Південь. "Звільнення" в неволю

21 березня, 2022, 19:25 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Про що варто пам'ятати Україні

Південь.
© УНІАН

План блискавичного захоплення Києва і капітуляції України остаточно провалився, і Путін змінює тактику: облога і примус Зеленського до здачі Криму, півдня і сходу з допомогою безжального бомбардування міст і винищення цивільного населення.

Попри невдачі на фронті, у Путіна вже є профіт — коридор суходолом між Росією і окупованим Кримом. Його критичне значення після запуску Керченського мосту значно знизилося. Однак Росія захопила головну споруду Північно-Кримського каналу у Новій Каховці, і дніпровська вода самопливом уже дійшла до Криму. Прісна вода — найбільша проблема, якої РФ так і не змогла вирішити за вісім років окупації півострова і яка завдавала клопоту у забезпеченні військово-морської бази й агресивної колонізації території. Кримські водосховища наповнюються, маріонетковий уряд Криму вже пророкує відродження рисівництво, і байдуже, що захоплення цивільного об’єкта і майна у невійськових цілях — міжнародний воєнний злочин.

Утім, у РФ на «нових територіях» півдня України — майже всієї Херсонської та частини Запорізької областей — є велика проблема. Українці. Вони не тільки не зустріли «визволителів» хлібом-сіллю і не винесли ключів від міст і сіл, а й щодня тисячами виходять під українськими прапорами з антивоєнними гаслами, голіруч зупиняють техніку, мовою, яку росіяни прийшли захищати, їм скандують «Русский солдат — фашистский оккупант» і не дають запустити сценарій «Херсонської народної республіки». А саме він був покликаний вирішити статус окупованої Херсонщини, території, якої не планувалося ні приєднувати до анексованого Криму, ні створювати на ній новий «суб’єкт федерації». Херсонщина мала повторити долю «ДНР/ЛНР», де Росія поставить правити своїх проксі, а на тілі України вискочить ще один чиряк.

Відтак, Росія не стільки не може, скільки не прагне проводити бордеризацію «нових земель». Армія Путіна контролює в’їзди/виїзди з населених пунктів і захоплені там головні адміністративні будівлі та підприємства. Передусім ті, що можна використати для військових цілей: гуртожитки навчальних закладів — під казарми, цехи заводів — для ремонту техніки і складів. У Мелітополі пришвидшеними темпами відремонтували злітно-посадкову смугу аеродрому, і тепер там постійно базуються винищувачі, штурмовики і гелікоптери.

Місцеві колаборанти, яких витягли на світло окупанти, виявилися поки що потрібні лише для одноразового використання — говоріння на камери потрібних слів. депутатка міськради Мелітополя від опоблоку Галина Данильченко проголосила створення «комітету народних обранців». Однак жодної діяльності цей незаконно створений квазіорган наразі не веде. Скандальний проросійський маргінал Кирило Стремоусов у компанії з ексмером Херсона Володимиром Сальдо та підсудною лідеркою ГО «Русіч» Тетяною Кузьміч на камеру сповістив про створення «комітету порятунку». Однак від кого колаборанти збираються рятувати вже «звільнену» Росією Херсонщину, незрозуміло. Втім, ніякої активності далі не спостерігається.

Бійців росгвардії для контролю всіх населених пунктів не вистачає. Тому у Мелітополь надіслали підрозділ із «ДНР», а на Арабатській стрілці, де постійно немає жодного російського військового, помічений патруль кримських козаків.

При цьому жодної офіційно створеної військової комендатури чи військово-цивільної адміністрації, які управляли б захопленими територіями, наразі немає. Листівки, які запрошують місцевих жителів вступати на службу до «поліції» Нової Каховки, підписано «комендантом» без прізвища. Зустрічі із громадами сіл Генічеської ОТГ, на яких просять здати мисливську та будь-яку іншу зброю, проводять військові, які себе не називають.

Кримські видання називають Херсонщину «звільненою», але підкреслено — українською територією: «Автомобільна дорога, що сполучає Кримський півострів з українським містом Херсон, повністю контролюється російськими військовими… Співробітники кримського управління росгвардії практично щодня цією трасою доставляють гуманітарні вантажі до населених пунктів України» («Крыминформ»). І так, адмінмежу між Кримом і Херсонщиною називають «границей» з Україною, але українських прикордонників, як розумієте, там більше немає.

Тактика РФ зрозуміла: що є сили показувати, що територія не окупована, а «звільнена від української армії» (демілітаризована), а відтак, тут не має застосовуватися міжнародне гуманітарне право — так звані закони війни. Але цей фінт, звісно ж, не пройде, бо територію контролює саме російська армія, яка зайшла на українську землю й утримує її без дозволу уряду України і з боями з її армією. Марія Захарова може ще сто разів сказати світові, що метою РФ не є окупація України і зміна її влади, але стаття 42 Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі, що дає визначення окупації, з 1907 року незмінна і однозначна: «Територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника». Тож доведеться відповідати за кожен вчинений на цій території воєнний злочин і злочин проти людяності. А їх із кожним днем на «звільненій» території дедалі більше.

Відсутність на захопленій території офіційно оголошених урядом і збройними силами РФ окупаційних органів не заважає військовим і спецслужбам Росії тероризувати нелояльне цивільне населення, викрадати, утримувати в таємних тюрмах і катувати журналістів, громадських діячів і політиків, які публічно демонструють свою позицію і не піддаються на розмови про перехід на бік Росії.

