Черговий глухий кут на шляху до процвітання

Очевидно, почувши вимоги експертного середовища, Міністерство економічного розвитку і торгівлі розродилося стратегією економічного розвитку під гучною назвою "Шлях до процвітання".

Автори спробували сформулювати базові принципи реформування вітчизняної економіки, що загинається. І саме базовість цих принципів пригнічує. У вступному слові розробники документа зазначають, що він не покликаний замінити або доповнити Угоду про асоціацію між Україною і ЄС, Стратегію-2020, урядову програму-2015, коаліційну угоду чи меморандум МВФ.

Справді, замінити Угоду про асоціації або меморандум - надто амбіційне й складне для виконання завдання, а от зі Стратегією-2020 і коаліційною угодою нове дітище Мінекономрозвитку цілком перегукується. Воно так само далеке від практичного застосування, не містить конкретики й наповнене вкрай загальними, зрозумілими навіть школяреві умовиводами. Навіщо для створення документа залучалися досить шановані, у тому числі міжнародні, експерти - незрозуміло. Чи то їхня участь в розробці документа була мінімальною, чи то Мінекономрозвитку взяло з їхніх рекомендацій виключно зручні йому і реальні для виконання пункти. У результаті програма стала констатацією всього того, про що в уряді говорять не один місяць, не запропонувавши нічого нового, а головне - так і не позначивши тих самих шляхів до процвітання.

Недостратегія

Дійсно, про необхідність структурного підходу до реформ експерти говорять уже не перший рік, звинувачуючи владу в недалекоглядності, хаотичності прийнятих рішень, відсутності реальних підстав для тих чи інших новацій, а головне - хоч трохи достовірних прогнозів, які підтверджували б необхідність пропонованих змін. DT.UA вже писало про те, що проведені зараз реформи багато в чому нагадують експеримент, при якому методом проб і помилок влада намагається досягти позитивних результатів, найчастіше втрачаючи час і ресурси, завдаючи ще більшої шкоди економіці й бізнесу. Питання створення дієвої стратегії економічного розвитку для України назріло вже давно. Наші обсяги промислового виробництва знижуються протягом останніх трьох років, інфляція перевищила 50-відсотковий поріг, ВВП тільки з початку цього року скоротився на 17,6%. Військова кампанія на Сході країни вимагає постійного відволікання коштів бюджету, наповнювати який вдається лише завдяки жахливій девальвації національної валюти. Але чи пропонують нам комплексне розв'язання цих проблем? На жаль, ні.

"По суті, документ визначає принципи, за якими розвиватиметься економіка: зниження регуляторного навантаження на підприємців, створення умов для розвитку бізнесу. Це, звичайно, не стратегія, тому що документ не містить ні планів, ні цілей, ні термінів їх досягнення. Це просто певна констатація ліберальних принципів розвитку економіки. Та й, за великим рахунком, ніякої іншої моделі, крім озвученої, Україна не має. Усі розмови про точки зростання й державні інвестиції, з урахуванням якості державного апарату, інституцій, майнових прав та іншого, безпідставні. Коли рівень нашого держапарату за якістю хоча б досягне рівня Румунії, тоді ми зможемо говорити про якусь "напівринкову" модель розвитку, якщо нам на той момент це ще буде цікаво", - упевнений економіст Павло Кухта.

Інвесторові дорогу?

Якщо вилучити розлогі міркування про підтримку економічних свобод, верховенство права і нетерпимість до корупції, що перекочовують у нас з документа в документ, абсолютно не впливаючи на реалії, в яких працює економіка, то рекомендації МЕРТ з реформування економіки непристойно вузькі. Загалом творці стратегії починають з цілком здорових припущень, що Україні необхідно почати перехід від сировинної економіки до виробництва товарів з високою доданою вартістю, розвивати малий і середній бізнес, підтримувати впровадження технологій. Для досягнення цих результатів, на думку авторів концепції, Україні необхідні іноземні інвестиції. І тільки. Так, мимохіть у документі згадується велика тіньова економіка, оцінювана в 50% ВВП (на думку деяких експертів, і всі 70%), але про реальні шляхи вивільнення цього потенційного ресурсу не сказано жодного слова, вся надія на іноземного інвестора. І надія досить амбіційна.

