Так званий антиколомойський закон, ухвалений сьогодні парламентом, важливий сам по собі як комплексне вирішення відразу кількох проблем, що виникли в банківському секторі в останні роки. У звичайній ситуації законопроект "про банки" обговорювали б у цій країні років із п'ять у пошуках ринкового балансу, врахування всіляких інтересів, покарання винних і втіхи ображених. Помітно прискорили цей процес наполегливі спроби Ігоря Коломойського повернути собі націоналізований Приватбанк через суд, помножені на таке ж стійке небажання МВФ кредитувати країну, в якій олігарх може випатрати найбільший банк і не понести законного покарання, залишившись у результаті при своїх. Спасибі й на тому.
Звісно, у звичайній ситуації ми ще крутили б носом, розповідаючи, що "диктаторський фонд" не дає нам як слід обговорити необхідні законодавчі зміни, створити кілька робочих груп і провести два-три круглі столи, але часу відверто не було. Прем'єр Денис Шмигаль, проводячи перегляд бюджету нібито через епідемію, а насправді через гостру нестачу грошей, урахував транші МВФ у держкошторисі. Уряд дуже розраховує на ці гроші.
Згідно з графіком виплат Мінфіну, всього 2020 року Україна має віддати кредиторам 452 млрд грн. За перші чотири місяці 2020-го ми вже виплатили 112 млрд грн. У травні очікується один із двох піків цього року, - нам доведеться відразу віддати понад 60 млрд грн. Утім, у червні-липні гроші теж зайвими не будуть, - по 56,5 млрд грн кожного місяця треба буде повернути. Недивно, що уряд розраховує одержати перший транш МВФ уже в травні, хоча все наше співробітництво поки що тримається винятково на усних домовленостях. Без траншу пройти перший пік виплат буде дуже складно. Не кажучи вже про другий пік у вересні, коли треба буде протягом місяця віддати кредиторам понад 80 млрд грн.
Однак, крім боргів, у нас є ще купа своїх видатків: боротьба з епідемією, зарплати, пенсії, підтримка безробітних, бізнес, якому треба допомогти подолати карантин із найменшими наслідками. Темпи, якими наповнюється держбюджет, не дозволяють нам розраховувати, що грошей вистачить на все перелічене вище. Скоріше, їх не вистачить навіть на найнеобхідніше.
За січень-квітень цього року до держбюджету зібрали на 41 млрд грн менше, ніж розраховували: "митний" дефіцит становив 30,9 млрд, "податковий" - 11,6 млрд грн. Стійкий негативний тренд із наповнення держбюджету тримається з минулого року й найближчим часом не зміниться. Усього до бюджету на 12 травня зібрали трохи більше 325 млрд грн, а згідно з планами вже на кінець квітня мали б зібрати понад 356 млрд.
Очевидно, що податкові надходження найближчим часом не зростатимуть, - ситуація як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках залишається дуже складною. Експорт за чотири місяці 2019-го становив 16,3 млрд дол., імпорт - 18,4 млрд, а от за чотири місяці 2020-го експорт скоротився до 16 млрд, а імпорт - до 16,8 млрд дол. Добре, що імпорт знижується значно швидше, це дає нам можливість вирівняти сальдо зовнішньої торгівлі. Але на цьому позитивні моменти закінчуються. Скорочення обсягів експорту, нехай і не таке значне, - це зменшення валютних надходжень у країну, тобто ризик девальвації національної валюти. Зниження імпорту - це зменшення "імпортного" ПДВ. І те й інше - це скорочення робочих місць, доходів населення, попиту на внутрішньому ринку, який в останні роки був єдиним драйвером нашого економічного зростання.
Враховуючи, що через карантин і обмеження попит скорочується не тільки в нас, а й у наших основних торговельних партнерів, навіть наші топові позиції в рейтингу експортерів сировини нам не допоможуть. Наприклад, експорт української молочної продукції за чотири місяці 2020-го зменшився на 26% по всіх категоріях товарів. Експорт яблук з України впав на 38%, до найнижчого за останні п'ять років показника. Цей же тренд торкнувся й інших українських фруктів, а також овочів і яєць. Експорт металів, нашого другого за важливістю продукту після зернових, знизився з початку року на 15%.
Тож уряд дуже очікує першого траншу за новою програмою співробітництва з МВФ, а всього до кінця року розраховує одержати приблизно 3,5 млрд дол. Усі умови, необхідні для продовження співробітництва, на сьогодні виконано, і якщо чинна влада втримається від політичних сюрпризів, то подальше співробітництво відбудеться.