Викраденого «спецназом ЛНР» мера Мелітополя Івана Федорова «обміняли» на дев’ять російських солдат-строковиків. Доля захоплених минулого тижня голови районної ради Мелітополя Сергія Прийми, громадських діячів Ольги Гайсумової та Сергія Цигіпи, міського голови Берислава Олександра Шаповалова і секретаря Скадовської міської ради Юрія Палюхи невідома. Сьогодні список журналістів, яких було викрадено на окупованому півдні, поповнили четверо мелітопольців: уранці російські військові забрали з дому і вивезли в невідоме місце видавця «МВ-холдингу» Михайла Кумока, випускового редактора газети «Мелитопольские ведомости» Євгенію Борян, журналісток Юлію Ольховську та Любов Чайку. Після шести годин «бесід» із людьми в цивільному журналістів відпустили. Напередодні після восьми діб утримання у підвалах і катувань голодом, спрагою і побиттями окупанти звільнили журналіста херсонської газети «Новий день» Олега Батуріна, викраденого у Каховці. Місцеперебування журналістки «Громадського» Вікторії Рощиної, яка працювала в окупованому Бердянську, невідоме з 12 березня, відколи вона перестала виходити на зв’язок з редакцією.

Скільки взагалі на сьогодні цивільних бранців Кремля, яких утримують невідомо де і невідомо хто на нових окупованих територіях, не скаже ніхто. Однак відповідальність за ці злочини нестимуть не лише виконавці — викрадачі і кати, імена яких ретельно приховуються, а й військове і політичне керівництво РФ, яке таку політику здійснює. Однак маємо вже голосно говорити про формування нових «ізоляцій».

Тепер подивимося на те, яку політику здійснює щодо непідконтрольних уряду територій Україна. Упс… Захоплені РФ території у нас ще не набули юридичного статусу тимчасово окупованих. Тобто згідно з чинним законодавством це все ще вільні території. Звісно, треба взяти до уваги, що ситуацію не заморожено, і цілком можливо, ми незабаром ці землі відвоюємо. Але сьогодні тут таки потрібні особливе урядування та особлива робота правоохоронних і слідчих органів.

Усі, мабуть, пам’ятають, як хвалили з усіх ефірів мера Генічеська Олександра Тулупова, який відмовився співпрацювати із окупантами і «подав у відставку». З Тулуповим поговорили представники окупантів (хто саме — знов-таки, велика таємниця, що не розголошується), запропонували або співпрацю, або скласти повноваження. Тулупов обрав друге, причому разом зі своєю командою — заступниками, секретарем міськради, а також більшістю старостів, і повідомив на сайті міськради: «Ми змушені констатувати, що нас поставили в такі умови, коли ми не можемо працювати та здійснювати повноваження як представники українського органу місцевого самоврядування».

Однак це ні разу не героїзм, а пряме порушення закону, причому не одного. На жаль, жоден із центральних органів влади не спромігся вчасно нагадати керівникам і депутатам органів місцевого самоврядування (ОМС), що законодавство дає виключний перелік підстав для дострокового складання повноважень. І вказаної Тулуповим там немає.

Єдиний документ, який вдалося відслідкувати і який роз’яснює місцевим депутатам, головам і старостам, що законно робити в умовах воєнного стану і окупації, а що тягне за собою відповідальність, вийшов не з центрального органу влади, а з консультативно-дорадчого, створеного при Міністерстві розвитку громад та територій України (Мінрегіон).

«Деякі питання організації роботи ОМС в умовах воєнного стану», розроблені офісом підтримки реформ Мінрегіону, було опубліковано на його сайті і в соцмережах 18 березня. Юристи радять депутатам: якщо немає можливості проводити пленарні засідання, зокрема у зв’язку із загрозою їхньому життю чи безпеці, достатньо просто утримуватися від участі у роботі місцевої ради чи комісій; не виконувати незаконних наказів голови, якщо він перейшов на бік ворога. Прийняття ж депутатським корпусом завідомо незаконних рішень в умовах воєнного стану може кваліфікуватися як злочин.

В умовах воєнного стану припинення повноважень головою ОМС «за власним бажанням» чи саморозпуск ради на знак протесту проти окупації — заборонені законом.

Він же визначає: посадові особи ОМС не просто можуть, а повинні за можливості продовжувати виконувати свої обов’язки, приймати рішення на забезпечення життєдіяльності населення на тимчасово окупованій території.

І ця тема — лише одна із багатьох складових, із яких має формуватися державна політика щодо нових окупованих, нехай і не бордеризованих Росією, територій. Потрібна комунікація центру і захоплених територій. Необхідні документування і розслідування воєнних злочинів, які щодня десятками вчиняються на окупованих територіях. А можливо, варто починати з останніх місяців, що передували вторгненню. Приміром, із саботажу органами місцевої влади формування тероборони Херсонської області, коли для базування батальйонів виділяли розвалюху — школу чи дитсадок, що десяток років пустували. Або із невидачі тероборонівцям зброї та зникнення військових комісарів ще до захоплення області. І так, усім дуже цікаво: чому міст на Чонгарі, через який неслась і несеться техніка з окупованого Криму, не підірвали, хоча всі ці роки нам розповідали про його замінування? Відповіді на ці запитання слідство має дати не після перемоги, а зараз. Щоб потім не відбирати видані сьогодні ордени і медалі.

Більше статей Валентини Самар читайте за посиланням.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК