Зовнішньополітичний квартет: какофонія тактики, гармонія стратегії?

Олександр Чалий,
заступник глави Секретаріату президента України

1. Найбільший успіх зовнішньої політики України у 2006 році.

Започаткування роботи Українсько-російської міждержавної комісії «Ющенко— Путін».

2. Найбільший провал у зовнішній політиці України у 2006 році.

Підписання 4.01.06 так званих газових угод. Цей день назавжди залишиться «Перл-Харбором» української енергетичної дипломатії.

3. Хто та що заважали українській зовнішній політиці у 2006 році бути послідовною і передбачуваною?

Ніхто не заважав, окрім нас самих. Відповісти інакше — означало б намагатися зняти з себе відповідальність за українську зовнішню політику. Що заважало? Впевнений, по-перше — українська внутрішня політика, а саме — передвиборний популізм під час парламентських виборів, впровадження конституційної реформи, відсутність історичного досвіду реалізації зовнішньої політики на засадах Конституції та су-
спільно-політичного консенсусу.

4. Які найголовніші завдання стоять перед українською зовнішньою політикою у 2007 році? На відносинах із якими країнами повинна сконцентрувати увагу Україна в наступному році?

Зовнішня політика повинна насамперед відповідати нагальним потребам розвитку українського суспільства. Не на словах, а в діях реалізовувати вічний як світ постулат про пріоритетність національних інтересів. Той самий постулат, у якому йдеться про відсутність вічних ворогів та вічних друзів.

Найбільшими викликами для національних інтересів України будуть:

1. Придністровське врегулювання.

2. Новий глобальний перерозподіл світових енергетичних ресурсів, особливо на Європейському континенті.

3. Підвищення конкурентоспроможності в умовах членства України в СОТ. Саме це визначатиме рівень здатності країни до реалізації власного зовнішньо-політичного курсу.

4. Належне забезпечення за кордоном законних прав та інтересів українських громадян і національного бізнесу.

Ключовими тактичними завданнями на 2007 рік будуть:

1. Завершення процесу вступу України до СОТ.

2. Започаткування переговорів стосовно нової посиленої Угоди з ЄС.

3. Виведення на ефективний робочий режим діяльності Українсько-російської міждержавної комісії «Ющенко—Путін».

4. Інституалізація стратегічного діалогу зі США через створення аналогічної з Росією міждержавної комісії.

У 2007 році зовнішня політика України повинна сконцентруватися на відновленні стратегічних балансів, які б відповідали національним інтересам нашої держави у трикутниках «Брюссель—Київ—Москва» та «Москва—Київ—Вашингтон». Успіх у такій «трикутниковій дипломатії» буде можливим лише за умови активізації співпраці з сусідніми країнами, Німеччиною та іншими ключовими європейськими державами, Китаєм, провідними країнами Центральної та Південної Азії, Латинської Америки, насамперед Бразилією, арабського світу та Африканського континенту.

5. Членство України в НАТО — це питання, котре необхідно вирішувати «за наслідками референдуму, який проводиться після виконання Україною всіх необхідних для цього процедур».

Членство України в ЄС — це національна мрія, до якої необхідно наполегливо прагнути, але чітко розуміти, що в наступних десять років реалізувати її неможливо. І причини цього не так у спроможності чи неспроможності України досягти критеріїв членства, як в інституційній неспроможності ЄС інтегрувати Україну.

Членство України в СОТ — це повномасштабна інституціональна інтеграція України у глобальну світову економіку, яку, я вірю, буде завершено в 2007 році.

Членство України в ЄЕП — це участь України «у діяльності Єдиного економічного простору на принципах різнорівневої та різношвидкісної інтеграції з урахуванням норм і правил Світової організації торгівлі. Створення на першому етапі зони вільної торгівлі без обмежень та вилучень в межах ЄЕП».

6. Чи потрібен Україні новий закон про засади зовнішньої політики?

Так, потрібен, і, відповідно до Конституції, новий закон повинен встановлювати засади зовнішніх зносин України.

7. Що потрібно змінити в українській Конституції, аби зробити більш зрозумілою, прозорою та ефективною процедуру напрацювання, узгодження, ухвалення та реалізації рішень у сфері зовнішньої політики?

