу або надання його у наперед нереалістичному розмірі (15,3% за наявної інфляції за січень—травень у 14,6%) лише зміцнює недовіру до влади загалом, сприяє зростанню інфляційних очікувань і закладанню найпесимістичнішої динаміки цін виробників, що згодом зреалізується у зростанні споживчих цін.

Прогноз на майбутнє

Стримувальна грошово-кредитна та валютно-курсова політика з мінімальними втратами для економічної діяльності може зменшити в цьому році інфляцію на 2—4%. При цьому вплив посилення обмінного курсу національної валюти на сальдо поточного рахунку платіжного балансу буде незначним. Негативні ефекти для експортерів значною мірою компенсуватимуться здешевленням імпортованих товарів проміжного споживання, зокрема енергоносіїв. Обсяги імпорту залишаться практично на незмінному рівні внаслідок скорочення споживчого попиту.

Фактично вся експертна спільнота України сходиться на думці, що зростання цін цього року буде не меншим за 20%. Хоча досягнення цього показника з урахуванням наявного інфляційного тиску та існуючих зовнішніх викликів (ціни на нафту, метали) є достатньо складним і напруженим, на сьогодні воно може бути визначене як доволі реальне. І цей показник може стати цільовим для влади.

На наш погляд, за виваженої макроекономічної політики, навіть з урахуванням можливого підвищення в 2009 році цін на газ та необхідності підвищення цін і тарифів, що регулюються адміністративно, протягом двох наступних років можливо зменшити інфляційний тиск до однозначного числа. Потрібна політична мужність, відповідальність перед народом України, щоб визнати гірку правду, поставити реалістичне завдання та сконцентрувати зусилля усіх гілок влади на стримуванні інфляції, відновленні цінової стабільності як головної запоруки стійкого економічного зростання.