Асоціація з ЄС: зовнішньоторговельне перезавантаження України

Дискусії на тему кращого інтеграційного вибору для нашої країни за останні кілька тижнів змістилися у бік "розбору польотів", що ж буде з вітчизняною економікою після асоціювання з ЄС. Здавалося б, єврофіли можуть торжествувати. Однак проміжна перемога (якщо її вважати такою) більш ніж хитка. І не тільки через те, що немає "залізобетонних" гарантій підписання угоди у Вільнюсі.

Усе ще сильні, до того ж підігріті Кремлем, і сумніви євроскептиків: "А чи потрібен Україні Євросоюз зі своєю асоціацією та ЗВТ? І чи не станеться так, що Київ у результаті не витримає подвійного удару: посилення потоку європейського імпорту в міру зниження українських мит за обмеженого доступу наших товарів до Росії та інших країн МС?".

Навколо цих "ножиць" циркулює багато міфів, недомовок і відвертої брехні, які загалом-то виростають на ґрунті поширеної необізнаності бізнесу і громадян. Тому номінальна проміжна європеремога може зіграти злий жарт і обернутися поразкою, якщо чітко (без рожевих окулярів) не усвідомити, що насправді очікує конкретні галузі української економіки після асоціювання. І головне: що потрібно зробити як на рівні загальної економічної політики держави, так і, зокрема, у митній сфері - серцевині інфраструктури зовнішньої торгівлі - для мінімізації об'єктивно існуючих ризиків?

Гра в одні ворота?

Те, що європейських товарів в Україні після створення ЗВТ з ЄС стане більше, - це даність. Але як швидко це станеться - вже з 2014 р. чи у більш віддаленій (багаторічній) перспективі? При цьому наскільки інтенсивно і коли саме наші товари зможуть проникати на європейські ринки?

Як відомо, з точки зору зняття Україною митних бар'єрів за багатьма товарними позиціями (від побутової техніки до агропродукції) в Угоді про асоціацію передбачено перехідний період - від трьох до десяти років. Що, зрештою, і дає підстави, наприклад, автоімпортерам нарікати, що українські споживачі (і самі автоімпортери, звісно. - В.П.) не відчують переваг від євроасоціювання у вигляді швидкого і відчутного здешевлення європейських автомобілів через зниження мит.

За словами гендиректора Всеукраїнської асоціації автоімпортерів і дилерів Олега Назаренка, в перший рік після підписання угоди ввізне мито в Україні на європейські автомобілі знижуватися не буде. Потім щороку воно зменшуватиметься лише на 1% із нинішніх 10%. Але якщо імпорт із Євросоюзу перевищить 45 тис. автомобілів, Україна має право застосувати спецмита. Причому таке право діятиме протягом ще п'яти років по закінченні 10-річного перехідного періоду. "Тобто зменшення мита на 1% у 2015 р. на європейське авто середньою вартістю 15 тис. дол. означатиме, що воно може подешевшати тільки на 150 дол.", - констатує експерт.

Слід звернути увагу і на розмір мит, які буде встановлено для європейських товарів в Україну і для українських - в ЄС. Як зазначає голова парламентського комітету з питань митної та податкової політики Віталій Хомутинник, середня ставка мита на українські товари в ЄС зменшиться з 7,6 до 0,5% уже в перший рік дії угоди (ще до її ратифікації країнами - членами Євросоюзу). При цьому розмір мит на європейські товари в Україні знижуватиметься поступово і, що важливо, менш істотно - в середньому з 4,95 до 2,42%.

В Інституті економічних досліджень і політичних консультацій наводять більш детальні підрахунки. Зокрема, що ЗВТ передбачає зниження середніх ввізних мит у ЄС для української агропродукції з 23,8 до 0,3%, харчопрому - з 23,2 до 0,7%, хімпрому - з 4,2 до 0%, металургії - з 2,1 до 0%, легкої промисловості - з 11,2 і 5,9 до 0%. Звідси і можна робити висновки, хто отримає переваги від асоціації з ЄС. Якщо, звісно, зуміє ними скористатися.

Однак ілюзорна поступливість ЄС аж ніяк не повинна породжувати наївну самовпевненість, мовляв, ми такі важливі (геополітично і т.ін.), що нам ідуть на поступки. Аж ніяк. Європейці в цьому питанні прагматики. Вони, по-перше, усвідомлюють вищу конкурентоспроможність своєї продукції, за яку споживач і європейський, і український може бути готовий і трохи переплатити. По-друге, не виключена наявність розрахунку, що українські товари все одно не зможуть занадто швидко вийти на "їхні" ринки - через нюанси з відповідністю нашої продукції тамтешнім технічним, екологічним та іншим стандартам.

"Україні необхідно виконати величезний обсяг домашнього завдання. Це адаптація тисяч і тисяч стандартів, технічних регламентів. І це робота не лише на папері. Вона потребує величезних ресурсів", - констатує президент УСПП Анатолій Кінах.

Це справді серйозний виклик для українських товаровиробників. Адже ціна питання в десятирічній перспективі сягає, за різними оцінками, від 200 до 500 млрд дол. Щоправда, президент асоціації "Укршкірвзуттяпром" Олександр Бородиня вказує, що в Україні багато спекуляцій з приводу відповідності українських товарів європейським стандартам.

"Я відкрию секрет - не існує документа в Європейському Союзі, який називався би "Стандарт якості". Якість в ЄС регулюється суто ринковими показниками, ринковими відносинами. Там є показники безпеки, яким Україна нині багато в чому відповідає", - зазначає експерт.

Окрім того, недоцільно огульно недооцінювати всіх вітчизняних виробників, зокрема, представників харчопрому, котрі, як очікується, можуть наразитися на чи не найжорсткішу конкуренцію з боку європейських компаній. "Наприклад, пивоварна галузь в Україні дуже розвинена. Її продукція відповідає всім міжнародним стандартам. Наші великі підприємства, що мають достатній виробничий потенціал, кому це цікаво, працюють на експорт", - констатує директор з правових питань і корпоративних відносин "САН ІнБев Україна" Денис Хренов.

Конкурентною перевагою українських виробників може стати і нижча собівартість продукції (за рахунок дешевшої сировини, робочої сили тощо). "Те ж італійське чи іспанське взуття у дещо іншій ціновій категорії. Там немає прямої конкуренції (для українських товарів. - Ред.). Коли я запитував виробників меблів, одягу, посуду тощо, які у вас є конкретні побоювання щодо конкуренції з європейською продукцією, конкретної відповіді не чув. Були тільки якісь загальні зауваження - "вони нас завалять", - доповнює О.Бородиня.

Однак наївно очікувати, що створення ЗВТ з ЄС пройде абсолютно безболісно для всіх галузей. Тим же, скажімо, виробникам побутової техніки, безумовно, буде нелегко. Попри близькість до "партії влади" деяких із них, вони не зуміли виторгувати для себе такий же "тепличний" перехідний період, як, скажімо, власники автозаводів.

При цьому тривалість перехідного періоду не є прямо пропорційною успішності модернізації виробництва. Тобто не факт, що український автопром, маючи в запасі 10, а то й 15 років, зуміє в 2025–2030 рр. відстояти своє місце під сонцем, не кажучи вже про те, щоб пересадити німців і французів на своїх "залізних коней". Шансом можна скористатися, а можна й постійно відкладати на завтра те, що потрібно було зробити ще вчора, розраховуючи згодом випросити чергову поблажку на політичному рівні. В таких умовах короткий (до розумних меж) адаптаційний період може виступити хоч і примусовим, але стимулом для модернізації без зайвого розгойдування.

Ще принципова річ. Однією з традиційних страшилок асоціювання з ЄС є те, що Україна перетвориться на сировинний придаток західних держав, а ті ж високотехнологічні галузі (насамперед літакобудування, важке машинобудування тощо) вимруть, як колись динозаври.

Тут теж спрацьовує описана вище логіка. Якщо сидіти склавши руки, так і станеться. Але можна скористатися потенціалом, який відкриває асоціація з ЄС. Перш за все, з точки зору отримання доступу до нових технологій і європейських капіталів. Як це, наприклад, зробили східноєвропейські держави (зокрема, Чехія, Словаччина). Вони зуміли ще в 90-х - на початку 2000-х переорієнтувати продукцію з пострадянських ринків на Західну Європу. Більш того, їм вдалося збільшити питому вагу високотехнологічних товарів у ВВП.

