ВЗАЄМНІ УЛЬТИМАТУМИ ЄВРОСОЮЗ І РОСІЯ НА МЕЖІ ТОРГОВОЇ ВІЙНИ

Досить довго Москва вважала вступ колишніх держав східного блоку в НАТО чимось принципово неприпустимим, а розширення Європейського Союзу — якщо не позитивним явищем, то принаймні нейтральним. Наближення колишнього ворожого блоку до кордонів Російської Федерації російське керівництво сприймало як загрозу національній безпеці країни, а майбутнє безпосереднє сусідство з Європейським Союзом, — навпаки, як перспективу.

Сьогодні складається враження, що все перевернулося з ніг на голову. На вступ у НАТО європейських держав Москва реагує досить спокійно, тоді як заплановане на 1 травня розширення ЄС викликає в Москві серйозне занепокоєння. Причина таких змін лежить на поверхні — Кремль уже ніяк не спроможний впливати на розширення Північноатлантичного альянсу, залишаючись у ньому лише спостерігачем. А стосовно ЄС важелі впливу залишилися. Річ у тому, що при розширенні Євросоюзу на його нових членів має поширитися договір про партнерство та співробітництво, укладений між Брюсселем і Москвою 1997 року. З погляду Кремля, охоплення договором східноєвропейських держав матиме далекосяжні економічні наслідки. Отож російське керівництво і прагне уникнути його автоматичного поширення на відносини з новими державами Євросоюзу. Російська влада пропонує укладати окремі договори з кожною з них. Більше того, вона наполягає, щоб європейці ще й компенсували країні майбутні фінансові втрати.

За різними оцінками, Росія після розширення Європейського Союзу може втрачати від ста п’ятдесяти до трьохсот мільйонів євро на рік. Із 1 травня їй доведеться переглядати умови торгівлі з колишніми країнами соціалістичного табору — ніяких привілеїв у бізнесі російські компанії тут уже не матимуть. Нові члени ЄС отримають можливість експортувати свої товари в Росію за нижчими тарифами, а російська продукція, відповідно до загальноєвропейських нормативів, оподатковуватиметься підвищеними ввізними митами.

Запровадження нових правил торгівлі зробить менш привабливою купівлю в Росії алюмінію, хімічних добрив, ядерного палива, а також зерна та продукції тваринництва. Крім того, втратять і російські експортери енергоносіїв — директиви Європейського Союзу з економічної безпеки передбачають диверсифікацію поставок сировини на внутрішні ринки. Очевидно, що нові члени ЄС муситимуть ці правила виконувати, зменшуючи цим свою залежність від російських енергоресурсів. Нині їх частка в деяких колишніх соцкраїнах сягає 95 відсотків.

У січні нинішнього року Росія подала ЄС список із 14 пунктів, у якому сформульовано побоювання, пов’язані з майбутнім розширенням. Головні з цих пунктів такі. Москва розраховує на: розширення своєї участі в ухваленні рішень усередині ЄС; одержання гарантій Союзу щодо підтримки вступу РФ у СОТ; закріплення офіційного статусу російської мови в Латвії та Естонії; збільшення експорту нафти й газу з Росії в Європу; вільний транзит через Литву в Калінінград; скасування віз при поїздках між ЄС і Росією; а також деякі торгові поступки (переважно стосовно сталі, фармацевтики, ядерного устаткування й авіатехніки).

Однак і Європейський Союз має до Росії серйозні претензії, а саме: затягування Москвою переговорів про спірні кордони з балтійськими державами, які незабаром мають стати зовнішнім кордоном ЄС, і затримки поставок нафти на латвійський нафтопереробний завод із політичних мотивів; небажання Москви шукати серйозне політичне вирішення чеченського питання й напориста позиція щодо країн «близького зарубіжжя»; негнучка позиція Росії стосовно неврегульованих конфліктів на пострадянському просторі й вибіркове застосування законів до російських олігархів; дедалі більша залежність ЗМІ від генеральної лінії Кремля й тенденції формування в Росії однопартійної системи в результаті останніх виборів до Держдуми. Нарешті, у Брюсселі побоюються, що Москва ратифікує Кіотський протокол лише в тому разі, якщо ЄС підтримає її вступ у СОТ.

Попри всі зусилля Євросоюзу, список цей останнім часом не тільки не скорочувався, а й досить швидко розширювався. І ось цього тижня стало відомо, що Європейський Союз дійшов висновку про неефективність своєї політики щодо Росії та про відсутність єдиної стратегії в цьому питанні. Про це йдеться у конфіденційній шестисторінковій доповіді, представленій міністрам закордонних справ країн—учасниць ЄС.

