ЗА ДВА КРОКИ ВІД ІМПІЧМЕНТУ

Щоденні зустрічі з виборцями. Переповнені зали й запевнення в спроможності керувати країною. Відрепетирувані фрази про повернення литовцям «радянських» вкладів і — мороз по шкірі — заклики брюссельських чиновників зберегти атомну могутність Литви. Схоже на передвиборну кампанію? Скоріше, дежа вю. Усе, як рік тому: Роландас Паксас збирає голоси виборців. Але якщо тоді похід у народ був потрібен колишньому пілоту, щоб потрапити в президентський палац, то сьогодні — щоб там залишитися. Є також інша відмінність: тоді президентство Паксаса залежало від кожного голосу. Сьогодні — тільки від голосів членів спеціальної слідчої комісії та депутатів сейму. Адже навіть настільки бурхливе злиття президента з народом навряд чи перешкодить розпочатому минулого тижня процесу імпічменту. Тим паче що результати останніх соціологічних досліджень свідчать: електоральну відданість Паксасу зберегла тільки литовська глибинка.

Існує думка, що ситуація виглядала б дещо інакше, якби в литовській провінції... більше дивилися телевізор і читали газети. Заклопотані прибутком литовські медіа просто не встигають видавати на-гора все нові й нові порції компромату на президента. До останнього часу поїздки по країні та лаконічні заяви були єдиною зброєю Паксаса в двомісячній інформаційній війні (уявіть таке в Україні). Проте днями знайшла підтвердження інформація про придбання найбільш критично налаштованого до Паксаса телеканалу LNK концерном MG Baltic, що симпатизує президенту (оце вже по-нашому). За 100% акцій каналу шведська компанія Bonnier entertainment — попередній власник LNK — виручила 20 млн. доларів.

Наступ президента на інформаційний фронт невипадковий. У Паксаса ще залишився час, аби довести свою правоту: процес імпічменту, йменований у Вільнюсі обвинувальним, може, на думку експертів, розтягнутися від двох до шести місяців. Поки що зроблено два перші кроки. За початок обвинувального процесу висловилися 86 депутатів. Це рівно на один голос більше, ніж потрібно зібрати наприкінці обвинувального процесу, щоб президент залишив своє крісло.

Другий крок — формування спеціальної комісії з розслідування обгрунтованості висунутих обвинувачень. Комісія, створена в понеділок, складається з 12 членів. Шестеро — професійні юристи, ще шестеро — депутати. У проекті постанови сейму щодо роботи цього органу говориться, що комісія повинна представити свої результати не пізніше 15 лютого 2004 року.

Обвинувальний процес у Литві нагадує звичайний судовий. З тією лише різницею, що обвинувачуваний ризикує втратити не волю, а президентське крісло. Найближчим часом буде заслухано ідейних натхненників імпічменту й президента. А в разі потреби — свідків й експертів. При цьому неодмінно повинні виконуватися правила, встановлені для кримінальних процесів (а саме: відповідальність за відмову давати свідчення й неправдиві показання). Як нас повідомило дипломатичне джерело в литовському МЗС, адвокати Паксаса можуть брати участь у засіданнях комісії, а сам президент вправі добровільно піти у відставку протягом усього обвинувального процесу. Свої висновки повинен підготувати й Конституційний суд. Ну а фінальною нотою стане голосування в сеймі — результат залежить від того, чи вдасться комісії зібрати ті самі 85 голосів.

До депутатського хору прибічників імпічменту активно долучилися (правда, в епістолярній формі) литовські інтелектуали, мери міст і навіть вищі католицькі ієрархи. За відставку президента виступає 57 % населення. Залишити пост закликали Паксаса й представники 12 національних громад Литви (серед них й українська).

Налаштовані до Паксаса більш лояльно вимагають від президента хоча б одного: відмежуватися від Юрія Борисова — головного спонсора його передвиборної кампанії. Нагадаємо, що саме телефонні погрози росіянина (Борисов радив оточенню президента поквапитися з виплатою «боргів», називаючи при цьому Паксаса «політичним трупом») і спровокували литовський «вотергейт». Згодом парламентській комісії вдалося розкопати, що Борисов інвестував у передвиборну кампанію «літаючого Роландаса» 1 млн. 105 тис. доларів (замість офіційно заявлених 600 тис.). За це президент Avia Baltika нібито розраховував одержати посаду радника президента й погони генерала. Усе, на що розщедрився після виборів Паксас, — видав Борисову литовське громадянство.

Попри гори підозр, слідству є над чим працювати: у Литві ще ніхто не бачив документа, що компрометує Паксаса, на якому стояв би його підпис. Точнісінько так само, як ніхто не чув його телефонних розмов із «злочинним світом». У кадрі лише натяки. І ще посилання на «незавершене розслідування» та зобов’язання «не розголошувати державну таємницю». Навіть висновок парламентської комісії, на основі якого було розпочато процедуру імпічменту, більшість аналітиків розцінили як досить аморфний: «Президент Роландас Паксас був і є вразливим. З урахуванням особливого статусу й відповідальності президента, його ролі у внутрішній і міжнародній політиці, це загрожує національній безпеці країни».

Остання частина «парламентського вироку» викликала незгоду навіть у прем’єра Бразаускаса, котрий не раз закликав Паксаса піти у відставку, не чекаючи імпічменту. Суцільні прогалини й у тому, що стосується ролі російських спецслужб у Паксасгейті. Хоча у Вільнюсі, як і раніше, твердять: посада радника президента була потрібна не так самому Борисову, як кремлівським стратегам (із серії — свої люди в литовській президентурі). Хоча навіщо Москві «знімати» президента, котрий не цурається російської мови на зустрічах із виборцями, а свого часу зарекомендував себе як найзапекліший прибічник приходу американської компанії Williams International на Мажейкяйський НПЗ —не цілком зрозуміло. При Паксасі-президенті все стало на «свої» місця: на Mazheikiu Nafta ще більше закріпив свої позиції російський ЮКОС, а російський «Газпром» із дня на день має підписати договір про купівлю 34% акцій національної газотранспортної компанії Lietuvos dujos. У колах литовських консерваторів прізвище «Паксас» значиться ледь не першим номером у списку «лобістів інтересів російського бізнесу».

А в самій Білокамінній нічого проросійського в Паксасі не бачать. Тут говорять, що нормалізація відносин із Вільнюсом почалася ще при Адамкусі. Нинішній президент прийшов практично на «десерт». Проблема з російськомовним населенням на порядку денному вже не стояла. А такі важливі двосторонні договори, як «Про державний кордон», «Про розмежування виняткової економічної зони й континентального шельфу в Балтійському морі» та навіть про реадмісію, були на порозі ратифікації. Залишалося розставити деякі акценти тільки в надделікатному питанні транзиту в Калінінградську область.

Те, що справді дратує росіян, — піклувальні нотки Вільнюса в діалозі з Києвом і Мінськом. Особливо це стосується останнього: постійні загравання Литви з білоруською опозицією раз у раз стають темою дня російських дипломатів, акредитованих у Вільнюсі. Тим паче що супротивники Лукашенка не приховують: саме Литва повинна стати тим локомотивом, який «штовхатиме білоруський вагон у Європу» (раніше ставку робили й на Польщу). Про що, до речі, недавно заявив лідер Об’єднаної Громадянської партії Анатолій Лебедько.

Утім, не всі в Литві пов’язують з імпічментом литовського президента російські спецслужби. Після подій у Грузії в оточенні Паксаса заговорили: за супротивниками Паксаса стоїть Вашингтон. До цього схиляється й сам президент. Усі чомусь відразу пригадали тур Дж. Буша в столиці нових членів НАТО — Бухарест і Вільнюс 2002 року: подейкують, що вже тоді господар Білого дому закликав литовців зробити «правильний вибір» — проголосувати на майбутніх виборах за колишнього американського громадянина Валдуса Адамкуса. Спливла й інформація, що саме за поразку останнього поплатився своєю посадою колишній посол США в Литві.

Адамкус справді був би для Вашингтона бажанішим варіантом — у неформальних розмовах американські дипломати цього не приховують. Проте і Паксас за цей рік встиг зарекомендувати себе на тому березі Атлантики людиною, на яку можна покластися — завдяки тому ж таки Іраку. А його зовнішньополітичну активність відзначено не одним іменитим вашингтонським стратегом. Відомий Брюс Джексон, глава американського комітету НАТО, недавно сказав, що після відходу від активної діяльності низки «моральних авторитетів», таких як Вацлав Гавел, саме Литва могла б узяти на себе роль «європейського лідера».

Хоч як там було б, а зберегти колишню прихильність США для Литви важливо як ніколи: обізнані люди стверджують, що намір Вільнюса стати чимось на кшталт східного Брюсселя останнім часом не раз викликав «скрегіт зубів» у сусідніх Латвії і Естонії. Серед недавніх прикладів — визначення подальшої долі «вільнюської десятки»: всупереч категоричним запереченням естонців, литовці наполягли на збереженні цієї структури. Не всім у Ризі й Таллінні до душі й лідерська роль Вільнюса в так званій «Північно-балтійській вісімці» (ПБ 8), де, крім пострадянської «трійки», значаться Швеція, Норвегія, Фінляндія, Данія й Ісландія. До останнього часу «вгамовувати» сусідів Литві вдавалося просто: литовські дипломати постійно натякали, що наспраді Вільнюс діє не з власної волі, а з благословення та з підтримкою «європейських і євроатлантичних структур». Ось чому литовській еліті так важливо не дискредитувати себе в очах Брюсселя й Вашингтона.