Однак євроромантика євроромантикою, але не можна скидати з рахунків, що колишні країни соцтабору, які вже є членами ЄС, отримували величезні фінансові вливання від нових партнерів. І саме це зрештою дуже допомогло їм реструктуризувати свою економіку і поставити її на нові рейки. Чи може Україна розраховувати на аналогічний підхід Брюсселя?

Поки на конкретику розраховувати рано, хоча й хотілося б. Українські підприємства можуть розраховувати хіба що на кошти, заощаджені на сплаті мит у Європі після створення зони вільної торгівлі. Наприклад, за даними Єврокомісії, вітчизняні експортери в ЗВТ заощадять 487 млн євро на рік за рахунок зниження імпортних мит ЄС. Гроші хоч і чималі, але явно не "космос".

ЄС поки не бере на себе додаткових зобов'язань і більше говорить про технічну допомогу, яка вже надається. "Іноді це непомітна робота. Громадяни її не бачать. І навіть на досить високому рівні це непомітно", - зазначає перший радник, керівник секції економічного, регіонального та соціального розвитку представництва Євросоюзу в Україні Хосе Роман Леон Лора.

Бізнес-кліматична наживка

Як повідомили європейські ЗМІ, під час проведених 2 жовтня зустрічей із президентом Віктором Януковичем і прем'єр-міністром Миколою Азаровим єврокомісар з питань торгівлі Карл де Гухт, який є далеко не найпалкішим прибічником підписання Угоди про асоціацію та ЗВТ з нашою країною, нагадав, що в переліку умов для цього містяться не лише політичні, а й економічні пункти. Серед останніх, звісно, питання ввізних мит та утилізаційного збору на автомобілі. "Але напевно важливіше, аніж усе інше, - поліпшити ваш бізнес-клімат реальними діями", - заявив єврокомісар.

Навряд чи це стало для когось одкровенням. Про те, що реальне поліпшення умов для ведення бізнесу в Україні може стати основною приманкою для європейських інвестицій, які, у свою чергу, дадуть змогу модернізувати вітчизняну економіку, не казав тільки ледачий. Причому на такий "гачок", як показує досвід Балтійських країн, може "клюнути", всупереч настрою нинішніх господарів Кремля, і російський капітал. Головне - системна і швидка робота над розв'язанням усім відомих проблем.

Тут буде доречно нагадати, що наприкінці жовтня група Світового банку мала опублікувати черговий рейтинг Doing Business, який у нашій країні вже набув політичного значення. Хоча і бізнес, і навіть чиновники визнають, що підвищення позицій у ньому не може бути самоціллю, проте всі сходяться на тому, що за всіх мінусів подібних оцінок бізнес-клімату (недоліки в методології, неврахування національних специфік тощо) вони є досить універсальним індикатором. У якому частка суб'єктивізму, можливо, і присутня, але все ж зведена до мінімуму.

Нагадаємо, що в торішньому дослідженні щодо України досить несподівано і вперше за багато років було зафіксовано відчутне поліпшення позицій у рейтингу (на 15 позицій - з 152-ї до 137-ї). І все ж місце наприкінці третьої півсотні навряд чи можна вважати почесним або адекватним європейським стандартам.

Тому значущий прогрес у новому рейтингу був би дуже доречним для ілюстрації європейських прагнень України і хоча б часткової зміни переконань скептиків. І навпаки, погіршення позицій стало би приводом для розчарування.

На що ж може розрахувати Україна? Президент Українського національного комітету Міжнародної торгової палати Володимир Щелкунов зазначає, що позиція нашої держави у Doing Business залежить і від результатів інших країн. "Тому теоретично більш позитивні наслідки реформ у державі, котра перебувала на нижчій, аніж Україна, позиції, можуть викликати зниження позиції України", - констатує експерт.

Однак більшість спостерігачів схиляється до того, що основні передумови для поліпшення рейтингу України забезпечить, швидше за все, субіндикатор "Міжнародна торгівля" (Trading across borders), в якому аналізують дані про кількість документів, тривалість і вартість процедур для митного оформлення експорту й імпорту товарів. І пов'язано це передусім з ухваленням торік та імплементацією нового Митного кодексу.

