Загострення між Сербією та Косовом: шостий крок Вучича до війни

Сербський президент Александар Вучич виявився старанним учнем Владіміра Путіна у використанні шантажу та провокацій. Він постійно вигадує нові їх форми, намагаючись зупинити зацікавлених у вирішенні проблем врегулювання відносин Косова та Сербії, заодно не забуваючи й про перевірені старі. Вучич вочевидь не прагне ухвалити стратегічне рішення — зробити вибір між учорашнім днем у Москві та завтрашнім днем у Євросоюзі, який поліпшить життя в Сербії.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

«Капітуляції не буде, Сербія переможе»: президент Вучич звернувся до нації

Тепер він «творчо» об’єднав старі й нові методи, знову примусивши Західні Балкани і всю Європу з тривогою гадати — почнуть стріляти чи ні. Для цього він використав не тільки армію, а й свого вірного союзника — Сербську православну церкву.

Почалося все з того, що патріарх Порфирій забажав відвідати косовських православних сербів саме на католицьке Різдво, тоді, коли з’явилися ознаки закінчення попередньої, листопадової, кризи у відносинах Белграда та Приштини (ZN.UA розповідало про це 16 грудня у статті «Блокада в Північному Косові: крок до війни чи миру?»).

Отож настоятель СПЦ звернувся до Міністерства закордонних справ і діаспори Республіки Косово (!) з проханням про поїздку до сербських општин. Міністерство відповіло, що не заперечує, коли він публічно засудить провокаційні й нелегальні переходи до РК деяких сербських священників. Але засудження не відбулося. Саме тому, через невиконання умови поїздки, Порфирія очікувано не впустили до Косова. Схоже на сплановану провокацію, чи не так?

Далі події розвивалися з шаленою швидкістю. Вучич відразу виступив на телебаченні (хоча зник з медіапростору на кілька днів і не з’явився навіть після залізничної катастрофи 25 грудня, в якій постраждало близько 70 людей) та заявив про дії косовської влади, що вже начебто привела свої збройні сили у стан підвищеної бойової готовності (цю заяву було спростовано владою Косова), і саме тому, мовляв, він приводить сербську армію у повну бойову готовність.

Додав жару сербський міністр оборони, який закликав сербів «чинити супротив» владі Косова, яка «має намір встановити свій контроль над усією територією». Підкреслимо: над власною територією — територією Республіки Косово.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Путін підштовхує Сербію та Боснію підтримати його війну в Україні – Ставрідіс

І практично відразу самохідні гаубиці NORA (аналогічні нашим САУ «Богдана») рушили до сербсько-косовського кордону (хоча зазвичай для підготовки їх виходу з гарнізону потрібен чималий час), що свідчить про спланованість їхнього виїзду. Постоявши кілька годин у готовності відкрити вогонь, гаубиці повернулися на базу.

Приблизно тоді ж у сербських општинах кількість барикад збільшилася з 11 до 13 і був обстріляний патруль KFOR.

З Приштини теж почали лунати заяви з погрозами, які не сприяли зниженню напруги, окремі ж поліцейські підрозділи на півночі було приведено у підвищену бойову готовність. А прем’єр-міністр Косова Альбін Курті під час зустрічі з командуванням KFOR і EULEX рішуче заявив: «Якщо міжнародні сили не розберуть барикад найближчим часом, косовська поліція зробить це сама, чекати більше не можемо».

На щастя, крім катання на САУ, будівництва барикад, провокаційних пострілів і заяв-страшилок з обох сторін, різких дій і бойових зіткнень не відбувається. Поки що.

Ба більше, на відміну від європейських і деяких українських мас-медіа, в регіоні відносно спокійно відреагували на чергове загострення та провокаційні дії сербської влади і СПЦ.

Адже Вучич не вперше приводить армію у стан підвищеної бойової готовності. Навіть сербські ЗМІ нагадують, що за останні п’ять років сербська армія вшосте була готова почати війну. Згадаємо попередні випадки:

• у серпні 2018 року Вучич уперше вдався до військового шантажу з не зовсім зрозумілої причини — «події, викликані односторонніми кроками Приштини»;
• у вересні 2018 року у відповідь на посилення косовською поліцією заходів безпеки у зв’язку з візитом тодішнього президента Хашіма Тачі до спірного енергетичного об’єкта на озері Газивода;
• у травні 2019 року у відповідь на антикорупційні дії косовського спецназу, під час яких було заарештовано 19 поліцейських, 11 із яких серби;
• у вересні 2021 року у зв’язку із закінченням терміну перереєстрації автомобілів із сербськими номерами в Косові;
• 2 листопада 2022 року у зв’язку з перетином невідомим дроном міждержавного кордону з Косова до Сербії;
• і, нарешті, 25–27 грудня сплановані провокаційні дії сербської сторони.

З погляду здорового глузду, а не учня досвідченого провокатора Путіна, справжній casus belli у всіх шести випадках побачити важко. Особливо, на нашу думку, це стосується останніх подій, що підтверджується не тільки їхньою спланованістю, а й оперативними та різко провокаційними заявами російської дипломатії.

Вже до полудня 26 грудня, коли події щойно розпочиналися, «улюблениця» журналістів Марія Захарова зазначила, що дії «приштинських екстремістів» ведуть до «конфлікту великих розмірів». Російський же посол у Белграді Алєксандр Боцан-Харченко «впевнений», що заборона Порфирію відвідати Косово (якої не було) — крок до «знищення православ’я».

Розвиток чергового кола дестабілізації в північних районах Косова ще раз продемонстрував, що Росія продовжує свою гру на Західних Балканах. Її мета — не тільки намагання «не відпустити» Сербію до ЄС, а й дестабілізація всього регіону. Адже тутешній військовий конфлікт відвертатиме увагу США і європейських країн від війни в Україні і може зменшити західну допомогу нашій державі.

Певна річ, без консультацій сербських політиків та військових із російськими «братами» згадані дії навряд чи були б можливі. А «брати» нав’язують Вучичу путінську стратегію щодо України з 2014 року.

На жаль, Захід і його структури в Косові — KFOR та EULEX — продемонстрували нездатність оперативно реагувати на нестандартні виклики (вихід сербів з органів управління, візити попів та барикади). Або їм заважають застарілі мандати, які потребують актуалізації.

Чого бажають сербська столиця, Вучич і його оточення, сказати важко. Схоже, їм дуже не хочеться робити вибір між Брюсселем і Москвою, — так зручніше. Вже неодноразово зазначалося: бодай часткове визнання Косова для президента і будь-якого іншого сербського політика означає політичну смерть. Але ж конфлікт вирішувати треба, інакше Сербія опиниться у глухому куті.

Найбільш реальним виходом із нього бачиться останній франко-німецький план врегулювання — співіснування без визнання: у Косові створюється Асоціація сербських општин (АСО), Сербія не блокує вступу Приштини в ООН. До того ж сербська зовнішня і зовнішньоекономічна політика крок за кроком дистанціюється від дедалі токсичнішої, навіть для Белграда, Москви. Що викликає в Кремлі неабияку стурбованість.

І, нарешті, увечері 28 грудня з Белграда прозвучала очікувана всіма вказівка. Отримавши «надійні гарантії» від Євросоюзу та США, Вучич закликав косовських сербів розібрати всі барикади. Але які гарантії отримав президент, наразі невідомо.

Невже шостий крок Вучича стане останнім кроком до війни не тільки у 2022-му, а й у майбутньому?

Більше статей Володимира Цибульника читайте за посиланням.