Зміна коней на переправі

17 сiчня, 2020, 15:20 Роздрукувати Bипуск № 1277, 11 сiчня-17 сiчня
Відправити
Відправити

У Росії на тлі старту глибоких змін політичної системи раптово змінився уряд.

Послання президента Росії Владіміра Путіна Федеральним Зборам, оголошене 15 січня, мало бути (за прогнозами) присвячене підвищенню добробуту російських громадян і цілорічному святкуванню чергового ювілею великої перемоги (мається на увазі закінчення другої світової війни).

Про добробут, дійсно, говорилося багато, але справжньою новиною стали пропозиції Путіна щодо зміни російської конституції, які вносять риси президентсько-парламентської моделі. Ще більшою новиною стали відставка уряду одразу після оголошення послання та анонс переведення голови уряду Дмітрія Медведєва на новостворену посаду. На тлі настільки масштабних подій на задньому плані загубилося повідомлення про "тимчасову непрацездатність" очільника Чечні Рамзана Кадирова, що за інших обставин опинилося б у топі російських політичних новин.

У Росії вже кілька років вислів "транзит влади" є звичним способом пояснення того, що не вдається пояснити іншими способами. Коли цей таємничий процес набув, нарешті, зримих рис, вони виявилися досить загадковими. Причому не тільки для численних експертів, але й для переважної більшості власне учасників подій. Коли вони розсідалися в залі, щоб послухати промову Путіна, хіба що Медведєв, сидячи в першому ряді, міг звично заплющити очі - його доля вже була визначена, і вона - безхмарна.

Перший заступник голови уряду Антон Силуанов помітно нервував, не знаючи, де віднайти гроші на соціальні ініціативи Путіна, не поставивши під загрозу блискучі макропоказники. Швидше за все, йому вже не доведеться цим перейматися. Кінорежисер Нікіта Михалков світився зсередини, незважаючи на нещодавнє скандальне падіння фотомоделі з вікна квартири його онука: напередодні він таки зумів через суд закріпити як бренд своєї телепрограми зображення християнського подвижника Микити Бісогона. Решта владної публіки, за винятком може кількох людей, просто чекала чергових слів про добробут і перемогу.

Як Путін і обіцяв у новорічному посланні, він приділив добробуту свого відданого народу належну увага, щоправда, більше в аспекті демографії. Відновлення кілька років тому скорочення чисельності російського населення є, напевно, єдиним макропоказником, що турбує Кремль. В усьому іншому все чудово: резерви неухильно зростають, державний бюджет незмінно профіцитний, торговельне сальдо додатне, національна валюта стійка, продажі нафти й зброї стабільні. Але заповнити спад населення не змогли ні мігранти із Центральної Азії, ні анексовані українські громадяни з окупованих територій. Білоруси напередодні нового року ухилилися від ролі єдиного з росіянами народу. Тому все сказане Путіним про добробут - важливе. За рівнем добробуту, зрештою, оцінюватиметься успіх вкладення трильйонів рублів у національні проекти. Торік ефект був слабким. Але до парламентських, тим більше, президентських виборів результат має бути очевидним.

Що стосується змін політичної системи й політичного режиму Росії, помітно непотрібний (здавалося б) поспіх. Нова структура влади туманна, але терміни її закріплення в конституції вже визначені - кілька місяців. Партійна система не реформована, але вже розганяють чутки про дострокові парламентські вибори цього року замість чергових наступного. У того, що відбувається, були свої "касандри", що пророкували зміни до невпізнанності, але не було провидців, здатних хоча б приблизно окреслити параметри змін і назвати нового російського прем'єра. Навіть найупевненіші в собі розповсюджувачі російських інсайдів тепер визнають: є щось важливе в мотивації рішень вищої російської влади, чого вони не знають. З цієї невидимої безодні поки що долітає лише одне виразне міркування, і воно конспірологічне: Трамп може програти вибори.

Отже, найближчими місяцями спеціально зібрана робоча група, лише мала частина учасників якої знайома з юриспруденцією, сформує консолідовану пропозицію про конституційні зміни, окреслені президентом. Вони не стосуватимуться перших двох глав конституції, зміна яких вимагає зборів Конституційної асамблеї (у Росії немає навіть закону про неї). Потім консолідовані пропозиції пройдуть плебісцит (але не референдум). Схвалене народом без зволікання пройде через Федеральні Збори й опиниться в тексті російської конституції. До великих травневих торжеств з нагоди великої перемоги все має бути завершене.

Головні зміни політичної системи такі. Претендент на найвищу посаду у Росії має безперервно проживати на території Росії 25 років - привіт новим громадянам з окупованих територій і випускникам західних університетів. Голова уряду й міністри призначатимуться Держдумою. Президент лише пропонуватиме керівника уряду й підписуватиме укази на призначених Держдумою міністрів. Але знімати міністрів президент, як і раніше, зможе. Зараз голова уряду призначається президентом за згодою Держдуми, міністри призначаються президентом за поданням прем'єра. Вищі військові командири й керівники силових структур (не плутати з силовими міністрами), як і раніше, призначатимуться президентом, але після консультацій з Радою Федерації.

