Закрите небо

Адміністрація Дональда Трампа прийняла рішення вийти з Договору про відкрите небо. Офіційну заяву держсекретар Майк Помпео зробив 21 травня, і через півроку США залишать Договір. Цей документ - один із найважливіших елементів системи заходів взаємної довіри та контролю над озброєннями й один із головних символів цієї системи, яка є фундаментом сучасної європейської безпеки.

Переговори розпочалися під кінець холодної війни, а 1992 року Договір підписали. Через десять років, у 2002-му, він набув чинності. Сьогодні повноправними його учасниками є 34 держави - США, Канада, європейські держави, країни колишнього СРСР. Головне положення Договору - створення режиму спостережних польотів над територіями одне одного, що дозволяє контролювати виконання домовленостей про роззброєння та відстежувати переміщення і концентрацію військ. Хоча Договір передбачає попереднє повідомлення про перевірку (не менш ніж за 72 години), цей термін досить малий, - за такий час значних порушень не приховати, - що, фактично, робить інспекції несподіваними й перетворює їх на ефективний інструмент моніторингу взаємних зобов'язань сторін.

Договір про відкрите небо є одним із найефективніших інструментів сучасної системи європейської безпеки. За час його дії було проведено понад 1500 польотів спеціальних літаків над територіями країн-учасниць. Ці заходи працювали і на стабілізацію ситуації на Балканах, і на більшу прозорість у відносинах Росії та Заходу. Особливо після того, як ці відносини стали помітно псуватися.

Певна річ, траплялися й конфлікти. Так, 2016 року Анкара відмовила в інспекції російській стороні. Це сталося на піку російсько-турецької конфронтації після того, як у небі над Туреччиною був збитий російський Су-24. Але загалом Договір дозволяє зберігати прийнятний рівень діалогу у військовій сфері. Зважаючи на той факт, що нинішня ситуація в Європі більше скидається на протистояння часів холодної війни (для умов якого Договір свого часу й розроблявся), можна сказати, що сьогодні він актуальний як ніколи у своїй історії.

Рішення американської адміністрації не стало несподіваним. Незадоволення договором у США зростало давно, і вже на початку 2010-х у Конгресі лунали голоси на користь виходу. Коли у 2014 році для роботи в рамках інспекцій Росія підготувала новий літак авіаспостереження Ту-214ОН (оснащений усіма видами дозволеної договором апаратури - від цифрової фотоапаратури до бічних РЛС), Вашингтон тривалий час блокував його сертифікацію, вважаючи, що той дозволить російській стороні отримувати чималий обсяг важливої інформації не тільки про військові об'єкти, а й про цивільну інфраструктуру.

Багато американських політиків вирішили, що Договір стає для Москви інструментом легального шпіонажу, і тому США слід вийти з нього. Хмизу в багаття підкинув і спостережний політ російського літака над США у серпні 2017 року (його здійснював ще старий Ту-154М-ЛК1, новий Ту-214ОН сертифікували тільки через рік): маршрут було прокладено над Вашингтоном і заміською резиденцією американського президента в Кемп-Девіді. В американській столиці російський літак пролетів у зоні безпеки над Білим домом і Пентагоном, де польоти суворо обмежені від часу терористичних атак 11 вересня 2001 року.

Це викликало різко негативну реакцію як політичної еліти, так і американського суспільства. У Конгресі почали обговорювати практичні заходи виходу з Договору, інцидент спровокував низку законодавчих ініціатив із цього питання (останній законопроєкт про вихід з Договору був зареєстрований у Сенаті торік).

На осінь минулого року стало очевидно, що рішення про вихід Вашингтону з Договору про відкрите небо - справа найближчого часу. США навіть провели опитування серед своїх союзників про ставлення до цього кроку. Остаточне рішення було прийнято, ймовірно, наприкінці 2019-го: торік Конгрес виділив 40 млн дол. на заміну американських літаків-спостерігачів, але в бюджет міністерства оборони на цей рік такі витрати не були внесені. Затвердила рішення Рада національної безпеки у квітні нинішнього року.

Приводом стали дії Росії, які, згідно з заявою радника президента з питань безпеки Роберта О'Браєна, "суперечать букві та духу Договору". У переліку обвинувачень - обмеження польотів над Калінінградською областю, заборона польотів уздовж кордону з Грузією, використання інспекцій у шпигунських цілях.

Розібратися, де тут буква, а де дух Договору, не завжди просто. Що стосується Абхазії та Південної Осетії, визнаних Москвою, то російська сторона посилається на 6-ту статтю (згідно з якою інспекцій не можна проводити вздовж кордонів країн, які не беруть участі в Договорі). А в Калінінграді росіяни посилаються на труднощі для цивільної авіації (при польотах спостерігачів над невеликим анклавом доводиться закривати небо для цивільних бортів) і тому вимагають скорочувати час польотів (про закриття неба в регіоні не йдеться, останній політ американців над Калінінградом відбувся в лютому нинішнього року).