Нічого не потрібно змінювати. Відповідні конституційні положення треба просто сумлінно виконувати. Українською Конституцією встановлено чіткий, прозорий механізм напрацювання, узгодження, ухвалення та реалізації рішень у сфері зовнішньої політики. Необхідно, щоб усі гілки влади, які залучені до цих процесів, у своїй діяльності впроваджували позитивне мислення в реалізації наданих їм повноважень у зовнішньополітичній сфері. Координатором цих процесів має бути Міністерство закордонних справ України.

Костянтин ГРИЩЕНКО, радник прем’єр-міністра України

1. Найбільший успіх зовнішньої політики України в 2006 році.

Поза сумнівом, це — проведення урядом Віктора Януковича через Верховну Раду пакета законів, необхідних для вступу України до Світової організації торгівлі, відхід від конфронтаційних емоцій у відносинах з Росією, початок відновлення втрачених позицій у Центральній Азії, встановлення прагматичної тональності у наших відносинах з ЄС та НАТО.

Хоча не зайве згадати і той факт, що цього року українська демократія, нарешті, дістала визнання в американському конгресі стосовно скасування щодо України дискримінаційної поправки Джексона-Веніка. Це також позитив, хоча Україна вже давно об’єктивно відповідала всім вимогам для ухвалення цього рішення.

2. Найбільший провал у зовнішній політиці України в 2006 році.

Газові угоди, укладені в січні 2006 року, — їхні негативні наслідки економіка України відчуватиме ще впродовж тривалого часу. Ці угоди є для кожного громадянина України яскравим прикладом того, що ефективний захист національних інтересів — справа професійна і не сумісна з партійним позерством, виплеканим на вибухонебезпечній суміші політичних комплексів та корупційних мрій.

3. Хто і що заважало українській зовнішній політиці в 2006 році бути послідовною та передбачуваною?

Головною нашою проблемою є те, що зовнішня політика залишається водночас і об’єктом, і суб’єктом внутрішньополітичної конкуренції.

У прем’єр-міністра і президента є спільне стратегічне бачення майбутнього України, а відмінності існують тільки в підходах до реалізації єдиної мети. Про це глава уряду наголошує постійно. Зрозуміло, що об’єднання зусиль двох лідерів було б на користь Україні. Так само зрозуміло, що провокаційна гра на тактичних розбіжностях може бути корисна лише окремим функціонерам та чиновникам, які, незважаючи на будь-яке забарвлення, ніяк не можуть позбутися більшовицького виховання і принципу досягнення власної егоїстичної мети у будь-який спосіб.

Разом з тим важко не помітити позитивної тенденції, яка тільки починає з’являтися в роботі українського державного механізму під впливом нових стимулів конституційної реформи, тенденції, яка змушує політичні сили шукати той внутрішній компроміс, який надасть зовнішній політиці її природної якості — чинника об’єднання суспільства довкола консолідованого розуміння сутності національних інтересів в економічній, політичній та культурній сферах.

4. Які найголовніші завдання стоять перед українською зовнішньою політикою в 2007 році? На відносинах з якими країнами повинна сконцентруватися Україна в наступному році?

По-перше, ми маємо знайти остаточні формули компромісів і, нарешті, завершити непростий шлях до СОТ.

По-друге, ми цілком здатні скористатися з нормалізації нашого діалогу з Росією, аби почати наповнювати задекларовану формулу про стратегічне партнерство прагматичним змістом.

По-третє, маємо так само послідовно, крок за кроком вносити той-таки прагматизм у наші відносини з Європейським Союзом та євроатлантичною спільнотою, а отже, робити реальним зближення, а не тішитися фантастикою, яка нічого нам не дає і ставить у незручне становище наших партнерів.

А головне — відсвяткувавши своє шістнадцятиріччя, Україна має починати поводитися по-дорослому, а відтак усвідомити безплідність векторальної схоластики і, нарешті, побачити, що світ складається не лише зі Сходу і Заходу, що існують ще Північ і Південь. При цьому зрозуміти, що філософія міжнародної політики — це точно не стандартний контракт шлюбної агенції, а скоріше регламент пошуку синергії різномовних інтересів. Китай, Індія, Бразилія, Південно-Східна Азія, Близький Схід — мають стати нашим справжнім, а не ритуально декларованим пріоритетом.

Але ці та інші невідкладні завдання зовнішньої політики ми зможемо виконувати ефективно лише за наявності досконалих інструментів української дипломатії. А для цього мусимо припинити руйнацію Міністерства закордонних справ, дезорганізацію дипломатичного корпусу. Натомість необхідно якомога швидше повернути МЗС України повагу як усередині країни, так і за її межами, реально відновити його функцію зовнішньополітичного креатора та справжнього координатора міжнародної діяльності державних інститутів. При цьому маємо дати нашим посольствам та представництвам такі завдання, такі критерії оцінки їхньої діяльності, які б мали практичний вимір, насамперед економічний.

5. Вступ України до СОТ — це рівні права і нові можливості національного товаровиробника на тому економічному ринку, на частку якого припадає 98% світового товарообігу. Нові можливості — це нові робочі місця з новим рівнем доходів. СОТ — це розширення вибору імпортних та вітчизняних товарів і послуг, підвищення їхньої якості і зниження ціни для кожного споживача. СОТ — це запровадження в Україні єдиних і прозорих правил економічної діяльності, що водночас виводить економіку з тіні, б’є по корупції і відкриває Україну для цивілізованого інвестора. СОТ — це вільна конкуренція, яка для національного товаровиробника стане водночас і стимулом, і викликом. Стимулом — інновацій, підприємницького хисту, розширення виробництва, підвищення якості. Викликом — для звички паразитувати на цінах і перевагах монополіста, захищеного протекціонізмом. Але маємо пам’ятати, що членство в СОТ — це не автоматична гарантія добробуту, а лише великий шанс його здобути власною наполегливою, творчою і важкою працею.

Що ж до нашого членства в ЄС, гадаю, українське прагнення повноправного приєднання до європейської спільноти і є тією ментальною нивою, на якій майже визрів зовнішньополітичний консенсус українського суспільства. Але, на жаль, сьогодні в силу дуже різних об’єктивних і суб’єктивних причин, більшість з яких є поза нашими можливостями впливу, повноцінний і формальний вступ України до ЄС може розглядатися як стратегічна мета, а не нагальне політичне завдання. Отже, необхідно, нарешті, стати розумними егоїстами і використовувати всі як внутрішні, так і зовнішні можливості, аби з власної ініціативи рухати країну до «копенгагенських критеріїв» (мінімальних вимог до кандидатів). Рухати, аби європейські цінності, традиції і правила, риси європейського рівня праці і добробуту ставали реаліями сьогодення, а не залишалися викривленою мрією ледачого споживача про побутове чудо.

Коли ж українські політики починають розмову про членство в НАТО, вони — незалежно від того «за» вони чи «проти» — мають усвідомити, що тестують українську демократію. Адже ті, хто «за», повинні пам’ятати, що в ухваленні таких доленосних рішень має брати участь кожний громадянин України. Ті ж, хто «проти», мають так само твердо засвоїти, що ухвалення рішення кожним може бути лише абсолютно свідомим. Отже, ніхто не має права — ясна річ, якщо йдеться про демократію — проштовхувати по дипломатичному паркету за спиною суспільства власне бачення українського вибору. Питання про вступ до НАТО має стати предметом загальнонаціональної ідеологічної дискусії. Водночас ми повинні примусити всі державні інституції узгоджено та ефективно співпрацювати з альянсом задля вирішення завдань, що становлять загальнонаціональний, а не вузькопартійний інтерес.

І, нарешті, про ЄЕП. Тут маємо розрізняти проблеми приєднання до вже наявних міжнародних інституцій і участі у фундації нових. У першому випадку нікому й на думку не спаде йти з власним статутом у чужий монастир — тут мова йде лише про терези, на які кладемо переваги й ризики вступу, що їх не важко побачити і проаналізувати в наявних засадах і практиці того чи іншого міжнародного об’єднання. У другому випадку — маємо політичний простір для маневру і можливість творити той компроміс взаємної вигоди, який би задовольняв засновників і жодним чином не зачіпав їхніх національних інтересів.

6. Чи потрібен Україні новий закон про засади зовнішньої політики?

