Євразійська імперіє, бувай!

...все триватиме далі,

що насправді всі наші втрати
доречні і невипадкові,

що не можна втекти від себе і від своєї печалі,

від своєї ненависті і від своєї любові…

С.Жадан

Нарешті, картина, здається, прояснюється. Росія протягом майже двох років методично реалізує погрози, які не одне десятиліття лунали з Москви. Слово у В.Путіна не розійшлося з ділом. Наслідки вражають: понад вісім тисяч людей вбито, мільйони змушені стати біженцями, Крим в імлі, Донбас у руїнах, російський, донедавна такий багатий, інструментарій впливу на Україну майже знищений, а "України нашої маргінальної" більше не існує. Її агонія ще триває, але строки вже визначені.

Можемо привітати себе - нинішнє покоління українців спромоглося зупинити росіян. Що це означає? А власне нічого особливого: уперше за майже 500 років (після Смоленської війни 1632–1634 рр.) Кремль зупинився, був змушений змінити тактику. Замість щирих прокльонів чуємо лицемірні волання про дружбу й братерство.

Не дай Боже наврочити, але вже достатньо ознак, щоб хай і пошепки, але констатувати: наше диво на Віслі вже сталося. Звичайно, дурна нескінченність Мінська, за яку щодня платять кров'ю і життям бійці на передовій, далека від варшавського тріумфу Ю.Пілсудського (хоча багато в чому нагадує наслідки Радянсько-фінської війни 1940 р.), але й Україна - це не Польща, та й В.Путін - не дружній шарж, а швидше зла карикатура на Й.Сталіна. Втім, політичні результати подій 2014–2015 рр. будуть не менші, а, ймовірно, більш значущі за наслідки війн 1920-го і 1940 рр.

Зауважимо, що ця перемога ще дуже і дуже гібридна. Зі значними елементами поразки і зради. Українське військо, спецслужби, поліція постали з руїн і помітно зміцніли. Але внутрішньої сутності пострадянських інституцій не подолано. Реформ не завершено, а подекуди й не розпочато, радянська пуповина міцно тримає сектор безпеки в минулому.

Гучно анонсовані зміни в країні мають половинчастий характер, блокуються матеріальними інтересами. Зажерливість магнатів, та й шляхти-голоти зашкалює. Бракує чіткого образу майбутнього. Втім, сьогодні це не лише українська, а, скоріше, загальносвітова проблема.

Багато загальновизнаних нині успіхів навряд чи витримають перевірку часом, деякі "зради" згодом сприйматимуть як перемоги. Це нормально. Так було і так буде. Ніщо не береться з нікуди, і все нове виростає зі старого, хай як нас переконують у протилежному. Вкотре повторимося, але це принципово: так, як раніше, - не буде вже ніколи. Повернутися в дев'яності чи двотисячні вже не вийде. Проїхали.

Попри всі тиражовані (як за командою) в Укрнеті у січні 2016 р. сподівання, ймовірність того, що Росія зникне з карти світу, поки що мала. Парламентська виборча кампанія 2016 р. стане важливим тестом на контрольованість ситуації на 1/7 частині суші. Пропутінські сили, скоріш за все, виграють, але перебіг виборів дасть змогу краще зрозуміти сучасну РФ. Та й показники голосування за "Единую Россию" будуть менші за 86%. Цікаво - наскільки?

Втім, багато що очевидно вже зараз. По-перше, Росія розморозиться, і відбудеться це не за десятиліття, а за роки, не виключено, що й місяці. А по-друге, "нового видання" 1990-х з проривом на Захід не буде. Лібералізм не в тренді, як і в нас зрештою. Але це вже зовсім інша історія, з серії про пророцтва, які самі реалізуються. До речі, в Росії вірять у магію чисел і циклів, а наступний рік - 2017-й від Р.Х.