Російський президент зможе через Раду Федерації знімати й призначати суддів Конституційного й Верховного судів. Зараз це можливо за поданням тільки самих цих судів. Одночасно Конституційний суд зможе перевіряти на конституційність усі нормативно-правові акти на всіх рівнях. Важливо, що відмова президента підписувати прийнятий Держдумою закон зможе бути виправдана рішенням Конституційного суду.

Має бути "усунений розрив" між державними й муніципальними органами влади. Цей пункт зараз позначений лише загалом. Самостійність муніципальної влади гарантована російською конституцією. Але, схоже, Путін вирішив припинити практику вічного "підгодовування" з держбюджету збиткових здебільшого муніципалітетів, і рішуче вмонтувати їх у єдину владну вертикаль. У цій же парадигмі регіони втратять право погоджувати регіональних керівників прокуратури - відтепер ті призначатимуться президентом через Раду Федерації.

Зросте роль Держради, і це має бути відображено в конституції. Що мав на увазі Путін, не зрозуміло, оскільки Держрада не згадується серед органів влади (прописаних у перших розділах конституції), які не підлягають змінам. Зараз Держрада - це подоба керованого президентом "господарського активу" з консультативними функціями.

Відтепер уряд - більше турбота Держдуми, ніж президента. Він, очевидно, буде позбавлений найменших натяків на самостійну політичну роль і перетвориться на збори "рахівників". Разом з тим, Путін нічого не сказав про те, чи залишиться голова уряду формально другою особою держави. Іншими словами, чи передаватиметься йому "ядерна валізка" у разі недієздатності президента.

Багаторічна друга особа держави (якою був Дмітрій Медведєв) стала чимось на кшталт віце-президента. Для нього вже створено посаду заступника голови Ради безпеки, головою якої за посадою є президент, а організовує роботу секретар. Радбез у сучасній Росії - свого роду "радянське політбюро", де приймаються найвищі колегіальні рішення про життя Росії. Саме звідти, наприклад, виходило політичне й оперативне керівництво окупацією Криму. У Радбезі домінують "силовики", які гарантують цілісність і збільшення ресурсів розвитку Росії. Зі свого боку, урядові "рахівники" розподіляють ці ресурси за затвердженими методиками. Нова роль Медведєва - ніяк не пониження. Шлях до номінального головного крісла, хоч би де воно розташовувалося, для нього як і раніше відкритий. У своїй новій ролі він вже приймає нового керівника уряду для обговорення кандидатур міністрів.

Новий голова уряду Росії - Міхаїл Мішустін. Це силовик-економіст, за одним влучним визначенням - економіст-проктолог. До останнього часу він очолював Федеральну податкову службу, яка (за багатьма оцінками) була ефективно ним реформована, включно з впровадженням пронизуючої діджиталізації. Мішустін починав свою кар'єру в середовищі економістів-лібералів. Потім поринув у надра російського deep-state і наблизився до "силовиків".

Через день після призначення Мішустіна, воно вже здавалося логічним і передбачуваним. Але передбачити ніхто не зміг. Прізвище нового прем'єра повідомили для попереднього поширення тільки редактору Russia Today Маргариті Симоньян (ймовірно, щоб вона встигла перекласти його мовами народів світу). Симоньян опублікувала також список деяких нових міністрів. Можна буде судити про ексклюзивність її джерел інформації за збігом цього списку з поданим на затвердження російському президентові. Склад нового уряду може стати відомим ще до відльоту Путіна у ці вихідні до Берліну на конференцію щодо Лівії.

Головне питання, яке залишається незрозумілим, коли говорити про устрій російської влади, - як виглядатиме та де перебуватиме головне крісло, у якому (як поки що вважається) сидітиме тільки Путін і ніхто інший. Центр ваги російської влади, як видно, переміщається з площини політичної системи в простір політичного режиму. Модель, створена Ден Сяопіном у Китаї й протестована Нурсултаном Назарбаєвим у Казахстані, тепер може знайти застосування в Росії. Вона передбачає створення зручних і надійних державних опор для трансляції особистого авторитету довічного верховного правителя в управлінські рішення. Імовірно, такими опорами стануть посилені управлінськими повноваженнями Рада безпеки та Держрада. Наступники повноважень верховного правителя взагалі не передбачені. Після його смерті залишаться лише створені ним інститути й навчені управлінські кадри. Але навряд чи нова модель влади вже сформувалася в деталях. Зрозуміло тільки, що є якісь причини поквапитися з її впровадженням.

Ключове зовнішньополітичне питання мінливої Росії - вона "зосереджується", як після поразки в Кримській війні 1853–1856 рр., чи готується до нового стрибка, як перед окупацією Криму 2014-го? Одне не виключає іншого. Як "зосередження", так і підготовка, можуть бути більш-менш тривалими. Але в будь-якому випадку, поки йде активна фаза внутрішньої трансформації політичної системи, відволікання додаткових ресурсів на зовнішні війни стало б для Кремля обтяжливим.

Не виключено, що зовнішньополітичні партнери Путіна були поінформовані про майбутні зміни краще, ніж російський бомонд. Ймовірно, це і створило вікно можливостей для нормалізації відносин з Росією. Але навряд чи Росії потрібен мир, що вимагає поступок, навіть коли вона ослаблена внутрішніми трансформаціями. Їй потрібен пакт про ненапад аби перебудувати внутрішні порядки для майбутніх перемог на всіх фронтах.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК