Військове виховання юнацтва у країнах НАТО. А що в Україні?

Триває сьомий рік збройної агресії Російської Федерації. До армії скоро підуть діти, які 2014 року були учнями початкової школи й надсилали нашим військовикам на фронт малюнки, що прикрашали окопи, блокпости та техніку. У військово-патріотичному вихованні (ВПВ) молоді за всі ці роки на офіційному рівні мало що змінилося. Найбільше зрушення: уроки "Захист Вітчизни" Міністерство освіти нарешті перейменувало на "Захист України".

Щоб усвідомити всю катастрофу в галузі ВПВ, потрібно розуміти, бодай на базовому рівні, як це відбувається у країнах-членах НАТО. Тому спочатку розглянемо кілька основних моделей ВПВ у євроатлантичній спільноті. А потім - стан і перспективи нашого наближення до НАТО у сфері роботи з допризовною молоддю.

Сполучені Штати Америки

Державну систему військової підготовки молоді у США створено 1916 року. На третьому році Першої світової війни Конгрес визнав Національну асоціацію бойскаутів і включив її в пакет соціально значущих громадських організацій. А в рамках закону про оборону започаткував програму, що сьогодні відома як система підготовки молодших офіцерів Junior Reserve Officers Training Corps (JROTC).

Згідно із законом, мета JROTC - прищепити учням середніх навчальних закладів цінності громадянськості, служіння державі, особистої відповідальності та відчуття успіху. В усій країні діє понад три тисячі спеціалізованих військових класів. Створюють їх у звичайних школах для учнів 9–12 класів. Загалом, програма охоплює понад 600 тис. школярів. Вихователями працюють переважно ветерани.

Програмний компонент замовляють і фінансують відповідні військові відомства. Пентагон щорічно інвестує у свою мережу класів близько 400 млн доларів. Учні ходять у військових одностроях, мають свою систему ступенів і медалей тощо. Щоб потрапити до таких класів, треба витримати високі конкурси, оскільки успішність учнів у них здебільшого вища, ніж у звичайних шкільних класах.

Крім цього, у США діє Кадетський корпус національної оборони National Defense Cadet Corp (NDCC), який фінансують місцеві громади. Програмний компонент базується на концепті JROTC, з тією різницею, що до програм залучаються й учні віком від 11 років. А ще є десятки приватних і державних військових коледжів (на кшталт наших військових ліцеїв).

На будь-якому скаутському джемборі бойскаути зі США завжди вирізнялися своєю мілітарною поставою. Від одностроїв кольору хакі, які спочатку відрізнялися від військового лише хусткою. У кращі часи у США хлопці-скаути й дівчата-гайди налічували 5–7 млн членів. Тобто охоплювали близько 2% суспільства та орієнтовно - 5% усієї молоді.

Приблизно 30–50% випускників JROTC стають офіцерами, чималий відсоток скаутів іде добровольцями в різні силові структури. Решта посилює патріотичні цінності громадянського суспільства, бізнесу, влади та держструктур.

Велика Британія і Канада

У цих двох країнах є дуже схожа модель, суть якої розкриємо на британському прикладі. У країні діє Community Cadet Forces (ССF) - мережа молодіжних організацій, що працюють у системі освіти та спонсоруються й контролюються міністерством оборони. Аналогічна мережа в Канаді - Canadian Cadet Organization (CCO) - позиціюється як державна програма за кошти Міноборони.

На 2019 рік CCF налічував 110 620 кадетів і дорослих (вихователів). Бюджет підтримки у кілька разів менший, ніж у США на JROTC, - близько 100 млн фунтів стерлінгів на рік. Тобто військова підготовка одного кадета/кадетки на рік коштує для США, Великої Британії чи Канаді приблизно кілька сотень одиниць їхньої національної валюти.

CCF, як і CCO, має три основні гілки (організації): кадетів сухопутних військ, морських кадетів і кадетів військово-повітряних військ. Цікаво, що в Канаді під час холодної війни діяли й українські кадетські "летунські" відділи. На 2016 рік у Канаді було 52 890 кадетів, організованих у понад тисячу осередків-відділів.

У Великій Британії осередки діють на базі державних шкіл, але чимало - у приватних школах. Їх контролює Міноборони, яке теж призначає платних вихователів та погоджує волонтерів (не обов'язково зі складу педагогічного персоналу школи).

Попри приналежність до загальної мережі, шкільні осередки є напівавтономними структурами, які керуються внутрішньо-шкільними розпорядками. Кадети й волонтери носять однострій, але не зобов'язані укладати контракт зі збройними силами.

Міноборони готує волонтерів, оплачує штатних вихователів, забезпечує однострій, зброю та боєкомплект, доступ до військових частин і військового транспорту. Школи залучають волонтерів, надають доступ до дітей, забезпечують навчальні класи та місця для збереження зброї.

