Виграти час

Олександрові Лукашенку дуже важко розлучатися з владою. І, як показали Всебілоруські народні збори, що відбулися наприкінці минулого тижня, він і не має наміру це робити найближчими роками. У період затяжної політичної кризи самопроголошений президент Білорусі прагне відновити контроль над країною та намагається виграти час, імітуючи готовність провести конституційну реформу, яку пообіцяв на піку білоруських протестів.

Лукашенко виступав на цих зборах довго й сумбурно. У чотиригодинному спічі він традиційно поклав на Захід відповідальність за протести і провів аналогії між акціями в Білорусі та «справою Навального» в Росії. А закінчив його не менш традиційним закликом берегти Білорусь і нікому її не віддавати: «Тому що любиму не віддають!» Але про найголовніше — майбутню конституційну реформу та можливий транзит влади — було сказано під кінець промови й небагато.

Белта

Ключові меседжі такі. По-перше, проєкт нової конституції буде підготовлено впродовж року і винесено на референдум на початку 2022-го. По-друге, необхідне реформування політичної системи, але Білорусь має залишатися президентською республікою. По-третє, Всебілоруські народні збори планується зробити конституційним органом, який буде «стабілізатором, парасолькою для всієї країни на певний період часу. Щоб зберегти країну».

Що стосується дострокових президентських виборів, які Лукашенко раніше обіцяв провести після конституційної реформи, то про це він і не згадував. Зате висунув низку умов свого «виходу з влади». Перша: «У країні мир, порядок, жодних протестних дій». Друга умова передбачає гарантії безпеки: «Якщо складеться так, що до влади прийдуть не ті і в них будуть інші погляди, другим пунктом ми запишемо, що жодна волосина з вас, прибічників нинішнього президента, впасти не може».

Всебілоруські народні збори, участь у яких опоненти режиму ігнорували (за винятком, мабуть, лише представниці «ручної» опозиції Анни Канопацької), не можуть вплинути на ситуацію в країні. Але Лукашенко використав їх, щоб реалізувати стратегію утримання влади і консолідувати своїх прибічників, легітимувати режим та розширити поле для маневру як усередині країни, так і за її межами. Ідеться про те, щоб продемонструвати громадянам готовність влади до реформ, а Росії й Заходу – показати підтримку режиму «знизу».

Белта

Поки що в Білорусі протести вщухають. Але навесні очікуються нові акції противників режиму. Відновити їх масштабність складно, якщо для цього не буде створено серйозного приводу. Тому, жорстоко розправляючись із «протестунами», Лукашенко паралельно імітує реформи й готовність до діалогу, прагнучи остаточно збити хвилю протестів. Взагалі-то, рік—два він ще зможе утриматися при владі. Але повернути повний контроль над країною Лукашенкові вже не вдасться. Що тільки загострює питання наступника. Тим більше що про нього задумуються і на Сході, і на Заході.

Власне, перетворення Всебілоруських народних зборів на конституційний орган — це частина нової конфігурації влади, яку Лукашенко оформляє, готуючись до потенційної відставки з посади глави держави. За словами самопроголошеного президента Білорусі, Конституцію треба змінювати, «бо такі повноваження, які є сьогодні у глави держави, в президента, дуже важкі для людини, і не факт, що в майбутньому ця людина прийде до влади й витримає ці повноваження».

У цій схемі Всебілоруські народні збори — спосіб зберегти Лукашенкові повноваження в умовах транзиту влади. Але загрожують владі самопроголошеного президента Білорусі не тільки співвітчизники, а й союзник Владімір Путін, що його підтримав. Адже інтереси Росії залишилися незмінними: посилити військову присутність у Білорусі, ввійти в її економіку та приватизувати великі держпідприємства, чому Лукашенко опирався довгі роки, і, нарешті, посадити у президентське крісло свою людину.

Белта

Без російської підтримки Лукашенкові було б набагато складніше утримати владу. Але Кремль також зацікавлений у якнайшвидшому транзиті влади за російським сценарієм, котрий передбачає, що формально суверенна Білорусь залишається у зоні впливу Росії, з проросійським керівництвом. Невипадково на торішніх президентських виборах Кремль розіграв і карту своїх кандидатів — Віктора Бабарика та Валерія Цепкала, яких, відповідно, підтримували конкуруючі «Газпром» і «Уралхім».

У Кремлі зацікавлені в тому, щоб Лукашенко вів діалог із проросійською опозицією. І в Москві зацікавлені як у дострокових президентських виборах, так і в присутності в парламенті проросійської партії. Політичне ослаблення самопроголошеного президента, здавалося б, полегшує росіянам реалізацію цих планів. Але поки що Лукашенко не має наміру виконувати побажання Москви. Російські експерти відзначають: жодної з сочинських домовленостей із Путіним — щодо трансформації влади, конституційної реформи, діалогу з опозицією, припинення невиправданого застосування сили — за попередні місяці реалізовано не було.

Наприкінці лютого в Сочі відбудеться чергова зустріч між Путіним і Лукашенком. За словами глави МЗС Білорусі Володимира Макея, лідери двох держав обговорять конкретні питання поглиблення інтеграції двох країн. За інформацією російського «Коммерсанта», Мінськ може розраховувати на отримання чергового російського кредиту на суму 3 млрд дол. Нагадаємо, що в грудні російський уряд схвалив проєкт угоди про надання Білорусі кредиту на суму 1 млрд.

Очікується, що в Сочі Путін тиснутиме на Лукашенка, аби той виконав досягнуті раніше домовленості, та передасть план подальших дій. Адже озвучені на Всебілоруських народних зборах плани самопроголошеного президента Білорусі не влаштовують Росію. Та чи готовий Лукашенко виконувати раніше досягнуті з Путіним домовленості? А до «поглибленої інтеграції»?

Як показав виступ Лукашенка на Всебілоруських народних зборах, на рівні риторики він робить необхідні заяви про інтеграцію Білорусі з «братньою Росією». А Макей у своєму виступі навіть припустив відмову від принципу нейтралітету Білорусі, оскільки «нейтральним сьогодні залишатися неможливо». Втім, говорячи про інтеграцію, Лукашенко робить застереження: «Не можна перестрибувати через етапи. Не можна перенапружувати обстановку ні в Росії, ні, тим більше, в Білорусі».

Жорсткими заходами збивши протести й утримавшись при владі, Лукашенко, чиєї легітимності не визнає міжнародна спільнота, однак знову намагається повернутися до звичної для себе політики балансування між Росією і Заходом, прагнучи виторгувати в Москви якомога більше грошей та знижок на енергоносії. За даними «Новой газеты», за двадцять років Москва витратила на підтримку Мінська понад 109 млрд дол. Близько 100 млрд із цієї суми становили знижки на нафту й газ, ще 9 млрд — держкредити.

Сьогодні на позицію російського керівництва певним чином впливають протести росіян, що вийшли на вулиці після засудження Навального, і реакція міжнародної спільноти. Крім того, Москві треба враховувати і розширення китайського впливу в Білорусі. Невипадково у своєму виступі Лукашенко таку велику увагу приділив співпраці з Китаєм. Тож Лукашенкові цілком можуть удатися його ігри з Путіним, і він зможе одержати політичну та фінансову підтримку Москви, дарма що попередніх сочинських домовленостей не виконано.

Більше статей Володимира Кравченка читайте за посиланням.