Для проведення ефективної зовнішньої політики України закон сам по собі навряд чи може бути панацеєю. Але за нинішніх політичних умов без нього, мабуть, не обійтися.

7. Що потрібно змінити в українській Конституції, аби зробити більш зрозумілою, прозорою та ефективною процедуру напрацювання, узгодження, ухвалення та реалізації рішень у сфері зовнішньої політики?

Я не бачу в українській Конституції суттєвих процедурних перепон для ухвалення політичними силами України узгоджених рішень у сфері зовнішньої політики. Чого справді не вистачає — так це сталих політичних традицій, досягнення домовленостей з зовнішньополітичних питань, відпрацьованого механізму їх узгодження. Так само не бачу будь-якої загрози легітимізації незрозумілих, непрозорих, авантюристичних рішень. Конституція передбачає для цього цілу низку запобіжників.

Що ж до системного і професійного напрацювання та ефективної реалізації ухвалених рішень, то ця проблема лежить, з одного боку, у площині вже згаданого вище відродження та модернізації зовнішньополітичних інститутів України, а з іншого — відповідальної співпраці політичних лідерів країни: президента та прем’єр-міністра, а також Верховної Ради України.

Справді, після впровадження в життя конституційної реформи з’ясувалося, що деякі формулювання Конституції потребують удосконалення і деталізації. Сподіваюся, що виклики реального життя прискорять конституційне притирання державних механізмів, і така корекція Конституції обов’язково відбудеться. Тоді обов’язки і повноваження конституційних суб’єктів доповнюватимуть одне одного без гострих протиріч.

Анатолій ЗЛЕНКО, радник прем’єр-міністра України

1. Найбільший успіх зовнішньої політики України у 2006 році.

Успіх чи прорахунки у зовнішній політиці України слід розглядати в контексті складних внутрішньополітичних процесів, що відбувалися в Україні протягом 2006 року. Вибори до Верховної Ради України, затяжний і хаотичний переговорний процес щодо формування коаліції, непослідовне просування політичної реформи і, як наслідок, загострення відносин між різними гілками влади та ціла низка інших проблемних питань — усе це не залишалося поза увагою міжнародної спільноти і негативно впливало на міжнародну політику України. Це також підривало в цілому систему стабільних відносин нашої держави з рештою країн світу. Попри всі недоліки, можна вважати, що головним успіхом зовнішньої політики України у 2006 році була нормалізація україно-російських відносин, результатом чого став довгоочікуваний візит президента Російської Федерації В.Путіна в Україну. Взятий курс на прогнозоване і взаємовигідне співробітництво між Україною і Росією відповідає національним інтересам нашої держави.

2. Найбільший провал у зовнішній політиці України у 2006 році.

Провал — це своєрідний дефолт зовнішньої політики, який може мати загальнонаціональні наслідки, і тому ця категорія є досить крайньою і неприйнятною. Оскільки підхід до зовнішньої політики був швидше ідеологічним і меншою мірою реалістичним — це призвело до певних прорахунків та недоліків у зовнішньополітичній діяльності нашої держави. На окремих напрямах спостерігалися відірваність зовнішньої політики від політичних реалій, надмірна поляризація громадської думки та загострення суспільно-політичної ситуації навколо окремих проблем, зокрема штучного форсування питань євроатлантичної інтеграції. Зовнішня політика не змогла домогтися загальнонаціонального консенсусу щодо зовнішньополітичних пріоритетів України і не стала важливим мобілізуючим фактором стабільності. Незбалансованість зусиль на Західному та Східному напрямках стала причиною втрати уваги до ряду перспективних напрямів, де є життєво важливі українські національні інтереси.

3. Хто та що заважали українській зовнішній політиці у 2006 році бути послідовною і передбачуваною?

Оскільки зовнішня політика стала заручницею внутрішньополітичних процесів і реалізовувалася залежно від тих чи інших обставин — вона, природно, не могла себе реалізувати відповідно до розуміння суті процесів, що призвело до істотних прорахунків на важливих пріоритетних напрямах зовнішньополітичної діяльності держави. Це створювало враження, що зовнішня політика України не була протягом 2006 року послідовною та передбачуваною. Це також давало підстави стверджувати, що зовнішня політика певною мірою втратила свою авангардну роль і активну участь у державотворчих процесах.

