ВІЙСЬКОВИЙ СУПЕРМАРКЕТ ДЛЯ САДДАМА

Саддам Хусейн знову виходить на лідируюче місце у складній політичній ієрархії арабського світу. Він знову виступає символом відданості ісламським цінностям і здатності регіону протистояти тискові Заходу. Після погроз США розпочати нову війну з Іраком оточення Саддама особливо голосно заговорило про «арабську єдність» і зміцнення економічних зв’язків зі своїми сусідами. Вони відчайдушно переконують арабський світ у тому, що Хусейн — єдиний близькосхідний лідер, здатний грудьми захистити арабів від панування США. І тут саддамівська пропаганда наводить два аргументи: по-перше, антиісламська й антиарабська політика Вашингтона, а по-друге — війна Ізраїлю, підтримуваного Америкою, з палестинцями. На підтвердження своєї рішучості захищати й опікати арабських братів Саддам минулого тижня зробив ще один крок — збільшив допомогу палестинським мученикам, які постраждали під час воєнних дій, та їхнім родинам із 10 до 25 тис. доларів. Крім того, Багдад виступив ініціатором припинення продажу арабськими країнами нафти Заходу у відповідь на підтримку ним Ізраїлю у війні з Палестиною.

До слова, про нафту. Різке зростання цін на цю сировину, що розпочалося недавно, виявилося дуже доречним для Багдада. Воно принесло країні мільярдні доходи, послабивши при цьому дію обмежень, накладених на іракську економіку після війни в Затоці. Попри те, що велика частина доходів контролюється ООН, розвідки західних країн неодноразово повідомляли: іракському диктаторові вдається приховувати від 500 млн. до 1 млрд. доларів щорічно, а також одержати ще від 1 до 2 млрд. шляхом незаконних продажів.

Передбачається, що левову частку цього капіталу Саддам пускає на вдосконалення іракської військової машини. Пригадаймо, донедавна Ірак прагнув володіти у тій чи тій мірі всіма видами зброї масового знищення. Він — єдина арабська країна, яка має досвід бойового використання хімічної зброї в 1983—1984 р. (проти Ірану й іракських курдів) та ракетної зброї в 1981—1988 і 1991 роках (проти Ірану, Ізраїлю, Саудівської Аравії). В Іраку здійснювалася також досить широка програма ядерних досліджень, велися біологічні розробки у військово-прикладних цілях.

Тому найживотрепетніше питання, яке залишається поки що без відповіді, —в якому стані перебувають сьогодні іракські програми створення зброї масового знищення. 1998 року, після проведення повітряних рейдів проти Іраку, офіційні особи в Пентагоні заявили, що їм вдалося зупинити іракські заводи з виробництва хімічної й біологічної зброї на один-два роки. Якщо це так, то термін цей уже давно минув, а відсутність перевірок інспекторів ООН не дозволяє точно визначити нинішню військову готовність Багдада.

Багато експертів вважають: Саддаму Хусейну майже вдалося відновити той військовий потенціал, яким він володів перед війною в Перській затоці. Нещодавно Ірак відновив роботи на восьми промислових базах, призначених для виробництва комплектуючих для ракет, біологічної та хімічної зброї. Дані ЦРУ підтверджують розробку на базі, що міститься на малонаселеній території поблизу сірійського кордону, ракет із понад 650-кілометровим радіусом. Саддам реабілітував і центр з виробництва біологічної зброї (1995 року інспектори ООН знайшли сліди ботулізму та геморагічної лихоманки), замаскований під фармацевтичну фабрику. За даними британських спецслужб, іракські інженери розробили безпілотний літальний апарат, який можна використовувати для хімічних та біологічних атак. Відповідно до рапортів ЦРУ, Саддаму знадобиться всього кілька місяців для того, щоб зібрати весь необхідний для виготовлення атомної бомби матеріал.

