Як позбутися "прицьомок" в українській дипслужбі

У професійному жаргоні співробітників Міністерства закордонних справ України є одне класне слово - "прицьомка".

Це не про цьомати (цілувати). Це про бюрократичне, у значенні "бездушне ставлення до роботи".

Звідки слово? З життя. У дипломатичній установі за кордоном це може мати такий вигляд. У Києві міністерство X хоче довідатися про перспективи продажу певного товару (укладення певної угоди) в країні Y. Звертається до МЗС, те у свою чергу - до посольства в Y. Співробітник, якому доручили діяти, пише формального листа до місцевого міністерства (торговельної палати, асоціації виробників) й отримує формальну відповідь. Цю відповідь, можливо й не перечитуючи, він відправляє назад до МЗС із супровідним листом, який починається словами: "При цьому у відповідь на запит надсилаємо…" Оце і є прицьомка. Процес може тривати місяцями. Результатів - нуль. Ефективніше й надійніше скористатися гуглом, електронним ресурсом міжнародних організацій, банків, зрештою піти до посольства країни Y в Києві й отримати інформацію в іноземного дипломата - усе це ефективніше, ніж прицьомка.

Не перебільшуючи, слід визнати, що низка дипломатичних установ, та й частина центрального апарату МЗС, повзе в цій колії. Готуючись до закордонного відрядження, керівник установи запитує в кадровиків, чи є там у посольстві хтось "хто говорить і хто пише", а не відбувається прицьомками.

По суті це головна кадрова проблема відомства - наявність у ньому і молодих, і досвідченіших співробітників, які живуть на прицьомці. Чому?

Причини очевидні, і про них неодноразово вже писали. Перша і головна - вхідний кадровий відбір. Друга - відсутність корпоративної структури, що породжує культуру. Третя - життя в умовах дуалізму влади без парламентського контролю.

Вхідний відбір

Кадровий відбір традиційно робився за результатами вивчення анкет/CV і мало коли - за результатами творчих іспитів. У британській зовнішній службі ще століття тому запровадили як головний критерій написання есе. Це текст на запропоновану приймальною комісією тему обсягом 15–20 сторінок, схожий на дипломну роботу. Текст, зрозуміло, власноруч написаний. Перевірити на плагіат нині нескладно. І це вирок. Написання есе дозволило б Кадровій комісії в українському МЗС прийняти на роботу глибоких, думаючих і талановитих співробітників. Чи треба запроваджувати письмовий іспит у часи, коли світ переходить на електронне спілкування (онлайн)? Відповідь - так. Спочатку треба побудувати звичайну дорогу, а вже потім - швидкісну платну автомагістраль.

Важливим елементом є співбесіда. Члени Кадрової комісії МЗС мали б виходити з того, що беруть претендента на роботу в СВІЙ відділ, у СВОЄ посольство, і якщо він виявиться непрофесійним чи байдужим, то його роботу доведеться виконувати їм самим. Має відбутися діалог.

Знання законодавства, зокрема Конституції, знання двох іноземних мов перевіряється і враховується. Але діалог із претендентом, швидке тестування з історії, географії, економіки, екології відбувається не завжди. Якби співбесіду проводили під відеозапис, керівник Кадрової комісії, яким є Державний секретар, міг би не лише відповісти на апеляцію, а й проаналізувати, наскільки прискіпливі, вимогливі його колеги по комісії.

Чому така увага до вхідного відбору? Причина у специфіці дипломатичної служби в рамках державної служби в цілому. Робота дипломата, окрім зрозумілих якостей аналітика й ініціативника, які допоможе виявити есе, передбачає навички комунікатора, а то й актора, екстраверта і заводія, що можна помітити в діалозі.

Утворити саме таку Кадрову комісію, яка помітить, - нескладно. Щороку на роботу в МЗС приймають від двох до трьох десятків осіб, які будуть дипломатами (не плутати з адміністративними службовцями). Це невелике навантаження. А для запобігання спокусі "порішати між своїми" доцільно ввести до її складу незалежних експертів і високих дипломатів у відставці.

Прийнятий на роботу в МЗС завзятий фахівець може швидко втратити завзятість. Її вбиває відсутність чіткої перспективи просування посадовими щаблями. За часів другого президента запровадили часткове право адміністрації президента керувати кадровою політикою, зокрема довгостроковими відрядженнями. За часів третього закріпили додатковим указом. За часів четвертого - того, що втікач, забетонували, а за п'ятого взагалі взяли у свої руки питання призначень аж до начальника відділу і радника в посольстві. Хоч як добре ти працюєш, але якщо чимось не сподобався людям з Банкової, - твоя кар'єра не відбудеться. Чого ж тоді напружуватися на роботі? Чи не простіше ближче познайомитися з кураторами з АП?