4. Які найголовніші завдання стоять перед українською зовнішньою політикою у 2007 році?

На відносинах із якими країнами повинна концентрувати увагу Україна в наступному році?

Серед численних завдань, що стоять перед зовнішньою політикою України у 2007 році, максимальну увагу слід приділити питанням, пов’язаним із забезпеченням зовнішніх умов для виходу країни з економічної кризи, підтримання стабілізації на енергетичному ринку. У центрі уваги також має бути економізація зовнішніх зносин та продовження курсу на європейську і євроатлантичну інтеграцію. При вирішенні цих питань важливо враховувати сучасні процеси, що відбуваються у міжнародних відносинах, оперативно реагувати на виклики часу, актуальні міжнародні процеси та події, передусім ті, що стосуються українських національних інтересів.

Україні необхідно концентрувати подальшу увагу на зміцненні стратегічного партнерства з Росією, США, Польщею, країнами Європейського Союзу. Слід більше зважати на життєво важливі для України напрями двостороннього співробітництва з урахуванням виходу нашої держави на нові ринки збуту національної продукції, пошуку іноземних інвестиційних джерел. Водночас важливо послідовно продовжувати співпрацю по всіх азимутах, і в цьому контексті зовнішня політика має бути невіддільною від світового розвитку.

5. Членство України в НАТО — це має бути свідомий вибір народу, який сприймає такі поняття, як просування стандартів демократії громадянського суспільства, ринкової економіки, підвищення рівня гарантій політичної незалежності, територіальної цілісності та непорушності кордону, активне сприяння участі нашої держави у створенні нової архітектури безпеки на євроатлантичному просторі. Водночас має усвідомлюватися, що розширення стратегічного партнерства з НАТО сприятиме забезпеченню безпеки і стабільності України.

Членство України в ЄС — це консолідуючий чинник українського суспільства і важливий фактор для підвищення життєвого рівня українського народу за рахунок концентрації зусиль на впровадженні внутрішніх реформ і перетворень, прийняття європейських норм і стандартів. Але для цього слід враховувати реальні можливості України.

Членство України в СОТ — це приєднання до глобальної економіки, що сприятиме участі в системі регулювання світової економіки та захисту українських національних інтересів.

Членство в ЄЕП — це можливе підвищення, на основі урахування принципів і стандартів Європейського Союзу, економічного потенціалу країни, що має сприяти прискоренню процесу євроінтеграції.

6. Чи потрібен Україні новий закон про засади зовнішньої політики?

Одним із базових документів, що регулює зовнішньополітичну діяльність України, є постанова Верховної Ради України «Основні напрями зовнішньої політики України», схвалена Верховною Радою України 2 липня 1993 року. Цей документ виконав свою основну роль, пов’язану з утвердженням України у світі як незалежної держави. Переосмислення нових реалій внутрішнього і зовнішнього характеру, прийняття нової Конституції України у 1996 році та прийняття відповідних нормативних документів ставлять на порядок денний питання необхідності прийняття закону про засади зовнішньої політики України. Цей документ має гармонійно поєднувати засади зовнішньої політики з положеннями Основного Закону та міжнародними зобов’язаннями України. Тим більше що Конституція України вимагає, щоб «засади зовнішньої політики» визначалися «виключно законами України».

7. Що потрібно змінити в українській Конституції, аби зробити більш зрозумілою, прозорою та ефективною процедуру напрацювання, узгодження, ухвалення і реалізації рішень у сфері зовнішньої політики?

Чинна Конституція України містить низку положень, які стосуються зовнішньополітичної сфери. У ній чітко виписано обов’язки президента України, Верховної Ради і Кабінету міністрів. Довільне тлумачення цих положень, тим більше залежно від політичної кон’юнктури, є небезпечним кроком, який може порушити функціонування вже сформованого механізму розподілу владних повноважень і відповідальності за цю важливу сферу державної діяльності. Чітке дотримання положень Конституції й водночас логічне завершення процесу політичної реформи убезпечить нашу державу від зайвих суспільних потрясінь всередині країни та непотрібних ускладнень на міжнародній арені.