Недавно британська газета «Дейлі телеграф» опублікувала слова одного з іракських перебіжчиків, який заявив, що Ірак уже володіє двома ядерними бомбами та планує створити третю. Поки що таку інформацію розвідувальні служби не підтверджують, принаймні офіційно. Крім того, на думку деяких експертів, США навмисне перебільшують інформацію про створення атомної бомби для виправдання своїх планів щодо ударів по Іраку.

Зрозуміло, перебуваючи в міжнародній ізоляції, нарощувати свою військову могутність без допомоги ззовні Багдад навряд чи зміг би. На сьогодні нікому, зокрема й найбільш зацікавленій стороні — американцям, не вдалося довести причетність будь-якої держави до постачань зброї Іраку в обхід санкцій ООН. Проте у світових мас-медіа інформація про такі поставки час від часу з’являється. Оскільки на озброєнні своєї армії Багдад мав переважно техніку радянського виробництва, ці дані в основному стосуються держав СНД, здатних виробляти чи модернізувати озброєння колишнього СРСР. Йдеться про «братні слов’янські республіки» — Росію, Білорусь, а останнім часом і про нашу з вами країну.

1999 року в британській газеті «Санді телеграф» з’явилася інформація про продаж Росією Іраку сучасної російської військової техніки на суму близько 160 мільйонів доларів (включно з модернізацією винищувачів МІГ-29, які перебувають на озброєнні Саддама). Російський міністр закордонних справ Ігор Іванов спростував цю інформацію, запевнивши, що Росія неухильно дотримується ембарго.

Проте трохи згодом в американському журналі «Інсайт» з’явилася стаття, де, з посиланням на близькосхідні джерела, стверджувалося: існує ціла серія угод з військового співробітництва між Москвою та Багдадом, і однією з цих угод був договір, підписаний під час візиту міністра закордонних справ Іраку Таріка Азіза до Росії.

Відповідно до «Інсайту», російські компанії «Техмашимпорт», «Внештехника» та «Машиноимпортинвест» порушили ембарго ООН стосовно Іраку, продаючи цій країні, серед іншого, компоненти для виготовлення ракет класу «земля-земля», а також навігаційне устаткування для винищувачів і ракет ППО. Повідомлялося також, що в цих контрактах брала участь російська фірма «Раменское», яка спеціалізується на випуску систем навігації й аеродинамічного контролю для літаків та ракет.

Автор статті запевняв, що від часу війни в Перській затоці Росія була причетна до серії спроб допомогти Іраку на воєнному фронті. У 1992-му низку російських фахівців з військової техніки було послано працювати в Ірак, а 1993-го Москву відвідала іракська делегація на чолі з Амадом Хасамом Аміном, директором іракського «Проекту-144» з ракет класу «земля-земля». У 1994-му між Москвою, Багдадом і «Техмашимпортом» було підписано угоду про будівництво нафтохімічних та біотехнологічних підприємств в Іраку, які, підозрюють західні розвідслужби, брали участь у розробці зброї.

Крім того, журнал заявив, що в 1995-му інспектори ООН викрили факт постачання в Ірак через Йорданію російських гіроскопів для ракет SSN-18, а також виявили, що надіслане іракцям російське устаткування для ферментації використовується для розробки біологічної зброї, а не для виробництва сільськогосподарських кормів.

Через рік до теми активного співробітництва Іраку у військовій сфері з державами СНД повернулася та ж таки «Дейлі телеграф». Цього разу інформація стосувалася ще однієї слов’янської країни — Білорусі. В ній ішлося про те, що ця держава, за посередництва Росії, уклала з Іраком угоду, спрямовану на модернізацію іракської системи ППО.

Газета повідомляла: в рамках цієї угоди державна білоруська компанія «Белтехекспорт» погодилася вдосконалити іракські засоби ППО, переоснастити іракські ВПС і забезпечити підготовку іракської армії до обслуговування нової техніки. Білоруські технічні фахівці мали нібито здійснити модернізацію іракських ракет SA-3, збільшивши їхню дальність із 18 до 29 кілометрів, а також удосконалити старі іракські зенітні установки.

Цю публікацію МЗС Білорусі розцінило як факт «дезінформації та брехні проти Республіки Білорусь», а «бацька» Лукашенко побачив у публікації британської газети підступи внутрішньої білоруської опозиції.