І навіть успішне просування не гарантує збереження високої активності. Причиною браку духу новаторства й творчості, який відчувався в МЗС у перші п'ятнадцять років незалежності, стала власне суть зовнішньої політики в трактуванні АП, яку заштамповувала Верховна Рада. Демагогія у відносинах з великими державами, неуважність до малих країн та сусідів і неготовність дивитися на світ широко, а не через вічко вулика, гаманець чи власну славу створили погану репутацію державі Україна і поганий стимул для її дипломатів. Нетворча політика вбиває творчі кадри. Ось і розквітли прицьомники. Й зів'яли донкіхоти.

Корпоратив

Про корпоративний дух і відповідну культуру теж говоримо не вперше. Пропонувалося, зокрема, піти шляхом створення в МЗС трьох рівнів спілкування, умовних клубів. Базовий рівень - дипломати-країнознавці, або деск-дипломати за світовою термінологією, яких у міністерстві кілька десятків. Вони мають обговорювати, у формі інформаційних доповідей, свою сферу відповідальності в колі колег. І дискутувати, як слід рухатися на конкретному напрямку. Рівень розмов - тактика дій.

Свій власний клуб повинні мати й наступні за рівнем особи - начальники відділів та управлінь. Їм доречніше спілкуватися в межах департаменту (їх кількість, до речі, можна скоротити вдвічі без скорочення дипломатів), тобто йдеться про модернізовану нараду: директор, заступники, завідувачі управлінь і відділів. А це - до 15 осіб. Чудовий формат - раз на тиждень на годину-півтори. У цьому клубі обговорюють стратегію, яка враховує тактику.

У третьому, вищому, клубі - міністр, його заступники й директори, причетні до вироблення політики, яка враховує стратегію. Вони вирішують, на якому напрямку пригальмувати, на якому прискоритися і додати ресурсів. На якому запросити до взаємодії інше відомство. На якому звертатися до президента, прем'єра чи спікера.

Останній клуб, до речі, не слід плутати з Колегією МЗС, органом офіційним, який повинен працювати як годинник, бажано двічі на місяць, аж доки відновиться престиж і впливовість української дипломатії в світі.

У побудованій в такий спосіб корпоративній структурі прицьомникові буде важко сховатися, а далі й важко утриматися. Зрозуміло, за умови, що Дипломатична академія продовжить фахову перепідготовку і почне застосовувати механізм відрахування неуспішних.

Запропонованих новацій, згадуваних у ЗМІ й покликаних пожвавити інституційну пам'ять та корпоративну культуру, досі не втілено в життя. Можливо, їх усе ще оцінюють. Можливо, шукають щось нове, оригінальне, електронне. Але і саміти, і рутинна взаємодія на найнижчому дипломатичному рівні відбуваються між особами - президентами або дипломатами, а в електронній формі фіксуються лише результати.

Дуалізм і парламентаризм

Впровадити заходи для відтворення корпоративного духу можна протягом кількох місяців. Встановити нові правила кадрового відбору складніше, але цілком реально впродовж 2020 року. Це рівень міністра й державного секретаря.

Ліквідація дуалізму, який означає пряму підпорядкованість міністра і його відомства Офісу президента України (ОПУ) і водночас залежність у діях від уряду та його численних структур, - це революційний крок, який потребує змін законодавства. Нинішній стан речей, коли всім урядом керує прем'єр, а частиною його відомств (МЗС і Міноборони) - президент, це не європейська практика, а ми ж туди інтегруємося. МЗС мимоволі випадає з уваги керівника Кабінету міністрів (а тут і дотичні Мінекономрозвитку, Мін'юст, Мінінфраструктури тощо) і втрачає відчуття колегіальності.

А ось парламенту, навпаки, - слід повернути несправедливо відібране. Відсутність у Верховної Ради і, зокрема, у профільного комітету з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва можливості (навіть не права!) висловлюватися з питання призначення послів є нонсенсом і шкодить і комітету, і МЗС, і політиці. Щоб усунути проблему дуалізму, потрібно внести зміни до Конституції, але в умовах війни це може почекати. Проблему з парламентом легко вирішити внесенням несуттєвих змін до чинного Закону про дипломатичну службу.

І останнє. Не допливе корабель до мети, якщо її не визначено. Україні потрібна затверджена на найвищому рівні Стратегія зовнішньої політики, на основі якої в оновленому МЗС вироблятимуть і здійснюватимуть державну політику у відносинах з країнами і регіонами. Якість контролюватиме парламент. Так пливуть - і допливають туди, куди прагнуть, - наші сусіди на Заході. Не барімося!