За оцінками міністра доходів і зборів Олександра Клименка, Україна може увійти до ТОП-100 за субрейтингом "Міжнародна торгівля" Doing Business. "Вважаю, наш прогрес буде навіть ще відчутнішим, перша сотня - це песимістичний прогноз", - зазначає урядовець. При цьому він звертає увагу на те, що використання системи аналізу ризиків при митному оформленні допомогло зменшити кількість митних оглядів до 3% (до набрання чинності новою редакцією Митного кодексу - 19% товарів).

О.Клименко наголошує, що Міндоходів має намір домогтися повної автоматизації всіх митних процедур для їхнього подальшого прискорення та мінімізації людського чинника і відповідних корупційних ризиків. Для цього, зокрема, буде розширюватися практика використання мобільних скануючих систем (скорочує час для проведення огляду до 2–5 хвилин, економія платників на розвантаженні і завантаженні - від 1,5 до 15 тис. грн), оформлення попередніх митних декларацій - без подання документації внутрішній митниці після пропуску через кордон тощо.

Водночас, наприклад, керівник секретаріату Ради підприємців при Кабміні Андрій Забловський більш стриманий в очікуваннях щодо поліпшення позицій України в Trading across borders. Визнаючи, зокрема, факт скорочення кількості й тривалості перевірок, він прогнозує, що Україна може поліпшити позиції на 10–15 пунктів за "митним" індикатором.

Співголова митного комітету Європейської бізнес-асоціації, менеджер "PwC Україна" Денис Шендрик ключовою передумовою для поліпшення показників України називає запровадження 4-годинного ліміту, протягом якого митні органи мають завершити митне "очищення" товару; можливість проводити митне оформлення на будь-якій митниці тощо.

Менеджер відділу регулювання та міжнародної торгівлі компанії ЕY Роберт Зелді зараховує в плюс також розширення практики застосування електронного декларування (за перше півріччя 2013-го кількість електронних митних декларацій зросла з 20 до 83%). Керівник же аграрної практики ЮФ Arzinger Наталія Мартинюк звертає увагу на вдосконалення ветеринарного та фітосанітарного контролю переміщуваних вантажів, спрощення сертифікації та дозвільних процедур при експорті. У свою чергу, управляючий партнер ЮФ "Гвоздій та Оберкович" Валентин Гвоздій також вказує на "певне полегшення адміністрування податків та отримання адмінпослуг".

Однак поточний митний статус-кво, як уже писало DT.UA, - не межа мрій експортерів та імпортерів. І справа не лише в адекватності застосування законодавчих норм на місцях, а й у повноті імплементації оновленого Митного кодексу (зокрема, в питанні впровадження інституту уповноважених економічних операторів). Окрім того, партнер ЮФ FELIX Оксана Кобзар звертає увагу, що платникам податків усе ще надходять від податківців запити на інформацію про розмитнення, хоча тепер вони, за логікою речей, повинні отримувати їх від митниці, завдяки об'єднанню ДПСУ та ДМСУ.

Шанс на прискорення митних трансформацій в Україні дає, знову ж таки, Угода про асоціацію з ЄС - власне, гармонізація вітчизняного законодавства і практики з європейськими стандартами.

Як зауважує О.Клименко, Міндоходів працює над тим, щоб, зокрема, статус української уповноваженого економічного оператора визнавали і в ЄС. Тобто, щоб вітчизняні суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, які сумлінно платять податки, і в країнах Євросоюзу проходили митні процедури за спрощеною системою.

Також, що досить важливо, асоціювання з Євросоюзом має сприяти зменшенню актуальності питання визначення митної вартості, навколо якого все ще ламають списи митники та підприємці.

"(Угодою) виключається застосування мінімальних митних вартостей. У ній робиться акцент, що сторони (Україна та ЄС) співпрацюватимуть для досягнення єдиних підходів у митній оцінці товарів. Передбачається використання єдиного адміністративного документа для митного декларування. Митна декларація, сьогодні застосовувана в Україні, повністю відповідає формі європейської декларації, але мають місце суттєві відмінності в правилах заповнення", - розповідає керівник групи митних процедур і міжнародної торгівлі KPMG в Україні, співголова митного комітету Американської торгової палати Віталій Науменко.

