Кластерна економіка vs аграрна: який шлях обере Україна?

Українська економіка стоїть на своєрідному цивілізаційному перехресті: або остаточне занурення в аграрно-сировинну архаїчну модель розвитку, або закріплення в модерній індустріальній фазі з подальшим стрибком в інноваційний постіндустріалізм і постмодерн. Тобто або сповзання в затишну та закостенілу архаїку, або торування шляху більшості прогресивних націй і вольовий стрибок.

Насправді саме ця дихотомія розвитку економічного базису формує і дихотомію формування надбудови у вигляді базових політико-економічних засад існування суспільства та держави.

Архаїчна сировинна модель у нашому випадку — це передусім формування ієрархічного, кастового, неофеодального суспільства та політичної системи з проникненням у всі клітини суспільного організму клієнтели великого рентоорієнтованого капіталу та таких самих рентоорієнтованих політичних еліт. Вони стають «клієнтурою» надпотужних у фінансовому плані рентовиків, чиї капітали базуються на контролі за сировинними потоками та природними ресурсами країни.

Від сировинної до кластерної. Як має змінитися економіка України

Такі еліти формують екстракційні політичні інститути замість інклюзивних, тобто такі, які не допускають у країну ані іноземних інвестицій, ані інновацій і не дають розвиватися складному бізнесу та компаніям середнього формату. Недарма саме за розкриття механізму формування суспільно-політичних екстракційних та інклюзивних інститутів та оцінку їхнього впливу на розвиток окремих країн Дарон Аджемоглу та Джеймс Робінсон цьогоріч отримали премію з економіки імені Альфреда Нобеля.

Архаїчна модель — це й урбаністична криза мегаполісів, і криза інфраструктурного розвитку країни, і корупція, і постійні злидні більшості населення, і деіндустріалізація, і рентоорієнтована поведінка політичних еліт, і десоціалізація, згасання людського капіталу, еміграція з країни та скорочення чисельності населення. А також нездатність самотужки себе захистити.

Ми вже фактично двома ногами стоїмо в трясовині аграрно-сировинного укладу, але ще можемо вибратися нагору. Втім, уже починаємо експортувати цукровий буряк замість цукру та залізну руду замість металу.

З іншого боку, кластерний підхід розвитку — це нова економічна матриця збільшення рівня доданої вартості в економіці, нарощення внутрішньої переробки, запит на висококваліфіковану робочу силу та інновації. Це розвиток мегаполісів, творчої економіки, нова індустріалізація, потужний ВПК і нова політична система, базована на середньому класі й балансі між зовнішніми та внутрішніми інвестиціями. Це акцент на інклюзивних політичних інститутах, коли політичні сили стають «клієнтами» не сировинної магнатерії, а середнього класу.

Отже, те, що на нас очікує незабаром, — це неофеодалізм проти республіканізму.

Воєнної економіки в Україні досі не створено. Може, це на краще?

Кластер — це єдина на сьогодні форма, яка може згенерувати стимули переробляти сировину всередині країни, а не експортувати її, та створювати нові робочі місця. Це економічна модель на перетині науки, освіти та реального сектору економіки, де бізнес формує попит на робочу силу та інновації, а освіта й наука задовольняють його.

Ця модель має об'єднувати методологію розміщення продуктивних сил країни (територіально-економічних районів) і сучасний світ-системний аналіз.

На цей момент в Україні є кілька регіональних протокластерів, які формувалися на основі різного набору факторів виробництва, але зараз об'єднуються в межах єдиного українського економічного проєкту.

Розміщення продуктивних сил в Україні має бути реформоване на основі ефективніших та адекватних ринковій економіці одиничних структур — таксонів, тобто окремих економічних районів, сформованих на підставі спільного характеру й набору основних факторів виробництва (сировини, людських ресурсів, енергетики, логістики, наукового та освітнього потенціалу).

Нам необхідно застосовувати різноманітні поліфонічні економічні політики відповідно до певних регіональних особливостей.

Наприклад, у центральних і західних кластерах країни необхідно розвивати логістичну й транспортну інфраструктуру для забезпечення транзиту товарів на ринок ЄС. Це дає можливість створювати в центральній і західній частинах країни інноваційні й технологічні кластери, промислові полігони, вільні економічні зони.

З боку держави тут потрібна стимулювальна політика, спрямована на посилення ролі малого і середнього бізнесу. У таких кластерах мають з'явитися нові точки зростання економіки та відбутися помітне посилення ролі МСБ у загальній структурі валового випуску. Основного припливу прямих іноземних інвестицій слід очікувати саме в центральні та західні кластери. Тут також активно розвиватимуться транзитна логістика та інфраструктура. У центральних кластерах можна прогнозувати і значне посилення підприємницької ініціативи та ефективніший трансферт інновацій у реальний сектор економіки.