Звісно, можуть змінитися ім'я господаря Кремля (чи зватимуть його Алєксєй - навряд чи, хоча "тишайшим" він точно не буде), правлячий режим, панівна ідеологія, навіть державні кордони. В.Путін нещодавно зазначив, що в сучасному світі міжнародно визнані кордони не важливі, головне - це люди. Що ж, ця його сентенція має всі шанси стати пророчою. Втім, поки-що не зміниться головне: національна держава великоросів все ніяк не вимальовується, а отже, агонія імперії триватиме.

Тобто для нас нічого не скінчилося. Зміна росіянами тактики не означає, принаймні в середньостроковій перспективі, відмову Кремля від упокорення України. На нас очікують нові раунди гібридної війни та її нові формати й фронти. Підривна діяльність, економічна війна, навіть обстріли на лінії зіткнення, поки вона існує в сучасному форматі, триватимуть, допоки Кремль матиме сили, а росіяни наснагу. А того й іншого наразі вистачає, хоча поступово й скорочується.

Головне завдання РФ на сьогодні - домогтися зняття або принаймні послаблення економічних санкцій. Перекредитуватися вкрай необхідно, особливо коли нафта по 29 дол., а долар по 79 рублів. А для цього слід переконати світ, що Росія йде з Донбасу, а Україна зриває Мінський процес. Зробити ж це слід якомога швидше: занадто висока ціна нинішньої невизначеності для Кремля. І от уперше від початку конфлікту російський високопосадовець - постійний член Ради безпеки РФ Б.Гризлов офіційно (!) прибуває 11 січня 2016 року до Києва. А В.Путін у той самий день звинувачує Україну в гальмуванні домовленостей і фактичному блокуванні конституційної реформи.

Така тактика застосовуватиметься і надалі. Поки що ніяких ознак відмови Кремля від активної, у тому числі збройної, підтримки ОРДіЛО не спостерігається. Російське угруповання все ще розгорнуте на території України і в безпосередній близькості до кордонів, а потяги з паливно-мастильними матеріалами і боєприпасами продовжують іти в Донбас.

Військова активність зменшуватиметься, точніше, виходитиме на нову норму, коли російські війська на постійній основі будуть розгорнуті на кордоні з Україною - "довготривалим джерелом нестабільності в Європі у безпосередній близькості біля кордонів Росії" (формулювання з нової Стратегії національної безпеки РФ). Нові серйозні удари російсько-терористичних військ не виключені, але їх імовірність, якщо нічого докорінно не зміниться в Москві, Києві і Берліні, не надто висока. Сьогодні ж мета воєнних операцій росіян і сепаратистів - виснаження українських Збройних сил, інших військових формувань та національної економіки, нагнітання негативної психологічної атмосфери в українському суспільстві.

При цьому Кремль бачить в ОРДіЛО ефективний важіль впливу на Київ і, відповідно, продовжуватиме змушувати Україну реінтегрувати ОРДіЛО при збереженні повного політичного і військового контролю РФ над цими районами. Чи вдасться? Маємо завадити цьому.

Економічна війна з Україною триватиме. І якщо 500 млн дол., які наша держава втратить у 2016 р. від дій Росії, - це не критично, то наслідки блокування транзиту в Казахстан і Центральну Азію набагато значущіші. Росіяни вже використали більшість своїх можливостей зашкодити Україні економічно і допалюють останні резерви. Хоча фінансові й інфраструктурні важелі залишаються на чорний день, але їх задіяння матиме двосічний ефект.

Складніше з енергетикою. Звісно, можливості енергетичної наддержави тоді, коли нафта коштувала понад 100 дол., і зараз - істотно відрізняються. Але втрата "величі" усвідомлюється з певним запізненням. Чи вичерпано цей час - сказати поки що важко. Не забуваймо, що, попри всі реальні успіхи України в диверсифікації енергопостачання, більшість нашого газу і нафти фізично походить з Сибіру.