Не зовсім зрозуміло, що стоїть за підрахунками, але автори стратегії планують домогтися таких показників:

- підняти рейтинг України в Індексі сприйняття корупції принаймні на 50 пунктів (зі 142-го у 2014 р.);

- створити найпривабливіший податковий режим у Центральній і Східній Європі;

- створити найкраще регуляторне середовище серед країн Центральної і Східної Європи;

- подвоїти ВВП на душу населення через 15 років;

- забезпечити 8 млрд дол. прямих іноземних інвестицій щороку протягом наступних 5–10 років.

Основними реформами, необхідними для створення інвестиційно привабливої економіки, названо реформу судової системи, реформу державного управління, податкову реформу, приватизацію і дерегуляцію. Список правильний, але далеко не вичерпний, а головне - він не пропонує для поліпшення ситуації конкретних кроків з термінами реалізації та проміжними результатами. Усе - в загальних рисах.

Судова реформа, на думку авторів, уже почалася, і навіть було реалізовано конкретні кроки на шляху до справедливого судочинства. Власне, реальний крок поки що зробили лише один - ухвалили Закон "Про забезпечення права на справедливий суд".

"Безумовно, закон - це важливий крок, але результат реформи залежатиме, швидше, від того, наскільки те саме право на справедливий суд буде реалізовано на практиці. Дотепер жодна із судових реформ не привела до зростання довіри народу до судів, і треба буде дуже постаратися, щоб новий закон, за своєю природою не дуже радикальний, переломив цю сумну тенденцію, - пояснив DT.UA Дмитро Шемелін, юрист ЮФ "Ілляшев і Партнери". - Суди повинні боротися за максимальну передбачуваність рішень, так, щоб відхід від лінії, прокресленої, приміром, Верховним судом, уже був значною НП, потребував найпотужнішої аргументації, а за її відсутності викликав великі сумніви в компетентності судді. Практика регулярного прийняття вищими судами протилежних рішень з певного питання взагалі має виключатися в принципі. Перегляд рішень, які набули чинності, має бути випадком надзвичайно рідкісним, а після певного строку - взагалі неможливим. На жаль, концептуальних рішень подібного характеру новий закон не містить, а тому його вплив на інвестиційну привабливість України сумнівний".

Реформа державного управління, як відомо, загрузла. Держапарат опирається змінам щосили. Проект закону про держслужбу завис у парламентських комітетах, і багато експертів схильні думати, що на дуже тривалий час. І це незважаючи на те, що коаліційна угода передбачала його прийняття ще до кінця 2014 р. (!), а програма діяльності уряду - у першому кварталі 2015-го.

Податкові псевдореформи

Про те, наскільки ґрунтовно автори підійшли до реформи оподаткування, свідчить той факт, що прогресом вони вважають торішнє номінальне скорочення податків і зборів, яке по суті скороченням не було й анітрохи не знизило податкового навантаження. На сьогодні Україна має єдиний ресурс, який справді міг би зацікавити інвесторів, - відносно дешеву робочу силу при досить високій кваліфікації кадрів. Однак плутанина в оподаткуванні заробітних плат, яка тягнеться майже рік, як ніщо інше гальмує залучення інвестицій. І про це потрібно писати перш за все. Особливо у світлі того, що Пенсійний фонд розробив законопроект, прийняття якого може в рази збільшити відрахування єдиного соціального внеску. Фактично, цей крок може звести нанівець застосування понижувального коефіцієнта, який з такими зусиллями запроваджувався, і решту заходів із виведення з "тіні" заробітних плат українців.

"У законопроекті зазначено, що для розрахунків єдиного соціального внеску використовується індикативна заробітна плата. Виходячи з норм законодавства, якщо людина заробляє мінімальну заробітну плату, то для працівників ставка єдиного соціального внеску зростає із середніх 41% удвічі, до 82%, а для бухгалтерів - до 123% і до 205% - для керівників. Крім цього, із заробітної плати працівника, бухгалтера й керівника буде утримуватися 7,2, 10,8 і 18% відповідно, - пояснив DT.UA експерт Ілля Несходовський. - Цей законопроект доводить до абсурду оподаткування заробітних плат соціальним внеском. Збільшення соціальних гарантій при страхових випадках, а саме - при тимчасовій непрацездатності, нещасному випадку на виробництві, безробітті, а також при збільшенні пенсій закон не передбачає, що створює соціальну нерівність і порушує Конституцію, тому що передбачає застосування цього закону тільки для небюджетних організацій. У результаті цей законопроект призведе до зростання тіньової економіки й виплати зарплат у конверті".

Позиція Пенсійного фонду зрозуміла - він намагається покрити зростаючий дефіцит грошових ресурсів. Але нинішня фіскальна політика вже зараз знижує конкурентоспроможність компаній, які чесно сплачують податки (а більшість фірм з іноземним капіталом саме такі), і подальше погіршення цього питання лише відлякуватиме потенційних інвесторів. Про це, звісно, мають пам'ятати розробники економічної стратегії розвитку, усвідомлюючи, що саме ліберальні податки - основний спосіб залучення інвестицій. І лібералізуючи податки в країні з невпинно зростаючим бюджетним дефіцитом, треба пам'ятати про можливі компенсатори. Реально оцінювати й прораховувати можливі вигоди та втрати, а не просто констатувати необхідність економічних свобод і радіти запровадженню електронного адміністрування ПДВ, від якого вже кілька місяців виє український бізнес.

Переоцінена дерегуляція і недооцінена економіка

Значну частину документа присвячено питанням приватизації (про сумнівність цих починань у нинішніх умовах DT.UA також уже писало). Міністерство продовжує наполягати, що проведення приватизації - незаперечна необхідність. Причому експерти продовжують наводити приклади колосальних збитків, які має держава, утримуючи неприбуткові структури й наполягаючи на приватизації великих і прибуткових державних підприємств, відмітаючи навіть теоретичну можливість того, що держава може стати для них ефективним власником і заробляти не гірше від інвестора.

Звісно, левова частка документа присвячена питанням дерегуляції - конику Міністерства економрозвитку. Не посперечаєшся, скорочення дозвільних документів з 56 до 30, скасування обов'язкової сертифікації для 12 товарних груп і запровадження онлайн-сервісів для підприємців - це досягнення. Але про їхній скромний вплив на бізнес-середовище навіть говорити не хочеться.

Щокварталу Європейська бізнес-асоціація запитує керівників своїх членських компаній - а це ключові компанії всіх секторів ринку - про те, що вони думають про стан інвестиційного клімату, чи змінюється він, які тенденції переважають, які проблеми є ключовими для інвесторів.

У другому кварталі нинішнього року інвестори оцінили рівень привабливості України на 2,66 бала з п'яти. Нагадаємо, три бали - це нейтральний рівень, а все, що нижче, є від'ємним значенням. Україна не може вийти з негативної зони інвестклімату з 2010 р. Додатних оцінок - чотири й п'ять - інвестори не поставили жодного разу за всю історію вимірювання індексу з 2008 р.

І, попри впевнений перебіг дерегуляції, 81% опитаних бізнесменів незадоволені станом інвестиційного клімату України. Майже половина (49%) не бачить ніяких позитивних змін і продовжує скаржитися на повільне впровадження реформ, корупцію, податкову і фіскальну регуляцію та тиск із боку відповідних органів. У цьому контексті, звичайно, хочеться ще раз нагадати чиновникам, що дерегуляція - правильний, але далеко не єдиний необхідний захід. Сама по собі вона не вирішує тих основних проблем, на які зараз наражається бізнес.