Разом із тим Хосе Роман Леон Лора зазначає, що Україні ще потрібно докласти чималих зусиль, щоб зробити Митний кодекс дружнім щодо бізнесу. А керівник практики митного регулювання та міжнародної торгівлі компанії EY Ігор Даньков (також є співголовою комітету з питань митної політики Американської торгової палати) звертає увагу, що після підписання Угоди про асоціацію наш Митний кодекс потрібно буде доопрацьовувати, щоб привести його у відповідність із європейським законодавством. "Інакше ми просто не зможемо працювати з Європою, і буде поставлено під загрозу вільну торгівлю", - висловлює занепокоєння експерт.

А генеральний директор "Філіп Морріс Україна" Христос Цолкас, загалом позитивно оцінюючи роботу з гармонізації податкового законодавства України з європейськими аналогами, наголошує, що узгодження, зокрема, Митного кодексу з регламентами ЄС "потребує чіткого і добре продуманого плану".

Російська група ризику

Поки що, очевидно, в офіційного Києва немає й гарного плану реагування на можливі негативні наслідки через реакцію Росії після створення асоціації та ЗВТ. І хоча прогнози, озвучувані офіційними й неофіційними представниками Кремля (у т.ч. всередині України), можна ділити на два, а то й на три, недооцінювати їх аж ніяк не слід. Ризики в короткостроковій перспективі безумовно є, і досить значні. Тим більше що за моральний реванш керівники Російської Федерації готові переплачувати - навіть на шкоду економічним інтересам своєї держави, суб'єктів господарювання (у т.ч. працюючому в Україні російському капіталу), своїм співгромадянам (у ринковому "еквіваленті"/термінології - споживачам).

Однак і переоцінювати масштаби можливої шкоди об'єктивно не слід. По-перше, попри відчутну залежність ключових галузей економіки України від російського ринку, вона далеко не скрізь є тотальною. І можливості виходу на ринки третіх країн ніхто не скасовував. Тут можна навести приклад найбільшої гірничо-металургійної компанії України - "Метінвесту" (основний власник - Р.Ахметов). Згідно з річним звітом холдингу, у 2012 р. на країни СНД припало 20% його продажів (на Європу - 26%, на Україну - стільки ж, 17% - на Близький Схід і Північну Африку, 9% - на Південно-Східну Азію). У вересні ж компанія (після серпневих скарг на дії російських митників) повідомила про початок співпраці з бразильським гігантом PETROBRAS.

Та й не від усієї української продукції Росії так легко буде відмовитися (принаймні дуже швидко). Типовий приклад - титанова галузь (у ній "править бал" Д.Фірташ). Так, 80% ільменіту (потрібен для авіації, космічної галузі, енергетики та ін.), імпортованого до Росії, - продукція Вільногірського ГМК. Завозити його з Австралії чи Африки - значно дорожче. Схожа ситуація і з двоокисом титану (потрібен для лакофарбової галузі, косметології тощо): "Кримський титан" поставляє 30% усієї продукції до Російської Федерації (власного виробництва там нема).

Блискавично виставити "залізну завісу" Росія для України не зможе хоча б з огляду на те, що багато підприємств (особливо машинобудування) тісно пов'язані між собою коопераційними зв'язками. А отже, це відбуватиметься поступово.

Власне, як констатує директор Інституту економіки і прогнозування НАНУ Валерій Геєць, цей процес (звертаємо увагу тих, хто покладається на російський ринок. - Ред.) уже запущено - через реалізацію політики імпортозаміщення в РФ. Наслідки, до речі, сьогодні вже відчувають, зокрема, українські вагонобудівники, які стали одним із основних об'єктів московської "гри м'язами".

До речі, показовий штрих. До Росії український експорт зараз зменшується (за перше півріччя 2013-го - до 7,58 млрд дол. з 8,77 у 2012-му за цей же період), а до Європи - хоч і повільно, але зростає (за шість місяців 2013 р. - до 8,48 млрд дол. із 8,3 млрд торік). Можемо ж, коли захочемо (або змушують обставини).