Екс-посол Канади в Україні й вихованець Пласту Роман Ващук одного разу зауважив, що кадети використовують скаутську програму. Але, крім кадетів, у Канаді є ще понад 100 тис. скаутів, а півмільйонна скаутська асоціація Великої Британії становить 1/3 всіх скаутів ЄС.

Польща

Десятки років ВПВ в Польщі будувалося на основі національного скаутингу - руху харцерів, який виник у Львові 1910 року. Тисячі членів цієї молодіжної організації брали участь у війні за незалежність на початку XX століття. А під час Другої світової війни створили бойову організацію "Сірі шеренги" у складі Армії крайової. Скаути, зокрема польські, мають розвинені спеціалізації - морську та летунську.

На відміну від решти країн Варшавського блоку, харцерський рух не був заборонений, а продовжував діяти безперервно і в комуністичній Польщі. Лише з підкоригованою ціннісною складовою. Наприкінці 1980-х років харцерська організація налічувала близько 1 млн членів і сотні польових баз та домів по всій країні (фактично, все збережено). Сьогодні харцери прописані в законі про освіту. Загальна чисельність їх скоротилась, але останніми роками продовжує відновлюватись і становить до 140 тисяч членів.

З початком військової агресії Російської Федерації проти України поляки не лише почали розгортати парамілітарну мережу територіальної оборони, а й серйозно взялися за військову підготовку в школах. У 2017 році Міністерство оборони започаткувало програму "Сертифіковані військові уніформовані класи".

По суті, запроваджено типову для вище описаних країн модель військової підготовки на базі спеціалізованих класів у середніх школах. Міністерство освіти створило відповідне бюро, яке координує та розвиває цю мережу. І якщо на старті було тільки 58 шкіл, то на початок 2020 навчального року класи діяли вже у 128 школах по всій Польщі та охоплювали 6 800 учнів.

Навчання в таких класах триває два роки і, крім звичайної програми, включає польову підготовку: 185 годин навчання у формі педагогічної інновації як частина предмета "Військова освіта". Класи підтримує Міноборони у формі не фінансової допомоги - інструкторами, що проводять заняття, допуском на військові об'єкти та до техніки. Дні військової підготовки - щомісячно.

Мета програми - створити на основі адміністративних районів місцевої військової адміністрації шкільні мережі, які в рамках педагогічної інновації забезпечуватимуть єдину військову підготовку для учнів військових класів.

Країни Балтії

Із відновленням незалежності країни Балтії відновили свої структури військового вишколу молоді, які діяли до Другої світової війни. Литва - "Стрілецький союз", що створений 1919 року і був частиною руху "лісових братів". У січні 1991 року Союз боронив парламент, двоє членів загинули. Сьогодні 11 тис. стрільців об'єднані в 10 полків, серед них багато відставних військових та учасників бойових дій. Значну частину - 50–70% - становлять підлітки 12–18 років у складі молодіжної структури "Юні стрільці".

"Юні стрільці" проходять навчання за чотирирівневою програмою. На всіх рівнях вивчають історію Литви, отримують лідерські навички та військову підготовку. Після завершення кожного рівня отримують сертифікат і відзнаку. Проводяться табори "Юних стрільців", а також літні курси. Діє вишкільний табір-центр "Жалгіріс". Організація підпорядковується міністерству оборони, яке призначає голову Союзу.

Латвійці теж відновили створену 1919 року організацію "Захисники землі". Сьогодні "Захисники землі" - це понад 10 тис. волонтерів, організованих у 18 добровольчих батальйонів у складі Збройних сил Латвії. Законом, крім того, визначена організація "Молоді захисники". Це найчисельніша організація молоді в країні, яка налічує близько восьми тисяч членів віком від 10 до 21 року.

"Молоді захисники" керуються й фінансуються Міністерством оборони через створений урядом Молодіжний оборонний центр. Міністерство освіти Латвії почало вводити в освітню програму шкіл, за досвідом України, окремий предмет. Однак у країні спалахнув скандал, бо Міносвіти хоче посилювати свій підхід, пропонуючи позбавити "Молодих захисників" державного фінансування.

Естонія відновила не лише "Союз оборони" та "Жіночий захист дому", а й закон про оборону від 1930 року, яким створювалися організації "Молоді орли" та "Дочки Батьківщини". Ці дві молодіжки діють на скаутських засадах. Організації охоплюють своєю діяльністю всі повіти Естонії й налічують близько п'яти тисяч членів віком від 7 до 18 років. Осередки діють на базі шкіл під керівництвом вихователів, які укладають зі школами спеціальні договори. Вишкільну роботу веде "Школа Ліги оборони", розміщена у стилізованій під замок садибі.

