Ядерні ігри Ірану

Члени Ради Безпеки ООН знову стоять на роздоріжжі, думаючи над тим, як вчинити з Іраном. Країною, котра намагається домогтися від світового співтовариства визнання свого права розвивати в себе ядерну енергетику та пов’язані з нею технології збагачення урану, а також права на виробництво палива для АЕС. Користуючись суперечностями в таборі «великих держав», Тегеран зволікає з остаточним рішенням. Пікантність ситуації ще й у тому, що постійні члени Радбезу становлять горезвісний світовий ядерний клуб. І та обставина, що йдеться про «розповзання» ядерних технологій на країни третього світу, не може не впливати на перебіг дискусій. Водночас наявність в обговорюваній проблемі слова «ядерний» примушує членів РБ ООН особливо ретельно продумувати свої кроки й не поспішати з «превентивними заходами».

Не наступити на ті ж самі граблі

Останніми тижнями у стінах штаб-квартири ООН у Нью-Йорку, столицях найбільших країн світу намагалися знайти певний алгоритм дій стосовно Ірану. Іракський варіант тут вочевидь не підходить: параметри країни й ціна питання не ті, що три роки тому. Міркують, як зробити, аби Тегеран підкорився. По суті ж, дискусія про те, чи володіє ООН механізмами, які можуть змусити Ісламську республіку звернути з запланованого курсу на повноцінну ядерну державу. Чи існують міжнародні закони, які в змозі виявитися сильнішими й ефективнішими, ніж прагнення і рішучість одного конкретного уряду зробити не так, як хочуть інші, отримати те, що інші не хочуть йому дати?

Ще на початку тижня РБ видавалася роз’єднаною. Знадобилося кілька робочих засідань, аби дискусії дипломатів почали набирати більшої конкретності. У вівторок у Нью-Йорку було розповсюджено текст (спочатку його отримали постійні члени, а потім і десять непостійних), складений дипломатами Великобританії та Франції і пізніше схвалений Сполученими Штатами. За задумом авторів, це мала бути навіть не резолюція, а заява від імені голови Радбезу ООН, у якій, зокрема, йшлося: «Іран повинен негайно призупинити всі роботи, пов’язані зі збагаченням і переробкою урану, включно з науковими дослідженнями», відмовитися від планів будівництва реактора, який працював би на важкій воді в Араку.

У проекті заяви був і такий пункт: Тегеран не навів переконливих даних про те, що його ядерні дослідження мають виключно мирний характер і не спрямовані на створення зброї. Водночас у тексті нічого не говорилося про можливі санкції. І це зробили спеціально, оскільки заява приймається консенсусом усіх 15 членів Радбезу, тоді як для резолюції достатньо й дев’яти. Тим часом, наскільки відомо, російські та китайські дипломати довго не погоджувалися на фразу «РБ ООН висловлює серйозну стурбованість із приводу ядерної програми Ірану й просить його в усьому дотримуватися вимог МАГАТЕ».

Дуже довго точилася дискусія і про те, чи викликати в ООН зі спеціальною доповіддю щодо Ірану директора МАГАТЕ Мохаммеда Ель-Барадея. Деякі дипломати вважають, що, запросивши його на засідання, Радбез усвідомлено бере всю відповідальність за вирішення іранського питання на себе, не залишаючи МАГАТЕ шансів надалі домовитися з Іраном полюбовно.

На думку росіян і китайців, мета заяви Радбезу має обмежуватися лише підтримкою зусиль Міжнародного агентства ООН з атомної енергії. Водночас представники Москви та Пекіна попереджали: поспішні й необдумані дії РБ ООН можуть підштовхнути Тегеран до відмови від дотримання Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, до припинення співробітництва з МАГАТЕ. Про це цілком серйозно говорять іранські офіційні особи. Такий поворот подій зумовив би істотну ескалацію конфлікту. І в такому разі Захід втратив би всі важелі дипломатичного впливу на Тегеран.

А наразі вони все-таки залишаються. Попри провал переговорів із «євротрійкою», іранці все ще продовжують діалог із росіянами. Москва ж із кожним раундом переговорів «доповнює» свою ідею про російсько-іранське СП зі збагачення урану елементами позицій МАГАТЕ і західних партнерів про неможливість продовження будь-яких робіт зі збагачення урану на іранській території.

Така непостійність позиції росіян примушує й іранських учасників переговорів тримати ніс за вітром. І якщо спочатку вони кажуть, що російські пропозиції їх більше не цікавлять, то згодом цілком несподівано надсилають у Москву делегацію з рішучим наміром продовжити діалог.

Іран виявився міцним горішком: своїми діями він поставив перед світовим співтовариством цілу низку запитань, на які воно, як випливає з дискусії в Радбезі ООН, не може поки що дати відповідь.

Жонглювання кавунами, сидячи на двох стільцях

Минулого тижня неодноразово згадувалася стара східна приказка про людину, яка хоче втримати в одній руці два кавуни. Додамо від себе: сидячи при цьому відразу на двох стільцях. Так, саме так: Тегеран продовжує переробку урану й не планує в цьому питанні поступатися. І водночас вдає, що весь цей міжнародний переполох зчинився не через нього й сваритися ні з ким він не бажає. Тегеран хоче завершити будівництво своєї першої АЕС у Бушері й запустити її, отримавши з Росії вже обіцяні йому ТВЕЛи. При цьому представник іранського МЗС Хамід Реза Асефі зробив у середу сенсаційну заяву про готовність Ірану навіть до прямих переговорів із Вашингтоном, якщо Сполучені Штати зможуть спочатку сформулювати свої пропозиції стосовно розв’язання проблеми.

Із Вашингтона надійшли лише нові обвинувачення в тому, що «в теперішньому вигляді іранська ядерна програма явно націлена на виробництво зброї». Про це заявила держсекретар Кондоліза Райс. А Конгрес у середу зробив санкції проти Ірану ще жорсткішими. Тепер будь-яка фірма, не лише американська, а й французька та російська, може опинитися під дією санкцій із боку США за інвестування в іранські енергетичні проекти.

Проте іранці переконані: їх не залишать у біді ті ж таки росіяни та китайці. Позиція Москви і Пекіна формується не тільки під впливом інших членів ядерного клубу та Радбезу ООН. Свою роль відіграє й елемент особистої вигоди від продовження тісного співробітництва з Ісламською республікою. Стверджують, що Росії, наприклад, обіцяно пріоритетні позиції у разі спорудження низки нових АЕС в Ірані.

Доки ці розбіжності в позиції великих держав зберігаються, Іран і надалі матиме можливість для маневру, балансуючи на межі прірви. У Тегерані усвідомлюють: якщо криза поглиблюватиметься, Москва і Пекін ніколи не підуть на велику сварку з Вашингтоном. Днями газета Iran daily, яка стоїть на прореформістських позиціях, писала, що іранському уряду слід усе зробити, аби і на Сході, і на Заході в нього були такі союзники, які в складний момент не зрадили б його країну. «Іран, Югославія, Ірак — під час кризи навколо будь-якої з цих країн усі наші партнери обов’язково волітимуть залишитися союзниками США», — констатує видання й зазначає, що Ірану потрібно навчитися такої політики, при якій його інтереси сприймалися б як інтереси всього світу. Чи принаймні були б спільними для цілого ряду держав.

Мабуть, ці спроби Тегерана домогтися максимуму на всіх фронтах одночасно найбільше дезорієнтують партнерів і противників. Роздратування останніх лише посилюється, коли Іран нагадує про можливий нафтовий шантаж або заявляє про те, що має все необхідне для відсічі будь-якої силової акції, якщо на неї зважаться США або Ізраїль.

Але головне, чого не хочуть помічати на Заході, — заяви іранців, що «ядерна енергетика — це їхнє невід’ємне право» саме на основі договору про нерозповсюдження ядерної зброї, якого Тегеран дотримується ось уже 30 років. Якщо тепер ООН і МАГАТЕ відмовляються визнавати за Іраном таке право, то навіщо виконувати міжнародні угоди, запитують у Тегерані. І цим остаточно заганяють у глухий кут західних дипломатів.

Турботи ядерного клубу

Країни, постійні члени Радбезу ООН, фактично стали заручниками своєї політики подвійних стандартів і підходів до розв’язання глобальних проблем. У тому числі і стосовно нерозповсюдження зброї масового ураження (ЗМУ). МАГАТЕ, яке, з одного боку, має сприяти розвиткові атомної енергетики, а з іншого — перешкоджати потраплянню в інші країни ядерних технологій, у випадку з Іраном опинилося в глухому куті. (Втім, таких суперечностей не виникло, коли ядерними де-факто, а потім і де-юре стали Індія та Пакистан.)

Цього тижня, у переддень засідання міністрів енергетики «великої вісімки» в Москві, США і Росія виступили з ініціативою про Глобальне партнерство з ядерної енергії. Америка пропонує створити нове міжнародне агентство під егідою ООН, яке займалося б лише мирним атомом. Росія, своєю чергою, хоче створити для нього систему глобального розповсюдження ядерного палива для всіх без винятку країн на рівноправній основі. Цікаво, що цій ініціативі передували кілька важливих подій у ядерній галузі.

Так, Сполучені Штати підписали історичний контракт з Індією, фактично визнавши її ядерний статус. Цього тижня контракт про розвиток ядерної енергетики підписала Лівія з Францією. Минуло вже понад два роки відтоді, як Тріполі гучно повідомив про своє бажання відмовитися від виробництва ЗМУ, чим повернув собі довіру міжнародного співтовариства. Мабуть, саме цього кроку очікують тепер від Тегерана і в Старому, і в Новому Світі.

Проте є й інша думка. Останніми місяцями до іранської столиці почали вчащати китайські делегації. Під час переговорів гості з Піднебесної вели мову про збільшення закупівель нафти та газу в Ірані для потреб економіки КНР. У свою чергу, китайці натякали, що самі не проти побудувати для Ірану нову АЕС, а то й узагалі зайняти місце Росії на іранському енергетичному ринку, якщо Москва в результаті виявиться заодно з Вашингтоном. Іранці промацують і позицію Японії, яка в разі чого могла б стати ще однією альтернативою як Китаю, так і Росії. Далі гіпотетичними партнерами можуть бути будь-які країни, власниці ядерних технологій. Наприклад, той-таки Пакистан чи Північна Корея.

В Ірану є в запасі ще безліч альтернатив, ходів та простих хитрощів. І тому всі нинішні рішення Радбезу ООН — це лише проміжні кроки. Хочеться вірити, що не до нової війни, а до усвідомлення того, наскільки сучасна система контролю над нерозповсюдженням ядерних технологій відстала від реалій і більше не може стримувати країни, котрі хочуть стати ядерними.