Війна з тінню

У минулому номері «ДТ» було опубліковано статтю виконавчого директора Центру близькосхідних досліджень Ігоря СЕМИВОЛОСА «Літні дощі», які переходять у бурю». Пані БЕН-АМІ, Надзвичайний і Повноважний Посол Держави Ізраїль, будучи незгодною з деякими положеннями статті представника аналітичного центру, звернулася до редакції «ДТ» з проханням дати їй можливість висловити свою думку щодо цих подій на шпальтах нашого тижневика.

Мені, попри статус Надзвичайного і Повноважного Посла, хотілося б трохи відійти від формальностей і висловити не тільки офіційну позицію посла Ізраїлю в конфлікті з Ліваном, але й особисту. Як погляд громадянина моєї країни.

По-перше, тому що ситуація справді надзвичайна. По-друге, як я відчуваю, Ізраїль традиційно програє інформаційну війну. Це тим прикріше, чим небезпечнішим і вразливішим є становище нашої країни перед лицем світового терору. Багато років із Ізраїлю формували образ ворога й агресора. Велику роль тут відіграла свого часу радянська система, яка мала тісні зв’язки з країнами Близького Сходу.

Але система, що впливала на уми та серця громадян «однієї третини суші», розпалася, а образ залишився. Нам, ізраїльтянам, доводиться не просто миритися з цим, а постійно доводити в таких умовах свою правоту й обгрунтовувати свої дії. Тим часом нашим опонентам досить просто демонструвати безперервний відеоряд руйнацій і страждань.

Це не цинізм. Ізраїльтяни теж плачуть над тілами своїх убитих рідних і змивають кров із асфальту. Цинізм, це коли терористичні структури розміщають свої штаби та склади зі зброєю в густонаселених міських кварталах, щоб під час акцій Ізраїлю у відповідь збільшити число людських жертв. Цинізм, це коли фотографія палестинського хлопчика, який жбурляє камінь в ізраїльський танк, знайома всьому світу, а бойовик із фугасом за його спиною залишається за кадром.

Ситуація з Ліваном настільки важка й неоднозначна, що, на жаль, те, що ми робимо сьогодні, — це крайній, але єдиний вихід. І саме тому Ізраїль звернувся з проханням до міжнародних посередників дозволити закінчити антитерористичну операцію на території Лівану. Якщо не ліквідувати інфраструктуру терору, яка розрослася там, то ситуація повториться знову і знову. «Хезболла» перетворила південний кордон Лівану на базу для вимуштровування своїх військ. І якщо бути відвертим, то це Іран зробив із Лівану полігон для відпрацьовування нових терористичних стратегій. За нашими відомостями, на боці «Хезболли» воюють кілька сотень військовиків іранської армії.

Досі Ліван із цим мирився. Можливо, із певних матеріальних міркувань. «Хезболла» попутно фінансує урядові соціальні проекти, утримує школи й як партія ввійшла до коаліційного уряду Лівану. Але при цьому «Хезболла» залишилася терористичною організацією з мобільними бойовими групами, що контролюють лівано-ізраїльський кордон, вона добре орієнтується в нашій прикордонній оборонній інфрастуктурі. Це вже не угруповання, це армія.

Їхня атака наших кордонів із захопленням заручників 12 липня була стратегічно вивіреною й успішною. Це дуже красномовний факт, який ілюструє боєздатність «Хезболли». І, як показує картина подальших бойових дій, не єдиний. «Хезболла», яка не є регулярною армією, тримає оборону, здійснюючи безперервні обстріли ізраїльської території, уражає військові кораблі і завдає ударів по Хайфі — другому за населеністю місту нашої країни.

Образ терориста з голлівудських фільмів давно застарів. Сьогоднішні терористи — це мережа інформаційно, комунікативно і координаційно пов’язаних між собою організацій, які мають мобільне сучасне озброєння, мобільну армію бойовиків, доступ до ЗМІ і рекрутингові агентства в мережі Інтернет. Але найбільше непокоїть той факт, що терористичні організації, реагуючи на консолідацію країн світу в боротьбі з терором, стали на шлях легітимізації своїх структур.

Наш найближчий приклад — це Ліван і Палестинська автономія. У Палестинській автономії екстремістська організація ХАМАС, використовуючи демократичний виборчий процес, здобула більшість у парламенті і сформувала уряд. Ізраїль поставили перед фактом демократично обраної влади в автономії. Гадаю, українці досить політично грамотні й досвідчені люди, аби розуміти, що парламент не завжди складається з найкращих представників суспільства, а демократичні вибори сьогодні не відкидають можливості встановлення диктатури в майбутньому.

ХАМАС прийшов до влади, декларуючи схильність до позицій збройної боротьби з Ізраїлем. І перекреслив усі наші домовленості з Палестинською автономією щодо врегулювання відносин.

