Зупинка придністровського будильника

Тиждень тому в Москві, попри роздані напередодні багатообіцяючі аванси деяких зацікавлених сторін, провалилася чергова спроба відновити офіційні переговори з придністровського врегулювання у форматі «5+2». Як було заявлено ЗМІ, переговори не зірвані, просто на певний час «зупинено будильник», щоб сторони могли провести додаткові консультації у своїх столицях.

Нагадаємо, переговори у форматі «5+2» було припинено ще в лютому 2006 року. Неодноразові спроби міжнародного співтовариства відновити політичний діалог не давали результату через узгоджену гру Москви і Тирасполя, зацікавлених у збереженні статус-кво в цьому регіоні.

Останні півроку багато політиків та дипломатів почали говорити про суттєву зміну позиції Росії на придністровському напрямі після того, як у відкритий доступ стала просочуватися інформація про те, буцімто Москва готова розміняти Придністров’я на вирішення питань більш глобального порядку у своєму діалозі зі Заходом. Зокрема про реформування архітектури європейської безпеки. Чутки про те, що призом Москві за допомогу у вирішенні придністровського конфлікту може стати скасування візового режиму з ЄС, ще більше підігрівали інтерес спільноти до цієї теми. Регулярні вояжі молдовських політиків до Москви та наступні заяви лояльних до Кремля політкоментаторів про те, що незмінному керівникові Придністров’я Ігорю Смирнову настав час піти на заслужений відпочинок, оскільки в регіоні ось-ось відбудуться серйозні зміни, також підтверджували відому істину: немає диму без вогню. Коли російська сторона запропонувала провести черговий раунд консультацій у форматі «5+2» в Москві, що в перекладі з дипломатичної мови могло означати готовність домогтися офіціалізації переговорів, багато хто став потирати руки: мовляв, ось воно, клієнт дозрів… Зустріч міністрів закордонних справ України і Росії в Одесі 4-5 червня нинішнього року примусила деякі західні столиці, котрі підозрювали, що питання Придністров’я може вирішитися без їхньої участі, добряче похвилюватися. Молдовський глава зовнішньополітичного відомства, запрошений на зустріч, про всяк випадок навіть волів проігнорувати цей захід, пославшись на більш термінові справи в Кишиневі й понадіявшись на принцип «без мене мене не оженять».

І ось, що називається, «накаркали», не зрослося…

DT.UA спробувало представити власну версію того, що сталося, і проаналізувати перспективи дальших просувань у питанні придністровського врегулювання.

Наші співрозмовники, які були причетні до організації одеської зустрічі Костянтина Грищенка та Сергія Лав­рова, запевняють: попри відсутність там їхнього молдовського колеги і втрачену, таким чином, можливість зблизити позиції трьох столиць із цієї надчутливої (насамперед для Республіки Молдо­ва) проблеми, Києву вдалося переконати Москву відновити офіційні переговори з питань придністровського врегу­лювання саме під час московської зустрічі в рамках формату «5+2», запланованої на 21 червня. Російська сторона тоді навіть зголосилася продовжити додаткові консультації зі сторонами конфлікту, щоб за час, який залишився, спробувати зблизити їхні позиції й вийти на підсумковий документ за результатами московської зустрічі (як-не-як, це справа честі сторони, котра приймає переговори).

Очевидно, російських зусиль виявилося замало, оскільки сама зустріч у Москві, за словами одного з очевидців, більше скидалася на циркову виставу. Після традиційного «обміну компліментами» сторін конфлікту про відсутність конструктиву та жорсткіші позиції з ряду раніше узгоджених документів учасники переговорів розпочали роботу над підсумковим документом московської зустрічі. В самої тільки російської сторони було кілька «домашніх заготовок», кожна з яких не влаштовувала то Кишинів, то Тирасполь. Зокре­ма, представник Тирасполя клятвено запевняв, буцім придністровська сторона ще жодного разу за всю історію переговорного процесу не погодилася з тим, що принцип збереження територіальної цілісності Республіки Молдова лежить в основі майбутньої моделі врегулювання конфлікту. Звісно ж, лукавив. Щонайменше, під двома основоположними документами переговорного процесу (на них, до речі, дуже любить посилатися Тирасполь), котрі містять терміни «Придніст­ровський регіон Рес­публіки Молдова» і «загальна держава», стоїть підпис чинного лідера При­дністров’я Ігоря Смирнова. Але що вдієш - у дипломатів робота така. Інші учасники переговорів, зокрема й предс­тавники України, намагалися повернути дискусію в конструктивне русло, однак фінал спектаклю, схоже, був вирішений. Врешті-решт пропозиція призупинити московську зустріч орієнтовно до вересня виявилася єдиною, що здобулася на підтримку всіх учасників переговорів.

Отож будильник зупинено, але, як зазначив один із учасників переговорів, час зупинити неможливо... Він невблаганно плине і звужує можливості для кожного з гравців придністровського врегулювання.

Електоральна кампанія в Росії вже набирає обертів, і тепер можливим кандидатам у президенти буде трохи складніше розіграти придністровську карту як одну зі своїх передвиборних фішок. Не виключено, що російська сторона, побачивши подальший прозахідний крен політичних еліт Молдови, змушена буде повернутися до збереження статус-кво в придністровському конф­лікті як оптимальної форми забезпечення своїх стратегічних інтересів у цьому регіоні.

Молдовська сторона, схоже, не поспішає позбуватися своїх ортодоксальних підходів до питання врегулювання і, як засватана наречена, чекає, що зовнішні гравці принесуть їй Придніст­ров’я на блюдечку. Така позиція політичних еліт Молдови свідчить про те, що ідея реінтеграції все ще залишається електоральним слоганом, а не національною ідеєю. А отже, Кишинів навряд чи в близькій перспективі буде готовий заплатити за об’єднання держави ту ціну, яку свого часу заплатила, наприклад, Німеччина.

Якщо спроби натиснути на Тирас­поль із боку Москви не спрацюють, Європейському Союзу в інтересах розв’язання конфлікту, очевидно, доведеться запропонувати тираспольським елітам щось більше, ніж здача своїх позицій. Чи готовий на це ЄС - під великим запитанням, особливо коли стає дедалі очевидніше, що так зване лідерство Молдови в «Східному партнерстві» - не більше ніж мильна булька.

Україна у разі збереження статус-кво змушена продовжувати терпіти багатомільйонні витрати через неналежне функціонування транспортних коридорів, які проходять Придністров’ям, недемаркований кордон на її придністровському сегменті, іміджеві втрати внаслідок неможливості належним чином забезпечити законні права та інтереси українських громадян, які проживають у невизнаній республіці.

Будильник тікає у тому числі й для Тирасполя, який, здавалося б, максимально виконав своє завдання на московській зустрічі, вирвавши ще як мінімум кілька місяців паузи в переговорах. Бюджетний дефіцит регіону в нинішньому році вже становить 70%! А, з урахуванням системних проблем в економіці та масового відпливу працездатного населення з Придністров’я, це - не межа.