Торжество писанини

"Україна дійсно надзвичайно вигідна для інвестора насамперед через розташування, тому що знаходиться біля кордонів Євросоюзу. Грубо кажучи, до Берліна із Західної України везти фуру два дні, і коштує це 500 євро, везти аналогічну вагу з Шанхая морем - 1,5 місяця і 5 тис. євро. Це наша величезна конкурентна перевага. Плюс через глибоку девальвацію у нас зараз усе дуже подешевшало, робоча сила вже дешевша навіть від китайської, - вважає Павло Кухта. - Але наші інвестиційні умови пригнічують, проблеми в судовій системі, проблеми у фіскальній сфері, зокрема, питання неповернення ПДВ при експорті. Без їх вирішення залучити інвестиції буде складно".

Справді, інвестиційний потенціал величезний, і залучення інвестицій - один з основних способів виведення країни з кризи. Але наші величезні інвестиційні можливості фактично нівелюються непередбачуваністю державних рішень. І ніякі декларації про підтримку економічних свобод передбачуваності їм не додають. Автори в передмові написали, що "Шлях до процвітання" - це крик про допомогу, заклик до оперативних дій, до співробітництва уряду, парламенту, політичних партій та адміністрації президента. Але в підсумку не запропонували своїм адресатам реальних стратегічних рішень, яких від них очікують.

За великим рахунком, молода й прогресивна команда Міністерства економічного розвитку і торгівлі, що на кожному кроці козиряє західною освітою і новаторськими підходами, видала документ, автором якого цілком могли б стати бюрократи старої школи з багаторічним стажем роботи та Академією держуправління за плечима. Він не відповідає не тільки на головні запитання бізнесу й інвесторів про те, як їм працювати і заробляти в цій країні, а й на цілком логічне запитання, а навіщо, власне, створювався сам документ?

"Ці принципи мають лягти в основу державної політики в економічній сфері. Це критерії, на відповідність яким треба перевіряти кожен законопроект, кожне рішення Кабміну", - говорив міністр економрозвитку і торгівлі Айварас Абромавічус, презентуючи документ. Але ці критерії (верховенство права, захист власності, вільна конкуренція) не нові, а їх чергове згадування в черговому урядовому документі - не гарантія того, що наступні рішення як уряду, так і парламенту не стануть їх порушувати. У результаті дійсно очікуваної та необхідної країні економічної стратегії ми не одержали, замість неї нам презентували чергову пустушку, яка нікого і ні до чого не зобов'язує, яскравий зразок марно витраченого часу і ресурсів.

Прикрість ситуації та неефективність здійснюваних псевдореформ досить наочно ілюструють опубліковані цього тижня підрахунки самого ж Мінекономрозвитку, які свідчать про те, що в легальному українському правому полі працювати дедалі складніше, тому навіть ті підприємці, які працювали раніше офіційно, змушені дедалі активніше ховатися в "тінь". За попередніми розрахунками міністерства, у першому кварталі 2015-го рівень тіньової економіки порівняно з відповідним періодом 2014-го збільшився ще на 5 п.п. - до 47% від обсягу офіційного ВВП.

Причому самі ж експерти відомства вважають, що причиною таких негативних тенденцій стало розчарування суб'єктів економічної діяльності в поліпшенні економічної та політичної ситуації найближчим часом. Кредит довіри до влади себе вичерпав, і бізнес повертає старі й винаходить нові схеми приховування реальних прибутків і ухиляння від сплати податків. Підприємці, які донедавна сподівалися, що реформи все ж таки розпочнуться, в це вже не вірять. І що більше популістських і беззмістовних документів видає уряд, то сильніша ця зневіра.