25 червня було вчинено напад на ізраїльський контрольно-пропускний пункт на кордоні з Палестинською автономією. У результаті двох солдатів убито, шістьох поранено й одного (капрала Гілада Шаліта) викрадено. Відповідальність за напад узяли на себе три угруповання. Два з них входять в організацію ХАМАС, третя являє собою об’єднані сили бойовиків ХАМАС і ФАТХ.

Ключові етапи розвитку подій дають чітку й нерадісну картину.

Наступного дня після викрадення глава політсекретаріату ХАМАС Халед Машаль у Дамаску закликав не звільняти нашого солдата без поступок з боку Ізраїлю. Пізніше офіційний представник ХАМАС у Лівані Усама Хамдан зробив заяву про застосування тактики захоплення заручників і в майбутньому.

Ізраїль розгорнув у Палестинській автономії наземну операцію «Літні дощі». І паралельно, через закордонних посередників, намагався домовитися про повернення солдата, щоб устигнути повернути Гілада Шаліта до того, як його переправлять в іншу країну. На цьому етапі, як сказав президент Єгипту Хосні Мубарек, «утрутилася третя сторона». Ми знаємо навіть ім’я цієї «сторони». Глава ліванської «Хезболли» Хасан Насралла під час візиту до Дамаска зробив усе можливе для неповернення солдата.

Далі 12 липня було атаковано наші північні кордони. Бойовики ліванського угруповання «Хезболла» вторглися на ізраїльську територію під прикриттям мінометного обстрілу з території Лівану. Було вбито трьох солдатів-резервістів і викрадено двох військовиків. Чотирьох солдатів і п’ятьох жителів північних населених пунктів поранено. При спробі ЦАГАЛ повернути викрадених солдатів на території Лівану загинули ще чотири наші танкісти і піхотинець бригади «Нахаль», які брали участь у спробах евакуації екіпажу підбитого танка. Цього ж дня Хасан Насралла скликав прес-конференцію і висунув ряд вимог, серед яких звільнення з тюрем як членів «Хезболли», так і ХАМАСу.

У нас є всі підстави твердити, що дії бойовиків із Палестинської автономії і дії ліванських структур пов’язані між собою. Це дуже турбує Ізраїль. Гадаю, що також це непокоїть усі країни, зацікавлені в стабільності на Близькому Сході.

На сьогодні позиції Європейського Союзу і «великої вісімки» подібні, і вони збігаються з нашими умовами. Ми жадаємо повернення ізраїльських солдатів, припинення вогню і передачі контролю південного кордону Лівану урядовим військам. Ліван як суверенна держава зобов’язаний відповідати за все, що відбувається на його території і виходить із його території, а не відмежовуватися заявами про непричетність.

У нас немає планів повернення до «війни з тінню», якою представляється ліванська «Хезболла» із генеральним штабом у Тегерані. Іран є тіньовим суб’єктом бойових дій проти Ізраїлю. Так само, як і Сирія, що постачає через міжнародний аеропорт Дамаска іранською зброєю терористів «Хезболли». Після того як наша авіація вивела з ладу аеропорт, поставки зброї продовжують іти вантажними автомобільними колонами. Включаючи і ракети далекого радіуса дії.

Ізраїль вивів свої війська з Лівану 2000 року. Це був один із прикладів, коли Ізраїль дотримався заклику міжнародної спільноти і виконав резолюцію Ради Безпеки ООН №425. Згодом ООН підтвердила дотримання кордону Ізраїлем. У нас немає територіального конфлікту з Ліваном.

Наша воєнна операція спрямована на знищення місцевої терористичної структури «Хезболла». Ми робимо те, що зобов’язався зробити шість років тому Ліван при виведенні наших військ. Наша воєнна акція зі знищення інфраструктури «Хезболли» у Лівані має справити свій ефект. Ми також сподіваємося на переговорний процес за участі міжнародних посередників, включаючи місію ООН. Такий приклад спільних зусиль, які доповнюють одне одного, дуже позитивний. Сподіваюся, що й ефективний.

На щастя, світова спільнота зробила належні висновки з подій 11 вересня 2001 року в США, масштабних терактів у Лондоні та Мадриді. Сьогодні існує ясне розуміння того, що ніякі ціни на нафту непорівнянні з тієї ціною, яку платить світ за потурання терористам.

При цьому є одне «але»: відповідно до опитування, 77,2% палестинців схвалюють викрадення Гілада Шаліта, 66,8% схвалили подальшу практику захоплення заручників. Зауважу, що, всупереч масованій пропаганді, Ізраїль весь цей час не припиняв гуманітарної допомоги Палестинській автономії — як фінансової, так і доставок гуманітарних вантажів. І що робити далі з таким розумінням демократії, ще потрібно вирішувати.