Втім, схожі порушення траплялися і з боку інших країн. Крім випадку з Туреччиною, можна згадати відмову Грузії від зобов'язань за договором перед Росією або закриття американцями неба над базою Тихоокеанського флоту на Гаваях і над базою ПРО на Алясці. Важливо те, що в схожих випадках раніше сторони часто знаходили рішення, яке влаштовувало всіх (кілька років тому США й Росія домовилися про відмову від проведення польотів під час важливих державних заходів). Тепер же жодні можливі компроміси навіть не обговорюються.

Реакція інших зацікавлених сторін на рішення США була передбачувана. Росія засудила Вашингтон за "ескалацію військових загроз" і "продовження політики демонтажу системи європейської безпеки". Європейські союзники висловили жаль із приводу американського кроку, але при цьому підтримали Вашингтон, поклавши відповідальність за руйнування Договору на Москву (якщо в заяві ряду європейських країн на чолі з Німеччиною звучало більше жалю з приводу долі Договору й менше обвинувачень на адресу Росії, то заява НАТО взагалі повністю повторила позицію США).

На підтримку Договору висловилося й українське МЗС, зазначивши, правда, що для нашої країни останніми роками він не такий цінний - оскільки важливі для нас частини російської території на кордонах із Україною, фактично, недоступні для інспекцій.

Які ж будуть наслідки цього кроку Вашингтону? Однозначно відповісти на це запитання не можна. З одного боку, документ сьогодні здається більш вигідним Росії, ніж США. Американці можуть покластися на якісніші технології супутникової та цифрової розвідки, а для Москви польоти над територіями країн Заходу - набагато важливіше джерело розвідувальної інформації. У цьому сенсі, аргументи Вашингтону логічні: Росія постраждає від втрати каналу інформації більше, ніж США. Ось тільки в Москви залишиться можливість і далі спостерігати за американськими військовими об'єктами в Європі. Адже жодна європейська країна (навіть найближчі в поглядах на проблеми безпеки до Вашингтону британці, поляки та балтійці) не поспішає йти за прикладом американців, а екстериторіальністю американські військові об'єкти не володіють.

Аерофотозйомка, відео та інша інформація, що збирається під час інспекцій,- відкрита й загальнодоступна. І тому може бути важливим інструментом у міжнародних спорах. Так, претензії на адресу Росії щодо невиконання міжнародних зобов'язань звучать набагато вагоміше, коли підкріплені фактами, і їх часто бракуватиме США в інформаційній війні з Росією. Адже в міжнародної спільноти вже є негативний досвід американських обвинувачень на адресу третіх країн, які виявилися сфальсифікованими (згадати хоча б уже хрестоматійний приклад "іракської хімічної зброї" або "кольчужний скандал"), а ставити під удар свої розвідувальні джерела американці, зі зрозумілих причин, не хочуть.

І, нарешті, головне. Вихід із Договору про відкрите небо - це свідчення дуже небезпечної тенденції, ще один крок у бік демонтажу міжнародних механізмів безпеки в Європі. США залишають договори з протиракетної оборони, щодо ракет середньої та малої дальності, стратегічних наступальних озброєнь. І американці зовсім не самотні у розвалі системи: Росія, призупинивши участь у Договорі про звичайні збройні сили в Європі, зробила не менш вагомий внесок у знищення системи безпеки.

Під ніж іде система, яка створювалася в часи холодної війни, мала запобігти війні між Заходом та радянським блоком і непогано виконувала цю функцію. Замість помірного рівня взаєморозуміння, співпраці та довіри за безпеку відповідатимуть військове стримування, союзи і зростання оборонних витрат. Такий шлях не тільки дорогий, а й небезпечний, що довели перші десятиліття холодної війни і що підштовхнуло її учасників до створення колективної системи безпеки, яку сьогодні активно й послідовно руйнують.

Взаємна недовіра та стримування небезпечні не тільки вищим ризиком війни. Вони відроджують іншу логіку поведінки міжнародної спільноти: егоїстичну, побудовану на праві сили та правоті сильного. У такому світі слабким країнам, - а Україна, на жаль, належить саме до цієї категорії, - буде набагато складніше. Вирішувати за спиною слабких, торгувати інтересами слабких, робити з них розмінну монету в грі сильних - природно й раціонально в такому світі.

Холодна війна 2.0 починається з тих самих стартових умов відносин між державами, з яких починалася перша. З часом держави знову прийдуть до необхідності обмежити свій егоїзм, діяти спільно не тільки з союзниками, а й із противниками.

Ось тільки хто зі слабких доживе до того моменту, і в якому стані?

Усі статті автора читайте тут.