З п'ятирічною візою до Європи

"Якщо говорять про візову лібералізацію, це означає, що польську візу Шенген буде отримати ще важче", - кажуть люди, котрі чекають у величезній черзі перед польським консульством у Львові. Те ж саме, зрештою, можна сказати і про ситуацію на кордоні з Польщею, де дорожніх пунктів пропуску і надалі є всього вісім, тоді як для розвантаження черг їх повинно бути принаймні 20 (про що свідчить приклад давнього польсько-німецького кордону). Однак сказати, що в питанні віз і кордонів нічого не змінюється, було б перебільшенням. Навпаки, час від минулого літа приніс багато позитивних рішень і декларацій з боку польської влади. Вони могли б помітно поліпшити ситуацію - якби тільки їх послідовно виконували.

Проблема в тому, що щирі бажання Варшави в питанні віз і кордону наштовхуються на саботування на низових рівнях - у воєводських адміністраціях (стосовно управління кордоном), консульствах і візових центрах (стосовно п'ятирічних віз). Утім, про ці позитивні для українців рішення польського уряду мало хто знає, а отже, українці, на жаль, не добиваються їх виконання. Самі ж консульства їм у цьому не допомагають, проводячи власну політику, і не обов'язково таку, що відповідає вимогам Варшави.

З Києва до Варшави найзручніше через Вільнюс? Це не жарт!

Теоретично для отримання візи Шенген не обов'язково іти до консульства Польщі, Словаччини, Чехії чи Литви - країн, які не без причини вважають найбільш ліберальними у питанні віз для українців. Дорога вільна - у консульствах Нідерландів, Німеччини, Франції чи Норвегії черг немає зовсім, просто заходиш і подаєш документи.

Проблема в тому, що хоча Шенгенська зона - це теоретично єдине ціле, окремі держави по-різному ставляться до бажання українських чи білоруських громадян подорожувати Європою. Польща, Литва чи Словаччина дають візи практично всім, хто їх попросить, вимагаючи мінімум потрібних документів. І тут немає проблеми отримати візу на рік. Тому саме до цих консульств створюються черги, внаслідок чого зараз просто так подати документи - неможливо (особливо це стосується Польщі, з Литвою простіше). З другого боку, хоча в німецькому чи французькому консульствах черг немає зовсім, українці бояться подавати туди візові заяви, оскільки можуть отримати відмову, в них вимагають дуже багато документів, яких не просять поляки чи литовці, і зрештою часто буває, що німці дадуть візу всього на
5 днів... Отож часто доводиться звертатися саме в польське консульство. Коли їдеш на конференцію до Кракова, не будеш подавати документи в консульство Німеччини чи Нідерландів.

Попри те, часто таки варто трохи пошукати в Інтернеті, дещо змінити свої плани і звернутися по візу в консульство, скажімо, Словаччини чи Литви. Не те що там черг зовсім немає, але вони набагато менші. При цьому Словаччина охоче дає п'ятирічні візи (або інші з терміном дії понад рік) тим, хто їде відпочивати туди на більш ніж 10 днів. Литва - це також непогане рішення навіть для осіб, котрі їдуть, скажімо, до Варшави. З Києва до Вільнюса курсують прямі автобуси, як варіант можна також доїхати поїздом з пересадкою у Мінську. А з литовської столиці до польської щовечора їздять безліч автобусів, на які квиток коштує всього 12-15 євро. Пропозиція подорожувати з Києва до Варшави у такий спосіб звучить абсурдно і здається вам жартом? Але, зважаючи на складнощі з отриманням польського Шенгену і брак термінів на подачу документів до кінця літа, так, нібито парадоксально, виходить швидше і дешевше.

5-річні візи: Варшава - "за", польські консульства - "проти"

Ми вже не раз звертали увагу на факт, що візову лихоманку можна було б легко подолати, якби Польща давала всім, хто має на це підстави, 5-річну візу. І тут треба уточнити, що п'ятирічні візи не передбачають, що людина їде до Польщі на цілі 5 років - на роботу або на навчання. В таких ситуаціях закон передбачає отримання національної візи або карти тимчасового перебування. 5-річна віза потрібна, коли їдете до Польщі нехай навіть на шість днів, але знаєте, що за півроку поїдете до країн Шенгенської зони знову, через рік чи два може заманеться відвідати Німеччину, а в 2018 році - Швецію або Іспанію. Тож аби не подавати заявку щоразу на окрему візу, достатньо сьогодні просто раз подати на 5-річну візу - і аж до 2019 року мати спокій з візовими формальностями (зрештою, доти, швидше за все, Україна дістане безвізовий режим).

До такого варіанту заохочує саме польське МЗС, вважаючи масове видавання 5-річних віз єдиним реальним способом скорочення черг і розвантаження польських консульств і візових центрів. Про це йдеться в офіційному листі, який кореспондент DT.UA отримав у вересні 2013 від директора Консульського департаменту МЗС Польщі Марека Цесельчука. Ця позиція була вже багато разів підтверджена в інших офіційних документах МЗС, зокрема у відповідях на запити, які депутати польського Сейму відправляють у зв'язку з візовими проблемами українців і білорусів.

У цих документах ідеться про те, що, починаючи від літа 2013-го, Польща офіційно змінила візову політику на користь максимального збільшення відсотка п'ятирічних віз (і інших терміном дії понад рік) і видала відповідні рекомендації консульствам та візовим центрам. Адже особа, котра тепер отримає 5-річну візу, в найближчі роки не турбуватиме польське консульство, і таким чином черги поступово будуть зникати.

Як пояснює МЗС Польщі, право на 5-річну візу має кожен громадянин України з позитивною візовою історією. Тобто йдеться про осіб, котрі досі принаймні 3-5 разів отримували Шенген-візи, а під час перебування в Євросоюзі або Норвегії не порушили істотно чинного законодавства (штраф за перевищення швидкості не до уваги не береться), зокрема повернулися на батьківщину в передбачені терміни, не займалися контрабандою або нелегальною працею. Для отримання 5-річної візи такою особою, як зазначає Марек Цесельчук, не треба надавати документи (наприклад запрошення) на цілі 5 років. Достатньо запрошення чи ваучера з готелю на першу поїздку, навіть якщо вона триває декілька днів. Однак у візовій заяві обов'язково слід зазначити термін перебування - до 2019 року. Якщо самі попросимо, скажімо, річну візу, ніхто нам не дасть довшої.

До речі, у вересні 2013-го польський МЗС обіцяв провести інформаційну кампанію в українських ЗМІ, аби про таку можливість дізналося якомога більше громадян України. І щоб детально прояснити, хто конкретно має право на 5-річку, які документи для цього потрібні, що треба написати у заяві і що робити, коли працівник візового центру або консульства не захоче видати довготермінову візу (а таких ситуацій багато). На жаль, такої кампанії і досі не дочекалися - неофіційно дипломати пояснюють це тим, що під час Майдану і АТО не було для цього відповідного моменту.

Майданівці без 5-річних віз

Пріоритет для надання п'ятирічних віз - це гарна теорія, але, на жаль, на практиці буває по-різному. Щирі бажання МЗС у Варшаві скоротити черги по візу шляхом масового видавання довготермінових віз стикаються з фактичним саботажем у консульствах та візових центрах. Люди зізнаються, що дуже часто працівники консульств або візових центрів відмовляли у видачі 5-річної візи і змушували заявників подавати на коротший термін. Хоча слід зауважити, що все-таки ситуація з довготерміновими візами порівняно з 2013 р. істотно змінилася на краще - відсоток віз терміном понад рік помітно збільшується.

До речі, непослідовність польських консульств уже відчули поранені з Майдану, котрі і досі лікуються в Польщі (здебільшого за кошти приватних фондів і спонсорів, а не уряду). Беручи до уваги складність поранень деяких осіб, не треба бути медиком, аби зрозуміти, що на тримісячному перебуванні в лікарні справа не закінчиться. Далі буде довга реабілітація і навіть необхідність протягом декількох років приїжджати до Польщі на контрольні огляди. Отже, логічним було б рішення (тим більше, з огляду на деклароване сприяння МЗС довготерміновим візам) - одразу давати пораненим п'ятирічні візи. Зрештою, в разі виникнення якихось проблем, про які тоді, у лютому 2014-го, не знали, візу завжди можна скасувати - це може зробити будь-який прикордонник.

На жаль, поранені отримували візи всього на декілька - кільканадцять місяців, до того ж часто з тримісячним коридором. Багато у кого віза вже закінчилася, поки він перебував на лікуванні (наприклад, у пораненого з краківського шпиталю св. Рафала). Інші саме зараз повертаються до Польщі на реабілітацію або контрольні візити до лікарів і до останнього дня не знають, що буде з їхнім перебуванням. На щастя, буквально напередодні стало відомо, що більшість проблем вдалося розв'язати - найчастіше завдяки особистому втручанню генконсула України в Кракові або польського воєводи. Та чому знову довелося вирішувати ці питання "в ручному режимі", замість того, щоб запобігти таким ситуаціям шляхом видачі багаторічних віз пораненим? - ось питання, яке сьогодні ставлять МЗС польські активісти, задіяні в акції допомоги Україні.

Через кордон пішки

Коли вже вдасться отримати польську візу, виникає чергова проблема - як подолати кордон і не чекати на ньому у багатогодинних чергах. Можливості безпроблемного перетину кордону є дві: літак або поїзд. Там контроль проходить швидко і цивілізовано. В інших випадках буває по-різному - інколи під час подорожі машиною або автобусом вдасться перетнути кордон досить швидко (особливо коли вертаєшся з Польщі в Україну), частіше ж доводиться стояти в довгих чергах.

Одним із перевірених способів швидко і дешево подорожувати до Польщі є користування пішохідним пунктом пропуску Шегині-Медика. Цей спосіб особливо популярний серед студентів, котрі їздять за маршрутом Львів - Краків. Спершу треба на залізничному вокзалі Львова сісти в маршрутку до Шегинь (курсує кожні 40 хвилин). Шегині - це єдиний пункт пропуску на українсько-польському кордоні, на якому функціонує коридор для пішоходів. Правда, там бувають великі натовпи дрібних контрабандистів, але туристів пропускають поза чергою. Отже, всього 20–30 хвилин (замість 2–
3 годин очікування на кордоні, коли їдемо автобусом) - і ви вже в Польщі.

На польському боці поруч з пунктом пропуску є зупинка автобусів і маршруток до недалекого Перемишля. Там сідаємо на поїзд куди завгодно: до Кракова, Варшави, Вроцлава, навіть Свіноуйсця, що на Балтиці на кордоні з Німеччиною. Отже, не так зручно як прямим поїздом чи літаком, але набагато швидше і дешевше, ніж прямим автобусом чи власною машиною, які стоять на кордоні інколи по 5 годин або більше.

Нові пункти пропуску -
все занадто повільно

Доводиться знову констатувати: пунктів пропуску на кордоні України з Польщею й іншими західними сусідами замало. Європейський стандарт - це один пункт пропуску на кожні 7–15 км. Саме така середня відстань між пунктами пропуску була на кордонах між європейськими державами перед
набранням чинності Шенгенського договору. І саме такий показник вважався стандартом на кордонах центральноєвропейських країн, котрі вступили до ЄС у 2004 та 2007 рр. На українсько-польському кордоні ця відстань становить у середньому 67 км. Далі коментарі зайві.

Дуже повчальним для України є досвід давніх пунктів пропуску на польсько-німецькому, польсько-словацькому чи словацько-австрійському кордонах. З цього досвіду випливає цікаве зауваження: стандартом для Європи є радше кількадесят малих пунктів пропуску, аніж кілька-кільканадцять великих. От кордон Польщі зі Словаччиною (541 км) був до 2004 року облаштований аж
51 пунктами пропуску (не враховуючи залізничних), з них усі були доступні також для пішоходів і велосипедистів. Причому така велика їх кількість була можлива тому, що здебільшого це були маленькі, дешеві в будівництві та утриманні об'єкти. І це спрацьовувало. Не було черг, вдалося контролювати в розумних межах контрабанду та корупцію, що є неможливим у гігантських терміналах, притаманних польсько-українському кордону.

Для порівняння, на майже ідентичному за довжиною польсько-українському кордоні (довжина: 535 км) існує всього 8 дорожніх пунктів пропуску, з яких тільки один доступний для пішоходів. Ось вам порівняння: 51 проти восьми! А якщо говорити про доступність для піших і велосипедних туристів - 51 проти одного! Інший приклад: на кордоні Польщі з Німеччиною (467 км) в момент приєднання Польщі до Шенгену існувало 27 пунктів пропуску, кожен з них - доступний також для руху пішоходів і велосипедистів. Є на що рівнятися, якщо всерйоз говоримо про бажання євроінтегруватися.

На жаль, на нові пункти пропуску Україна просто не має грошей. Тому не дивно, що на відкриття кожного нового об'єкта доводиться чекати в середньому декілька років. За такими темпами європейських стандартів (тобто 40-50 пунктів пропуску на кордоні з Польщею) досягнемо хіба що через 50 років. Може, варто чиновникам над цим замислитися і дещо змінити підхід, коли нинішній явно не спрацьовує?

Я до того, що не треба відкривати Америки. Просто замість величезних терміналів варто будувати такі переходи, як на давньому польсько-словацькому кордоні. Маленькі, дешеві, доступні для пішоходів і велосипедистів - зате у великій кількості, розташовані кожні 10 кілометрів. На це, зрештою, Україна може отримати немалі кошти з європейських фондів - треба тільки мати бажання ними скористатися.