Інформаційна війна не скінчиться. Але грошей меншає. Змінюються теми. "Ольгинська" армія тролів отримала нові інструкції: знов залунало "братерство", важливою нотою стає "примирення", і знову ми "один народ". Це показово, але значення зміни акцентів не варто перебільшувати - "не той уже Миргород, Хорол-річка не та…"

Україна років уже з двісті не цікава росіянам ("Что там у хохлов?" за справжній інтерес не вважаємо), про що переконливо писав іще В.Набоков в есе про творчість М.Гоголя. Але, нарешті, ми можемо віддячити навзаєм - Москва вже не центр світу для українців. Росіяни ще не усвідомили цього історичного зсуву, ну то таке. Із часом і до них дійде, нікуди не дінуться. Незвично, багатьом незатишно, а що поробиш?

Активно працюватимуть російські кібердиверсанти. І січневі події в західноукраїнських державних обленерго лише видимі загалу квіточки, ягідки будуть згодом. Про це теж мусимо пам'ятати.

Підривна робота. Куди ж чекістській державі без неї? Служба оперативної інформації і міжнародних зв'язків ФСБ РФ працює, та й ГРУ ГШ ЗС РФ не пасе задніх, і про СЗР РФ, в особливому контексті, звичайно, забувати не слід. Поступово від амбіційних планів "третього Майдану" російські спецслужби повернуться до роботи з українським істеблішментом, причому як з традиційними магнатами, так і з "новими людьми". Українці вже довели, що здатні протистояти прямій воєнній загрозі, але часто-густо пасували перед братніми обіймами. Батіг не працює - знов спробують пряник? У попередні 400 років спрацьовувало…

І надалі підтримуватиметься, а якщо вдасться - то й підвищуватиметься рівень нестабільності і небезпеки: вибухи, активність радикалів тощо. Усі приклади боротьби за високі ідеали в мирних областях Західної України з АК в руках будуть підхоплюватися, розкручуватися і доноситися як до російських, так і до європейських очей і вух. Грань між чекістськими операціями і активністю багатьох наших цілком щирих діячів надто тонка, а часом просто непомітна. А ще економічна криза, корупція, нечутливість до суспільних настроїв, інші суто українські реалії… І про динаміку української революції (це не про Майдан), що триває, забувати не слід.

Російські спецслужби і надалі здійснюватимуть активні заходи в інших країнах світу. Дискредитація України та її керівництва, доведення нездатності українців до державного життя, конкурентна боротьба зі спеціальними заходами впливу, насамперед у сфері військово-технічного співробітництва, - усе це пріоритет для російських МЗС, СЗР, та й для ГРУ. І нідерландські події ("крадіжка картин", політична кампанія навколо референдуму) навряд чи можна адекватно зрозуміти без урахування ролі російських дипломатів, чекістів і грушників. Росіяни грають з європейськими радикалами всіх відтінків, як учив іще товариш Сталін. Та й солідними політиками не гребують. Особливо нині.

Чи можливі нові російські зовнішньополітичні авантюри після України і Сирії? Звісно, можливі. Нафта має подорожчати, поле для пошуку порозуміння із Заходом має розширитися, та й завдання підтримувати гібридну війну проти Європи провокуванням вибухів та поглибленням мігрантської кризи ніхто не скасовував. Кращого для цього, ніж боротьба з міжнародним тероризмом на Близькому Сході (багато хто із цих терористів розмовляє російською), вигадати складно. Є й інші театри - Кавказ, Центральна Азія тощо. Інша річ - масштаби нових маленьких переможних війн. Менші гроші, менші й війни.

Підсумуємо: російська загроза залишається провідним чинником безпекового середовища України та міжнародної безпеки загалом. Але її роль і значення трансформуються, а інтенсивність падатиме. Україна поступово виходить з обійм євразійської імперії. Принаймні В.Путін зробив і робить для цього все, що в його все ще немалих силах. В історії України та й усієї Східної Європи ("Західної Євразії", як цей регіон полюбляють іменувати росіяни) непомітно починається нова епоха. "За межами Мордору наставав ранок, і під покровом імли сходило сонце…"