Ще через рік російський інтернет-сайт «Компромат.ру» повідомив: керівники «Росвооружения» нібито вели таємні переговори з Іраком про відновлення в цій країні системи ППО, модернізацію наступальних озброєнь та постачання військової техніки. Як заявляють автори, перші переговори між посередниками зацікавлених сторін відбувалися у Ванкувері (Канада) у квітні позаминулого року. Спочатку сторони домовлялися про досить скромну співпрацю, хоча й усупереч міжнародним санкціям, у сфері відновлення сил ППО Іраку. Потім, засвідчує опублікований документ, за командою з Москви, учасники переговорів з «Росвооружения» погодилися підписати багато інших угод з модернізації іракських збройних сил. Російські офіційні джерела навіть не потрудилися спростувати інформацію електронного видання, яке славиться своєю скандальністю.

Є дані про причетність Китаю до посилення військової могутності Іраку. Так, торік радіостанція Бі-бі-сі розповіла про існування даних американської розвідки, згідно з якими, той факт, що останнім часом ефективність іракських зенітників зростає, пояснюється допомогою, наданою Багдаду Китайською Народною Республікою.

Крім того, міністр оборони США Дональд Рамсфелд зазначив недавно, що ППО Іраку повільно, але невпинно поліпшується «і кількісно, і якісно» завдяки скловолокнистому кабелю, який нібито надають три китайські компанії. Глава американського військового відомства повідомив, що вони роблять це всупереч санкціям ООН і всупереч запевненням Пекіна, який п’ять місяців тому обіцяв наказати цим компаніям припинити роботу в Іраку.

Проте в західній пресі з’являються повідомлення і про незаконну торгівлю з Іраком критичною продукцією не лише з боку пострадянських та держав, що розвиваються, а й розвинених демократій. Проте в цьому випадку йдеться лише про окремих несвідомих приватних осіб. Так, інформаційні агентства повідомили нещодавно про затримання поліцією Німеччини одного інженера-механіка, підозрюваного в посередництві при угодах з продажу зброї з Німеччини до Іраку. У поліції є дані, що Багдад намагався придбати у ФРН верстати німецького виробництва для виготовлення великокаліберного озброєння.

Ну й, нарешті, у центрі скандалу з постачанням зброї Іракові опинилася Україна. Не повторюватимемося й не нагадуватимемо читачам про злощасні «Кольчуги» та записи легендарного майора. Зазначимо, проте, що звинувачення в продажу зброї Іраку висуваються сьогодні проти самої української влади в особі людей, котрі обіймають найвищі державні посади. Що, своєю чергою, передбачає відповідальність за незаконні дії держави в цілому. А це означає: якщо звинувачення доведуть, Рада Безпеки ООН проти України може запровадити жорсткі міжнародні санкції.

Насправді ж такий сценарій і з нашою країною, і з будь-якою іншою видається дуже малоймовірним. Адже для його реалізації потрібно надати докази не лише прямого порушення антиіракського ембарго, а й благословення на це уряду тієї чи тієї країни. Погодьтеся, їх можна отримати лише в разі перехоплення вантажу із супровідними компрометуючими документами під час його руху чи зізнання урядових чиновників країни-постачальниці або країни- покупця, тобто Іраку.

З другого боку, інформація про зміцнення бойової могутності Іраку з допомогою постачань цій країні зброї в обхід санкцій ООН завжди збігається або з підготовкою чергової військової операції США та їхніх союзників проти Багдада, або з певними внутрішніми подіями в державі, звинувачуваній у порушеннях ембарго, у «правильному» завершенні яких зацікавлений Захід.

Усе це схиляє до думки, що такі звинувачення пов’язані не стільки з прагненням за будь-яку ціну домогтися виконання антиіракських резолюцій РБ ООН, скільки з пошуком приводу для тих або інших політичних або навіть воєнних кроків провідних західних держав. І поки в таких приводах буде потреба, «військовий супермаркет для Саддама» не зачинятиметься.