Та не варто займатися популізмом і демонізувати Росію, сприймаючи будь-які її "маневри" виключно як "антиукраїнські" прояви. Зміна в системі зовнішньої торгівлі України з ЄС не може не впливати на українсько-російські торговельні відносини, враховуючи в тому числі ризики реімпорту (проникнення європейських товарів під виглядом українських на російський ринок для мінімізації податкових платежів), про які кажуть росіяни.

Однак тут питання в адекватності сприйняття, пропорційності реакції, готовності шукати точки дотику у дискусійних питаннях. Наприклад, офіційні представники Білорусі на найвищому рівні неодноразово заявляли, що особливих проблем через підписання Україною Угоди про асоціацію з ЄС не бачать. Хоча взаємодіяти в рамках Митного союзу, мовляв, було б, звісно, зручніше... А Кремль такий, який він є. І з ним і таким потрібно вміти працювати, шукати "код доступу".

Як поведеться Росія безпосередньо після підписання Угоди про асоціацію? Тут очікування різняться. "Ми припускаємо, що надалі до українських товарів з боку митниці РФ можуть бути застосовані заходи нетарифного регулювання (сертифікація, верифікація сертифікатів походження, якості), які ускладнять ведення зовнішньоекономічної діяльності, призведуть до зриву і затримок виконання експортних угод, внаслідок чого підприємства зазнають значних збитків", - побоюється президент Союзу хіміків України Олексій Голубов.

Якщо негативний сценарій спрацює, Україні залишиться як варіант апелювати до міжнародних інституцій на кшталт СОТ (членом якої є і Росія), адже можливості симетричного реагування в офіційного Києва обмежені. Однак, враховуючи складність, зокрема, СОТ-процедур, велику практичну значущість матиме оперативна реакція ЄС. Елементи принциповості (принаймні на словах) Брюссель уже продемонстрував. А це дає таку-сяку надію: "коли що", будуть і конкретні справи.

Та ще краще не доводити справу до конфлікту. Добре б сісти за стіл переговорів у тристоронньому форматі (Україна, ЄС, Росія), щоб зняти спірні питання. Робота в цьому напрямі начебто й ведеться. Хотілося б, щоб вона дала результат.

Водночас головний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАНУ Анатолій Гальчинський схиляється до того, що залякування України після підписання Угоди про асоціацію припиниться, а Росія адаптуватиметься до нових реалій. "Я не переоцінюю цієї політичної тріскотні. Вона заспокоїться", - переконаний експерт.

Коментуючи можливість тиску Росії на українських олігархів, щоб вони, у свою чергу, стимулювали владу бути більш поступливою і гальмували зближення України з ЄС, А.Гальчинський зазначає, що якраз великий капітал найбільшою мірою зацікавлений в європейському векторі. Адже він хоче утвердитися на західних ринках, легалізувати себе там, увійшовши в економічний і фінансовий простір. "Конкурувати ж із російським капіталом на російських просторах абсолютно нереально", - констатує експерт.

Президент Центру економічного розвитку Олександр Пасхавер також вважає, що спроби Росії натиснути на вітчизняний великий капітал не будуть ефективними. "Більшість із цих людей не дурні. Вони розуміють, що коли їм озвучують аргумент, що "ми у вас купуватимемо, а Європа - ні", означає - "ми у вас купуватимемо ваш мотлох, а Європа - ні". Якщо розраховувати на такий підхід, слід розуміти, що російський попит може зникнути в міру розвитку, а ми залишимося ні з чим. Якщо ж перед нами в Європі ставлять вищі вимоги, ми можемо розраховувати на якусь динаміку", - наголошує вчений.

При цьому Хосе Роман Леон Лора підкреслює, що ЄС однозначно не згоден з апокаліпсичними прогнозами щодо майбутнього економіки України після підписання Угоди про асоціацію. "Це принаймні продукт фантазії", - зазначає дипломат. Пан Лора також констатує: дослідження "найкращих аналітичних центрів ЄС і України" показують, що катастрофи не буде. Більш того, навпаки, асоціація з ЄС підвищує шанси української економіки на розвиток, модернізацію, посилення конкурентоспроможності. Це доводить, знову-таки, досвід східноєвропейських держав, яким зараз Україні просто гріх не скористатися.