Щодо придніпровського економічного району, то тут необхідні методи державного дирижизму та грамотного протекціонізму для відновлення індустріального ядра країни й посилення ефективності видобувної промисловості. Об'єктивно в ньому зберігатиметься і роль великого бізнесу, а пул інвестицій і надалі формуватиметься за активної участі держави та діючих фінансово-промислових груп.

Економічне бронювання потрібне не всім, проти тіньова економіка та депутати ВР

Щодо південних економічних кластерів, то тут суттєві перспективи відкриваються в секторі туризму та послуг, а також у частині створення вільних торгових безмитних транзитних зон і торгових терміналів. Для активації регіонального потенціалу в південних кластерах потрібні максимальна дерегуляція та кредитне стимулювання МСБ. Роль держави тут — лише щодо розвитку інфраструктурних проєктів, наприклад портів.

Основні принципи формування вільних економічних зон і вільних торгових терміналів у південних кластерах розвитку можна запозичити в Іспанії, де концентрація вільних економічних сегментів економіки відбувається біля великих портових міст, що розташовані на торгових шляхах з Європи до Азії та Африки. Такі острівці підприємницької свободи включають вільний митний простір, вільні склади, промислові полігони, технологічні парки та спеціальні торгові зони. Їхнім економічним розвитком керують не чиновники, а консорціум компаній, що формують базовий промислово-торговельний кластер.

Кластерний економічний розвиток дозволяє забезпечити вектор інноваційного руху, нарощування експортного потенціалу, інтеграцію країни у світові технологічні та торгові ланцюжки, створення нових робочих місць.

Звісно, не тільки формат географічних кластерів має застосовуватися для розвитку української економіки, а й цільові технологічні та інноваційні кластери.

Тим більше що старі територіально-виробничі комплекси економіки УРСР формувалися за протокластерною структурою організації, тільки на принципах планової економіки, а не ринкової. Тобто все, що було потрібно зробити у 90-х роках минулого століття, — це перевести їх на ринкові платформи та трансформувати відповідно до умов вільної конкуренції. Але ці кластери були безжально «порізані» та «поділені» між різними олігархічними ФПГ під час великої приватизації.

Яскравий приклад — авіаційно-алюмінієвий кластер: транспортування бокситів морем та їхня переробка на Миколаївському глиноземному заводі, потім виробництво алюмінію та сплавів на Запорізькому алюмінієвому комбінаті і в кінцевому підсумку — виробництво літаків на підприємствах «Антонова». Унікальний кластер із найбільшою мультиплікацією доданої вартості в кінцевому продукті: від бокситів до літаків. І джерело енергії кластеру у вигляді Запорізької АЕС і ДніпроГЕС. Зараз цього кластеру вже немає. ЗАлК було знищено ще до війни, «Антонов» ледь животіє і не здатен випускати літаки, а під час війни було окуповано ЗАЕС і пошкоджено ДніпроГЕС. Отже, немає ані енергії, ані потужностей з переробки сировини, ані високотехнологічних виробництв.

Це тим більше посилює важливість запуску тих кластерів розвитку, де ймовірність технологічних ланцюжків доданої вартості ще зберігається.

Кластери — пігулка від деіндустріалізації

Це літієво-промисловий кластер: технологічний ланцюг від видобутку літію до виробництва літієвих акумуляторів (Запорізький акумуляторний завод) і електромобілів за участі провідних світових автомобілебудівних компаній, яким слід дозволяти видобуток українського літію та графіту лише за умови переробки сировини та випуску готової промислової продукції.

Так само і титановий кластер, коли видобуток сировини поєднуватиметься з випуском металевого титану та виробів з нього.

Урановий кластер передбачає участь України у світових технологічних ланцюжках із виробництва ядерного палива та ТВЕЛ для наших АЕС.

І найбільший в Україні за потенціалом у майбутньому — біотехнологічний кластер: переробка аграрної сировини та випуск біопалива, рослинного білка, ізолятів, біодобавок, комбікормів, продуктів харчової промисловості, поєднаних із сільськогосподарським машинобудуванням, хімічною промисловістю та академічною наукою.

Головне, аби всі ці кластери розвивалися на конкурентній основі, бо кластерна будова економіки — це передусім творче конкурентне середовище. Однією з його форм стає концепція технологічних парків на перетині науки, освіти та виробництва.

Ключовий ризик тут — аби такі кластерні форми не перетворилися на псевдокластери для паркування бізнесу українських олігархів. Бо псевдо-СЕЗ у нас уже були.