Погрози не допомогли: санкції проти Росії почали діяти по-справжньому

09 липня, 2022, 08:30 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Литва та Норвегія вирішили проблему російського транзиту до Калінінграда та Свальбарда на своїх умовах

Усупереч відомій заяві Владіміра Путіна, що в Росії немає кордонів, вони в неї є. На окремих ділянках кордон пролягає так складно, що Кремлю доводиться йти на політичні поступки задля утримування наявних територій, не кажучи вже про захоплення нових.

Забуті санкції

Четвертий пакет санкцій ЄС проти Росії, впроваджений у зв'язку з її військовим нападом на Україну, був узгоджений ще 15 березня нинішнього року. Його відтерміноване впровадження в дію з 17 червня несподівано для багатьох, і дивно, що й для самої Росії, призвело до гучного політичного загострення. У Калінінградську область (російський ексклав на березі Балтійського моря) та російські поселення на норвезькому архіпелагу Свальбард (у Росії його заведено називати Шпіцберген) стало проблематично доправляти вантажі.

Пакетом санкцій, про який ідеться, заборонено експорт та імпорт чималої частини російських товарів, включно з будівельними матеріалами і сталлю. За час відтермінування було розроблено митні правила, що дозволяють контролювати реалізацію заборон із боку ЄС. Норвегія, яка не є членом ЄС, але повторює європейські санкції, в середині липня ввела в дію аналогічні обмеження. Відтак, виявився значно обмеженим (за деякими оцінками, на 50%) сухопутний транзит російських товарів через Литву в Калінінградську область і фактично припинено доставку вантажів через Норвегію в російські поселення на Свальбарді.

Спроби російського керівництва погрожувати, натякаючи на використання військової сили, Литву й Норвегію не вразили. Зрештою Росія звернулася в Єврокомісію та уряд Норвегії з проханням звузити інтерпретацію четвертого пакета санкцій і позбавити російське населення гуманітарних ризиків. Компроміс щодо доставки вантажів в арктичні російські поселення вже оголошений. Стосовно транзиту російських вантажів через Литву компроміс очікується до середини липня. Росія вийде з цієї транзитної кризи на гірших умовах, ніж у неї входила. Ескалації, вищої за цей результат, ЄС і НАТО, схоже, не планували.

Читайте також: В Росії погрожують країнам Балтії знищенням їх транспортного комплексу

Санкційна географія

На час ухвалення в середині березня четвертого пакета санкцій ЄС і розробки його норвезького продовження навряд чи в Брюсселі й Осло думали саме про те, як створити гуманітарні проблеми для російського населення на географічно відірваних територіях. Транзит між російськими суб'єктами теж навряд чи був головною метою. Санкційним пакетом заборонялася передача певної групи товарів на митних кордонах ЄС і Норвегії з Росією з метою зупинити експортно-імпортні операції. Але процедура, розроблена задля реалізації санкцій, виявилася такою, що зупинила як експортно-імпортні операції, так і транзит.

Доставка вантажів із основної частини Росії в Калінінградську область залізницею й автотранспортом через Литву — найпростіший і найдешевший варіант. Але можлива морська й авіаційна доставка, хоча це довше (для поромів) та дорожче (для транспортних літаків). У 2000-х роках, під час підготовки Литви до вступу в ЄС, Путін, що перебував на посаді президента Росії перший термін, намагався досягти з Литвою юридично зобов'язуючої угоди про ексклюзивний російський транспортний коридор у Калінінградську область. Домогтися цього Путіну не вдалося, і він задовольнився взаємними заявами, що транспортних проблем не виникатиме. У Росії був тоді серйозний важіль тиску. Частина узбережжя Польщі, включно з портом Ельблонґ, відділена від Балтійського моря косою з виходом через російський Балтійськ у Калінінградській області. Тепер цього важеля немає, — Польща побудувала канал.

Читайте також: Поступки в питаннях санкцій на транзит спонукають РФ до більш агресивної поведінки — очільник МЗС Литви

Оскільки «пробити коридор» військовою силою через втрати в Україні було неможливо, варіант у Росії залишався тільки один — знайти підходи до європейських сердець, аби митні процедури на кордоні Литви з Росією не так жорстко інтерпретували норми четвертого пакета санкцій ЄС.

Російські поселення на архіпелазі Свальбард виникли ще до Другої світової війни, за результатами якої Східну Пруссію з центром у Кенігсбергу було перетворено (із жорсткою заміною населення з німецького на радянське) на область Російської Федерації з центром у Калінінграді. За Паризьким договором 1920 року, за Норвегією визнавався суверенітет над Свальбардом, але при цьому даровано особливі економічні права іншим учасникам договору — США та європейським країнам. У 1935 році до договору приєднався колишній СРСР. Фактично, Свальбард став вільною економічною зоною з безвізовим режимом під норвезьким управлінням. Цінність архіпелагу пов'язана з родовищами вугілля, багатими на рибу прибережними водами та військовою географією: зі Свальбарда можна контролювати прохід між Атлантичним і Північним Льодовитим океанами.

Колишній Радянський Союз видобував на Свальбарді вугілля та займався виловом риби. Нині родовища вугілля втратили цінність. Підтримка поселень на архіпелазі збиткова для Росії. Але вона продовжує підтримувати проживання там кількох сотень своїх громадян. Поселенці видобувають вугілля лише з метою генерації тепла й електрики для власних потреб.

Проблема транзиту виникла через те, що в Росії, «великої арктичної держави», чиї атомні підводні човни роблять кидки до Північного полюса, просто немає власного транспортного зв'язку зі Свальбардом. Російські літаки можуть з аеродромів Північного флоту доправити на архіпелаг російських чиновників із прапорами й телекамерами. Але доставляти вантажі російські кораблі не можуть. Тому спочатку в Мурманську їх вантажать на автотранспорт. Потім вантажі перевозять через кордон у норвезький порт Тромсе. Там їх перевантажують на норвезькі кораблі й нарешті доправляють російським поселенцям.

Від початку дії нових митних процедур із середини червня потік російських вантажів зупинився на кордоні з Норвегією. Норвезькі санкції створили для російських поселенців на Свальбарді не просто економічну (економічного смислу в їх перебуванні на архіпелагу немає), а гуманітарну проблему. Жити в Арктичній зоні без підтримки вони не можуть. Для Росії в такій ситуації залишалися тільки дві опції — домовлятися з Норвегією або евакуювати поселенців разом із атрибутами російської присутності. Росія вибрала першу.

Читайте також: Німеччина вимагає розблокувати російський транзит до Калінінградської області через Литву – Spiegel

Новий баланс сил

Росія не наважилася на силову ескалацію ні щодо Литви, ні щодо Норвегії. Лунали погрозливі заяви. Вони постійно змінювали адресата у спробах спровокувати розкол між Брюсселем, Вільнюсом та Осло. Із появою контурів нового компромісу російські погрози втрачали визначеність і рештки переконливості.

Рішення, досягнуте між Норвегією і Росією, полягає в тому, що російські вантажі, призначені саме для поселенців на Свальбарді, вантажитимуться в Мурманську зразу на норвезький автотранспорт і потім без логістичних проблем доставлятимуться на архіпелаг. Уникнути санкцій, передбачених четвертим пакетом, Росія не зможе. Тимчасом гуманітарні проблеми російських поселенців буде вирішено.

Читайте також: Норвегія вирішила пропустити вантаж для росіян на Шпіцберген

Стосовно транзиту російських вантажів через Литву рішення, яке готує Єврокомісія, може бути таким. Зміниться митна процедура, дозволивши не зупиняти весь потік російських вантажів, на який накладено експортно-імпортні санкції. Основна ідея Єврокомісії полягає в тому, що потік вантажів між основною частиною Росії та Калінінградською областю вважається транзитом, якщо не перевищує певний обсяг. Порогом може вважатися обсяг транспортування до широкомасштабного військового нападу Росії на Україну 24 лютого нинішнього року. В сухому залишку розглядається встановлення Єврокомісією квот внутрішнього споживання Калінінградській області Росії.

Досягнення компромісів може бути сприйняте як слабкість ЄС, Литви й Норвегії — «не додушили» Росію, хоч і могли. Але, найімовірніше, це й не було європейською метою. Росії продемонстрували, що санкції неминучі, навіть якщо впроваджуються з затримкою, а російські погрози — недоречні, приймаються тільки прохання перемовин. І якщо щось може примусити ЄС переглядати санкційний режим, то це гуманітарні міркування, а не кількість «Іскандерів» у Росії.

Related video

Більше статей Олексія Іжака читайте за посиланням.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК