Як слово посла відгукнулося

У дипломатії є чимало способів подати сигнал тривоги й попередити партнера про наростання кризи у двосторонніх відносинах.

Виклик посла, як і жорсткіша форма демаршу - відкликання, - один із найпоширеніших прийомів, що демонструють невдоволення однієї держави політикою іншої.

Минулого тижня українська дипломатія натиснула на тривожну кнопку: до Києва на консультації викликали посла в Сербії Олександра Александровича. А через кілька днів "віддзеркалив" і Белград: глава сербського МЗС Івіца Дачич викликав для розмови посла в Україні Раде Булатовича. Цьому рішенню українського і сербського зовнішньополітичних відомств передували різкі заяви українського посла й істерична реакція на них сербського істеблішменту.

Скандал розгорівся після статті на інтернет-ресурсі Balkan Insight, у якій активно цитували Александровича. В розмові він звернув увагу, по-перше, на те, що офіційний Белград не зробив нічого, аби покарати сербських громадян, які брали участь у бойових діях у Донбасі на боці проросійських сепаратистів. "Жодного сербського громадянина не було відправлено у в'язницю за найманську діяльність проти України", - стверджував О.Александрович.

По-друге, Александрович сказав Balkan Insight, що Росія використовує Сербію для створення хаосу та розпалювання нової війни на Балканах. "Це те, чого справді хоче сербський народ? Ви дозволяєте Росії використовувати вас, щоб знищити Європу, де ви хочете навчатися і працювати. У цьому немає жодного сенсу. Ось чому західні чиновники просять Сербію не сідати на два стільці", - пояснював він.

Слова українського посла взяли за живе сербів. Зважаючи на все, Белград особливо зачепила не фраза про найманців, а слова дипломата про те, що Сербія - інструмент політики Кремля.

У результаті, держсекретар МЗС Івіца Тончев, звинувативши посла в недокладанні зусиль до розвитку сербсько-українських відносин, заявив: останні скандальні інтерв'ю Александровича демонструють, що діяльність українського посольства дедалі більше зводиться до спроб погіршити відносини Сербії та Росії. Представник офіційного Белграда також натякнув на можливе відкликання акредитації посла, згадавши про Віденську конвенцію про дипломатичні відносини.

Своєю чергою, відомий політик-шовініст лідер Сербської радикальної партії Воїслав Шешель, вважає, що Александрович "образив сербський народ", і прямо закликав уряд "вигнати його з території Сербії". Нагадаємо, що Шешель 11 років провів у камері попереднього ув'язнення в Гаазі як обвинувачуваний у фінансуванні, керівництві сербськими добровольчими формуваннями та розпалюванні міжнаціональної ворожнечі під час війн у Хорватії і Боснії на початку 1990-х.

У Києві ж деякі українські посли у відставці критично відгукнулися про дії свого колеги. Один із них вважає, що Александрович своєю заявою про найманців більше нашкодив, ніж приніс користі: "Час, тон і манера подачі були вкрай невдалими". Другий, забувши про власні скандальні заяви у 2001 р. щодо демаркації україно-російського кордону, велемовно написав про "високу дипломатію як мистецтво компромісу" і назвав Александровича "послом-невдахою", оскільки той своїми заявами не залишив собі "простору для подальшого діалогу з країною перебування".

Але як реагувати дипломатові, якщо у Белграді не чують закликів Києва покарати тих, хто воював у Донбасі? Що робити, коли впродовж року на жодну з 20 нот у МЗС Сербії, відправлених українським посольством, не отримано відповіді? Як бути, коли президент, прем'єр, міністр закордонних справ та інші члени кабінету відмовляються від зустрічі з послом? А тим часом сербські громадяни продовжують у Донбасі брати участь у вбивствах українських громадян.

Сербський президент Александар Вучич місяць тому публічно заявляв, що суди прийняли вердикти стосовно осіб, котрі воювали в Україні: "Не знаю, що ще ми повинні зробити". Але, хоч у Сербії прийнято закон, який передбачає кримінальну відповідальність за участь сербських громадян у збройних конфліктах на території інших країн, жоден із тих, хто воював у Донбасі, не сидить у в'язниці. За інформацією Balkan Insight, одні найманці відбулися штрафами, інші - отримали умовний термін.

При цьому сербські політики постійно нагадують: сербам добре відомо, що українські найманці брали участь у злочинах, скоєних хорватами проти сербського народу в Хорватії, "яких Україна, на відміну від Сербії, ніколи не засуджувала". Однак Белград поки що не надав Києву жодних фактів участі українських громадян у конфліктах після розпаду Югославії. Зате в Україні не забули злочинів сербських бойовиків у1991 р. проти місцевих українців у Хорватії під час облоги Вуковара.

У ситуації, коли сербська влада залишається глухою до закликів Києва, послові не залишається нічого іншого, як через різні канали доносити позицію України сербському суспільству. Адже Віденська конвенція передбачає, що основна функція посольства - захищати національні інтереси своєї країни.