Порядок денний для України

Чинна Концепція ВПВ в Україні, підписана ще Леонідом Кучмою 2002 року, давно морально застаріла. Базовим компонентом ВПВ, як і в часи Радянського Союзу, залишається обов'язковий окремий предмет у старшій школі. Називається він тепер "Захист України", однак чимало викладачів цього предмета не лише в армії ніколи не служили, а й не складала присяги на вірність Україні. Такий предметний, фактично - формальний, підхід має багато вад. Навіть у СРСР "воєнрукам" для нормального окладу бракувало педнавантаження, тому їх часто додатково робили завучами.

Окремий предмет потрібен, але функція його має бути інша - формування оборонної свідомості, готовності до надзвичайних викликів. Синтезувати в один різні наявні предмети - від громадянської освіти до безпеки життєдіяльності. Немає жодного практичного сенсу навантажувати всіх учнів уроками військової підготовки. Реально - це імітація вирішення питання, а головне - досить дорога історія. Модель через створення профільних класів кадетів, куди б ішли ті, кому цікава військова справа, значно ефективніша. Це доводить досвід не лише країн НАТО, а й Російської Федерації, в якій уже до 2014 року діяли тисячі таких класів. Важливо побудувати правильну організаційно-фінансову модель: військові класи мають замовляти, фінансувати й контролювати відповідні військові відомства. Один такий клас мав би діяти принаймні в кожній опорній школі.

Досить бюджетно й ефективно в наших реаліях було б розгорнути мережу ВПВ-центрів, створених органами місцевого самоврядування. У них можна було б одночасно сконцентрувати досвідчених ветеранів бойових дій і вихователів із достатнім педнавантаженням та необхідним технічним забезпеченням ("повертати автомати" в усі школи за таких обставин буде не потрібно). Ці центри могли б на ротаційній основі, тобто обслуговуючи по черзі класи одного району, проводити фахові уроки військової підготовки. А також координувати й проводити місцеві заходи ВПВ. А Міноборони - за підтримки Міністерства ветеранів - спільно з Міносвіти зможе ефективніше контролювати кадри (кадрове забезпечення) і якість викладання ВПВ у середніх закладах освіти та в позашкіллі.

Зусиллями активістів із 2009 року в Україні розвинулася військо-патріотична гра "Джура". Гра, а фактично - державна програма, щорічно охоплює понад 70 тис. учнів. Якщо нею займатимуться спеціалісти ВПВ, "Джура" може стати аналогом балтійських парамілітарних молодіжок і канадсько-британських організацій кадетів. Нове Положення про гру, затверджене урядом, акцентує на роботі осередків (куренів) гри в школах як самоврядних структурах молоді на засадах пластового методу та з елементами пластової освітньої програми. У Російській Федерації, до речі, таку державну організацію вже давно вибудували, - називається вона "Юнармія". Міноборони України мало би серйозніше зайнятися "Джурою". Зокрема інвестувати ресурси, щонайменше, в зовнішній вигляд (однострій) учасників гри, у програмний компонент, а також у систему підготовки вихователів: ними мають бути передусім учасники та ветерани російсько-української війни.

Слід пам'ятати і про Пласт - український скаутинг, який десятки років розвивався під впливом спершу польських харцерів, а після Другої світової війни - у безпосередньому контакті з бой-скаутами США. Вихователями Пласту в міжвоєнний період були переважно ветерани визвольної боротьби, - шість із дев'яти генералів УПА виховані Пластом. А сучасна пластова програма плекає традиції Армії УНР і УПА, які безперервно передавалися від покоління до покоління. Пласт визнаний законом, але об'єднує наразі лише близько 10 тис. молоді.

Нині вся система ВПВ, поза уроками "Захист України", тримається на, щонайбільше, двох тисячах небайдужих волонтерів із військово-патріотичних організацій. Фактично, є ініціативою і фінансується значною мірою - особливо інституційна складова - громадянським суспільством. Підготовлена волонтерами та Міністерством оборони сучасна Концепція ВПВ, яка охоплює вище зазначені пропозиції, вже пройшла громадське обговорення. Зволікання з її підписанням та імплементацією становить реальну загрозу національній безпеці.

На жаль, відсутність сучасної Концепції ВПВ - тобто державного підходу - тепер може стати також загрозою і для волонтерів, які багато років тягнули на собі цю важливу функцію, котру мала б реалізовувати держава. Внесений у парламент урядовий законопроєкт про криміналізацію "втягнення дітей до участі у діяльності не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань" може поставити цих волонтерів поза законом.

Тому Кабінету міністрів і президентові України надзвичайно важливо спершу - і дуже оперативно - визначитися з моделлю ВПВ, яка давно б мала бути визначена офіційно. І вже після цього криміналізувати інші форми військового виховання молоді, з акцентом саме на тих, які реалізує агресор на окупованих територіях Донбасу та Криму.

Всі статті автора читайте тут.