Ця доповідь — рідкісне визнання Європейським Союзом власних невдач, адже п’ять років тому європейські лідери спеціально домовилися про єдину стратегію щодо Росії. А сьогодні виявляється, що Рада Європи, в якій представлені всі країни-учасниці, і Єврокомісія, що регулює торгові відносини з Росією, часто займають суперечливі позиції.

Справді, коли Хав’єр Солана, верховний комісар ЄС із питань зовнішньої політики та безпеки, і Кріс Паттен, комісар ЄС із зовнішньої політики, спробували провести в Єврокомісії спільну оцінку щодо Росії, їхні зусилля було заблоковано. За словами європейських дипломатів, канцелярія президента Єврокомісії Романо Проді зробила це з «бюрократичних заздрощів».

Приводом до написання нової доповіді за фактом відсутності єдності в позиції ЄС послужив саміт Росія—ЄС у листопаді минулого року в Римі. Прем’єр-міністр Італії Сільвіо Берлусконі, що обіймав тоді посаду голови ЄС, проігнорував принципи ЄС і відмовився критикувати президента Росії Володимира Путіна за порушення прав людини в Чечні й опозицію Москви ратифікації Кіотського протоколу. І це лише один приклад того, наскільки спритно Росія користувалася суперечностями серед країн–членів та інститутів ЄС і вдавалася до політики пов’язування питань, які часто не мали нічого спільного. Водночас у документі вказується, що дії російської влади «викликають питання про прихильність Росії до основних загальних та європейських цінностей і про її спроможність захищати їх».

На думку авторів доповіді, спроможність усіх інститутів ЄС і держав «говорити в один голос завжди залишатиметься вирішальним чинником у визначенні успішності політики ЄС щодо Росії».

У майбутньому рекомендується складати для кожного саміту список найважливіших питань, розробляти щодо них єдину позицію, яку країни—члени ЄС і європейські інститути повинні підтримувати, і встановлювати рамки, за які ЄС не повинен виходити. За словами високопоставлених дипломатів, вони не плекають ілюзій стосовно того, наскільки складно буде країнам—членам ЄС і Єврокомісії говорити з Росією в один голос. Але перший крок у цьому, зважаючи на все, уже зроблено.

Цього тижня Росія одержала серйозне попередження про необхідність змінити свої позиції щодо розширення Європейського Союзу — інакше ці розбіжності можуть перерости в торгову війну. Євросоюз погрожує Москві торговими санкціями за тактику залякування в Східній Європі, порушення прав людини і використання кримінально-судової системи для владнання політичних справ.

Про це йдеться у спільній заяві, ухваленій минулого понеділка на зустрічі міністрів закордонних справ країн Євросоюзу в Брюсселі (до цього заходу й було підготовлено вищезгадану доповідь). У відповідь на ультиматум Росії ЄС виставив Москві свої вимоги. Головні з них — це дотримання прав людини та принципів верховенства права; нормалізація ситуації в Чечні; підтримка вільних виборів в Україні й Білорусі; лібералізація газового сектора, поширення угоди між ЄС і Росією на нових членів блоку, ратифікація Кіотського протоколу про глобальне потепління, готовність приймати висланих нелегальних іммігрантів із Росії.

Росія стоїть на своєму, ЄС погрожує санкціями. Однак інформовані джерела в Брюсселі вважають, що цього разу компроміс буде знайдено й до санкцій справа не дійде. Адже президентські вибори в Росії відбудуться у березні, і новий старий російський президент до літа стане трохи поступливішим. У Москві навряд чи хтось готовий піти на ризик серйозного конфлікту з ЄС. Тепер тут говорять, що з червня договір про партнерство може бути поширений на нові держави ЄС. Та й питання з експортом російської продукції, на думку джерел, удасться вирішити ще до 1 травня.

Тож у питанні угоди сторони, швидше за все, знайдуть прийнятне рішення. А що чекає на Європу й Росію потім? Досі, і, найімовірніше, в майбутньому, історія їхніх взаємовідносин була й буде пов’язана з географією. У процесі розширення Євросоюз впритул і на великій території наблизиться до російських кордонів. Отже, і «близьке зарубіжжя», яке в Москві традиційно вважали зоною своїх інтересів, стане зарубіжжям європейським. Але географічне зближення з Європейським Союзом для Росії напевно збігатиметься зі світоглядним віддаленням від нього. Стосовно торгівлі сторони неминуче знайдуть спільну мову, проте в питаннях світобачення та ставлення до неминучих політичних змін нашої доби зробити це буде дуже непросто.