У відносинах із МВФ цього року відразу кілька змін. По-перше, багаторічний глава місії Фонду в Україні Рон ван Роден, один із найліпших фахівців МВФ, більше в Україні не працюватиме. Замість нього місію очолила Іванна Владкова-Голлар, яка раніше очолювала місії Фонду в Молдові та Македонії. Сама по собі зміна глави місії не є тривожним сигналом - це звичайна практика для Фонду, що змінює регіональних кураторів регулярно. Але, безумовно, новій главі місії знадобиться певний час, щоб вникнути у внутрішні процеси нашої країни та збагнути специфіку співробітництва з нею. Причому в максимально складний для країни час, при дуже слабкій владі, фінансовому й кадровому голоді.
По-друге, програма розширеного фінансування закінчилася, не розпочавшись, - МВФ вирішив співробітничати з Україною у форматі Stand-by. Відмінність є і в сумах, і в форматі. Програми розширеного фінансування, або EFF, передбачають здійснення в країнах структурних реформ, тобто не лише рибу дають, а й вудку з корисними порадами про риболовлю. Це тривале й щільне співробітництво з безліччю умов, структурних маяків, переговорів тощо. Нині можливостей реалізувати такі складні програми немає ні в України, яка стрімко скочується в економічну кризу, ні у МВФ, що перебуває в авангарді боротьби з економічними наслідками пандемії. Саме тому формат нашого співробітництва з Фондом було змінено.
Програми Stand-by простіші й коротші, але й за обсягами кредитів скромніші. Остаточні умови будуть зрозумілими вже після підписання меморандуму, але в кожному разі очікувані 8 млрд дол., на які ми розраховували в рамках трирічної EFF, ми не одержимо за півтора року Stand-by. На сьогодні ми розраховуємо на 3,5 млрд дол. протягом цього року та сподіваємося, що сума траншів 2021-го не буде меншою.
У будь-якому разі сам факт продовження співробітництва з Фондом - позитивний сигнал, що відкриває нам доступ до фінансування Євросоюзу, Світового банку, МБРР та інших міжнародних організацій. В умовах, коли позичити гроші в приватних інвесторів такі ризикові позичальники, як Україна, просто не можуть, зберігати доступ до ресурсів МФО дуже важливо, особливо в умовах пандемії з безліччю невідомих. Але все одно уряду важливо пам'ятати, що сам по собі факт підписання Меморандуму про співробітництво з Фондом не результат, якщо подальше виконання пунктів меморандуму пробуксовуватиме, а разом із ним і виділення передбачуваних коштів.
Аналогічно, ухвалення так званого антиколомойського закону не є вирішенням усіх наших проблем. Тим більше що Ігор Коломойський у майбутньому напевно спробує оскаржити його норми в Конституційному суді, і результат цього спору - поки що головне невідоме в нинішній ситуації.
Проте після підготовки законопроєкту до другого читання й розгляду профільним парламентським комітетом усіх 16 тисяч поправок, поданих до нього, вдалося зберегти всі норми, на яких наполягали і МВФ, і НБУ. Тобто принаймні тепер проблем із продовженням співробітництва з МВФ не має бути.
З іншого боку, норми прийнятого закону суттєво полегшать життя державі, яка веде сотні судових спорів із Коломойським щодо націоналізації Приватбанку. Повернути банк Коломойський уже точно не зможе, оскільки закон застосовується і в поточних спорах. Навіть якщо в судах Коломойський доведе, що націоналізація банку була неправомірною, скасувати рішення НБУ, Мінфіну або Фонду гарантування вкладів уже не можна буде рішенням суду. Максимум, на який він може розраховувати, - це компенсація збитків, які потрібно довести. Доведення має ґрунтуватися на вердикті аудитора, що відповідає критеріям НБУ, саме його висновки будуть експертизою, на якій має базуватися рішення суду. І на відміну від суду, аудитор зобов'язаний буде цифрами підтвердити, що, націоналізувавши банк із нестачею капіталу в 155 млрд грн, держава ще щось винна його колишнім власникам.
Однак і це ще не перемога. Не забуваймо, що МВФ наполягав не лише на неможливості повернути націоналізований банк олігархові, він хотів справедливої відповідальності всіх власників збанкрутілих банків за доведення їх до неплатоспроможності. Дуже не хотілося б, щоб ця ініціатива Фонду, як і попередні, виконувалася точково, тільки щодо неповернення Приватбанку, і заради галочки, як багато попередніх спільних починань України й МВФ.
Точно так само не хотілося б, щоб розблокована програма співробітництва з МВФ стала програмою "латання дірок і гасіння пожеж". Спокуса велика: грошей немає, а викликів безліч. Але якщо наша мета не тільки пережити пандемію, а й вижити в умовах швидко змінюваної економічної реальності, то вже зараз ми маємо закладати точки зростання, які дозволять нам якщо не зрости, то хоча б поповнити падіння ВВП нинішнього року. А для цього уряду треба пам'ятати, що навіть кошти МВФ - це кредити, нехай і максимально дешеві, їх доведеться повертати, для чого треба навчитися не лише позичати, а й заробляти.