Відлуння белградського вибуху ще не вщухло, як посла викликали на кілька днів до Києва. Як пояснив глава МЗС Павло Клімкін, Александровича викликали "на консультації щодо дотримання міжнародного права та уникнення використання громадян Сербії у якості найманців". Правда, формулювання, використане міністром у його повідомленні в Twitter, було таким двозначним, що постало запитання: хто ж не дотримується міжнародного права - Сербія чи український дипломат?

Як запевнили наші співрозмовники в МЗС, у Києві підтримують посла та його заяви. Що й було сказано під час зустрічі Клімкіна й Александровича. Хай і емоційні за формою, по суті заяви відображають офіційну позицію Києва. Зокрема стосовно сербських найманців. Про цю проблему не так давно говорив і глава СБУ Василь Грицак: за його словами, на боці проросійських сепаратистів воювало понад 300 сербських громадян.

Звісно ж, тон заяв Александровича міг бути більш дипломатичним. Він же не лідер партії "Свобода". Але можна зрозуміти й почуття українського посла: сербські громадяни продовжують воювати на боці проросійських сепаратистів і вбивати українців, а сербські суди до них поблажливі. Однак, свідомо зробивши тон висловлювань більш різким, він привернув увагу сербів і представників Євросоюзу до проблеми. Втім, тепер перед українським дипломатом двері в Белграді будуть не просто зачинені - вони будуть зацементовані. Втім, як видно з дій сербської влади за останній рік, ці двері й так були зачинені перед Александровичем.

Поступове охолодження україно-сербських відносин не є наслідком особливостей характеру українського посла. Вони й раніше не вирізнялися особливою теплотою. Причина спаду температури - особливі відносини Белграда й Москви. І якщо деякі колишні українські дипломати вважають, що після заяв Александровича в Києва у міжнародних справах стало на одного прибічника менше, - це ігнорування реалій.

Виснажена постімперськими комплексами Сербія, що живе ілюзіями слов'янського братства й православної спільності сербів та росіян і розривається між Росією та Євросоюзом, ніколи не була прибічницею України. І, на словах підтримуючи Київ, насправді Белград грає в команді Москви. Річ не тільки в тому, що Сербія не приєдналася до санкцій ЄС проти Росії.

Щоб переконатися у проросійській політиці Белграда стосовно нашої країни, досить подивитися на голосування сербської делегації в ООН і Раді Європи. У березні 2014 р. серби вийшли із залу в момент голосування резолюції Генасамблеї ООН про територіальну цілісність України, а в грудні 2016 р. вони проголосували проти резолюції ГА ООН "Стан з правами людини у Автономній Республіці Крим та місті Севастополь (Україна)".

Під час недавнього голосування в Комітеті міністрів Ради Європи рішення щодо ситуації в Україні, в якому Росію визнали відповідальною за втілення Мінських домовленостей, сербська делегація утрималася від голосування. Як і в травні, коли Комітет міністрів Ради Європи ухвалював рішення про ситуацію в АРК і м. Севастополі (Україна), в якому РФ закликали виконувати свої зобов'язання у сфері прав людини та припинити репресії.

Із вуст представників сербського керівництва останнім часом жодного разу не прозвучали слова про підтримку територіальної цілісності України в межах її міжнародно визнаних кордонів. Правда ж, дивна позиція для країни, котра на міжнародній арені активно виступає проти визнання незалежності Косово і домагається від своїх партнерів підтримки територіальної цілісності?

А Україна ж, на шкоду своїм відносинам із ЄС, не визнає незалежність Косово й не голосує за резолюції в міжнародних організаціях, які бодай опосередковано стосуються визнання цього регіону. Київ не має жодних офіційних контактів із Приштиною і не пускає на свою територію власників косовського паспорта, внаслідок чого футбольні й баскетбольні ігри з косоварами наша країна проводить на нейтральній території.

Українські парламентарії не їздять до своїх колег у Косово. Тим часом у Белграді не звертають уваги на візити сербських політиків і парламентаріїв до окупованого Криму. Ба більше, у вересні сербське міністерство освіти офіційно підписало угоду про співпрацю з "Міжнародним дитячим центром "Артек", який міститься в окупованому Криму.

Загалом, як відзначають російські чиновники, Сербія займає "збалансовану позицію щодо подій в Україні". Але нашій країні, проти якої Росія веде війну, таку позицію Белграда важко назвати "збалансованою". В очах українців Сербія виглядає інструментом Кремля в дестабілізації Балкан, зокрема, і Європи в цілому.

Що буде далі у відносинах України і Сербії? Судячи з заяв, що звучать із вуст представників сербської влади, Белград не має наміру роздмухувати конфлікт. Президент Сербії Вучич заявив, що важливо знизити градус напруженості у відносинах з Україною і розвивати дружні відносини. А глава сербського МЗС Дачич повідомив про плани обговорити з Булатовичем актуальні питання відносин з Україною та подальші заходи, пов'язані з ними.

Найближчим часом, швидше за все, зовнішньополітичні відомства проведуть консультації. Та чи змінять вони політику Белграда стосовно Києва? Це буде видно з рішень сербських судів і голосування сербської делегації в міжнародних організаціях. Враховуючи всю попередню політику сербської влади, українцям не варто плекати ілюзій: Сербія у своїй політиці у відносинах з Україною діятиме з оглядкою на Росію.